Техніка мовлення оратора

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Декабря 2013 в 14:19, реферат

Краткое описание

Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої — інформувати та переконувати масову аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.
Із моменту свого зародження в античному світі ораторське мистецтво вважалося ефективним засобом переконання людей. Ще 335 р. до н. е. було створено першу теорію ораторського мистецтва, що зберегла своє значення й донині. Йдеться про «Риторику» Аристотеля, в якій він визначає її як мистецтво переконуючого виливу, як здатність знаходити різні засоби впливу на кожний предмет. Саме Аристотелю належить теза про три елементи, що в єдності становлять суть процесу публічного мовлення, — оратора, предмет мовлення та слухача, якого він називає «кінцевою метою всього».

Содержание

Вступ
Оратор
Поняття і категорії техніки мовлення
Техніка мовлення
Висновки
Список використаної літератури

Прикрепленные файлы: 1 файл

Індз укр мова.docx

— 41.93 Кб (Скачать документ)

Міністерство освіти і науки України    Східноєвропейський національний університет      імені Лесі Українки                                 Інститут іноземної філології                                                                                     Індивідуальне науково-дослідницьке завдання         

 з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням»            на тему «Техніка мовлення оратора»

 

      

 

                                                                                                                                                                                                             

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка 3го курсу 36(1)групи

спеціалізації «прикладна лінгвістика»

Кривко Оксана

 

 

 

 

Луцьк 2013

Зміст

  1. Вступ
  2. Оратор
  3. Поняття і категорії техніки мовлення
  4. Техніка мовлення
  5. Висновки
  6. Список використаної літератури

 

 

 

 

Вступ

 

Поняття «ораторське  мистецтво», або «красномовство», має  два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої — інформувати та переконувати масову аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

Із моменту  свого зародження в античному  світі ораторське мистецтво вважалося  ефективним засобом переконання  людей. Ще 335 р. до н. е. було створено першу  теорію ораторського мистецтва, що зберегла своє значення й донині. Йдеться  про «Риторику» Аристотеля, в якій він визначає її як мистецтво переконуючого  виливу, як здатність знаходити різні  засоби впливу на кожний предмет. Саме Аристотелю належить теза про три  елементи, що в єдності становлять суть процесу публічного мовлення, — оратора, предмет мовлення та слухача, якого він називає «кінцевою  метою всього».

Блискучим оратором свого часу був Феофан Прокопович. Першим виступом, що приніс йому велику ораторську славу, став панегірик на честь перемоги над шведами. Як свідчать історичні та літературні пам'ятки, це було нове ораторське слово в  Україні, не схоже на схоластичні  проповіді свого часу. Воно відзначалося простотою, щирістю, образністю та переконуючим впливом. А зразком військового  красномовства, наприклад, стала промова  князя Святослава перед дружиною 971 р. під час облоги фортеці Доростол на Дунаї. Його слова «мертві сорому не мають» стали легендарними, хвилюють і переконують людей і сьогодні.

Ораторське  мистецтво поділяється на види, пов'язані  з конкретною сферою застосування: політичне, дипломатичне, церковно-богословське, військове, судове, ділове та ін. Останнім часом у нашій країні навіть утверджується  парламентське красномовство. Нас  цікавить академічне красномовство, яке  включає в себе власне академічне (наукова доповідь, реферат, науковий огляд), вузівське (лекція), шкільне (розповідь  учителя, лекція). Академічне красномовство  є базою виступу, тому що публічна, масова лекція передусім є формою поширення наукових знань. Суттєва  відмінність такої лекції від  наукової полягає в тому, що крім наукових знань вона потребує ще й  умінь їх популяризувати. У будь-якому  з цих видів при всіх професійних  відмінностях є єдина основа —  це мистецтво, яке слугує цілям впливу на людей, зокрема переконанню. «Цінністю  є не сама по собі мова оратора і  це звучність його голосу, а те, наскільки  він поділяє погляди народу і  наскільки любить і ненавидить тих  же людей, що й вітчизна».

