Діяльність українських політичних партій в 1905-1907 рр

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

 

 

 

 

 

Діяльність українських політичних партій в 1905-1907 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

       РОЗДІЛ 1. Утворення та діяльність політичних партій на території Західної України та їх ставлення до подій революції 1905-1907 рр. в Росії……………….5

1.1. Виникнення і діяльність Русько-Української радикальної партії    (РУРП) (1890-1907 рр.)……………………………………………………….5

1.2.   Утворення Української національної демократичної партії (УНДП) та її діяльність на поч. XX ст………………………………………………..8

1.3.   Висновки до І розділу…………………………………………………13

     РОЗДІЛ 2. Створення і початок діяльності політичних партій в Наддніпрянській Україні та їх участь у подіях революції 1905-1907 рр……….14

          2.1. Революційна українська партія (РУП). Утворення та діяльність……15

          2.2. Українська демократична партія (УДП) та її діяльність в 1905-1907 рр…………………………………………………………………………………….20

           2.3.  Висновки до ІІ розділу………………………………………………...27

       РОЗДІЛ 3. Політичні партії України в роки революції 1905-1907 рр……...28

           3.1. Розстановка політичних сил на території України в період революції. Перебіг революційних подій в Україні…………………………………………...28

          3.2. Досягнення діяльності українських  політичних партій за роки  революції……………………………………………………………………………31

          3.3. Російські партії та їх діяльність в Україні……………………………35

          3.4. Висновки до ІІІ розділу………………………………………………36

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………….39

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. На рубежі XIX-XX ст. набуває темпів процес політизації українського руху, що було пов'язано із виникненням українських політичних партій. Незважаючи на жорстоке переслідування національно-патріотичних сил в Україні все ж збереглися лідери, які згодом зуміли розбудити і підняти на боротьбу переважно консервативне тогочасне українське суспільство.

Провідну роль у боротьбі за українську державницьку ідею відіграли представники нової генерації, виховані на ідеології безкомпромісного українського патріотизму, які вже не задовольнялися культурницькою діяльністю, а прагнули здобути для України всю повноту національних та політичних прав.

Отже, встановлення політичного плюралізму в умовах незалежності нашої держави, бурхливий розвиток політичних відносин, боротьба сучасних політичних партій за владу в українському парламенті, зумовлюють актуальність даної теми. Адже дослідження виникнення політичних партій в Україні у кінці XIX – на початку XX ст., їх діяльність, участь у революційних подіях дає можливість, скласти чітке розуміння тих політичних процесів, котрі відбуваються в сучасній Україні з позицій історизму. В цьому полягає виключно важливе історико-суспільне значення досліджуваної проблеми.

Виникнення, розвиток та діяльність перших політичних партій в Україні було предметом дослідження таких вчених-істориків, як Наумов С. О. «Український політичний рух на Лівобережжі (90-і рр. XIX ст. - лютий 1917 р.)», Гермайзе О. «Нариси з історії революційного руху на Україні», Чоповський В. «Будителі національного руху», Донцов Д. «Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (XIX ст. – 1920 рік)» та інші.

Об’єкт курсової роботи: перші політичні партії на території України у кінці XIX – на початку XX ст. та їх діяльність в 1905-1907 рр

Предметом даної курсової роботи є ставлення та участь в подіях революції в Росії 1905-1907 рр., вплив російських політичних партій на політичну ситуацію в Україні, та досягнення діяльності українських політичних партій за роки революції.

Метою роботи є встановити закономірності розвитку політичних партій та їх ідей в тогочасному українському суспільстві, порівняти їх діяльність  на території Західної та Східної України, та дослідити вплив на них революції 1905-1907 рр.

