Вивчення стану естетичного розвитку дітей старшого дошкільного віку засобами природи

Основним інтегруючим  методом педагогічного впливу на особистість у цій роботі виступало  художньо-педагогічне спілкування, яке використовувалося в усіх напрямах роботи: наприклад, з дітьми – у системі занять за картинами, під час прогулянок на природі; з  педагогічними працівниками – під  час проведення семінарів-практикумів, педагогічних рад; з батьками – під  час навчальних тренінгів, ділових  ігор тощо. Допоміжні методи, такі, як бесіда, художнє слово, музика, емоційні вправи, уявне входження в ситуацію тощо, використовувалися у роботі з дітьми, з метою підсилення впливу на дітей старшого дошкільного віку творів мистецтва та забезпечення їх емоційного контакту з об’єктами  та явищами природи.

Цікавими та ефективними  у залученні батьків до співпраці  з метою формування естетичного  ставлення до природи виявилися  завдання, що передбачали взаємодію  дітей та батьків. Наприклад, створення  альбому «Пори року очима батьків  та дітей», складання оповідань, казок  на тему краси природи, ведення щоденника  думок під час спілкування  з природою та у повсякденному  житті, навчання прийомів використання у роботі з дітьми методу «фоторамки». Використання творів живопису як засобу формування естетичного ставлення  до природи зумовило виготовлення папки-пересувки  «Шлях до мистецтва», у якій були поради для батьків з метою  прилучення їх до скарбниці мистецьких надбань та ознайомлення дітей з  ними, організацію для батьків  виставки літератури, альбомів репродукцій, інформації про художників. Експозиція батьківського куточка періодично змінювалась.

Приємно вразив той факт, що більшість батьків виявилися  небайдужими до запропонованої форми  роботи, з цікавістю ознайомлювалися  з матеріалами. Серед них були і ті, хто доповнював експозицію літературою з домашньої бібліотеки. Проведена робота щодо залучення  батьків до процесу формування естетичного  ставлення до природи дала змогу  пересвідчитися в ефективності використання такої взаємодії. Адже загальновідомо, що авторитет батьків є для дитини беззаперечним, а збіг дитячих і батьківських інтересів, захоплення однією справою, виконання спільних завдань сприяють емоційному зближенню, розвитку позитивних емоцій, а значить, виступають запорукою збереження .

 На цьому етапі з  метою розвитку у дітей вміння  виокремлювати живописні куточки  природи використовувався метод  «фоторамки». Використовували його  не лише на прогулянках у  ЦРД. Як засвідчили бесіди з батьками, у дошкільників виникало бажання застосовувати цей метод і під час прогулянок з членами родини. Цей факт обумовив проведення під час тренінгу для батьків консультації щодо використання «фоторамки» з метою зосередження уваги дошкільників на об’єктах і явищах природи. Необмежений простір незручний для дитячого сприймання, тому використання «фоторамки» дає змогу концентрувати дитячу увагу на конкретних об’єктах і явищах природи. Підсилення впливу дії цього методу здійснювалося засобами описової розповіді з образним відтворенням об’єкта, виділенням його естетичних якостей, деталей, підкреслення гармонійного поєднання цілого і частин, зв'язок сприймання краси пейзажу з емоційним особистісним відгуком та виникненням естетичних почуттів. Запорукою емоційності описової розповіді було використання поетичних рядків .

В результаті проведених спостережень діти старшого дошкільного віку  набували вміння виділяти естетичні  ознаки об’єктів та явищ природи, інтерпретації  набутого досвіду під час подальших  спостережень. Основними методичними  прийомами керування спостереженнями  виступали запитання, що формулювалися  з урахуванням попереднього досвіду  дітей; пояснення, які спрямовувалися на глибше сприймання об’єктів та явищ природи; порівняння, що забезпечували  формування у дітей точніших і  повніших уявлень; ігрові прийоми, які  підвищували інтерес та робили процес спостереження доступнішим і  привабливішим.

