Класифікація інформації за правовим режимом доступу

Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Адвокат не має права розголошувати отриману ним інформацію від особи, яка звернулась до нього за допомогою. Розголошення адвокатом інформації  карається законом.

Лікарська таємниця — відомості про факт звернення за медичною консультацією (допомогою), стан здоров’я пацієнта і медичну допомогу, що надається йому, включаючи дані про наявність захворювання, його діагноз, наступний прогноз, способи діагностики, лікування і профілактики, ризики, пов’язані з медичним втручанням, інші дані медичного характеру. Згідно зі ст. 285, 286 Цивільного Кодексу України та ст. 39, 40 «Основи законодавства України про охорону здоров’я» виділяють наступні категорії інформації про пацієнта, які складають лікарську таємницю:

• факт та привід звернення за медичною допомогою;
• стан здоров’я та захворювання пацієнта;
• факт медичного огляду та його результати;
• інтимне та сімейне життя пацієнта;
• інші відомості, які отримані під час обстеження та лікування.

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі  наслідки, - карається штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів  доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років (ст. 145 «Незаконне розголошення лікарської таємниці» Кримінального Кодексу України).

Таємниця страхування -  конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового стану Страхувальника – клієнта Страховика, яка стала відомою Страховику під час взаємовідносин з Страхувальником чи з третіми особами при провадженні діяльності у сфері страхування, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Посадові особи Уповноваженого органу у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є таємницею страхування, несуть відповідальність, передбачену законом. 

Інформація  щодо юридичних та фізичних осіб, яка  містить таємницю страхування, надається страховиком у таких випадках:

• на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
• на письмові вимоги суду або за рішенням суду;
• органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції Державної податкової адміністрації України на їх письмову вимогу стосовно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування у разі порушення кримінальної справи щодо даної фізичної або юридичної особи.

Обмеження стосовно одержання інформації, що містить  таємницю страхування, не поширюються  на службовців Уповноваженого органу, які в межах повноважень, наданих цим Законом, здійснюють державний нагляд за страховою діяльністю, а також органи державної податкової та митної служби у разі подання їм інформації на запит, зроблений відповідно до положень Податкового кодексу України. (Частина четверта статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2756-VI від 02.12.2010).

Таємниця  усиновлення. Так зване "повне" усиновлення, на яке зорієнтоване чинне законодавство, передбачає створення для дитини іншого родинного середовища. Закономірним у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Тому закон закріплює право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують.

 Стаття 226 Сімейного Кодексу України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення. Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини (ст. 227 Сімейного Кодексу України). Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таємниці усиновлення, передбачено також ст. 229-231 Сімейного кодексу України, це право усиновлювача бути записаним матір'ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи. Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усиновлення, вона може бути записана у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір'ю, батьком потрібна згода дитини. Згода дитини на запис усиновлювача матір'ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. При вирішенні питання про запис у Книзі реєстрації народжень суд обов'язково враховує інтереси дитини і задовольняє заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо такий запис відповідає інтересам дитини. Якщо усиновлювач був записаний матір'ю, батьком усиновленої ним дитини, то за наявності підстав, передбачених законом (ст. 164 Сімейного Кодексу України), він може бути позбавлений батьківських прав або поновлений у батьківських правах відповідно до положень ст. 169 Сімейного Кодексу України. У виняткових випадках, коли іншими гарантованими законом заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців. На підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулюється.

Таємниця голосування – передбачає собою право особи не розголошувати, того за кого вона віддала свій голос на виборах з одного боку, й не розголошувати інформацію голосування виборчою комісією, з іншого. Умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища, карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю на строк до трьох років.

