Інформаційна діяльність органів державної влади

План:

Вступ

Розділ I

1.1.Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державної влади.

1.2.Принципи інформаційної  діяльності органів державного  управління в регіонах України.

1.3. Діяльність інформаційних служб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Розділ I I

2.1. Загальні засади висвітлення діяльності органів  державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації.

2.2. Мова поширення  інформації про діяльність органів  державної влади та органів місцевого самоврядування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I

1.1.Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державної влади.

Комп’ютерні технології, безпосередньо впливаючи на суспільну  комунікацію, несуть у собі потужний управлінський (комунікаційний) потенціал.

Особливістю державного управління в сучасних умовах є необхідність комплексного застосування сучасних форм і методів інформаційно-документаційного забезпечення діяльності органів державного управління (законодавчих, виконавчих, судових). В першу чергу, це застосування новітніх інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень з метою забезпечення ефективного функціонування керованої соціальної системи. При цьому виникають проблеми, пов’язані з:

- відповідністю інформаційного  ресурсу влади стану і потребам розвитку суспільства;

- ефективністю використання  цього ресурсу державною владою  у процесі її функціонування.

Відбувається інтеграція інформаційних ресурсів, які генеруються  органами державного управління або  відображають результати їх діяльності, з інформаційними технологіями, які сприяють ефективному розв’язанню проблем виконавчої влади, як однієї з гілок державного управління, у єдиний інформаційно-технологічний простір діяльності органів державного управління.

Метою формування і розвитку інформаційно-технологічного простору державного управління є:

- забезпечення конституційних  прав громадян на інформацію;

- підвищення узгодженості  рішень, які приймаються органами  державної влади;

- підвищення рівня  правової свідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових та нормативних документів, які визначають їх права, обов’язки і можливості;

- надання можливості  контролю з боку громадян і  громадських організацій за діяльністю  органів державної влади;

- підвищення ділової і громадської активності громадян шляхом надання їм рівної із державними структурами можливості користуватись відкритою науково-технічною, соціально-економічною інформацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури та ін.;

- інтеграція із світовим інформаційним простором.

Побудова і розвиток інформаційно-технологічного простору діяльності органу державного управління пов’язані із виникненням низки  суперечностей як загального характеру, так і тих, що притаманні саме сфері  державного управління. Це суперечності між:

- масштабом і характером  процесів інформатизації суспільства  та специфічними цілями побудови  і використання складу і структури  технологічної та інформаційної  підсистем інформаційно-технологічного  простору;

- необхідністю реалізації  громадянами конституційного права на доступ до інформації, забезпечення прозорості державного управління, зворотного зв’язку із громадянами і нерозвиненістю новітніх інформаційних технологій, системи «електронного урядування», в тому числі, систем електронного документообігу, а також бар’єрами на шляху їх впровадження - освітніми, соціальними, фінансовими та ін. Розвиток державного управління у процесі формування інформаційного суспільства стимулює створення принципово нових моделей взаємодії держави і суспільства.

Одним з основних елементів  цих моделей буде функціонування системи „Електронного уряду”. Природно, що на шляху створення  нових форм у системі відносин „громадянин-держава” виникає низка  проблем, зумовлених політичними, економічними, технічними і соціальні чинниками.

Процесам впровадження системи електронного урядування притаманний  ряд об’єктивно наявних суперечностей  між:

- сучасними потребами  у розвитку інформаційної складової  діяльності органів державного  управління, яка є системоутворюючою  в реалізації процесів демократизації суспільного життя, і недостатністю інформаційних ресурсів системи державного управління у кількісному, рівневому та структурно-компонентному відношеннях;

- необхідністю гармонізації  відносин «громадянин-держава» шляхом  застосування сучасних інформаційних технологій і об’єктивно наявними специфічними соціально-культурними наслідками розвитку інформаційного суспільства і “електронної революції”.

Розв’язання виявлених  суперечностей зумовлює актуальність дослідження інформаційно-технологічних проблем у відносинах держави та суспільства.

