Гейткіпінг як шлях вирішення соціального сирітства

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

Шифр роботи: „Кожній дитині “

 

 

ГЕЙТКІПІНГ ЯК ШЛЯХ ВИРІШЕННЯ  СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2013 – 2014 р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження процесу попередження соціального сирітства шляхом впровадження гейткіпігу………………

1. Сутнісна характеристика поняття „соціальне сирітство”……………..
2. Гейткіпінг як система профілактика соціального сирітства……………

Розділ 2. Сутність та впровадження механізму гейткіпінг в систему захисту дітей……………………………………………………………………

2.1. Вітчизняний досвід  запровадження механізму гейткіпінг………………...

2.2. Впровадження механізму  гейткіпінг в систему захисту  дітей……………

Висновок………………………………………………………………………..

Література………………………………………………………………………..

 

ВСТУП

Відомо, що проблема сирітства  повною мірою існує в кожній країні і, безумовно, залишається проблемою будь-якого суспільства в цілому. Проте у кожному суспільстві, залежно від економічного становища та політичного устрою, соціально-економічного розвитку, традицій тощо, шляхи її вирішення (оскільки остаточно вирішити проблему сирітства нереально) різні за формою і змістом.

Одне з головних завдань  будь-якого суспільства і держави  – здійснення права дитини на виховання  в сім’ї. Ці права дитини зафіксовані як в міжнародних документах (Конвенція ООН про права дитини, Декларація прав дитини, Всесвітня декларація про забезпечення виживання захисту і розвитку дітей та ін.), так і в законодавчих актах кожної держави.

Тому держава в першу  чергу прикладає всі зусилля  до того, щоб залишити дитину в родині й запобігти її передачі на виховання  в державний заклад. Створення оптимальних умов для підтримки соціально незахищених категорій дітей є одним з найважливіших завдань сьогодення, яке полягає не в ізоляції знедолених дітей від соціуму, а в їх інтеграції в соціум через пріоритетність в соціальній політиці саме сімейних форм допомоги дітям-сиротам[24, c. 188].

За основними світовими стандартами якісний виховний вплив на дитину в умовах інтернатного закладу може справлятись, коли в ньому утримується не більше 20-30 дітей. Тільки за таких умов можна говорити про якісну підготовку вихованців до самостійного дорослого життя.

Аналіз ситуації стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених  батьківського піклування, в Україні  дозволяє визнати, що виховання в  державних інтернатних закладах (основна форма державної опіки) забезпечує лише певною мірою безпроблемне існування матеріальному плані. Проблема пристосування таких дітей до дорослого життя, до нового соціуму у зв’язку з кризовою ситуацією в країні значно ускладнилося: випускники державних інтернатних закладів не витримують конкуренції спочатку на ринку професійної та вищої школи, а згодом і на ринку праці. Відсутність юридичних механізмів не дає їм можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе від негативного впливу родичів, які відмовилися від них або були позбавлені державою права на їх виховання, ситуація, що склалася, призводить до того, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, входячи у доросле життя, як не прикро, часто поповнюють та кримінальні групи.

Що стосується дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування, які виховуються інтернатною  системою, та теперішнє їхнє становище  не сприяє розвитку у них соціально-інноваційного  потенціалу, а навпаки. На жаль, воно змушує цей контингент займати місце  у групі соціального „дна”, яке  є сферою безнадійності, відчуженості від суспільного життя, що загалом  спричиняє деградацію особистості.

Під час написання  роботи було використано праці великих  учених, як :Брутман У. І., Іванова  Н.П.,ГрибановаГ.В, Карл Є., Цимбал Є.І.,Лиханов  А, Мухіна В.С.,СмагинойЛ.И. І.В.,Рузской  О.Г.,Чербакова І.М.,Галагузовой М.А., Василькова Ю.В.,Т.А. Василькова[12].

Тому метою нашої роботи є вирішення соціального сирітства шляхом впровадження механізму гейткіпінгу.

Об’єктом роботи є соціальне сирітство.

Предметом роботи – гейткіпінг.