Висновки до другого  розділу

Щороку до дошкільних навчальних закладів приходять діти з різним потенціалом: кмітливі, повільні, контактні,замкнуті, проте спільним для них є те, що вони все менше захоплюються, дивуються, їхні інтереси одноманітні: лялька Барбі, моделі автомобілів, комп’ютери, ігрові приставки. Така тенденція до прагматизму іде врозріз з  вимогами сучасного суспільства, яке  потребує активних, творчих особистостей, які насамперед емоційно відгукуються на прояви прекрасного у довкіллі та серед людей.

З метою вивчення сучасного  стану естетичного виховання  дітей засобами природи нами проведено  педагогічний експеримент з 12 дітьми старшого дошкільного віку ЦРД «Казкова країна – розумна дитина» м. Києва, що знаходиться за адресою проспект Правди 62. В результаті було з’ясовано, що у дітей ставлення до об’єктів та явищ природи має мінливий характер. Більшість дітей орієнтовані на усвідомлення, що естетично цінними, тобто красивими, об’єктами можуть бути ті, що знаходяться близько до них, буквально на відстані простягнутої руки. Також ми встановили закономірність: від кількості задіяних під час спостереження аналізаторів залежить якість обстеження естетичного об’єкта, а проявом у дитини зацікавленого емоційного сприймання є вербальне вираження естетичних почуттів.

Звідси випливає нагальність  вирішення питання про виховання  кращих якостей, кращих почуттів, кращих думок у підростаючого покоління. Відповідь на запитання «Як виконати це завдання?», на наш погляд, частково вирішена внаслідок дослідження: виховання  за допомогою культури, краси, через  розповсюдження педагогом почуттєвого  сприймання краси та пропущення її через свою душу і серце у душу і серце дитини. Саме такий підхід є запорукою духовного і матеріального  благополуччя суспільства, без нього  жодні методики, технології та засоби культури не працюють. Проведення експерименту переконало, що художньо – педагогічне  спілкування з природою і мистецтвом збагачує почуттєвий досвід, поповнює запас вражень дитини та підтверджує постулат стародавніх греків про те, що людина стає кращою від спілкування з прекрасним.

Як показала практика, для  сприймання краси першочерговим  завдання є розвиток у дітей уваги, спостережливості, адже саме увага, на нашу думку, є основою накопичення  сприймання, першим кроком до витонченості та розвитку сприймання краси. На цьому  етапі одним із важливих завдань  педагога є спрямованість дитячої  уваги на естетичний об’єкт або  явище природи.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного  теоретичного і практичного дослідження  проблеми естетичного виховання  дошкільників засобами природи було з’ясовано:

Проблема естетичного  виховання дітей досить широко розкрита в працях науковців Є.Фльоріна, С.Русова, Б.Ліхачев, М.Рукавіцин, В.Сухомлинский, К.Ушинський, Є. Тихеєва, В.Шацька, Л. Виготський, Д.Кабалевский. Найбільш вдало, з нашого погляду, відбив мету естетичного виховання М. Рукавіцин, який вважає кінцевою метою естетичного виховання гармонійну особистість, всебічно розвинену людину: освічену, прогресивну, високоморальну, у якої присутнє умінням трудитися, бажання творити, розуміти красу життя та красу мистецтва". Ця мета також відбиває стан і особливість естетичного виховання, як частини всього педагогічного процесу. Крім формування естетичних почуттів дітей, естетичне виховання паралельно робить внесок й у забезпечення всебічного розвитку. Естетичне виховання сприяє формуванню моральності людини, розширює її знання про світ, світі людини у природі.

Природа – одне із важливих чинників естетичного розвитку особистості. Дослідженням естетичної цінності природи  займається З.Плохій, яка наголошує, що в ієрархії цінностей одне з  першорядних місць має посісти  естетична цінність природи . Усе  в світі – і велике, і мале, мертве, і живе, і зірки, і небо — все захоплює дитя, тягне його до себе, все наповнює його радісним хвилюванням, усе подобається йому без будь-якої думки про можливе  його використання. Тому можна стверджувати, що ставлення дитини до світу має  на перевазі естетичний характер. Пояснюється  це тим, що дитинство, переважно заповнене  іграми, тобто, діяльністю з усвідомленою метою. Психологія гри, можна сказати, ідентична психології естетичного  життя. Естетичне життя дитини чудове своїм універсалізмом — усе прекрасне, у якій не було формі, приваблює і  захоплює дитину.

