Класифікація інформації за правовим режимом доступу

ВСТУП

Поняття «Доступ  до інформації» використовується в  чинному законодавстві України, однак визначення його не розкрито. Натомість Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» встановлює, що «доступ до інформації в системі — отримання користувачем можливості обробляти інформацію в системі»

Актуальність  теми полягає у тому щоб визначити проблеми і  дати чіткі роз’яснення понять та видів інформації  за правовим режимом доступу.

У науці інформаційного права провідні дослідники аналізують питання змісту та ознак поняття «право на інформацію», практичної реалізації суб'єктивних інформаційних прав різними категоріями суб'єктів тощо. У своїх наукових працях зазначені і суміжні питання розкривають такі науковці: В. М. Брижко, М. С. Демкова, Р. А. Калюжний, Д. В. Колобанов, Л. В. Кузенко, Є. В. Петров, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець та інші. Питання доступу до різних видів інформації розглянуто в аналітичних роботах певних громадсько-політичних об'єднань. У них здійснено аналіз матеріалів, які стосуються проблем правового регулювання доступу до публічної інформації, результати моніторингів за дотриманням центральними органами державної влади права громадян на одержання інформації на основі процедури інформаційного запиту та за функціонуванням веб-сторінок центральних органів державної влади, а також запровадження в Україні електронного урядування.

Завданнями курсової роботи є:

1) проаналізувати  чинні норми вітчизняного права,  які регламентують доступ до  інформації;

2) визначити  види інформації та доступ до неї відповідно до режиму доступу;

3) визначити об'єктно-суб'єктний склад правовідносин, що виникають з приводу реалізації доступу до інформації;

4) визначити  процес правового регулювання  доступу до інформації в Україні.

Мета: проаналізувати матеріали, які стосуються проблем правового регулювання доступу до інформації.

Теоретичне значення роботи полягає в можливості подальшого використання даного матеріалу при вивченні курсу ряду правових дисциплін, вдосконаленні чинного законодавства в цій сфері та використанні в практичній діяльності.

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Повний обсяг роботи становить 40 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І. ІНФОРМАЦІЯ ВІЛЬНОГО ДОСТУПУ

1. Право на вільне збирання інформації

Збирання інформації є складовою людської діяльності, що виділилася в самостійну на відповідному етапі історичного прогресу. Саме з пошуку інформації (відомостей, даних) у будь-який спосіб і в будь-якому  вигляді починається  інформаційна діяльність, метою якої є задоволення інформаційних потреб людини в певному комплексі відомостей, необхідних, по-перше, для аналізу ситуації і прийняття рішення; по-друге, для задоволення різноманітних потреб у набутті знань чи для вирішення будь-якого наукового або практичного завдання; по-третє, для реалізації прав, свобод і законних інтересів.

Збирання інформації – це певні вольові, активні дії  особи, суть яких полягає в їх вольовому  і активному характері, вони вчинюються незалежно від владного примусу і не за зовнішнім примусом, а відповідно до своєї волі, спрямованої на задоволення інформаційних потреб.

Право на вільне збирання інформації складається з  низки конкретних прав: права на вільне збирання масової інформації; права на вільне збирання статистичної інформації; права на вільне збирання інформації довідково-енциклопедичного характеру; права на вільне збирання офіційної інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зміст яких становлять конкретні правомочності.

Зміст права на доступ до масової інформації становлять: правомочності на доступ до масової інформації за допомогою друкованих засобів масової інформації та інших друкованих видань; аудіовізуальних засобів масової інформації; мережі Інтернет; кіно тощо.

Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою друкованих та інших друкованих видань засобів масової інформації виявляється у можливості придбати у роздріб чи передплатити друкований засіб масової інформації. Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою аудіовізуальних засобів масової інформації виявляється у можливості приймати для індивідуального користування всі програми державних, недержавних, а також зарубіжних телерадіоорганізацій. Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою інформаційних агентств виявляється у можливості одержувати від інформаційних агентств оперативну інформацію, фотодокументи тощо. Правомочність на доступ до масової інформації за допомогою мережі Інтернет виявляється у можливості вільного доступу до такої інформації. Право на вільне збирання інформації передбачає можливість перегляду кінофільмів у кінотеатрах та придбання відеофільмів для домашнього користування. Забороняється обмеження права на одержання масової інформації та створення будь-яких органів державної влади, установ, запровадження посад, на які покладаються повноваження  щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику тягне за собою кримінальну відповідальність.

Правомочність на доступ до державної статистичної інформації виявляється у можливості  ознайомлення з нею за допомогою засобів масової інформації, інших друкованих видань або безпосередньо в органах державної статистики. Обов’язок надавати засобам масової інформації для опублікування зведені статистичні дані покладається на органи державної статистики.

Правомочність на доступ до інформації довідково-енциклопедичного характеру виявляється у можливості придбання відповідних систематизованих видань, ознайомлення з ними в бібліотеках, архівах тощо. Обов’язок забезпечити доступ громадян до інформації довідково-енциклопедичного характеру (створення мереж загальнодоступних бібліотек та їх державна підтримка, забезпечення безплатного надання основних видів бібліотечних послуг) покладається на державу.

Зміст права на вільне збирання інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування становлять: правомочності на одержання інформації з офіційних друкованих видань; від інформаційних служб органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з державних та комунальних засобів масової інформації, а також засобів масової інформації інших форм власності; від посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування усно, письмово або іншими способами, а також за зверненням громадян; за інформаційними запитами; правомочність на доступ до інформації про себе (персональні дані), архівних офіційних документів; правомочність на одержання інформації безпосередньо при прийнятті органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішень.

