Іран: у пошуках шляхів подолання міжнародної ізоляції

Не забуває Іран і центрально-азіатські  держави. У жовтні 2009 року в різних форматах на високих державних рівнях пройшли зустрічі й переговори іранських представників з колегами з Казахстану, Таджикистану, Туркменії. Киргизії. Сторони відзначали гарні двосторонні відносини й прагнення розвивати їх.

У 2010 році тривала активна політична діяльність Тегерана у відношенні Іраку й Афганістану. Відзначалися особисті зустрічі вищих офіційних осіб Ірану й Іраку, а також їхні телефонні переговори. Так, президент Ірану Махмуд Ахмадинежад у телефонній бесіді із президентом Іраку Дж. Талабани виразив надію на те, що формування нового іракського уряду приведе до зміцнення політичних зв'язків між Багдадом і Тегераном.

Іран  як регіональний лідер і держава, що прагне бути гегемоном мусульманського світу повинна вести конструктивний діалог з провідними світськими країнами.

2.2. Іслам у відносинах Ірану з міжнародними організаціями

Початок  відновлення перерваних революцією зовнішніх зв'язків  Ірану з західними країнами ознаменувався приходом до влади Мухаммада Хатамі у 1997 році, що проголосив початок проведення політики терпимого ставлення до культури і встановлення більш тісних зв'язків з країнами Заходу. Тим не менш США залишилися незмінні у своїй позиції. Американське керівництво висунуло Ірану звинувачення в спонсоруванні тероризму і розробках зброї масового знищення. Пізніше президент США Джордж Буш закріпив за Іраном ярлик країни «Осі зла».   

    Оскільки США є домінуючою  в таких організаціях як ООН  та НАТО, то країни –учасниці  здійснюють свою зовнішню політику  щодо Ірану з подачі США.  Тегеран, в свою чергу, послідовно виступає проти військової присутності США в країнах Перської затоки, заявляючи, що це загроза безпеці Ірану.

  У відносинах з ООН є  позитивні та негативні сторони.  Іран став членом Соціально-економічного ради ООН, найважливішого органу ООН після Генеральної асамблеї та представників Ради Безпеки. Він з 54 членів і щороку від оновлюється одну третину. Іран був обраний його склад серед 18 нових країн. У 2010 році  Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, якою вводяться додаткові санкції проти Ірану. Документ, як відомо, підготували п'ять постійних членів  Ради безпеки (Росія, Велика Британія, Франція, США й Китай), а також Німеччина. Це вже четверта за рахунком резолюція, прийнята РБ ООН через небажання Тегерана виконувати міжнародні вимоги, що стосуються його ядерної програми.

Позитивним фактором для Ірану  є надання постійного місця у Раді Безпеки ООН (ОІК). По-перше, тому що вона є досить впливовою міжнародною організацією, до якої входить більше п’ятдесяти держав. По-друге, Організація Ісламська конференція відбиває специфіку ХХІ століття.

Одним із ключових пунктів нової  резолюції є заборона на поставку в Іран певних видів важкого озброєння. Раніше міжнародним виробникам також  заборонялося поставляти зброю Ірану, однак цього разу список забороненого озброєння доповнений вісьмома новими пунктами. До розширеного списку забороненої  для поставок в Іран зброї потрапили  танки, бронетранспортери, бойові літаки, ударні вертольоти, кораблі, а також  ракети й ракетні комплекси.

На даний момент Іран об'єктивно  зацікавлений в співпраці з країнами ЄС, оскільки вони є джерелом інвестицій і новітніх технологій, тобто того, що два головних партнера Ірану - Китай і Російська Федерація надати в повному обсязі не в змозі. Пошук нових партнерів допоможе Ірану подолати деякі негативні наслідки міжнародних санкцій. Санкції застосують через неоднозначну іранську ядерну програму. ЄС планував  заморозити активи ще більшої кількості іранських підприємств.

На сьогодні проти Ірану діють  такі санкції ЄС: обмеження на співпрацю  у сфері зовнішньої торгівлі, фінансових послуг, енергетики і технологій, заборона страхування та перестрахування  компаніям з країн, які є друзями  чи партнерами Ірану та іранським  компаніям.

Існують також індивідуальні санкції  різних країн світу проти Ірану. Так, зокрема, Швейцарія ввела заборону на продаж зброї і товарів вторинного призначення в Іран і на продукти, які можуть бути використаними в іранському нафтогазовому секторі, а також наклала обмеження на фінансові послуги. Австралія, окрім фінансових санкцій, заборонила туристичні візити особам, які мають зв'язок з ядерними програмами Ірану та встановила ембарго на зброю.

