Класифікація інформації за правовим режимом доступу

Зміст права  власника інформації на вільне використання інформації становлять: правомочність  призначити особу, яка здійснюватиме  володіння, використання і розпорядження  інформацією; правомочність визначити  правила оброблення інформації; правомочність встановити режим доступу до інформації; правомочність визначити інші умови щодо власної інформації.

Правомочність призначити особу, яка здійснюватиме  володіння, використання і розпорядження  інформацією, виявляється в можливості передати власні архіви нащадкам за заповітом або передати до архівної установи, музею. Правомочність визначити правила оброблення інформації виявляється у  можливості визначити порядок її систематизації, спосіб оброблення, фіксації, редагування тощо.  Правомочність встановити режим доступу до інформації виявляється в можливості самостійно визначити коло осіб, яким ця інформація може бути доступною. Правомочність встановлювати інші умови щодо власної інформації виявляється в можливості самостійно встановлювати ціну на неї, визначити умови зберігання, способи тиражування тощо.

Зміст права  на вільне використання довідково-енциклопедичного характеру становлять: правомочності  на використання документів Національного  архівного фонду; правомочності  на використання інформації бібліотечних фондів. Правомочність на використання документів Національного архівного фонду виявляється у можливості публікувати, оголошувати, цитувати та іншим чином відтворювати зміст архівних документів. Обов’язок не створювати перешкод у використанні документів Національного архівного фонду покладається на архівні установи, інших осіб. Правомочність на вільне використання інформації бібліотечних фондів виявляється у можливості використовувати інформацію, вилучати з неї корисні властивості та жадати від правозобов’язаних суб’єктів виконання покладених на них обов’язків. Обов’язок не створювати перешкод у користуванні книгами, документами та іншими носіями інформації з бібліотечних фондів покладається на бібліотеки та інших осіб.

Зміст права  на вільне використання науково-технічної інформації становить правомочність на її використання. Правомочність на використання науково-технічної інформації виявляється в можливості вільного її використання для задоволення інформаційних потреб під час здійснення наукової, науково-дослідної, громадської та іншої діяльності, що не заборонено законодавством, та жадати від правозобов’язаних суб’єктів виконання покладених на них обов’язків. Обов’язок не створювати перешкод у використанні науково-технічної інформації покладається на Національну систему науково-технічної інформації.

Зміст права  громадян-власників (авторів) на вільне використання створеної ними інформації (творів) становлять: правомочність  на використання власної інформації; правомочність надати згоду іншим  особам на використання власної інформації тощо. Правомочність на використання власної інформації виявляється в можливості використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом: шляхом відтворення, публічного виконання і публічного сповіщення, оприлюднення, перероблення, адаптації, аранжування, подання до відома загальної публіки, здавання в комерційний прокат, продаж, відчуження тощо.

Правозобов’язаними суб’єктами, на яких покладається обов’язок не порушувати право власника інформації (автора), є держава, юридичні та фізичні особи. Порушення прав авторів тягне за собою адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Правомочність надати згоду іншим особам на використання власної інформації виявляється в можливості власника інформації (творів) погоджуватися, надавати дозвіл на те, щоб цю інформацію використовували інші особи, або забороняти використовувати інформацію іншими способами.

4. Право на вільне поширення інформації

Поширення інформації визначається як розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Структурно право на вільне поширення інформації як основний структурний елемент конституційного права громадян на інформації складається із: права на вільне поширення інформації усно; права на вільне поширення інформації письмово; права на вільне поширення інформації в інший спосіб та інших, зміст яких становлять конкретні правомочності.

Зміст права  на вільне поширення інформації усно становлять: правомочність громадян на вільне безпосереднє спілкування з іншими особами; правомочність на вільне поширення інформації усно на зборах, мітингах, походах і демонстраціях; правомочність на вільне поширення інформації усно про стан довкілля; правомочність на вільне поширення інформації усно інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту.

Правомочність громадян на вільне безпосереднє спілкування  з іншими особами виявляється  в можливості донести певну інформацію до інших осіб за допомогою індивідуальної здатності та індивідуальних вольових дій суб’єктів права – громадян. Спілкування є одним з основних видів діяльності, де людина виступає суб’єктом пізнання інших людей, а процес спілкування є таким видом взаємодії людей, у якому останні виступають у стосунку один до іншого одночасно (чи послідовно) і об’єктами, і суб’єктами пізнання. Обов’язок не створювати перешкод у вільному спілкуванні осіб покладається на невизначене коло осіб

Правомочність на вільне поширення інформації усно на зборах, мітингах, походах і демонстраціях  виявляється в можливості її безперешкодного поширення шляхом публічних виступів на зборах, мітингах, походах і демонстраціях, яке забезпечується насамперед гарантованим Конституцією правом громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Обов’язок надати приміщення для проведення зборів, сприяти в повідомленні про час та місце проведення зборів, а також не створювати перешкод у їх проведенні покладається на органи державної влади, місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб.

Правомочність на вільне поширення усно інформації про стан довкілля виявляється в  можливості безперешкодного поширення  такої інформації, зокрема, шляхом безпосередньої участі в розробленні, обговоренні  та громадській екологічній експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, виступати з цих питань по радіо і телебачення; надавати усні та письмові зауваження, пропозиції і рекомендації; брати участь у відкритих та публічних слуханнях. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації про стан довкілля покладається на органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності, об’єднання  громадян, засоби масової інформації, окремих осіб.