Складність  ораторського мистецтва як засобу переконання  полягає в тому, що будь-який публічний  виступ має на меті викликати духовність аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переконання, на відміну  від інших видів впливу на людей, є передавання інформації в такій  формі, щоб вона перетворилась на систему установок і принципів  особистості або істотно вплинула на цю систему. Причому промовець  нерідко має справу з людьми, у  яких склалась певна система поглядів і установок, до того ж не завжди правильних. Уводячи нову інформацію, він ставить за мету змінити установки  та погляди людей. А це можливо  лише за активної діяльності аудиторії, її критичного сприйняття думок оратора. Встановлюючи зворотний зв'язок, промовець  залучає аудиторію до процесу  спільної мислительної діяльності. Тому важливо, щоб присутні не просто погодилися з ним, а, критично осмисливши те, про що він говорить, свідомо сприйняли його інформацію. Тоді це буде вже їхній власний погляд, він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, вони керуватимуться ним у практичній діяльності.

Мистецтво переконання  набувається з досвідом за умови  досконалого володіння матеріалом. Жодне красномовство не допоможе промовцеві, якщо його моральні цінності не є найвищими, знання з обговорюваного питання недостатньо повні, а  він сам не переконаний у тому, про що говорить. Проте переконаність  не повинна вести до зверхності, категоричності, безапеляційності. Тоді вона сприйматиметься людьми. Наведемо історичний приклад такого впливу ораторського мистецтва на людей, які були настроєні  переважно вороже. Про нього розповідає Георгій Кониський у книзі «Історія русів». Реєстрові козаки спочатку не тільки не підтримали Богдана Хмельницького в боротьбі з польським військом, а навпаки, хотіли виступити проти нього. І він звернувся до козаків із такими словами: «Помисліть, брати і друзі, помисліть і розсудіть, супроти кого ви озброїлись і за кого хочете у бій з нами вступати і кров свою і нашу марне проливати? Я і товариство, котре мене оточує, є єдинокровна і єдиновірна ваша братія; інтереси й користі наші одні суть з користьми і потребами вашими. Ми підняли зброю не задля користолюбства якого або порожнього марнославства, з єдино на оборону вітчизни нашої; життя нашого і життя дітей наших, а так само й ваших! Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність... Пощо ж нам, браття, бути нечулими і волочити тяжкі кайдани рабства в дрімоті й ганебному невільництві ще й по власній землі своїй? Поляки, котрі озброїли вас супроти нас, суть спільні і непримиренні вороги наші; вони вже все забрали у нас: честь, права, власність і саму свободу розмови і віросповідання нашого; залишається при нас саме життя, але й те ненадійне і нестерпне самим нам, та й що то за життя таке, коли воно переповнене журбою, страхами і повсякчасним відчаєм?... Згадайте принаймні недавні жертви предків ваших і братії вашої, зраджених підступністю та запроданством і закатованих поляками найнечуванішим варварством... І тії мученики, що безвинно потерпіли, волають до вас із гробів своїх, вимагаючи за кров їхню відомщенням і викликають вас на оборону самих себе і отчизни своєї». Ледве завершив Хмельницький слово своє, постало заворушення у війську і зчинився гамір, яко дух бурхливий; всі стали волати: «Готові вмерти за вітчизну і віру православну! Повелівай нами Хмельницький, повелівай і провадь нас, куди честь і обов'язок наш кличуть».

Вершиною  майстерності промовця є його імпровізація, творчість на очах у присутніх. А  це може бути тільки тоді, коли виступу  передувала глибока, кропітка, нерідко  багаторічна праця промовця. Тоді такий виступ оцінять і запам'ятають слухачі, бо спілкування в аудиторії  відбуватиметься на високому рівні  його культури і принесе насолоду обом сторонам: і тій, що промовляє, і тій, що слухає.

Але іноді  навіть тоді, коли промовець володіє  ораторською майстерністю, частина  з присутніх в аудиторії людей  однаково залишиться при своїй думці. Оскільки вони рівноправні з людиною, яка виступає то хотіли б також  висловитися, навіть посперечатися. І  таку можливість їм треба надати. Це спілкування, звичайно, має бути тактовним  з обох сторін.

 

Оратор

 

В процесі  ораторського мовлення, який можна  уявити як своєрідну систему, активним елементом, що у кінцевому рахунку  визначає стан усієї системи, є оратор. Оратор - будь-яка людина, що проголошує публічну промову.

Якими ж якостями повинен володіти кожен оратор? Об'єктивна  умова успіху оратора - глибоке знання предмету промови. Не можна переконати аудиторію в тому, чого сам не вивчив у повному обсязі, в чому сам не впевнений до кінця. Крім того, інформованість оратора у будь-якому  випадку повинна перевищувати інформованість слухачів.