У співпраці з НАТО спочатку Тегеран  співпрацював з країнами Заходу при  проведенні НАТО військової операції в Афганістані, однак потім керівництво  Ісламської Республіки виступило різко  проти бойових дій за участю Північноатлантичного альянсу в цій країні. За словами іранського керівництва, НАТО "відступає від мирного вирішення проблем в Афганістані"[21,  235].

Спірними питаннями між Іраном та НАТО є питання в оборонній  сфері. Ядерна програма Ірану може представляти загрозу для НАТО. Якщо Іран отримає "ядерні можливості", це може також представляти загрозу для союзників по НАТО, як засвідчив генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Андерс Фог Расмуссен у Брюсселі .

НАТО не є учасником міжнародних  переговорів з іранської ядерної  проблеми, але уважно стежить за їх ходом, підтримуючи зусилля по знаходженню дипломатичного рішення  і закликаючи владу Ірану припинити  процес збагачення урану.

Генсек  НАТО при цьому заявив про важливість створення Альянсом власної системи протиракетної оборони.

У свою чергу, президент Ірану Махмуд Ахмадінеджад не вважає можливе розміщення системи ПРО НАТО на території Туреччини загрозою для  своєї  країни.  За словами Ахмадінеджада НАТО не здатне грати в роль в майбутньому світовому розвитку. Прем'єр-міністр Туреччини Тайіп Реджеп Ердоган заявив, що Анкара не погодиться брати участь у системі ПРО, якщо на саміті НАТО в Лісабоні буде вказано, що Іран є головною загрозою, захистом від якої повинен стати ракетний щит у Європі.   Раніше США неодноразово називали Тегеран основною причиною, через яку створюється нова система протиракетної оборони.

Все більшого масштабу набуває співпраця  Ірану з Африканським союзом. Політика Ісламської Республіки спрямована на розширення відносин з усіма дружніми і братніми країнами Африки, і в  рамках нового курсу зовнішньої політики Іран сповнений рішучості зміцнювати політичні та економічні зв'язки .

На черговій зустрічі Махмуда Ахмадинежада з послами африканських держав в  Тегерані з нагоди Всесвітнього дня  Африки 23 травня 2011року  Африка виявляє  зацікавленість своїх країн в  більш широкій взаємодії з  Іраном. Посол Малі під час свого  виступу, підкресливши необхідність розширення відносин між ІРІ і країнами африканського  континенту, сказав, що країни Африки також  зацікавлені в розширенні відносин з урядом і народом Ірану і  докладають для цього активних зусиль.

Теократичні держави, що претендують  на роль лідерів мусульманського  світу Саудівська Аравія, Іран безпосередньо  приймають участь в регіональних процесах, відображаючи прагнення до інтеграції. Утворення Організації Ісламська Конференція (ОІК) та розгорнута нею діяльність є наслідком реалізації на практиці ідей та традиції панісламізму Панісламізм як релігійно-політична ідеологія, в основі якої лежать уявлення про єдність та солідарність усіх членів мусульманської общини незалежно від їх державної, расової, національної або соціально приналежності, виник у другій половині ХіХ ст і повязаний  діяльністю Саіда Джамаль ад-Діна аль-Афгані, який сформулював ідеї релігійно-політичного союзу мусульманських народів. Тривалий час головним лозунгом концепції панісламізму був лозунг об'єднання всіх мусульман у межах єдиної теократичної держави. ОІК передбачає зміцненення стосунків в організації та іншими ісламськими організаціями міжнародного характеру, а також сприяння співпраці між країнами-учасницями з метою реалізації спільних інтересів.

ОІК приймає безпосередню участь у  зовнішньополітичних процесах Ірану. У 1987 році на саміті ОІК вирішено, що Ісламський комітет миру повинен  докласти всіх зусиль, щоб запобігти  продажу зброї Іраку та Ірану, висунув вимогу про проведення конференції  ООН з метою засудження тероризму  і розмежування понять тероризму  та права боротьби за визволення.

Оскільки іслам це не лише релігія, а й спосіб життя, уніфіковане  ставлення до людей, суспільства, єдиний світогляд, то, очевидно, що мусульманська  цивілізація об’єднує людей, які  при всій відмінності історичної долі, культури, менталітету і традицій усвідомлюють свою належність до певної єдиної спільності, сутність якої не може зводитися лише до релігії. Саме це, а не лише релігія як така дає можливість говорити про існування цивілізації, яка цілком правомірно може називатися ісламською .

Представництво ОІК та безпосереднє членство Ірану позитивно впливає на можливість представити інтереси різних географічних регіонів. Так, після розпаду СРСР колишні середньоазіатські республіки не мають особливої квоти для свого представництва, як це, приміром, є для арабських держав, а оскільки всі вони є членами ОІК, то, таким чином, вони також могли б брати участь у прийнятті рішень Радою Безпеки ООН [50 ].