Правомочність на вільне поширення усно інформації про якість харчових продуктів і  предметів побуту виявляється в  можливості за допомогою громадських  організацій споживачів вносити до органів державного управління і господарюючих суб’єктів пропозиції стосовно заходів щодо підвищення якості, тимчасового зупинення випуску та припинення виробництва, вилучення з реалізації та продажу товарів (робіт, послуг), що становлять небезпеку для життя, здоров’я та майна громадян або завдають шкоди навколишньому середовищу. Обов’язок не створювати перешкоду вільному поширенні інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту покладається на органи держаної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації різних форм власності, засоби масової інформації, окремих осіб.

Зміст права на вільне поширення інформації письмово становлять: правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом листування з іншими особами;  правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, інших державних установ тощо. 

Правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом листування з іншими особами  виявляється в можливості написати, надрукувати та відправити адресату лист. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації шляхом листування покладається на невизначене коло правозобов’язаних суб’єктів.

Правомочності на вільне поширення інформації письмово шляхом звернення до органів державної  влади та місцевого самоврядування, інших державних установ виявляється в можливості написати, надрукувати та відправити письмове звернення, заяву (клопотання), скаргу до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб і службових осіб цих органів. Забороняється відмовляти в прийнятті і розгляді звернення з посиланнями на політичні погляди, партійну приналежність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення, а також переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування або участь у акціях в підтримку звернень інших осіб або організацій.

Правомочність на вільне поширення інформації письмово виявляється в можливості письмово звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних судових органів чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Обов’язок не створювати перешкод громадянам у поширенні інформації письмово шляхом звернення до відповідних міжнародних судових органів чи до відповідних органів міжнародних організацій покладається на невизначене коло осіб.

Зміст права  на вільне поширення інформації в  інший спосіб становлять: правомочності  на поширення інформації друкованим способом; правомочності на поширення  інформації механічним способом; правомочності на поширення інформації фотографічним способом; правомочності на поширення інформації електромагнітним способом.

Правомочності на поширення інформації друкованим способом виявляється у можливості втілення інформації друкарським способом у матеріалізовану форму: газету, журнал, книгу, статтю, листівку, оголошення та їх поширення. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації друкарським способом покладається на невизначене коло осіб.

Правомочності на поширення інформації в електромагнітний спосіб виявляється у можливості поширення її за допомогою електромагнітних хвиль, насамперед шляхом створення аудіовізуальних засобів масової інформації. Громадяни України можуть виступати засновниками телерадіоорганізацій, які мають право виробляти і розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації електромагнітним способом покладається на невизначене коло правозобов’язаних осіб.

Правомочність на вільне поширення інформації електронним, фотографічним способом виявляється у можливості її поширення у вигляді електронної, фото-, аудіо-, кіно- та відеопродукції шляхом створення інформаційних агентств, основним видом діяльності яких є: збирання, оброблення, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції та надання інформаційних послуг. Правомочність на вільне поширення інформації електронним способом виявляється і в можливості її поширення за допомогою мережі Інтернет. Обов’язок не створювати перешкод у вільному поширенні інформації електронним способом покладається на невизначене коло осіб.

5. Право на охорону та захист інформації

Охорона та захист інформації – це сукупність правових заходів і засобів, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян щодо охорони та захисту інформації від загроз, а метою охорони та захисту інформації є: запобігання розголошенню, витоку, несанкціонованому доступу до охоронюваної інформації та іншим протиправним діям щодо знищення, спотворення чи руйнування матеріальних носіїв інформації; збереження її цілісності, повноти і достовірності; дотримання конфіденційності, доступності, авторських прав тощо.

Структурно  право на охорону та захист інформації складається з права на охорону інформації та права на захист інформації. Зміст права на охорону інформації становлять: правомочність визначати режим доступу до інформації та вимагати від правозобов’язаних суб’єктів його дотримання; правомочність вимагати від правозобов’язаних суб’єктів дотримання встановлених законодавством або іншими нормативними документами вимог щодо охорони інформації.

Правомочність визначати режим доступу до інформації та вимагати від правозобов’язаних суб’єктів його дотримання виявляється в можливості самостійно визначати перелік інформації, яку особа не бажає розкривати чи розголошувати. Громадяни, які володіють інформацією професійного, виробничого, ділового, банківського та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, можуть самостійно визначати режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціальної.

Правомочності вимагати від правозобов’язаних суб’єктів дотримуватися встановленого режиму доступу до інформації виявляється у можливості вимагати, жадати від правозобов’язаних суб’єктів дотримуватися режиму доступу до інформації, наголошувати на своїй зацікавленості в дотриманні режиму доступу до інформації. Обов’язок дотримуватися встановленого режиму доступу до інформації покладається на відповідних правозобов’язаних суб’єктів, яким ця інформація надається.

Правомочність вимагати від правозобов’язаних суб’єктів дотримуватися встановлених законодавством вимог щодо охорони інформації виявляється в можливості жадати від правозобов’язаних суб’єктів дотримувати встановлених вимог щодо охорони інформації, наголошувати на своїй зацікавленості в дотриманні вимог щодо охорони інформації, а в разі невиконання правозобов’язаними суб’єктами покладених на них обов’язків, звертатися за підтримкою і захистом держави. Обов’язок дотримуватися встановлених законодавством вимог щодо охорони інформації покладається на відповідних правозобов’язаних суб’єктів, на яких такі обов’язки покладено законодавством.