Аналіз ідеологічних партій в Україні

Комуністична партія України. КПУ, за її власним визначенням, наведеним у статуті партії, виступає спадкоємицею ідей і традицій КПРС. За радянської доби становила її частину як «республіканський загін». Після серпневого путчу 1991 року, ініціатори якого намагалися усунути від влади президента СРСР М. Горбачова, указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року була заборонена. Але, на думку Конституційного Суду України, КПУ, що як громадське об’єднання була зареєстрована 22 липня 1991 року, не є правонаступницею КПРС і КПУ як частини КПРС. Це нерядове рішення60, в якому оскаржувалася конституційність ненормативного указу органу влади, виданого за 5 років до ухвалення Конституції України, мало два наслідки. З одного боку, воно дало можливість КПУ стверджувати неконституційність рішення Президії ВР України про заборону і набувати пози несправедливо скривдженої. З іншого – юридично дозволило владі не повертати КПУ майно (будинки, споруди, друкарні, транспортні засоби та «іншу власність»), що їй належало, але за тим же указом, а також відповідно до закону «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність»61 відійшло радам народних депутатів і Верховній Раді України. «Нова» КПУ була утворена («відновлена», як стверджують самі партійці) на з’їзді у червні 1993 року й у жовтні того ж року зареєстрована. Самі вони тлумачать проведення у травні 2002 року об’єднувального з’їзду з «Компартією УРСР» як підставу не тільки для «законного спадкоємництва ідей і традицій Компартії, утвореної в липні 1918 року і зареєстрованої Міністерством юстиції України в липні 1991 року, але й як її правонаступництва». Від 1993 року незмінним керівником партії – Першим секретарем ЦК КПУ – є Петро Симоненко. Упродовж майже 20 років КПУ вдається утримувати електоральну довіру (хоча її рівень від 1998 до 2007 року знизився на 19%) й мати власну парламентську фракцію. КПУ завжди виходила на парламентські вибори самостійно, що у поєднанні зі спадком організаційної інфраструктури, досвідченими апаратними кадрами та вмінням підтримувати фінансовий ресурс заклало підґрунтя для системного партійного будівництва. Іміджу партії сприяють декілька факторів: по-перше, їй вдалося позиціонувати себе в партійному середовищі як єдину спроможну комуністичну силу. По-друге, ідеї рівності, які досягаються простим і зрозумілим шляхом «відібрати і поділити», та сильної держави, що контролює своїх чиновників (сама себе), залишаються привабливими для раціонально невибагливої частини суспільства. По-третє, в’ялоплинний абсурд, в який занурилася Україна, розбудо- вуючи власну державність, дозволяє КПУ бути активним політичним гравцем.

Ідеологічна динаміка КПУ. Ідеологічно і певною мірою організаційно КПУ можна вважати правонаступницею КПРС. Протягом існування КПУ її програма оновлювалася двічі, у 1995 та 2011 роках. Програма КПУ 2011 року містить класичні ідеологеми «золотої доби» та «образу майбутнього».

«Золота доба». «У складі Союзу РСР Україна, завдяки самовідданій праці народу, керованого Комуністичною партією, в історично короткий термін перетворилася на високорозвинену країну з могутньою індустрією, колективним сільським господарством, передовою наукою, самобутньою культурою. Уже в 60-і роки ХХ століття Українська РСР за більшістю економічних показників входила до десятки найрозвинутіших країн світу. Ще в довоєнні роки з життя радянських людей було викоренено безробіття, злидні, неписьменність, епідемії, масову безпритульність дітей, проституцію, ви- мушену еміграцію. Приклад Радянської України переконливо підтверджує, що соціалізм, як перша фаза нової суспільної формації – комунізму, визво- ляє від принизливої експлуатації людини людиною, створює можливості для розкриття здібностей кожного громадянина і його гармонійного розвитку, реалізації життєвих інтересів, оволодіння висотами науки і культури.

«Образ майбутнього». «Характеристики соціалізму в його новій якості будуть коригуватися й уточнюватися, але суть його залишається незмінною – це лад, що ґрунтується на суспільній власності на засоби виробництва і повновладді трудящих, орієнтований на створення для кожної людини соціально рівних можливостей, формування всебічно і гармонійно розвиненої особи. На подальших етапах соціалістичні перетворення відбуватимуться на власній основі соціалізму і спрямовуватимуться на утвердження комуністичних відносин і духовних цінностей, зміст яких визначатиметься принципом «Кожен – за здібностями, кожному – за потребами». Так соціалізм у процесі природного розвитку поступово переростатиме в комунізм. Побудова комуністичного суспільства як асоціації, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх, – найвища мета Компартії».