З метою вивчення сучасного стану естетичного виховання дітей засобами природи нами проведено педагогічний експеримент з 12 дітьми старшого дошкільного віку ДНЗ №311 м. Києва. Проведення експерименту переконало, що художньо – педагогічне спілкування з природою і мистецтвом збагачує почуттєвий досвід, поповнює запас вражень дитини та підтверджує кредо стародавніх греків про те, що людина стає кращою від спілкування з прекрасним. В результаті нами було встановлено, що у дітей ставлення до об’єктів та явищ природи має мінливий характер. Більшість дітей орієнтовані на усвідомлення, що естетично цінними, тобто красивими, об’єктами можуть бути ті, що знаходяться близько до них, буквально на відстані простягнутої руки. Також ми встановили закономірність: від кількості задіяних під час спостереження аналізаторів залежить якість обстеження естетичного об’єкта, а проявом у дитини зацікавленого емоційного сприймання є вербальне вираження естетичних почуттів. Уміння бачити природу — перша умова виховання світовідчуття, єдності із нею. Воно досягається лише за постійного спілкування із самобутньою природою. Щоб відчувати себе частиною цілого, людина має не епізодично, а постійно бути у відносинах з цим цілим. Саме тому гармонія педагогічних впливів вимагає постійного спілкування з природою.

Розробляючи систему роботи з формування у старших дошкільників естетичного ставлення до природи, ми керувалися даними, отриманими у  результаті констатувального експерименту, а саме: врахували зроблений на їх основі висновок про залежність ефективності нашої системи роботи від залучення та співпраці педагогів  і батьків. Тому запропонована у  формувальному експерименті система  роботи будувалася за напрямами констатувального експерименту. Тому створена система  роботи здійснювалась за напрямом сприймання – рефлексія – ставлення. Завдяки  такому підходу ознайомлення дошкільників з творами живопису базувалося на основі розвитку у них відповідних  умінь сприймання прекрасного, на формуванні особистої позиції при сприйманні творів мистецтва, а також на інтегруванні набутого досвіду у сприйманні реальних об’єктів та явищ природи.

Естетичне ставлення має  складну та багатоаспектну природу, що ілюструється характеристикою його складових елементів. Вивчення психологічних  механізмів розвитку естетичного ставлення  сприяло визначенню психологічних  особливостей формування естетичного  ставлення дитини до природи, що дало змогу тлумачити його як почуттєве, сутність якого полягає у тому, що це найвищий рівень ставлення людини до явищ життя, на якому загальна користь  та істина трансформуються у глибоко  особисту, вільну, безкорисну естетичну  насолоду.

Критеріями сформованості  естетичного ставлення до природи  є здатність встановлювати асоціації  між об’єктами і явищами природи  та поняттям «краса»; стійкість характеру  та широта спектру асоціацій; вміння естетично оцінювати реальні  об’єкти і явища природи; наявність  естетичних емоцій; вміння передавати естетичне ставлення до природи  у самостійній художньо – творчій  діяльності.

Педагогічно значущими шляхами  формування естетичного ставлення  є спрямованість на пробудження  почуття краси, позитивних емоцій, педагогічно-компетентне  забезпечення емоційної та естетичної насиченості пізнавальної діяльності дошкільників, організація з боку дорослого процесу безпосередньої взаємодії дитини з об’єктами  і явищами природи та цілеспрямоване керування дитячою діяльністю для  переходу зовнішніх відображених якостей  у постійні внутрішні.

Система роботи з формування естетичного ставлення до природи  у х дошкільників базувалася на єдності  естетичного і наукового пізнання при зустрічі дитини з реальними  явищами природи і її зображенням  у творах мистецтва, ґрунтувалася на положенні про органічне поєднання  пізнавальної та емоційної діяльності і теоретичних аспектах, що виявляються  у зацікавленні тим, що відбувається у природі та виявленні співпереживання; у здатності сприймати естетичні  якості природи та оцінювати їх, що відображається у мовленнєвій, зображувальній, ігровій, музичній діяльності; у вмінні виявляти самостійність в оперуванні емоційно – естетичним досвідом.