Види засобів забезпечення зобов’язань

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Інститут  прокуратури та слідства

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

«Види засобів забезпечення зобов’язань»

 

 

 

 

Виконав:

 

 

 

 

 

Одеса - 2013

 

У радянському праві видам забезпечення виконання зобов'язання не приділялася достатня увага, оскільки при плановій системі господарювання особливе значення мало реальне виконання договірних зобов'язань і у разі їх порушення до соціалістичних організацій застосовувалися міри цивільно-правової відповідальності, які перш за все стимулювали сторони до належного виконання зобов'язань у майбутньому.

Цей період став зірковим для неустойки, вона зазнала детального вивчення і  була названа царицею видів забезпечення виконання зобов'язань саме тому, що є формою цивільно-правової відповідальності. Інші ж забезпечення майже не досліджувалися в зв'язку з їх незатребуваністю на .практиці, і це, безумовно, негативно вплинуло на розвиток інституту видів забезпечення виконання зобов'язань.

З переходом до ринкових відносин, який характеризується рівністю всіх форм власності та розвитком підприємництва, даний інститут цивільного права зазнав бурхливого розвитку.

Безумовно цінність зобов'язання полягає  в його виконанні. Оскільки зобов'язання є різновидом правовідносин, воно охороняється примусовою силою держави, і щодо боржника у разі порушення зобов'язання застосовуються міри цивільно-правової відповідальності. Однак можливість стягнення збитків не завжди здатна задовольнити інтереси кредитора. Трапляються випадки, коли боржник не виконує свої зобов'язання, але кредитор ніяких збитків не зазнає, або якщо і зазнає, то з тих чи інших причин не може довести їх розмір. Можливо також, що суд (господарський суд) винесе рішення про примусове стягнення боргу, але це рішення залишиться без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника коштів та майна, на яке може бути звернено стягнення.

У зв'язку з цим закон передбачає спеціальні міри, що стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником.

Ці міри на відміну від стягнення  збитків, застосовуються не у всіх випадках невиконання або неналежного  виконання зобов'язань, а лише щодо тих зобов'язань, для забезпечення яких вони спеціально встановлені законом або домовленістю сторін, і тому є додатковими забезпечувальними мірами. Закон іменує ці міри видами забезпечення виконання зобов'язань (в юридичній літературі їх ще називають забезпечувальними зобов'язаннями або просто забезпеченнями).

     Ефективне функціонування економіки будь-якої країни певною мірою залежить від належного виконання договірних зобов'язань суб'єктами діяльності. Римські юристи зазначали: «Pacta suntservanda» - договори повинні виконуватися. Зазвичай контрагенти добросовісно виконують взяті на себе за договором зобов'язання. Водночас в умовах переходу до ринкової економіки зростає ймовірність невиконання боржником своїх зобов'язань. Відмова держави від диктату в договірній політиці не може обумовити послаблення договірної дисципліни. Причиною невиконання може бути як пряма недобросовісність боржника, так і збіг обставин, внаслідок яких він не зміг виконати зобов'язання, непослідовність економічної, податкової політики, вина третіх осіб перед боржником та інші причини.

Учасники цивільного обороту зацікавлені  в застосуванні різного роду гарантій виконання зобов'язань, значення яких незмірно зростає. Зобов'язальне право  в об'єктивному розумінні буде більш надійним, якщо воно забезпечує реальне здійснення прав кредитора.

В сучасному цивільному праві розроблена і функціонує спеціальна система  засобів, метою яких є забезпечення стабільного становища кредитора  в договірних правовідносинах.

Види забезпечення виконання зобов'язань - це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором зобов'язання під загрозою вчинення певних дій, які обумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника, незалежно від того чи понесе кредитор фактичні збитки чи ні.

Види (способи) забезпечення виконання  зобов'язання мають виконувати такі завдання:

1)  створювати кредитору реальні можливості для задоволення його інтересів у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником;

2)  усувати негативні наслідки, які можуть настати для кредитора у зв'язку з невиконанням зобов'язання;

3)  попереджувати потенційних правопорушників про негативні наслідки майнового характеру, які можуть настати при невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.

В ст. 546 ЦК України до видів (способів) забезпечення виконання зобов'язань  віднесено: а) неустойку (штраф, пеня); б) поруку; в) гарантію; г) заставу; д) притримання; є) завдаток.

Водночас передбачено, що договором  або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Не можна не погодитися з Н.С. Кузнєцовою, що сучасні тенденції розвитку законодавства щодо способів забезпечення виконання зобов'язання передбачають значне розширення кола таких правових засобів, якими може скористатися кредитор з метою встановити додаткові гарантії, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язання. 

 

Серед інших видів забезпечення виконання зобов'язання називають  «фідуціарну заставу», «умовну продажу»', «відмовно товарні види забезпечення виконання зобов'язання», під якими розуміють відмову від наданого товару при невиконанні продавцем своїх обов'язків тощо.

Види забезпечення виконання зобов'язань  мають спільну мету - надати кредитору  додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен із встановлених законом видів (способів) обумовлює виникнення поруч з головним (основним) зобов'язанням нового зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер.

