Способи забезпечення виконання зобов'язань

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Способи забезпечення виконання зобов'язань

 

ПЛАН

1. Поняття і види забезпечення виконання зобов'язань.
2. Неустойка, її значення і види.
3. Застава. Предмет і види застави.
4. Порука.
5. Гарантія.
6. Завдаток.

 

 

1. Поняття і  види способів забезпечення виконання зобов'язань.

   

        Під способами забезпечення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпечувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими документами.

        Відповідно до ст. 178 ЦК до способів забезпечення належать:

• неустойка;
• застава;
• порука;
• гарантія;
• завдаток.

        Такий перелік є вичерпним,  інші механізми, формально до способів забезпечення не належать.

        Однак меті забезпечення виконання зобов'язань може слугувати застосування а й будь-яких інших, передбачених законом або договором правових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов'язків боржника за договором або обов'язків, що випливають з інших підстав виникнення зобов'язань. В такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов'язань можна тлумачити значно ширше.

        Саме виходячи з цього, в  ст. 570 проекту ЦК України передбачається, що виконання зобов'язання може забезпечуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені ЦК, іншими правовими актами, а й тими, які встановили сторони в самому договорі.

        В сучасній юридичній літературі до таких додаткових способів забезпечення виконання зобов'язання відносять способи, передбачені законом, але не названі у відповідній главі ЦК України. До таких способів, зокрема, належать:

• правила про зустрічне виконання зобов'язань,
• положення про субсидіарну відповідальність учасників повного товариства, а також повних товаришів у командитному товаристві за зобов'язаннями товариства при недостатності його майна;
• власника за зобов'язаннями належного йому підприємства або установи;
• права кредитора, який виконав угоду, у разі ухилення іншої сторони від її нотаріального посвідчення вимагати по суду визнання її дійсною;
• право кредитора вимагати реєстрації угоди у разі ухилення іншої сторони від її реєстрації;
• про відповідальність, що її поряд з боржником несуть треті особи, на яких покладено виконання зобов'язання, та деякі інші¹.

        Що стосується додаткових способів забезпечення, які сторони можуть передбачати в самому договорі, то до них належать і випадки виконання боржником зобов'язання, пов'язаного із внесенням певної грошової суми на депозит третьої особи, а також використання в договорі можливостей, що закладені диспозитивними нормами ЦК України.

        Так, нормою передбачено, що  ризик випадкової загибелі речі  або випадкового пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено законом або договором. У зв'язку з цим власник має право передбачити в договорі покладення ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна на контрагента.

        Аналогічно  може бути розв'язано питання щодо витрат, які пов'язані з утриманням майна.

        У проекті ЦК України розширено  перелік прямо передбачених у кодексі способів забезпечення виконання зобов'язання, до яких, крім зазначених у чинному ЦК України, належать утримання майна боржника кредитором та нове за змістом і функціями поняття гарантії як способу забезпечення виконання.

        Класифікація способів забезпечення виконання зобов'язання проводиться за різними ознаками².

        Враховуючи юридичну конструкцію способів  забезпечення виконання зобов'язання, їх поділяють на:

           а) такі, що пов'язані з попереднім  виділенням майна для можливої  примусової реалізації обов'язку  порушника (застава та завдаток);

           б) такі, що не пов'язані з  попереднім виділенням майна  для можливої примусової реалізації обов'язку порушника.

        За правовою природою способи поділяються на:

           а) такі, що є засобами юридичної  відповідальності (неустойка та  завдаток);

           б) такі, які не є засобами  юридичної відповідальності (застава та порука).                              

        За сферою дії розрізняють способи забезпечення, що можуть застосовуватися:

1. у відносинах між будь-якими суб'єктами (неустойка, застава, порука),
2. у зобов'язаннях тільки за участю фізичних осіб (завдаток)
3. у відносинах виключно між юридичними особами (гарантія).

 

 

2. Неустойка,  її значення і види.

 

        Відповідно до ст. 179 ЦК  неустойкою визнається певна грошова сума, визначена законом або договором, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання зобов'язання.

        Переваги (значення) неустойки:

• сума, на яку може претендувати кредитор, у разі невиконання зобов'язання боржником, визначена заздалегідь;
• стягнення неустойки не пов'язується з необхідністю доводити розмір заподіяних збитків, а також причинний зв'язок між збитками, які можуть виникнути у кредитора, і порушенням зобов'язання з боку боржника;
• стягнення неустойки не перешкоджає можливому відшкодуванню збитків, якщо кредитор доводив наявність цих збитків, їх розмір і причинний зв'язок з правопорушенням;
• неустойка є засобом оперативного впливу на недбайливого боржника, оскільки дає можливість відразу після порушення зобов'язання швидко стягнути передбачену законом або договором грошову суму, яку боржник мав би сплатити незалежно від того, були якісь інші негативні наслідки в майновій сфері кредитора, чи ні.