Мета роботи конкретизується у таких завданнях:

• дослідити виникнення перших політичних партій України;
• встановити особливості та напрями їх діяльності на території України;
• визначити порядок їх співпраці з першими політичними партіями Росії в період революції 1905-1907 рр.;
• проаналізувати результати діяльності політичних партій та їх досягнення для українського народу в 1905-1907 рр

         РОЗДІЛ 1. Утворення та діяльність політичних партій на території Західної України та їх ставлення до подій революції 1905-1907 рр. в Росії

 

У другій половині 70-х рр. у громадське життя Галичини прийшло нове покоління діячів. Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос насамперед на соціальних проблемах, прагнули надати українському національному рухові нового, європейського характеру. 

Переходячи від культурно-просвітницької до політичної діяльності, учасники національно-визвольного руху на західноукраїнських землях дійшли висновку про важливість координації своїх зусиль у рамках організацій з чітко визначеною програмою боротьби. Наслідком цього стало формування перших в історії України політичних партій.

Наприкінці XIX ст. політична ситуація, яка склалася в західноукраїнських землях, була доволі вигідною для розвитку національно-визвольного руху. Були створені сприятливі умови для консолідації та організаційного оформлення політичних сил, що мали прийти на зміну недостатньо згуртованим течіям суспільно-політичного руху народовцям і москвофілам, та продовжити боротьбу за українську державну ідею.

Галицькі політичні організації розвивалися цілком легально й, намагаючись отримати якомога більше прихильників, у своїх програмах були переважно поміркованими.

 

1.1.   Виникнення і діяльність Русько-Української радикальної партії    (РУРП) (1890-1907 рр.)

 

У жовтні 1890 р. в Галичині під впливом революційно-демократичних ідей М. Драгоманова ліве крило західноукраїнського національного руху оформлюється в Русько-Українську радикальну партію. Її фундаторами були «ветерани» радикалів - Іван Франко та Михайло Павлик. Новостворена політична партія була фактично першою політичною партією на українських землях — як західних, так і східних.

На організаційних зборах РУРП була ухвалена партійна програма, що ґрунтувалася на принципах наукового соціалізму. Ця новостворена партія стала першою українською партією європейського зразка — з програмою, масовим і фіксованим членством. Водночас це була перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації.

У програмі-мінімум Русько-Української радикальної партії говорилося, що її найближчими завданнями є досягнення матеріального добробуту трудящих, усунення будь-якої експлуатації, проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю. У програмі-максимум декларувалося прагнення радикалів до встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом.

У національному питанні програма РУРП не ставила метою досягнення державної самостійності України, а пропонувала лише запровадження в Австрійській імперії «правдивого автономізму, який би бачив силу монархії в якнайкращім культурнім і національнім розвої провінції і народностей, в задоволенні всіх їхніх жадань...»[1,9].

Партія визначила свої першочергові завдання в національних справах, зважаючи на те, «що розвій мас можливий тільки на національному ґрунті». Тому вона намагалася підносити «почуття національної самосвідомості, солідарності російсько-українського народу через літературу, збори, товариства, з'їзди, демонстрації, звіти, пресу»[1,10].

Проте в цілому національна частина програми Русько-Української радикальної партії була досить обмеженою. Тому вона піддавалася цілком справедливій гострій критиці з боку «молодших» радикалів, які вважали себе справжніми і послідовними марксистами (Юліан Бачинський, В'ячеслав Будзиновськнй, Микола Ганкевич, Олександр Колесса, Євген Левицький, Володимир Охримович та ін.).

Молодіжне крило РУРП однозначно вважало, що багатонаціональна Австрійська держава не відповідає потребам свого населення. Ці потреби вимагають, щоб «кожна народність, під загрозою загибелі, була зорганізована в самостійний політичний організм і новожитну нейтралістську державу»[3,75]. Політичний розвиток Австрійської держави, на їхню думку, можливий лише за умови розвитку всіх націй. В матеріалах до програми «молодші» радикали вказували: «Ми як партія політична австрійська мусимо йти до переміни Австрії з держави одноцільно нейтралістської, в державу федераційну, автономічних національних держав... яко руська партія політична, мусимо йти до самостійності політичної руської нації, до державної організації»[3,77]. Далі вони наголошували, що «на основі законів, гарантуючих право розвою кожній нації, можемо не тільки правно домагатися права державного руської нації, але й мусимо се зробити, бо від сего залежить наше існування...»[3,78].