Нотаріальна таємниця – це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо. Нотаріус зобов'язаний зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо його діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, нотаріусом не вчинялась. Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється не лише на нотаріуса, а також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості,  що  становлять  предмет нотаріальної таємниці.  Особа та нотаріус, винні  в  порушенні  нотаріальної  таємниці,  несуть відповідальність у порядку, встановленому законом. Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії  документів,  що зберігаються  у нотаріуса, видає нотаріус виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких  вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки нотаріус видає спадкоємцям померлого. У  разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка. Довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи нотаріус надає протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду,  прокуратури,  органів дізнання і досудового слідства у зв'язку з цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, справами   про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих  органів, з обов'язковим зазначенням номера справи  та  прикладенням  гербової печатки відповідного органу. Довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань  оподаткування, нотаріус надає протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів державної  податкової служби.  Витяг зі Спадкового реєстру про наявність складеного заповіту нотаріус видає тільки заповідачу, а після смерті заповідача - будь-якій особі, яка пред'явила нотаріусу свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт  смерті заповідача. Нотаріус не має права давати свідчення в якості свідка щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю та стали відомі нотаріусу у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій, крім випадків, коли цього вимагають  особи,  за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. На вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з метою регулювання організації нотаріальної діяльності нотаріус видає підписані ним копії документів та витяги з них, а також пояснення нотаріуса у строк, встановлений цими органами. Вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані  нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому Законом України "Про нотаріат", а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані нотаріусом суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом назад нотаріусу негайно після огляду.

Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції – це конституційно-правове положення, згідно з яким усім громадянам гарантується таємниця їхніх переговорів і недоторканність їхньої кореспонденції (ст. 31 Конституції України; ст. 14-1 Кримінально Процесуального Кодексу України; ст. 6 Закону України «Про поштовий зв'язок»; ст. 9 Закону України «Про телекомунікації»).

У кримінальному  процесі цей принцип реалізується через такі положення:

• кожному громадянинові гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;
• ніхто, й посадові особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду також, не мають права розголошувати інформацію, що стала відомою їм з кореспонденції та телефонних розмов інших осіб.

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 163 Кримінального Кодексу України. Винятки з принципу: таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути порушено, але тільки за таких умов:

• з метою запобігти злочинові;
• щоб з'ясувати істину під час провадження в кримінальній справі, якщо іншими способами отримати інформацію неможливо;
• за наявності загрози вчинення насильства чи інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист (за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб);
• рішення про прослуховування телефонних та інших переговорів, накладення арешту на кореспонденцію приймається головою апеляційного суду чи його заступником (ч. 4 ст. 187 КПК України).

РОЗДІЛ  ІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

Отримання документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, є засобом участі фізичних та юридичних осіб у суспільних і державних справах. Саме тому суспільні відносини, що виникають з приводу одержання інформації, потребують правового регулювання. Особливо важливою є правова регламентація об'єктно-суб'єктного складу відносин з приводу доступу до інформації в умовах формування демократичної, правової держави в Україні, найвищою соціальною цінністю якої визнається людина. Підвищують актуальність питання правового регулювання доступу до інформації процеси розвитку інформаційних технологій, формування інформаційного суспільства.

У нашій державі  загальні засади реалізації права особи на доступ до інформації в усіх сферах суспільного і державного життя України закріплює Закон України «Про інформацію», забезпечує ж громадянам України можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення Закон України «Про звернення громадян».

Основним засобом доступу до інформації Закон України «Про інформацію» визначає інформаційний запит [1, ст. 32]. Предметом інформаційного запиту Закон встановлює офіційні документи, письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з певних питань. Тобто відомості про діяльність недержавних установ та організацій прямо не визнаються предметом інформаційного запиту.

Опосередковано  можливість отримати відомості учасникам  інформаційних відносин (громадянам, юридичним особам або державі в особі її органів [1, ст. 42]) передбачена ст. 43 Закону України «Про інформацію», де зазначено, що «кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про... те, що стосується його особисто» [1, ст. 43, абз. 2]. Крім того, можливість вільного одержання відомостей, необхідних громадянам України, юридичним особам і державним органам для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, закріплено в ст. 9 «Основні види інформаційної діяльності» Закону України «Про інформацію» [1, ст. 9, абз. 1].

Відповідно  до чинного законодавства України  право на доступ до інформації гарантується:

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
• створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем;
• забезпеченням державою однакових прав і можливостей доступу до інформації всім учасникам інформаційних відносин;
• контролем держави за режимом доступу до інформації з метою забезпечення додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущення необґрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом;
• забороною обмеження права на одержання відкритої інформації;
• встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію, зокрема за необґрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації; навмисне приховування інформації тощо.