Глухі та слабочуючі діти з розумовою відсталістю

Проблемою виховання дитини  з порушеннями слуху займалися  багато дослідників-педагогів. На  підставі робіт Н.А. Рау, Б.Д. Корсунської, А.А. Катаєвої, Н.Г. Морозової, Т.І. Обухової  можна зробити певні висновки. Таким дітям потрібно спеціальне  навчання в спеціалізованих дитячих  садках, хоча загальні напрямки  розвитку дітей з дефектами  слуху та здорової дитини в  цілому збігаються.

• нестійкість всіх психічних процесів в слідстві ураження ЦНС;
• яскраво виражена інертність;
• недорозвинення в плані зорового сприйняття, зокрема, низька швидкість сприйняття і пізнавання предметів;
• поганее переключення з одного виду діяльності на ішний;
• невміння використовувати допомогу, що надається;
• несформованість слухового уваги і пам'яті;
• некритичність поведінки іьнизький рівень самоконтролю;
• сповільнене формування наслідування, а також утруднення при виборі за зразком;
• відсутність або значне відставання в мовленнєвому розвитку та дефіцит домовленнєвого спілкування.

 

1. Формування уявлень і понять  про навколишній світ.

2. Розвиток пізнавальних психічних  процесів.

3. Формування первинних способів  інтелектуальної діяльності.

4. Формування словесної мови.

 

1) Установка емоційного контакту;

2) Формування уявлень про  себе;

3) Формування навичок самообслуговування  і життєзабезпечення,

4) Формування доступних уявлень  про навколишній світ і орієнтації  в середовищі;

5) Формування комунікативних  умінь;

6) Навчання предметно-практичної  і доступною трудової діяльності;

7) Навчання доступним знанням  з загальноосвітніх предметів,  що мають практичну спрямованість  і відповідним психофізичним  можливостям вихованців.

 

1. Проблема непідготовленості вихованців з порушеннями інтелектуального розвитку до навчання в школі (діти до моменту вступу до школи не відвідували інші освітні установи). Через специфіку захворювань і порушень розумового та фізичного розвитку багато які діти навчаються і не мають елементарних уявлень про навколишній світ, ізольовані від суспільства. У зв'язку з цим вкрай важко за найкоротші терміни визначити рівень інтелектуальних особливотей школярів.

2. Друга проблема - недостатній досвід учителів у навчанні дітей зі складним дефектом. Труднощі виникають при діагностиці наявних знань, умінь і навичок у дітей, для складання індивідуальних карт-маршрутів розвитку і програми навчання.

 

3. Недостатнє матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу (недостатня кількість спеціальної методичної літератури, підручників і навчально-дидактичних посібників). Все це набувається поступово. Також необхідна допомога батьків.

 

• формування і розвиток словесної мови;
• формування основних розумових операцій;
• підвищення рівня загального розвитку;
• корекція пізнавальної діяльності з широкою на предметно-практичну діяльність і coціально-побутову спрямованість навчального матеріалу.

 

 

• вивчення контингенту вихованців;
• диференційований підхід у відповідності з трьома типами класів (класи основної загальної освіти класи для глухих дітей із затримкою психічного розвитку; допоміжні класи для глухих дітей);
• індивідуальний клініко-психолого-педагогічний підхід;
• створення комфортних умов адекватного кожній категорії глухих вихованців навчання з урахуванням їх індивідуальних психофізичних особливостей.

 

При побудові освітньо-виховного  процесу з дітьми, що мають  складні порушення розумового  та фізичного розвитку, слід спиратися  на низку принципів організації  корекційно-розвиваючої роботи у  допоміжній школі. А саме:

 

• облік зони найближчого розвитку дитини при використанні методів, прийомів, створення оптимальних умов для організації освітньо-виховного процесу;
• принцип компенсаторної спрямованості (навчання спрямоване на відшкодування недорозвинених чи порушених функцій шляхом виправлення або перебудови частково порушених функцій;
• визначення оптимального змісту освітньо-виховного процесу;
• один з головних принципів роботи з учнями даної категорії - виховує характер навчання;
• наочності та практичної спрямованості;
• розширення соціальних зв'язків; розвитку комунікативної функції мови;
• доступності навчання, індивідуального і розвивального підходу, корекційно-розвиваючої спрямованості навчання, цілісності та комплексності корекційно-розвиваючої роботи.

 

• спеціальна школа для глухих дітей;

 

• спеціальна школа для слабочуючих та пізнооглохлих дітей. До її складу входять два відділення: перше - для дітей, що володіють розгорнутою промовою; друге - для дітей з глибоким недорозвиненням мовлення.