Задачі  дослідження:

1. Розкрити поняття соціального сирітства.
2. Розкрити сутність гейткіпінгу як попередження соціального сирітства.
3. Дослідити вітчизняний досвід запровадження механізму гейткіпінгу.
4. Запровадити механізм гейткіпінгу в систему захисту дітей.

Гіпотеза: за умовою ефективності гейткіпінгу вирішення проблем соціального сирітства.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ПОПЕРЕДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ.

1. Сутнісна характеристика поняття „соціальне сирітство”

У нашій країні сьогодні існує надзвичайно складна проблема – стрімке збільшення кількості  дітей-сиріт, у той час, коли Україна  не переживала війн, глобальних аварій, катастроф, кровопролитних революцій. Численність дітей-сиріт просто вражає. Складним для нас залишається питання ефективного соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування. На сучасному етапі правовим документом, що визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є Закон України ,,Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” .Сирітство визначається як соціальне явище, обумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, що залишилися без опіки внаслідок позбавлення батьківських прав, визнання у встановленому порядку батьків непрацездатними, безвісти зниклими[14, c. 298].

Поряд із терміном ,,сирітство” існує інше поняття ,,соціальне сирітство”. Це поняття використовується лише у вітчизняній літературі і трактується як ,,соціальне явище, обумовлене ухиленням або усуненням батьків від виконання ними своїх батьківських обов’язків по відношенню до своїх неповнолітніх дітей і, як наслідок, відсутність потрібної турботи про дитину й умов для повноцінного фізичного, емоційного й соціального розвитку”. Такі батьки не дбають про виховання своїх дітей, є байдужими до їх долі. Видатний педагог А.С.Макаренко вважав, що виховання дітей є надзвичайно складною і відповідальною справою. ,,Якщо ви народили дитину – це значить: на багато років вперед ви віддали йому всю напругу вашої думки, всю вашу увагу і всю вашу волю. Ви повинні бути не тільки батьками ваших дітей, ви повинні бути ще й організаторами вашого власного життя…”. Досить часто молоді мами віком 14-18 років, яких зараз так багато, не думають про те, наскільки складно виховати дитину.

Соціальне сирітство – відносно новий феномен в житті українського соціуму. Поява цього явища засвідчує про кризу інституту сім’ї, нездатність її протистояти соціально-економічним та політичним перетворенням. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які мають родину, але залишились без піклування батьків за соціально-економічними, психолого-педагогічними та іншими причинами. Негативним наслідком вказаного феномену є його безпосередній вплив на процес соціалізації підростаючої особистості та поява деструктивних проявів в її поведінці. Незважаючи на назрілу потребу вивчення соціального сирітства, з точки зору соціальної психології дане явище вивчене недостатньо. Основна проблема полягає в наступному: незважаючи на успішне вирішення багатьох суспільних завдань, розширення меж реалізації людських можливостей, масштаби соціального сирітства не зменшуються, а зростають, а саме воно набуває нового вигляду та різноманітних форм. Окрема проблема полягає у виявленні соціально-психологічних наслідків соціального сирітства, механізмів регуляції поведінки особистості та визначення заходів, які могли б протидіяти прогресуючим масштабам соціального сирітства[6, c. 32].

Термін ,,соціальне сирітство” досягло свого поширення, починаючи з 50-х років XX століття, а полягає у відчуженні, розриву зв’язку між світом батьків і дітей, певним дефіцитом поваги до дитини, її індивідуальності, незахищеністю від певних проявів середовища[25]. А у 80-ті роки ХХ століття у науковій літературі використовується термін ,,соціальний сирота”, що пов’язаний з ростом кількості ,,дітей вулиці”, відображає характер взаємовідносин державних інститутів та громадських у процесі реалізації економічних, соціальних та правових гарантій захисту дитини у сім’ї, школі, соціумі. Акцент у визначені явища ,,соціального сирітства” перекладається на суспільство, яке не створює достатніх фінансових, матеріальних та загальних соціальних умов для виконання кожною родиною , кожним з батьків своїх обов’язків.