«Молодші» члени РУРП прагнули також поділу Австрійської держави на національні території, надання їм якнайповнішої - «автономії політичної, тобто вилучення їх з-під заряду парламенту австрійського і центрального міністерства», утворення «Русько-польського сейму і двох рад національних, ради Червоно-руської   для   східної Галичини та руської частини Буковини (засідаючої у Львові) ради Польської для західної Галичини та Польського Шлезка (засідаючої у Кракові)»[3,85].

Таким чином, «молодші» радикали прагнули організувати державу на національному принципі як автономію у складі Австрійської федерації, що мала здійснювати найвищу політичну владу.

В 1895 р. один із лідерів «молодших» радикалів Юліан Бачинський опублікував свою працю «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), в якій на підставі аналізу економічного розвитку виявив протиріччя, що заважають вільному розвиткові українського народу, і дійшов висновку, що політична самостійність України є необхідною передумовою її економічної та культурної розбудови, взагалі передумовою самої можливості її існування. Він, зокрема, стверджував, що в Росії конче необхідно вибороти конституцію, що вже тепер треба «малій, горстці свідомих вже українців будити серед української суспільності в Росії... думки про політичну самостійність України»[2,27].

Врахувавши критичні зауваження молодшої частини радикалів, з'їзд Русько-Української радикальної партії в 1895 р. докорінно «націоналізує» свою програму, проголошуючи, що в дальшій перспективі найповніше реалізувати соціалізм можна лише в межах незалежної української держави, а в близькій перспективі — в цілком автономній українській провінції Австрійської імперії.

У 1896—1897 pp. між І Франком і Лесею Українкою розгортається жвава полеміка щодо майбутніх перспектив українського політичного руху. В «Молодій Україні» І. Франко писав, що «перша і головна основа розвою народного — усвідомлення і розбудження мас, праця над просвічуванням в кожному напрямі, отже, не тільки господарськім і історично-національнім. а поперед усього політичнім і суспільнім. Зробити з мас політичну силу (а темні маси такою силою не можуть бути) — ось що головна мета, яку поклала собі українсько-руська радикальна партія і до якої по змозі своїх сил іде всіма можливими шляхами»[5,40].

У своїй діяльності РУРП прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Спершу на ідеологічну позицію РУРП досить сильний вплив мали ідеї Драгоманова, свою позицію рупівці називали "науковим соціалізмом", "народницьким соціалізмом". У державотворенні стояли на позиціях "правдивого автономізму", вимагали вільного розвитку краю, збільшення самоврядування в Східній Галичині, проголошували напрямок на піднесення національної самосвідомості. Заявлялася позиція про повну незалежність "русько-українського народу" - єднання в незалежній державі з Наддніпрянською Україною.

 

1.2. Утворення Української національної демократичної партії (УНДП) та її діяльність на поч. XX ст.

 

Певну роль у процесах становлення і розвитку політичних партій на західноукраїнських землях відіграли консолідаційні заходи, що здійснювалися раніше Народною Радою. Її керівництво, зокрема, вирішило розповсюдити свою організаційну програму, сподіваючись об'єднати навколо неї для наступної співпраці як невдоволених радикалів, так і розчарованих угодовців.

Кінцевою фазою цієї підготовчої роботи стала нарада у Львові, що відбулася 20 грудня 1899 р., за участю понад 150 представників з усієї Галичини. Серед них були колишні народовці на чолі з Ю. Романчуком та група радикалів (В. Будзиновський, К. і Є. Левицькі, В. Охримович, І. Франко та ін.). В роботі наради брав участь і М. Грушевський. Її головним підсумком було офіційне створення нового політичного угруповання — «Національно-демократичного сторонництва», або Української національно-демократичної партії (УНДП).