Що таке компетентність оратора? Це досконале знання проблеми, яку він висвітлює. Висока ерудиція оратора здатна сама по собі впливати на аудиторію, навіть ворожу, але знання оратора завжди повинні поєднуватися зі старанною підготовкою до кожної публічної промови.

Вища форма  ораторського мистецтва - імпровізація. Однак авторська імпровізація полягає  зовсім не в здатності говорити про  що завгодно. Навпаки, імпровізація - це вміння швидко скласти уявний план промови і обрати відповідну форму  висловлювання, імпровізована промова, як правило, енергійніша, емоційніша. Вона сильніше впливає на слухачів, а  сам факт імпровізації підвищує авторитет  оратора.

Особливо  важлива імпровізація у відповідях на запитання, в полеміці, в короткому  виступі по промові. Але завжди, без  виключення, основою успішної імпровізації є глибокі знання і досвід. Взагалі, ораторська промова повинна бути настільки добре підготовленою, щоб вона здалася слухачам невимушеною  імпровізацією.

Друга головна  якість оратора - володіння навичками  мовлення. Особливість ораторських  навичок полягає в тому, що оратор є не тільки автором промови, але  і її виконавцем. Не тільки вміння підготувати  промову, але й вміння вільно поводитися за трибуною, володіти голосом, жестами, мімікою і, на додачу, безпомилково реагувати на поведінку аудиторії, підкоряючи її своїй волі - такі об'єктивні  вимоги до оратора, що прагне вплинути на слухачів.

Вже в перший момент появи за трибуною оратор постає перед аудиторією в ролі "лідера", від якого очікують відповідної  до цієї ролі поведінки і дій, якого  аудиторія готова вислухати.

Ось чому надзвичайно  важливо, щоб кожен оратор усвідомив  цю роль і виправдав очікування аудиторії.

Ведучи мову про особливість оратора, не можна  обійти такі його психічні риси, як сила нервової системи, урівноваження процесів збудження і гальмування і  рухливість (або інертність) цих  процесів.

"Ідеальний  оратор" має сильну нервову  систему, урівноважений, володіє  достатньою рухливістю процесів  збудження і гальмування. Легко  зосереджуючись на викладенні  своєї теми, він разом з тим,  вчасно відповідає на реакцію  аудиторії швидко перебудовуючи  у потрібних випадках зміст  і форму промови.

Оратор повинен  також врахувати особливості  свого характеру і темпераменту. Людина з м’яким характером повинна  уникати різкого тону, а оратору  з рішучим характером і за трибуною потрібно бути твердим і рішучим.

 

Поняття й категорії техніки мовлення оратора

 

Будь-який виступ оратора, розрахований на переконання  аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення  та досконалу техніку мовлення.

Під технікою мовлення розуміється вміння оратора  володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією. Якість і ефективність публічного виступу фахівця-юриста, дієвість його промови залежать від  багатьох чинників, насамперед від  змістовності, аргументованості, логічної чіткості, культури мовлення. Неабияке значення має і культура звучання мови.

Приступаючи до вивчення проблем техніки мовлення, звернемося до головної мети спрямованих  на це зусиль: навчитися говорити так, щоб оратора не можна було не зрозуміти. Звісна річ, це стосується на сто відсотків  і техніки мовлення, бо тут простежується  одна закономірність: неправильно взятий тон спотворює думку, аудиторія  може зрозуміти її у перекрученому  вигляді. Отже, техніка публічного виступу  повністю підпорядковується думці, змісту виступу; опанування технікою мовлення, таким чином, не можна звести до механічного  оволодіння голосом або іншими суто "технічними" навичками оратора. Саме думка, яку прагне висловити  оратор, спричиняє дію мовного  апарата. Тому опанування технікою мовлення потрібно підкорити вмінню мислити  вголос, тобто говорити розмірковуючи. Техніка мовлення - невід'ємна частина  мистецтва звучної мови, ораторського мистецтва. І коли йдеться про  неї, зважають не тільки на "техніцизм", "віртуозність", а й на технічні навички, без яких ораторського мистецтва  не існує. В понятті "техніка мовлення" відбиваються три відносно самостійні проблеми: володіння голосом, інтонування, управління аудиторією. В цій темі розглянемо лише інтонаційні. Зауважимо  лише, що коли мова іде про управління аудиторією, то це означає, що, як писав  Емерсон, "дійсне красномовство не має потреб ні в колокольному дзвоні, аби скликати народ, ні в поліції, аби підтримувати порядок. Оратор цього досягає вмінням проголошувати промову. Існує думка, що є три категорії ораторів: "Одних можна слухати, інших неможливо слухати, третіх не можна не слухати". В певній мірі це залежить від техніки мовлення, від нашого голосу, адже голос - це ми і наші думки. За невеликим виключенням, кожна людина має від природи голос, який може стати чітким, сильним і багатим відтінками. І все ж більшість людей часто ковтають окремі звуки, їх голос стає монотонним, невиразним. Доведено, що на стосунки з іншими ніщо так не впливає, як враження від вашого голосу і ніщо не потребує такої постійної уваги, як голос.

