Медичний працівник

Вступ

Медичні відносини існують  із стародавніх часів. Останнім часом  спостерігаємо значне підвищення інтересу до якості надання медичної допомоги з боку засобів масової інформації, правового регулювання відносин «лікар — пацієнт» та загальних питань вдосконалення законодавчої бази в галузі медичного права. Без сумніву, правова база потребує доопрацювання, вдосконалення і певної систематизації. А недосконалість в правовому полі й абсолютна необізнаність населення в медичному праві стають на заваді при здійсненні захисту прав особи в медичній галузі. До сучасної законодавчої бази, що регламентує діяльність у сфері медичних послуг, належать: Конституція України (КУ); Цивільний кодекс України (ЦК); Кодекс України про адміністративні правопорушення (КПАП); Кримінальний кодекс України (КК); низка законів та підзаконних актів; накази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; накази, постанови, інструкції та листи Міністерства охорони здоров'я України; а також ратифіковані Верховною Радою України міжнародні нормативно-правові акти, що видаються Всесвітніми організаціями, які спеціалізуються в галузі охорони здоров'я (ВООЗ, Всесвітня асоціація медичного права (ВАМП), Всесвітня медична асоціація (ВМА), Всесвітня психіатрична асоціація (ВПА)).

 

 

 

 

 

 

 

1. Медичний працівник крізь призму права

Згідно з чинним законодавством медичні працівники мають низку  прав та обов'язків.

Права медичних працівників

По-перше, кожний медичний працівник  наділений всіма природніми правами, а саме: правом на життя, охорону  здоров'я, на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище, на освіту і можливість заробляти  собі на життя працею, яку він  вільно обирає або на яку вільно погоджується, на відпочинок, повагу честі та гідності, ділової репутації.

Ці права закріплені КУ, ширше розкриті в ЦК.

Крім природніх прав медичні працівники наділені низкою спеціальних прав та пільг. Перелік їх викладено в розділі Х «Медична та фармацевтична діяльність» «Основ законодавства України про охорону здоров'я».

Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників (ст. 77).

Медичні і фармацевтичні  працівники мають право на:

а) заняття медичною і  фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної  діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов'язків;

е) обов'язкове страхування  за рахунок власника закладу охорони  здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством;

є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв'язку з виконанням професійних обов'язків;

з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку  у випадках, встановлених законодавством;

и) пільгові умови пенсійного забезпечення;

ї) безплатне користування квартирою з освітленням і  опаленням тим, хто проживає і  працює в селах та селищах, а також  пенсіонерам, які раніше працювали  медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених  пунктах. Надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту (пункт «ї» частини першої статті 77 у редакції Закону № 2624–IV від 02.06.2005 р.);

й) першочергове одержання  лікувально-профілактичної допомоги і  забезпечення лікарськими та протезними засобами;

к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших  громадських організацій;

л) судовий захист професійної  честі та гідності;

м) безоплатне одержання  у власність земельної ділянки  в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

н) лікарі дільничних лікарень та амбулаторій, розташованих у сільській  місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри та дільничні медсестри територіальних ділянок міських поліклінік, лікарі загальної практики (сімейні лікарі), завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги — за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм (частину першу статті 77 доповнено пунктом «н» згідно із Законом № 2427–IV від 01.03.2005 р.).

Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони подають медико-санітарну допомогу.

Крім цього, лікар особисто наділений правом суб'єктивної оцінки стану здоров'я пацієнта, надавати допомогу пацієнту без його згоди, якщо здоров'ю чи життю пацієнта загрожує небезпека, обмежити надання інформації щодо стану здоров'я пацієнта, якщо повна інформація може погіршити стан здоров'я останнього (ст. 285 п. 3, 4 ЦК; ст. 37, 52 «Основ...»).

Лікуючий лікар може обиратися  безпосередньо пацієнтом або  призначатися керівником закладу охорони  здоров'я чи його підрозділу. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт має право вимагати заміни лікаря.

Лікар має право відмовитися  від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Згідно із ст. 78. «Основ законодавства  України про охорону здоров'я» до професійних обов'язків медичних і фармацевтичних працівників належать наступні дії:

а) сприяння охороні та зміцненню  здоров'я людей, запобіганню і  лікуванню захворювань, надання  своєчасної та кваліфікованої медичної та лікарської допомоги;

б) безплатне подання першої невідкладної медичної допомоги громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;

в) поширення наукових та медичних знань серед населення, пропаганда, в тому числі власним  прикладом, здорового способу життя;

г) дотримання вимог професійної  етики і деонтології, зберігання лікарської таємниці;

д) постійне підвищення рівеня професійних знань та майстерності;

е) надання консультативної  допомоги своїм колегам та іншим  працівникам охорони здоров'я.

Медичні та фармацевтичні  працівники несуть також інші обов'язки, передбачені законодавством.

Згідно з Міжнародним  кодексом медичної етики (ВМА, 1949 р., внесені  зміни в 1968 р., 1983 р.) до загальних  обов'язків лікарів віднесено такі:

— затвердження найвищих стандартів професійної діяльності;

— лікар не повинен дозволяти  фінансовим інтересам впливати на вільне і незалежне виконання професійних дій на користь пацієнтів;

— лікар повинен, незважаючи на вид медичної практики, самовіддано  надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною і моральною незалежністю, із співчуттям і повагою до людської гідності;

— лікар повинен бути чесним із пацієнтами і колегами, повинен боротися з професійними і особистими недоліками інших лікарів, повинен викривати обман і шахрайство.