Таким чином, виявляється, що додатковим зобов'язанням можна забезпечувати лише дійсні вимоги, тобто такі, які реально існують на момент укладання правочину. Якщо недійсним буде основне зобов'язання, то, відповідно, недійсними стають і будь-які способи забезпечення його виконання.

Види забезпечення виконання зобов'язань встановлюються в інтересах кредитора. Тому при уступці вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас у разі переводу боргу зберігають свою чинність лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).

Залежно від підстав класифікації в юридичній літературі розрізняють  такі види (способи) забезпечення виконання зобов'язань:

1. За кількістю учасників забезпечувальних правовідносин:

а) двосторонні (кредитор, боржник);

б)  багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа - гарант, поручитель).

2. За підставами встановлення:

а) як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання);

б) виключно договором (порука, гарантія).

3. За формою встановлення:

а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);

б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів).

4. За ступенем визначеності:

а) вид і розмір, визначений на момент укладання договору;

б)   розмір залежить від характеру і строку невиконання зобов'язання;

в)  вид і розмір сторонами не визначений.

5. За характером забезпечувальних засобів:

а) боржник втрачає заздалегідь  визначену грошову суму (завдаток, неустойку);

б) боржник втрачає визначене  заздалегідь майно (застава);

в)  окрім майна боржника стягнення може бути звернене на майно третіх осіб (поручитель, гарант);

г)  виключається можливість володіння, користування та розпорядження боржником певним майном (утримання).

6. За процедурою задоволення інтересів кредитора:

а) стягнення проводиться з майна  боржника, яке перебуває у кредитора (застава, притримання);

б) проводяться грошові стягнення (неустойка);

в)  до відповідальності притягуються треті особи (поручитель, гарант).

7. Залежно від часу і способу встановлення (виникнення) засоби забезпечення зобов'язань можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притриманий. Вони передбачені главою 49 ЦК.

Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, котрих зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання (ст. 623 ЦК). Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений тільки після невиконання зобов'язань.

Незважаючи на загальну спільну  мету, кожен із способів забезпечення виконання зобов'язань має свої особливості. Завдаток і неустойка забезпечують виконання зобов'язання боржником в натурі під загрозою настання для нього невигідних майнових наслідків.

Порука та гарантія забезпечують кредитору більшу ймовірність задоволення його грошових вимог, оскільки у разі невиконання боржником зобов'язання, є можливість звернутися за їх задоволенням до третьої особи.

Застава, з одного боку, забезпечує виконання боржником зобов'язання в натурі, а з іншого - гарантує кредитору задоволення його інтересів у разі невиконання боржником основного зобов'язання.

Вибір виду забезпечення виконання  в багатьох випадках залежить від суті зобов'язання або може передбачатися імперативною нормою закону. Так, для зобов'язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерним способом забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов'язання щодо виконання робіт чи надання послуг, звичайно, забезпечуються неустойкою, зобов'язання з участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна, забезпечуються завдатком.

Види забезпечення зобов'язань  умовно можна поділити на зобов'язально-правові та речово-правові. До першого виду відноситься неустойка, порука, гарантія та завдаток, до другого - застава і притримання.

Для речово-правових видів (способів) характерне те, що інтереси кредитора  можуть бути забезпечені за рахунок  майна, яке перебуває у володінні кредитора. Зобов'язально-правові способи змушують боржника виконати належно зобов'язання під страхом настання негативних наслідків, які пов'язані із зобов'язальними вимогами.

Види забезпечення виконання зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань. Водночас специфічні ознаки способів забезпечення виконання зобов'язань дозволяють відмежувати їх від схожих цивільно-правових інститутів.

По-перше, юридична природа видів забезпечення виконання зобов'язань виключає можливість їх самостійного виникнення та існування, оскільки вони виступають як акцесорні зобов'язання. По-друге, в певних випадках види забезпечення виконання зобов'язань є доказом укладання основного договору (завдаток). По-третє, їх виникнення органічно пов'язане з існуванням головного зобов'язання (неустойка) або ж є передумовою виникнення головного зобов'язання (порука). По-четверте, забезпечувальні засоби дають можливість кредитору отримати майнове задоволення у випадку неналежного виконання головного зобов'язання кредитором. По-п'яте, загроза настання негативних наслідків майнового характеру внаслідок застосування забезпечувальних способів стимулює боржника до належного виконання зобов'язання.

Залежно від часу і способу встановлення (виникнення) Засоби забезпечення зобов'язань можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У  результаті кредитор і боржник заздалегідь  уявляють конкретні наслідки невиконання  зобов'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притриманий. Вони передбачені главою 49 ЦК.

Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником  збитків, котрих зазнав кредитор внаслідок  невиконання зобов'язання (ст. 623 ЦК). Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений тільки після невиконання зобов'язань.

Головним засобом  забезпечення зобов’язань у нових соціально-економічних умовах розвитку залишається неустойка. У ЦК України ст. 179 неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку прострочення зобов’язання.

Невипадково неустойку  часто застосовують на практиці. По-перше, для її стягнення кредитору досить довести лише факт порушення договірних зобов’язань, а не наявність збитків. По-друге, збитки, як правило, покриваються за рахунок неустойки, і кредитор позбавлений зайвого клопоту доводити як їхню наявність, так і розмір, що в окремих випадках є завданням досить складним і неминуче пов’язане із втратами значних коштів і часу.