Це дуже важливо  для професійної діяльності. Тому звернемо увагу на те, що молодіжний вік є критичним не тільки з  точки зору формування інтелектуальних  і професійних навичок, але й  дуже важливий для придбання вміння володіти голосом, правильною вимовою, жестами, рухами тіла. Техніка мовлення у вузькому сенсі складається  з трьох аспектів: дикції; дихання, голосу (практично вони неподільні). Будова мовного апарата, властивості  голосу людини, мовне дихання, артикуляція  звуків, дикція, логічна пауза і  логічний наголос, інтонація, мовні  ноти, гігієна голосу оратора, особливості  виступу перед великими і малими аудиторіями - це основні поняття, що вивчаються у техніці мовлення. Дикція у перекладі означає "вимова" (лат. dicere - вимовляти; dictio - вимова), а під бездоганною дикцією вважається правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень в цілому. Виразна вимова для оратора є обов'язковою, бо її недосконалість заважає сприйняттю та розумінню сутності ‘озвученої’ промови.

Робота над  диханням складається з того, щоб  правильним способом знайти найбільш прийнятний, здоровий тип дихання, який сприяє подоланню технічних мовних вад, що трапляються у промовців. Найскладнішою є робота над голосом, так звана постановка голосу, під  якою розуміється найповніший і  всебічний розвиток голосових даних, таких, як збільшення обсягу діапазону  голосу, розвиток сили, звучності, гнучкості  голосу. Спеціальні вправи допоможуть позбутися очевидних голосових  вад (гугнявість, горловий звук тощо). Голос  має деякі ознаки: силу звуку, висоту тону і тембр. Всі ці якості голосу неважко відшукати в будь-якій промові, що виголошується, їх наявність  пояснюється самою природою, будовою  і функцією мовного апарата людини. Але в публічному виступі звучність  голосу, його тембр, висота тону свідомо  використовуються оратором як засоби мовної виразності, як засоби впливу на слухачів. Тому оратор звертає увагу  не тільки на фізіологічні, але й  на психологічні основи зміни звучності  мови, висоти і забарвлення голосу. Що ж може бути психологічним фундаментом  переконливого, виразного, вільного та природного мовлення? До нього можна  віднести впевненість у собі. Чітке  розуміння мети промови, вільне володіння  матеріалом (знання предмета розмови) завжди викликають піднесеність, особливий  емоційний стан - все це теж впливає  на звучність голосу, надає йому певного забарвлення. Зміна сили і тембру голосу, висоти його звучання дозволяють говорити про гнучкість  голосу.

Гнучкий голос  легко сприймається, не стомлює аудиторію, справляє враження приємності, задоволення  у слухачів. Але як досягти майстерності у використанні голосу? Аби тільки створити якусь ілюзію звучності, гнучкості  голосу, деякі оратори вдаються до всіляких голосових фіоритур, що складають  неприємну умовність квазізвучного мовлення. Треба шукати дійсно музичну звучність голосу. Голос - озвучене дихання. А це означає, що красивий голос можна поставити, виконуючи спеціальні вправи. Навчання правильній вимові і звучанню голосу є не що інше, як набуття певних навичок, а це потребує щоденних вправ, а також постійних зусиль, які спрямовані на очищення мови взагалі і на підвищення загальної культури людини.

Информация о работе Техніка мовлення оратора