Шляхи регулювання торгівельного балансу України

       Поряд з цим, скорочення кредитування реального сектора економіки, яке має місце в різних країнах, породжує скорочення в них виробництв (робіт), які споживають певні види ресурсів, що є об’єктом експорту інших країн, зокрема України. Це є однією з причин суттєвого скорочення експорту українських металів (які, до речі, за своєю якістю поступаються кращим світовим аналогам). Між тим метал складає значну частку українського експорту. З іншого боку, недостатня конкурентоспроможність продукції вітчизняного виробника створює величезну загрозу для внутрішнього ринку, так як в умовах його відкритості (згідно із вимогами СОТ), імпорт іноземних товарів погрожує заповнити внутрішній ринок і може обумовити банкрутство вітчизняних виробників.

      Скорочення  експорту вітчизняних товарів і збільшення імпорту (що обумовлюється недостатньою конкурентоспроможністю, неінноваційністю вітчизняної продукції) являють собою один із вагомих факторів економічної кризи в Україні, яка також пов’язана із світовою економічною кризою завдяки участі України у міжнародній торгівлі.

      Світова криза коли-небудь закінчується і після неї кожна країна відновлюється і нарощує темпи економічного розвитку по-різному. Одні країни криза відкидає на попередній етап, для інших – кризові явища є стимулом прогресивних змін соціально-економічному розвитку.

3.2. Використання міжнародного досвіду складання та регулювання торгівельного балансу в кризових умовах національної економіки

 Для поліпшення зовнішньоекономічної діяльності в Україні при складанні та регулюванні торгівельного балансу необхідно:

-  обмежувати  ввезення  продукції чорної металургії, покращувати  якість металу, зменшувати масу  готових виробів, значно збільшувати  обсяг номенклатури відливок, домагатися  міжнародних сертифікатів на  свою продукцію тощо;

- визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися  на виробництво наукомісткої продукції та ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення надтвердих матеріалів;

  -  виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише до 50% від рівня розвинутих країн;

  -   враховуючи  низьку  конкурентоспроможність продукції   в Україні, слід проводити виважену  політику в експортно-імпортних  відносинах, не допускаючи невиправданої лібералізації. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами;

  -  налагодити  надійний  митний контроль. У розвинутих  країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес супроводжується контролем податкових і банківських установ.

       Одним із найважливіших аспектів роботи щодо оздоровлення економіки України є вироблення науково обґрунтованої експортно-імпортної політики і забезпечення її ефективної реалізації, бо саме цей аспект зовнішньоекономічної діяльності в найбільшій мірі впливає і на вирішення ключових внутрішньоекономічних проблем (покращення структури економічного розвитку, докорінну модернізацію та оновлення виробничих потужностей, розвиток і впровадження у виробництво досягнень НТП, поліпшення організації управління тощо).

       Суть  ефективної експортно-імпортної політики держави повинна бути у досягненні позитивного торговельного балансу шляхом створення інноваційної економіки, більшої орієнтації її на внутрішній ринок і зменшення на цій основі залежності економіки держави від негативних зовнішньоекономічних факторів.

      В основі антикризової політики держави повинні бути закладені такі принципи:

− необхідно зосередити увагу на розвитку реального сектора  економіки на інноваційній основі, що означає формування конкурентоспроможної економіки (окремих підприємств та продукції);

− необхідно виробити і  жорстко  дотримуватися ефективної експортно-імпортної політики, основною метою якої повинна стати максимально можлива ліквідація залежності України від зовнішніх економічних факторів. Це означає розширення експортних можливостей за рахунок створення конкурентоспроможної (по якості та ціні) продукції і на цій же основі скорочення імпортозалежності вітчизняної економіки.

       Саме формування і здійснення ефективної експортно-імпортної політики є ключовим моментом у боротьбі з економічною кризою, бо в ній акумулюються усі інші зусилля влади щодо оздоровлення вітчизняної економіки.