Ідеологічна динаміка КПУ. Загалом програмні документи КПУ відзначаються сильною ідеологічною артикуляцією «лівого» спрямування, а обсяг речень, що мають виражені ідеологічні сенси, є надзвичайно високим. При цьому ідеологічна еволюція КПУ є дуже не значною і не впливає на ідеологічне позиціонування партії. Програму КПУ можна вважати сильно позиціонованою лівоконсервативною. «Комуністична партія України – політична організація, яка об’єднує на добровільних засадах відданих ідеям соціальної справедливості людей і ставить собі за мету утвердження в нашій країні влади трудящих, перебудову життя суспільства на комуністичних засадах. Свою стратегію і тактику партія визначає, керуючись марксистсько-ленінським вченням, з урахуванням розстановки політичних сил у країні та обстановки у світі. Основою нашої ідеології є марксистсько-ленінське вчення, його складові частини – матеріалістична філософія, політична економія, науковий комунізм, збагачувані теоретичними працями вчених-марксистів і практикою комуністичних і робітничих партій».

«Фронт змін». Партія «Фронт змін» організаційно виникла на місці Народної трудової партії (зареєстрована в червні 2007 року). Сьогоднішню назву має з 2009 року. Попередня назва – «Демократичний фронт». Декілька місяців цю політичну силу очолювала близька до нинішнього лідера Арсенія Яценюка особа Андрій Іванчук, бізнесмен, нині член ради партії «Фронт змін». А. Яценюк обраний керівником «Фронту змін» у листопаді 2009 року. Балотувався на виборах президента України у 2010 році. Ця партія має досить нетривалу політичну історію. Програмні документи «Фронту змін» характеризуються слабкою ідеологічною артикуляцією. «Ідейна платформа» «Фронту змін» містить експліцитне ідеологічне самовизначення партії як провідника консервативізму: «Ми ставимо за мету об’єднати Громадян країни не на основі котроїсь з ідеологій, а навколо ідеї Спільної Української Справи, справи перетворення України на країну з високим рівнем людського розвитку, країну вільних, освічених, матеріально й духовно багатих Громадян … «Фронт змін» є партією цінностей, для якої влада – інструмент здійснення Спільної Української Справи». Домінуючою ідеологічною складовою «Спільної Української Справи» виступає мінімально артикульований «консерватизм».

Ідеологічна динаміка партії «Фронт змін». Ідеологічну позицію «Фронту змін» загалом можна охарактеризувати як правоконсервативну, слабо позиціоновану.

Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Організаційно та ідеологічно «Свобода» постала з Соціал-національної партії України (СНПУ), установчий з’їзд якої відбувся у 1991 році у Львові (зареєстрована у 1995 році). Нинішню назву партія отримала у 2004 році. СНПУ, яку до 2004 року очолював Я. Андрушків, керувалася принципом справедливості й ставила на меті поборення комуністичної ідеології як руйнівної для душі людини. Після здобуття Україною незалежності СНПУ проголосила зміну гасла із «Самостійної України» на «Велику Україну»: або Україна існуватиме як могутня держава, або не існуватиме ніколи. Порівняно з іншими партіями СНПУ визнавала себе як єдино адекватну тогочасним викликам (всі інші – націонал-колаборанти, зрадники української революції або – націонал-романтики – пустоцвіт національної революції). Партія позиціонувала себе як національно-центрична («дати можливість українцеві бачити світ українськими очима, повернути йому національний характер – одне з основних завдань СНПУ») й водночас ліберально орієнтована («свободи громадян України не будуть обмежуватися у зв’язку з їх поглядами чи діяльністю, крім випадків, в яких вони будуть направлені на знищення Української Держави»; вплив з боку держави на економічні процеси – тільки через податкову систему»), гарант невідчужуваності власності («право приватної власності визнається невід’ємним правом кожного громадянина і ніколи не може бути відмінене»). Формою устрою держави визнавався республіканізм (хоча персональні погляди Я. Андрушківа, які він виразив трохи згодом, вже мали низку суттєвих відмінностей від програми СНПУ). «Свобода» зі зміною назви, символіки («Ідея Нації» на «Тризуб-Воля») і керівництва змінилася також програмно й політично, додавши радикальних інтонацій по кожній із позицій платформи, на що від самого початку існування політичної сили в новому образі звернув увагу її колишній лідер, стверджуючи відмінність фактично нової партії «Свобода» від її попередниці.