Л.В Вейландє вважає що соціальне  сирітство – це аномальне явище, результат соціальних потрясінь  у житті суспільств, яке характеризується дефіцитом громадських та державних  інститутів, які забезпечують дотримання основних прав та свобод дитини; явище, яке свідчить про кризу інституту  сім’ї, негативний вплив соціуму  на формування особистості у соціальному, моральному, інтелектуальному та фізичному  плані[10].

Соціальне сирітство неможливо розглядати як явище тільки психологічне чи соціальне. Це поняття є досить інтегральним, що відображає різні прояви соціального та психолого-педагогічного неблагополуччя особистості, незалежно від його першопричин, природи та ступеню прояву.

Сутність ,,соціального сирітство” трактується як особливий стан дитинства, обумовлений його місцем в умовах певної соціальної структури, у системі соціальних відносин суспільства, що розглядає усіх дітей, які залишилися без належної опіки та виховання, поза залежністю від соціального статусу батьків[23,c. 128].

При цьому в соціокультурній перспективі соціальне сирітство характеризується послабленням поля соціального контролю з боку базисних соціальних інститутів (сім’ї, школи), порушенням процесу міжособистісної комунікації, обмеженням доступу до необхідних ресурсів та можливостей індивідуального розвитку.

В теперішній час у нашій країні до ,,соціальних сиріт” відносять такі групи неповнолітніх:

- безпритульні діти, діти  які не мають постійного місця  проживання у зв’язку із втратою  батьків, асоціальними формами  поведінки дорослих в сім’ї;

- діти яких вигнали  з дому батьки;

- бездоглядні діти, діти які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів ( родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-втікачі із виховних  установ – діти які зазнали  психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

- діти-втікачі із зовні  благополучних сімей – діти  з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленням у психічному та особистісному розвитку;

- діти які за своїми  психологічними ознаками схильні  до постійного перебування на  вулиці – діти позбавлені систематичного  батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів;

- діти з яскраво вираженими  ознаками важковиховуваності, діти  з діагнозом дромоманія – схильність  до бродяжництва та подорожування.

При виділенні класифікації причин виникнення соціального сирітства доцільно виходити із середовища появи соціальних сиріт[10].

Виходячи з вищесказаного  ми бачимо, що соціальне сирітство  це проблема не тільки сімей, а і  нас з вами. Тому вирішенню цієї проблеми йде нам на допомогу соціальний капітал. Під соціальним капіталом беремо до уваги саму громаду, адже її розбудова означає створення або посилення відчуття соціальної солідарності, тобто сенсу належності до групи або території та почуття відповідальності за них. Громада будується на соціальному капіталі як на запасах соціальної довіри, норм та мережі взаємозв’язків, що виникають тоді, коли люди вирішують спільну проблему. Якщо немає адекватного соціального капіталу в громадах, важко побудувати розвинену демократичну країну[26].

Ставлення суспільства до своїх дітей відображає загальний  рівень захисту та поваги прав людини. З цього приводу слід замислитися  над необхідністю формування якісного соціального капіталу, тобто спільноти  з високим рівнем взаємодовіри й  відповідальності. Тільки така спільнота  зможе запобігти такому явищу, як соціальне сирітство (сирітство  при живих батьках),бо всі діти мають виховуватися у здорових, благополучних сім’ях, рости у любові, злагоді, щасті, вбирати  в себе тільки корисну інформацію, розвивати інтелект та працювати на благо держави. Створення повноцінної громади залежить від того, наскільки вона є відкритою для нових ідей, для взаємодії з тими, чиї погляди різняться, а також до сприйняття нових методів роботи у випадку, коли старі вже не спрацьовують. Визначальним є економічний аспект життя громади. Він впливає на те, як саме люди у громаді взаємодіють між собою, зі світом природи та з іншими громадами для задоволення основних потреб. Саме економічні взаємозв'язки можуть забезпечити членам громади процвітання, впевненість у власних силах, дати відчуття власної гідності або, навпаки, призвести до злиднів, залежності від інших і руйнування довкілля[3, c. 58-60].