       Експортна політика держави. В сучасний період величезний експортний потенціал України використовується ще далеко не в повній мірі. Це обумовлено серйозними проблемами, як технічного і технологічного характеру, так і організаційно-кадровими, які мають місце в державі. За оцінками міжнародних експертів, які аналізують стан конкурентоспроможності економік різних країн світу під час різноманітних економічних форумів, рейтинги економіки України, на жаль, досить низькі.

       Активна експортна політика повинна включати в себе такі основні складові: забезпечення розвитку усіх галузей економіки на інноваційній основі  з тим, щоб продукція цих галузей, насамперед, промисловості, відповідала найвимогливішим світовим стандартам, як за показниками якості, так і естетичності, і економічності в експлуатації, і екологічності. З цією метою повинна розроблятися і реалізовуватися політика інноваційного розвитку економіки, зокрема промисловості.

      Імпортна  політика держави. В сучасний період стан економічного розвитку України характеризується суттєвою залежністю від імпорту, в першу чергу паливно-енергетичних ресурсів (газу, нафти та нафтопродуктів тощо). В країну заводиться значна кількість технічних засобів виробництва та устаткування, машин, приладів та іншої високотехнологічної техніки.

       В значній мірі, цей імпорт можна  визнати обґрунтованим бо він здійснюється для забезпечення функціонування і з метою підвищення ефективності вітчизняної економіки, так як наші виробники високотехнологічної техніки часто виробляють продукцію або незрівняною із зарубіжними аналогами за якістю, або необхідна сучасна техніка певних зразків в Україні взагалі не випускається.

       Одночасно, в країну потоком іде імпорт, який не можна виправдати, бо аналогічну продукцію з подібними споживчими характеристиками взмозі виробляти вітчизняні виробники. Натомість, вітчизняні підприємства таку доступну їм продукцію, зокрема і найпростішу, не виробляють, або виробляють з такими споживчими якостями (наприклад, за дизайном) , що це не дає їй можливості конкурувати на ринку із зарубіжними аналогами. В значній мірі мова йде про товари широкого вжитку: одяг, господарчі товари, продукцію побутової хімії, АПК тощо. На закупівлю усієї цієї продукції витрачаються величезні обсяги валютних коштів, які відтікають за кордон, тобто наш вітчизняний споживач підтримує зарубіжного виробника. Виходячи з того, що сальдо міжнародної торгівлі повинно бути ефективним, коли експорт перевищує або близький до паритету з імпортом (у вартісному виразі), можна логічно сформулювати ціль імпортної політики держави. Ця ціль полягає в тому, щоб імпортні поставки в країну були виключно обґрунтованими і не перевищувати об’єктивно необхідних обсягів, тобто були лише об’єктивно необхідними.

       В зв’язку з цим, держава повинна  проводити активну імпортну політику, яка означає розробку та реалізацію комплексу заходів правового, організаційного та економічного характеру, завдяки яким можливо було б раціонально скоротити ввіз іноземної продукції на внутрішній ринок країни без негативного впливу на вітчизняних споживачів.

       Для цього необхідно наступні заходи:

 − розробити і наполегливо  реалізовувати  державну імпортозаміщуючу  програму. Така програма повинна  забезпечити виробництво на вітчизняних,  або спільних з іноземними  партнерами підприємствах, продукції, яка в сучасний період імпортується. це дасть можливість скоротити обсяги валюти, яка витрачається на фінансування імпорту, і створити нові робочі місця для вітчизняних виробників, що дасть можливість вирішити певні соціальні проблеми і забезпечить додаткові надходження до бюджету;

 − ефективно використовувати  усі  дозволені міжнародним  законодавством і торговельними  угодами методи тарифного і нетарифного регулювання (обмеження) небажаного імпорту.

        Що  стосується законодавчих засад обмеження небажаного імпорту, то вони відображені в Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність»[1]. Зокрема, статтею 16 цього закону передбачено ліцензування імпортних операцій.