Функціонування та модернізація електронного уряду визначена в  планах Європи з впровадження інформаційного суспільства в 2005 році як одна з основних цілей. Модернізація буде включати в  себе: підключення державних адміністрацій, шкіл, медичних закладів до broadband („великі” та швидкі канали доступу до мережі Інтернет); розробка єдиних стандартів програмного забезпечення, яке повинно забезпечити працю електронного уряду, засновуватись на відкритих стандартах.

Система електронного урядування має три основні напрями:

1. G2C (Government 2 Citizens) організація зворотнього зв’язку з громадянами (з введенням системи G2C громадяни зможуть набагато менше стояти в чергах за типовою інформацією, довідками і формами. Бюджет заощаджує при цьому кошти, а громадяни - час).
2. G2B (Government 2 Business) відносини державних органів і бізнесу (це може бути автоматизація податкових виплат чи проведення електронних тендерів на постачання продукції).
3. G2G (Government 2 Government) автоматизація відносин і документообігу між відомствами (дозволяє керувати роботою апарату, координувати діяльність регіональних управлінь і територіальних підрозділів, вести внутрішнє діловодство).

Кожен з цих напрямів характеризується широким спектром проблем.

Основні проблеми виникають  у системі G2C, від повноцінної  діяльності якої залежить забезпечення інформаційних потреб громадян і  забезпечення прозорості державної  влади в умовах інформаційного суспільства.

4. Цифрова нерівність.

Цифрова нерівність - це нерівність в доступі до інформаційних технологій, яка спричиняє поглиблення інших видів нерівності - економічної, соціальної та культурної. Існує тісний взаємозв’язок інформаційної нерівності та інших суспільних проблем: економічні, соціальні, культурні, вікові, регіональні проблеми викликають та поглиблюють цифрову нерівність, яка сприяє ще більшій диференціації суспільства за цими показниками.

Слід зазначити, що цифрова  нерівність, як явище, певною мірою  притаманна будь-якій країні світового  співтовариства. Один з ключових аспектів цифрової нерівності - обмеженість вільного доступу громадян до мережі Інтернет. В Україні та Росії сьогодні кількість користувачів Інтер- нет стрімко збільшується, зростає кількість Web-ресурсів у національній доменній зоні. Однак, лише біля 1% населення країни може (і, можливо, бажає) скористатися тими можливостями, що надає система електронного урядування. Згідно даних "The World Factbook", що характеризують кількість користувачів і чисельність населення на кінець 2003 року, Україна перебувала на 46 місці серед країн-користувачів мережі Інтернет поряд із Словенією та Словакією, які, маючи населення в 10 разів менше, мають таку ж саму кількість користувачів мережі.

Країнами-членами ЄС виявлені основні причини цифрової нерівності у використанні мережі Інтернет:

1. Фінансові причини: висока вартість комп’ютерної техніки; висока вартість підключення до Інтернет.
2. Відсутність: навичок роботи на комп’ютері, навичок роботи з Інтернет.
3. Технічні причини: відсутність комп’ютера на робочому місці; Інтернет занадто складний; немає доступу до мережі Інтернет вдома.
4. Інші причини: відсутність часу; відсутність корисного контенту в мережі Інтернет.

На проблему можливої цифрової нерівності дослідники інформаційного суспільства звертали увагу ще у 1990-х роках. Зокрема, відомий російський академік М.Моісеєв наголошував: „Особливу цінність для суспільства будуть становити професіонали та особи, що проявляють здатність до інтенсивної та дисциплінованої діяльності. Подібно до того, як після першої науково-технічної революції, люди що не вміли читати та писати, виявились позбавленими „місця під сонцем”, так і зараз, вже в наступному десятиріччі, особи, що не володіють елементарною комп’ютерною освіченістю, виявляться на узбіччі суспільного життя” [75, с. 447].

1. Низький рівень розвитку комунікативних засобів у системі відносин „громадянин-держава” (портали органів державної влади)

Представники міжнародної  організації, яка відповідає за функціонування адрес Інтернет (ICANN - Internet Corporation For Assigned Names and Numbers) вважають, що створювані Інтернет-ресурси державних органів є більшою мірою інформативними, ніж функціональними. В більшості випадків, сайти регіональних представництв органів державної влади (обласні та районні державні ради) не виконують навіть мінімальних функцій з інформування населення про діяльність цих органів, а займаються рекламою керівників цих органів.