Неетичними визнаються такі види діяльності:

а) самореклама лікаря, крім тих випадків, коли це дозволено законом даної країни і Кодексом етики Національної медичної асоціації;

б) оплата або отримання  будь-якої винагороди лише за передачу чиїх-небудь рекомендацій або лише за видачу пацієнту направлень і рекомендацій будь-якого характеру.

Лікар повинен поважати права пацієнта, колег, іншого медичного персоналу і повинен дотримуватися конфіденційності відносно пацієнта.

Лікар повинен діяти лише на користь пацієнта в тих випадках, коли він застосовує такі види медичної допомоги, які можуть послабити фізичний або психічний стан пацієнта.

Лікар повинен дотримуватися  найбільшої обережності, поширюючи  інформацію про відкриття, нову техніку або лікувальні методики по непрофесійних каналах.

Лікар повинен засвідчувати лише те, що він сам перевірив.

Обов'язки лікаря щодо хворих

Лікар завжди повинен пам'ятати про зобов'язання зберігати людське життя.

Лікар повинен надавати пацієнту всі ресурси своєї науки.

Якщо лікар не має можливості провести обстеження або лікування, він повинен залучити іншого лікаря, у якого такі можливості є.

Лікар повинен тримати  в абсолютній таємниці все, що він  знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього.

Лікар повинен надавати невідкладну  допомогу як виконання гуманітарного обов'язку, якщо немає упевненості в тому, що інші хочуть і можуть надати таку допомогу.

Обов'язки лікаря щодо інших

Лікар повинен поводитися щодо своїх колег так, як він хотів  би, щоб вони поводилися щодо нього.

Лікар не повинен переманювати пацієнтів у своїх колег.

Лікар повинен дотримувати принципи Женевської декларації, прийнятої Генеральною Асамблеєю ВМА.

 

 

 

 

 

 

2. Окремі види правовідносин
1. Правовий аспект лікарської помилки

Конституція України закріплює  право кожної людини на охорону здоров'я  і кваліфіковану медичну допомогу. При цьому в усі часи існування  медицини питання здійснення медичними  працівниками помилок при виконанні  своїх професійних обов'язків  був (і є досі) надзвичайно актуальним. Про це свідчать і численні, останнім часом, публікації в нашій пресі.

Об'єктивності заради варто  зазначити, що з кожним роком у  всьому світі спостерігається зростання числа діянь, що заподіюють шкоду життю та здоров'ю пацієнтів у результаті некваліфікованого виконання медичним персоналом закладів охорони здоров'я своїх професійних обов'язків. При цьому велика кількість скоєних лікарських помилок залишаються непоміченими як з боку адміністрації установ охорони здоров'я, так і з боку компетентних посадових осіб правоохоронних органів. Всякого роду похибки зустрічаються в діяльності фахівців різних професій, але в жодній сфері людської діяльності помилки не тягнуть за собою настільки тяжких наслідків, як в області практичної медицини, оскільки медицина впливає на людський організм, який, як відомо, є надзвичайно тендітним і не терпить неуважного і недбалого в себе ставлення. Особливість медичної професії, яка безпосередньо пов'язана зі збереженням життя і здоров'я людини, викликає підвищений інтерес і строгий підхід з боку суспільства до помилок в діяльності медичного персоналу. Юридична оцінка лікарських помилок являє собою одну з вічних і злободенних проблем медицини. З часом змінюється рівень розвитку медичної науки, впроваджуються в практику нові методи обстеження і лікування, і, хочеться вірити, поліпшується професійна підготовка лікарів, але тема лікарської помилки була і залишається актуальною.

Для відмежування правопорушень  від, так званих, "допустимих у  медичній діяльності професійних помилок", перш за все необхідно вирішення  головної проблеми - самого визначення поняття лікарської помилки в судово-медичній практиці. Представники медицини розглядають її як сумлінне оману лікаря внаслідок об'єктивних і, можливо, недостатньо об'єктивних причин. І тоді вона, на жаль, стає невід'ємною частиною лікарської практики. Однак, юристи вважають, що немає ніяких моральних і юридичних підстав виділяти помилку лікаря в особливу категорію. За оцінками фахівців, у медичній літературі міститься не менше шістдесяти п'яти (!) Проміжних визначень і понять описують лікарську помилку ... Важливою проблемою є з'ясування того, до якої науці - праву чи медицині належить визначення сутності лікарської помилки, і чи може вона вивчатися обома науками комплексно. Деякі вчені вважають, що лікарська помилка - це тільки медичне поняття, інші вважають, що тільки правове, а треті відносять лікарську помилку і до медичних, і правовим поняттям. Природно, що багато працівників системи охорони здоров'я відносять лікарські помилки до суто медичним поняттям, у зв'язку з чим, говорять про неможливість залучення медичних працівників до кримінальної відповідальності за допущені ними професійні помилки. Необхідно відзначити, що судовими медиками та юристами в поняття "лікарська помилка" завжди вкладалося дуже суперечливий зміст, що, природно, не сприяло об'єктивному вивченню даного "феномену". У зв'язку з відсутністю законодавчо закріпленого поняття "лікарська помилка" і відсутністю єдиної думки про її об'єктивному змісті, виникає необхідність виявлення змісту поняття лікарська помилка, її аналізу з точки зору різних учених з питань про тлумачення лікарської (медичної) помилки і визначення об'єктивної позиції з даного питання.