        Різновид неустойки  виступають штрафи та  пеня. 

        Штрафом  називається   визначена   договором грошова сума,  яку боржник зобов'язується сплатити кредитору у наперед визначеному розмірі або в процентному відношенні до суми боргу або всього предмету виконання (суми договору).

        Пенею називається визначена договором грошова сума,  яку  боржник зобов'язується сплатити кредитору у процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день або інший період  прострочення.

        Види неустойки.

        Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на:

• законну, тобто встановлену в нормативному порядку — в законі або іншому правовому акті;
• договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору (угоди), укладеного між сторонами.

        Залежно від можливого стягнення збитків неустойка згідно із ст.204 ЦК поділяється на чотири види;

1) залікова;

2) штрафна;

3) виключна;

4) альтернативна.

        Заліковою називається неустойка, що передбачає можливість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита сумою неустойки.

        Штрафною, або кумулятивною, визнається неустойка, яка підлягає сплаті понад розмір збитків, які заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

        Виключна неустойка обмежує відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань тільки сплатою неустойки і взагалі виключає можливість стягнення збитків.

        Альтернативна неустойка передбачає можливість стягнення або неустойки, або збитків; але в цьому випадку кредитор повинен зробити вибір ще до того, як буде допущено порушення зобов'язання і встановлено розмір збитків.

        Що стосується розміру неустойки, то відповідно до ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22 листопада 1996 року він обчислюється  від суми простроченого платежу,  та не може перевищувати  подвійної  облікової  ставки   Національного   банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

        Для стягнення  неустойки ст.72 ЦК встановлено  скорочений строк – 6 місяців.

 

3. Застава.  Предмет і види застави.

 

        В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем)  забезпеченого    заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості  заставленого  майна переважно перед іншими кредиторами.

        Предметом застави може бути майно, яке відповідно до українського законодавства заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернуто стягнення.

        У випадках  передбачених договором предметом  застави може  бути  майно,  яке  стане  власністю заставодавця  після  укладення  договору  застави,  в  тому  числі продукція, плоди  та  інші  прибутки  (майбутній  урожай,  приплід худоби тощо).

        Предметом  застави може бути і майно,  яке перебуває на праві спільної  власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. За ст. 6 Закону України "Про заставу", майно, яке перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

        Щодо застави вимог, то предметом  застави може бути лише відчужувана  вимога. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не можуть бути предметом застави, належать, наприклад, вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав.

        Відповідно до ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майнові права.

        Заміна предмета застави може  здійснюватися тільки  за  згодою  заставодержателя.

        Не можуть бути предметом застави:

• національні  культурні  та історичні  цінності,  що  перебувають  у  державній  власності   і занесені  або  підлягають  занесенню   до    Державного    реєстру національного культурного надбання.
• вимоги, які мають  особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.
• об'єкти  державної власності,  приватизація  яких  заборонена законодавчими актами, а також  майнові  комплекси  державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації;
• за чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додатку № 1 до ст. 379 Цивільно-процесуального кодексу України;
• згідно із ст.5 ЗУ "Про приватизаційні папери" заборонено використовувати приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

        Види застави:

1. іпотеку застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи;
2. заставу товарів в обороті або у переробці (предметом застави товарів в обороті або  у  переробці  можуть бути  сировина,  напівфабрикати,  комплектуючі   вироби,    готова продукція тощо);
3. заклад - застава рухомого майна, при якій майно,  що  складає предмет застави,   передається    заставодавцем    у    володіння заставодержателя;
4. заставу майнових прав;
5. заставу цінних паперів.

 

        Посвідчення застави нерухомого  майна відбувається у нотаріальних  органах за місцезнаходженням  цього майна, договір застави  транспортних засобів та космічних об'єктів — за місцем реєстрації їх.

        Законодавством України можуть  бути передбачені й інші випадки  нотаріального посвідчення застави.

        Сторони здійснюють нотаріальне  посвідчення застави і тоді, коли  це не є обов'язковим, але  на цьому наполягає один із  контрагентів.

        Недодержання нотаріального оформлення тягне за собою недійсність угоди з наслідками, які передбачені ст. 48 ЦК України.

        Тобто встановлено, що при недійсності угоди кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а коли неможливо повернути отримане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені Законом.

        Проте згідно із ст.47 ЦК, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, а інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд має право на вимогу сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. Наступне нотаріальне оформлення не вимагається. Таким чином, заставодавець має право звернутися до суду про визнання угоди дійсною, якщо заставодержатель ухиляється від нотаріального оформлення застави.

 

 

4. Порука.

 

        Відповідно до ст. 191 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в певній частині.

        Порукою може бути забезпечена  лише дійсна вимога.

        Порука має акцесорний (додатковий) характер: визнання недійсним основного  зобов'язання, тягне за собою недійсність  і поруки.