Сьогодні іслам сповідує кожен  п’ятий мешканець земної кулі, і, судячи з усього, така ситуація буде характерна ще протягом тривалого часу (так, в  США іслам незабаром стане другою релігією після християнства, відтіснивши іудаїзм), а численні випадки навернення до ісламу контрастують з практично мізерною кількістю переходу з ісламу до інших конфесій .

Таким чином,усвідомлюючи важливість участі у світових процесах, уряд  Ірану налаштований на співпрацю з міжнародними та регіональними організаціями, якщо їх коло інтересів збігається .

2.3. Роль ісламу в українсько-іранських відносинах

Для України ісламський фактор є  надзвичайно актуальним. Протягом найближчого часу наша держава увійде в п'ятірку європейських країн з найвищою питомою вагою мусульман в структурі населення. Мусульманське населення в Україні на сьогодні становить близько 4% і має сталу тенденцію до зростання. В цьому сенсі особливо цінним для України є досвід європейських країн, на території яких утворились чисельні мусульманські спільноти [46,125 ].

Як передбачають окремі українські аналітики, швидке зростання кримсько-татарського  населення, ізольованість їх соціальних та релігійно-освітніх структур,  зв’язки  з вакхабітськими організаціями  Cаудівської Аравії, інших мусульманських країн можуть призвести до загострення внутрішньополітичної ситуації. Загрозу для України може становити злиття ісламського політичного радикалізму з націоналізмом та сепаратизмом, що об’єктивно може викликати міжетнічну напруженість. Відсутність чітко вираженої державної політики у релігійній сфері підвищує небезпеку проникнення в Україну екстремістських течій політизованого ісламу. Етнізація мусульманського середовища, поява націоналістичних лідерів, які використовуватимуть іслам як один з чинників політики, насамперед, у Криму, стають однією з основних загроз для національної безпеки і територіальної цілісності України.

Мусульмани України є об'єктом  геополітичних інтересів ісламських держав , зокрема Ірану і частково перебувають під їх впливом. Використання мусульманського середовища іншими державами з метою поширення  впливу на Україну нині видається  досить сумнівним, хоча така можливість цілком не виключається. Проте за певної ситуації мусульмани Заходу, а також  ісламського світу можуть надати підтримку ісламським екстремістам в Криму, поширити серед мусульман  України ідеї про їх “відірваність  від єдиного мусульманського  світу”, “обмеження прав мусульманського  населення”, “неадекватної репрезентованості  в органах державного управління”. Нині вплив мусульман з-за кордону  на Україну і навпаки поки що є  обмеженим внаслідок відсутності  єдиної централізованої системи  управління мусульманськими громадами і об’єднаннями [47, 33]

Одним з невідкладних завдань української  зовнішньої політики є обережне маневрування між часом суперечливими інтересами своїх мусульманських партнерів  на Близькому Сході та у Південній  та Південно-Східній Азії. Становлення  і активізація південного вектору  українського зовнішньополітичного курсу  відображає усвідомлення Україною своїх  стратегічних інтересів на Близькому  та Середньому Сході, в Перській затоці, Центральній Азії та інших регіонах мусульманського світу. Важливим для  України є підтвердження її іміджу надійного та передбачуваного партнера мусульманського світу [43, 125].

Ісламська Республіка Іран є одним з найбільших економічних  партнерів України у регіоні  Близького Сходу, країною, у співробітництві  з якою наша держава має значний  економічний інтерес. Іран є перспективним  ринком реалізації української продукції, крім того актуальність співпраці підвищилась  у останні роки, коли певні проблеми із закупівлею російського газу викликали  необхідність диверсифікації джерел енергопостачання. Ісламська Республіка Іран має другі  за обсягом світові запаси газу, отже, дослідження перспектив поглиблення  майбутнього двостороннього співробітництва  набувають все більшої актуальності для України.

Водночас, перспективи українсько-іранського співробітництва слід розглядати й  у контексті доцільності довгострокового  економічного співробітництва з  державою, справа якої вже більш  року перебуває на розгляді РБ ООН, і знаходиться під перманентною загрозою «розв’язання» шляхом запровадження економічного ембарго або воєнної операції.

За наявними даними, виявляються  спрямування іранського дипломатичного представництва до військово-промислового комплексу України, передусім до Дніпропетровського ракетного центру, передових технологій у бронетанковій  галузі та авіабудуванні. Не складає  великого секрету, що за цим інтересом  стоять іранські спецслужби.  Під час офіційних і неофіційних зустрічей з посадовими особами різного рівня дипломати зондують питання щодо можливості налагодження співробітництва між Україною та Іраном у військово-технічній сфері, а також у галузі технологій, які згідно з Вассеннаарськими домовленостями підлягають експортному контролю. Спостерігаються спрямування до українських учених та фахівців, які могли б сприяти Ірану в рамках програми створення власної зброї масового знищення та модернізації іранських збройних сил і ВПК [24, 100].