      В законі визначається, що ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:

 • різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи є неефективними);

 • різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;

 • необхідності забезпечення  захисту  життя, здоров’я людини, тварин або рослин, навколишнього  природного середовища, громадської  моралі, національного багатства  художнього, історичного чи археологічного  значення або захисту прав  інтелектуальної власності, а  також відповідно до вимог  державної безпеки;

• імпорту золота та срібла, крім банківських  металів;

• необхідності застосування заходів  щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання  імпорту в Україну, що завдає значної  шкоди або загрожує завданням  значної шкоди національному  товаровиробнику подібного або  безпосередньо конкуруючого товару.

 

Таким чином, однією  з найбільш актуальних сучасних проблем економічної діяльності практично кожної країни є вироблення ефективних шляхів подолання фінансово-економічної кризи.

Основним  кризовим фактором в Україні є накопичені в державі  внутрішні проблеми, які впливають  на загальний стан її економіки.

Саме формування і здійснення ефективної експортно-імпортної політики є ключовим моментом у боротьбі з  економічною кризою, бо в ній акумулюються усі інші зусилля влади щодо оздоровлення вітчизняної економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

       Виділимо основні тенденції розвитку сучасної міжнародної торгівлі: торгівля зростає швидше ніж виробництво; учасники міжнародної торгівлі тягнуться до послаблення обмежень зовнішньоторгового обміну і знищенню перешкод на його шляху, у зв’язку з цим принципи вільної торгівлі не уклінно витісняють принципи протекціонізму, основною тенденцією стає лібералізація торгівлі, вільна торгівля стає найбільш ефективним способом товарообміну;  зміна в структурі товарного імпорту і експорту характеризується тим, що за останні роки збільшується доля готових виробів і особливо це стосується науково-ємких галузей (електроніка, машинобудівництво); посилюється регіоналізм, який є наслідком утворення  все більшого числа міжнародних торгових об'єднань між країнами, створюючи зони вільної торгівлі, збільшення об’ємів внутрішньогалузевої торгівлі між розвиненими країнами; значне збільшення торгівлі продукцією обробляючої промисловості, в особливості науково-ємкими товарами.

      Рух до економічної незалежності і закріпленню окремих національних господарств в сучасних умовах веде до зростаючої інтернаціоналізації господарського життя, підвищенню ступеня відкритості національних економік і посиленню їх взаємозалежності на основі подальшого вивчення міжнародного поділу праці.

      За нашою думкою потяг підняти вітчизняне виробництво і захищати його від конкуренції зі сторони імпортних товарів шляхом зростання митних зборів не може принести позитивних результатів в вигляді порушення  принципів в вільній торгівлі. Можливо , треба було б відкрити більш вільний доступ найбільш якісним імпортним товарам і проводити санацію і реструктуризацію не дуже конкурентоспроможних вітчизняних підприємств.

       Торговельний  баланс - це співвідношення між вартістю експорту й імпорту протягом даного року (або іншого обраного періоду) незалежно від термінів їх оплати. Тому торговельний баланс входить у розрахунковий баланс. Регулювання торговельного балансу є найважливішим узагальнюючим інструментом планування й управління зовнішньою торгівлею країни, а оскільки торговельний баланс становить більшу частку в платіжному балансі, то, отже, він має значну вагу в управлінні всією системою зовнішньоекономічних зв'язків.

      За  січень-лютий 2010 р. експорт товарів  з України склав 6 млрд 396,3 млн дол., імпорт - 7 млрд 52,6 млн дол. Порівняно з січнем-лютим 2009 р. експорт збільшився на 24,7%, імпорт - на 20,7%. Від'ємне сальдо становило 656,3 млн дол. (за січень-лютий 2009 р. - 711,6 млн дол.). Про це говориться в повідомленні Державного комітету статистики України.