Ідеологічна динаміка ВО «Свобода». Політичну партію «Свобода» можна вважати ідеологічним та інституційним наступником Соціал-національної партії України (СНПУ). домінуючою ідеологічною ознакою партійних програм СНПУ – ВО «Свобода» є сильно артикульована націоналістична складова, яку, як зазначалося вище, ми розглядаємо як варіант консервативної ідеології. Ключове розмежування, на якому «Свобода» будує свою ідеологію, подається нею як питання етноідентичності, з якого випливає програмна теза україноцентризму. «Для нас поняття «українець», – говорить О. Тягнибок, – є етнічним поняттям. Тут справа не в мові – тут справа в походженні». Ідеологічну позицію ВО «Свобода» можна охарактеризувати як сильно позиціоновану правоконсервативну[6].

 

 

 

Висновок 

 

Основними  типами політичної ідеології є консерватизм, лібералізм, соціал - демократія.  Але сучасні політичні партії формуються як об'єднання еліт, що перебувають при владі, або прагнуть здобути владу з метою мобілізації та збільшення власної електоральної підтримки.

В Українській державі і в суспільстві зокрема існує значна поляризація регіональна і вікова в поглядах населення стосовно ключових засад стратегічного розвитку держави. Відтак, в нашій державі не склалася сукупність ціннісно - нормативних засад, що є основою для репрезентації колективних інтересів на які може спиратися ідеологічна артикуляція політичних партій.

В Україні переважають егалітарні настрої і  популістські програми „всеосяжних партій". Ідеологічну належність можна визначити таким чином:  „Народний союз „Наша Україна" — ліберальна, Партія регіонів — лівоцентрична, ВО „Батьківщина" — соціал - демократизм. Найбільш декларативними є політичні програми „молодих" партій, „Сильної України"  та „Фронту змін", їхні програмні документи виконують насамперед функції політичного позиціонування і мобілізації суспільної підтримки. Поміж „старих партій" найбільшим рівнем декларативності вирізняються програми „Народної партії" та ВО „Батьківщина". Поміж програм релевантних партій та партій, що демонструють зростання інституційне, найбільш ідеологічно й ціннісно - змістовними виявляються програми  „Комуністичної партії України", та сил національно - демократичного спрямування - „Свободи", „За Україну". Визначення ідеологічних основ політичних партій в Україні є доволі складним завданням[4].

Політичні партії в демократичних країнах є виразниками суспільних інтересів, настроїв населення, генераторами ідей розвитку держави. Але Україна має свою власну специфіку і політичні партії, партійну система теж. В сучасних країнах західної демократії переважає ідеологія неолібералізму, хоча простежуються процеси розвитку націоналізму і регіоналізму. Жодна країна світу не може дублювати ідеологічні основи, політичну систему інших тому унікальність України, її минулого і майбутнього вимагає пошуку власного варіанту розвитку, проте проблема криється в тому, що на сьогоднішній день не існує консенсусу, а ні  між представниками провідних політичних сил щодо вирішення нагальних політичних проблем і варіанту політико-ідеологічної доктрини, а ні в суспільстві зокрема[2,3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Маклін, І. Партійна система. Короткий оксфордський політичний словник / І. Маклін, А. Макмілан. – К. : Вид–во Соломії Павличко «Основи», 2006. – С. 485.
2. Передвиборна програма виборчого блоку політичних партій ВО  „Батьківщина". „Маніфест справедливості"// Сайт ЦВК [Електронний ресурс].  - Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua/.
3. Програма КПУ // „Сайт Комуністична партія України" [Електронний  

 

          ресурс].  - Режим доступу : http://www.kpu.net.ua/program.

4. Лещенко, В. М. Особливості становлення української багатопартійності в умовах суспільної трансформації / Віктор Лещенко // Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 1 (10). – С. 22–28.
5. Миклащук, І. М. Ідеологічні засади політичних партій України (за передвиборними документами 2006–2007 рр.) / Ігор Миклащук //  Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 3 (12). – С. 79- 85.
6. Ідеологічне позиціонування політичних партій в Україні / Укр. незалеж. центр політ. дослідж. : С. Г. Конончук, О. А. Ярош. – К. : Агентство «Україна», 2013. – 52 с.
7. http://uk.wikipedia.org/wiki/Політична партія