Правомочність на одержання інформації з офіційних  друкованих видань виявляється у  можливості доступу до офіційних друкованих видань, тобто можливості їх придбання, передплати, ознайомлення в бібліотеках тощо. Обов’язок видавати офіційні видання (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листи) та публікувати офіційну інформацію покладається на органи державної влади та місцевого самоврядування.

Правомочність на одержання інформації за інформаційними запитами виявляється у можливості направити до органу державної влади  чи органу місцевого самоврядування запит з вимогою надати відповідну інформацію або ознайомитися з нею. Обов’язок надати можливості доступу та ознайомлення з офіційними документами за інформаційними запитами покладається на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб, які повинні надати інформацію за запитами, що стосуються їхньої діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб. Необґрунтована відмова у наданні можливості ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою відповідальність посадових осіб у визначеному порядку.

Правомочність громадян на вільне збирання інформації про діяльність судів виявляється  у можливості бути особисто присутніми при розгляді справ, що забезпечуються принципом гласності судового процесу. Слухання справи в закритому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. Ніхто не може бути обмеженим у праві отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Право громадян на вільне збирання інформації передбачає право вільно збирати інформацію як ними особисто, так і через об’єднання громадян. Зокрема, Закон України «Про звернення громадян» гарантує об’єднанням громадян право одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей та завдань, і це право забезпечується обов’язком органів державної влади та органів місцевого самоврядування надати їм таку інформацію.

 

2. Право на вільне зберігання інформації

За своєю  структурою право на вільне зберігання інформації складається з низки  більш конкретних прав. В основу класифікації складових права на вільне зберігання інформації покладають наступне: режим доступу, систему (способи) захисту інформації та рівень конфіденційності інформації. Основними складовими права на вільне зберігання інформації є: право на вільне зберігання таємниці особистого життя; право на вільне зберігання банківської таємниці; право на вільне зберігання таємниці страхування, зміст яких становлять конкретні правомочності.

Зміст права  на вільне зберігання таємниці особистого життя становлять: правомочність  на відокремлення особистого життя, самостійне вирішення всіх питань; правомочність на заборону втручання  третіх осіб в особисте життя; правомочність вимагати від третіх осіб не розголошувати  таємниці обставин особистого життя; правомочність надати інформацію (або її частину) про особисте життя іншим громадянам і юридичним особам. Правомочність на відокремлення особистого життя, самостійне вирішення всіх питань виявляється у можливості громадянина на уособлення в займаному ним і його сім’єю приміщенні. Все, що відбувається в житлі, не може бути розголошено без згоди зацікавлених осіб, за винятком випадків передбачених законом. Недоторканими є особисті документи, які зберігаються в житлі бо в іншому володінні особи, зміст їх може бути розголошено лише за згодою правовласника. Доступ до житла сторонніх осіб можливий лише за чітко вираженої згоди проживаючих у ньому.

Правомочність на заборону втручання третіх осіб в особисте життя виявляється  у можливості встановити певні обмеження  доступу до джерел інформації про  особисте життя, одним з яких є  житловий будинок чи житлове приміщення, призначені для постійного чи тимчасового проживання людей, а також ті їх складові, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини. За порушення недоторканності житла, а також інші дії, що порушують недоторканність житла, передбачена кримінальна відповідальність. Не допускається використання сучасних технічних засобів для прослуховування розмов, які ведуться в житлі, і візуальне спостереження за житлом. Такі дії допустимі лише на підставі і в порядку, визначеному законом.

Зміст права  на вільне зберігання банківської таємниці становлять: правомочність вимагати від третіх осіб не розкривати банківську таємницю; правомочність надати інформацію (або її частину) іншим громадянам і юридичним особам.

Правомочність вимагати від третіх осіб не розкривати банківську таємницю виявляється в можливості вимагати від правозобов’язаних суб’єктів виконання обов’язків щодо збереження банківської таємниці, вимагати занесення умов до договору чи угоди про надання банківських послуг, наполягати на нерозголошенні, не розкритті банківської таємниці, а в разі невиконання правозобов’язаними суб’єктами своїх обов’язків – звертатися за підтримкою і захистом держави. Обов’язок зберігати банківську таємницю покладається на всі комерційні банки. Правозобов’язаними  суб’єктами із збереження банківської таємниці є: керівники та інші службовці банку; посадові особи та співробітники органів державної влади, зокрема, Рахункової палати України, Державної податкової адміністрації, митних та правоохоронних органів; відповідні аудиторські служби та їхні співробітники; приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію.

Зміст права  на вільне зберігання таємниці страхування  становлять: правомочність вимагати від третіх осіб не розкривати таємницю страхування; правомочність надати інформацію (або її частину) іншим громадянам і юридичним особам.

Правомочність вимагати від третіх осіб не розголошувати  таємницю страхування виявляється  в можливості вимагати від правозобов’язаних суб’єктів виконання обов’язків щодо збереження таємниці страхування, вимагати занесення умов до угоди із страховою кампанією, наполягати на нерозголошенні, розкритті таємниці страхування, а в разі невиконання правозобов’язаними суб’єктами своїх обов’язків – звертатися за підтримкою та захистом до держави. Обов’язок тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан покладається на страхувальника та посадових осіб Міністерства фінансів України. Передбачена відповідальність посадових осіб Міністерства фінансів України за розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика.

 

3. Право на вільне використання інформації

Право на вільне використання інформації складається  низки конкретних прав, основою для класифікації яких є різноманітність об’єктів і суб’єктів права на інформацію. Конкретний зміст складових суб’єктивного права на вільне використання певною мірою залежить від того, хто є носієм (суб’єктом) права власності, а також від об’єкта цього права.