На сайтах органів  державної влади повинна розміщуватись  наступна інформація: найменування органу; основні задачі і нормативні документи; структура і керівництво органу; прізвища, імена і по-батькові керівників; місцезнаходження органу, основні функції структурних підрозділів, а також прізвище, ім’я і по-батькові керівників структурних підрозділів та їх номери телефонів, адреси електронної пошти; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; його розклад роботи та часи прийому керівництва; відомості про існуючі вакансії.

Урядова мережева інфраструктура повинна бути спрямована на вирішення  актуальних політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати:

- реалізацію права  громадян на доступ до відкритої  державної інформації;

- доведення до громадськості  об’єктивної та достовірної інформації  про діяльність органів державної  влади, що зміцнює довіру до держави та її політики;

- взаємодію і постійний  діалог держави з громадянами  й громадськими інститутами, а  також необхідний рівень суспільного  контролю за діяльністю державних  органів і організацій;

- об’єднання інформаційних  ресурсів і послуг органів державної влади, і місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;

- вдосконалення системи  державного управління, оптимізацію  структури державного апарату,  зниження фінансових і матеріальних  витрат на його зміст, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісне вираження, у систему державних мережевих послуг, що відповідає реальним потребам громадян і організацій;

- ефективну підтримку  економічної діяльності державних  суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;

- взаємодію і співробітництво  з державними органами закордонних  країн і міжнародних неурядових  організацій.

Порталам органів державної влади відводиться чи не найголовніша (поряд з системою електронного документообігу) роль у процесі реформування органів державної влади відповідно до потреб інформаційного суспільства. Саме через портали буде відбуватись діалог між державою та громадянами. В Україні практично відсутні послуги, що надаються такими порталами (винятком можна вважати введену нещодавно систему електронних держзакупівель). В Європі та США існують позитивні приклади надання органами державної влади послуг за допомогою мережі Інтернет.

Отже, зміна форм, методів  та механізмів державного управління із впровадженням інформаційних  технологій, є необхідною умовою, і  за висловом академіка М.Моісеєва, „...щоб  стати альтернативою сучасному  планетарному суспільству, інформаційне суспільство має не тільки спиратись на всі досягнення комп’ютерної техніки і засобів зв’язку, але й багато в чому змінити структуру своїх суспільних інститутів” [75, с. 444].

Зіставлення фактично виявлених  та практично наявних напрямів розвитку системи електронного урядування в Україні дає змогу окреслити такі основні тенденції:

1. Незважаючи на протиріччя, спостерігається провідна тенденція кількісного зростання комунікативних засобів у системі відносин „громадянин-держава” - порталів та сайтів органів державного управління.
2. Відбувається удосконалення інформаційної, комунікативної та структурної компонент сайтів органів державного управління.
3. Підвищується потенціал розвитку і використання наявних сайтів органів державного управління, обумовлений певними успіхами у подоланні цифрової нерівності (у технологічному аспекті - доступ користувачів до найсучасніший технологічних пристроїв, у фінансовому - підвищується рівень достатку, який дозволяє користувачам придбати необхідні технологічні пристрої, сплачувати підключення до мереж, у соціальному - можливість безкоштовного доступу до Інтернет у бібліотеках, школах, університетах для тих, хто не може сплачувати його в індивідуальному порядку, у освітньому - у молодого покоління значною мірою забезпечено мінімальний рівень навичок для володіння новими технологіями).

Одним із підходів до побудови моделі інформаційно-технологічного простору діяльності органів державного управління може бути орієнтація на призначення  інформаційно-документаційних ресурсів у функціонуванні складних суспільних систем - інформація безпосереднього управління та інформація розвитку системи [125]. Відповідно, інформація безпосереднього управління, тобто відомості, які циркулюють каналами конкретної системи і використовуються для вирішення завдань, що стоять перед цією системою, характеризує внутрішній контур інформаційно-технологічного простору.