Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні засади формування конкурентоспроможності китайської економіки.
1. Еволюція китайської моделі економічного розвитку в ХХ ст..
2. Підходи щодо визначення джерел та механізмів розвитку китайської економіки.
2. Дослідження складових конкурентоспроможності китайської економіки в наш час.
1. Оцінка сучасного стану конкурентоспроможності китайської економіки.
2. Аналіз чинників, що впливають на формування конкурентоспроможності китайської економіки в умовах глобалізації.
3. Вплив світової фінансової кризи на стан конкурентоспроможності китайської економіки.
3. Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період.
1. Шляхи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки.
2. Вплив китайської економіки на конкурентоспроможність економіки України. 

Висновок 

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Тема курсової роботи  звучить “ Фактори конкурентоспроможності китайської економіки”. На сьогоднішній час дана тема є більш ніж актуальною для країн світу, адже Китай є  вагомим учасником міжнародних  відносин, яка є найбільшим імпортером в світі. Окрім тісного співробітництва  економічного спрямування існує  також інтенсивна співпраця на політичному, культурному і гуманітарному  рівні.

Предметом цієї роботи є  аналіз конкурентоспроможності китайської економіки, а об’єктом виступають всі  відносини, які склалися в країні з приводу розвитку економіки  Китаю, тобто це - відносини між  Китаєм та іншими країнами, взаємозв’язок  між торгівельними та фінансовими  ресурсами країни.     

Метою написання даної  курсової роботи є аналіз розвитку економіки Китаю, а також можливі  шляхи її розвитку, поліпшення та удосконалення.

Завданням курсової роботи є раціональне зосередження населення  і, відповідно, виробництва на території  Китаю, одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного  підприємства, а як відомо на рівні  будь-якої країни ефект виражається  у національному доході.

Проблематику джерел та напрямів реформування китайської економіки, в  контексті посилення її статусу  як глобального лідера, відображено  в низці праць зарубіжних фахівців, зокрема Лі Цзи Шен [16], В. Гельбраса [12], В. Міхеєва [20], В. Мельянцева [19], В. Карлусова [13], І. Лабінської [15] тощо. У вітчизняній науковій літературі пріоритетні завдання трансформації системи макрорегулювання в КНР висвітлено у працях А.А. Мазаракі [17], Є. Марцуна [18], Н. Самсоненка [22] та інших. Водночас, багато аспектів цієї проблеми, з огляду на особливості розвитку сучасної глобальної економіки, потребують більш повного та предметного дослідження.

Тридцять років тому Китай  розпочав шлях кардинальних економічних  і соціальних перетворень, який спирався на прагматичний розрахунок і реалії ринкових відносин. Цей курс отримав  назву "політика реформ і відкритості". За цей період Китай став прикладом  того, як виважена зовнішньоекономічна  стратегія може за відносно короткий проміжок часу вивести величезну країну в число глобальних лідерів. Проблематика китайського феномену особливо актуальна нині. Однією із підойм виходу глобальної економіки з кризового стану є нарощування та збереження високої і стійкої економічної динаміки в країнах, які належать до авангарду світового розвитку, і, передусім, США та Китаї. З огляду на зазначене, тема дослідження, в якому аналізується досвід китайських зовнішньоекономічних реформ як передумова посилення конкурентних позицій національної економіки в умовах її активної інтеграції в глобальний економічний простір, є актуальною і такою, що має не лише теоретичне, але й практичне значення для України, яка потребує оптимізації своєї стратегії реалізації національних економічних інтересів через механізми міжнародної взаємодії.

При дослідженні конкурентоспроможності Китаю в даній курсовій роботі буде задіяно декілька методів, які  допоможуть більш доступно розкрити тему обраної мною роботи. Основними методами, що використані в моїй роботі, є балансовий, статистичний, індексний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні засади формування конкурентоспроможності китайської економіки

У питанні досліджуються основні передумови і характерні риси китайських реформ на рубежі ХХ-ХХІ ст., особливості аграрної, промислової, фінансової та зовнішньоекономічної політики КНР. Значне місце відведено висвітленню нових явищ в економіці Китаю в контексті рішень ХVІ Всекитайського з’їзду КПК (2002 р.).

Соціально-економічні перетворення в  Україні повинні вирішити проблеми, що накопичувалися десятиліттями. Реалізація цих завдань дозволить нашій  країні організувати виробництво у  відповідності з суспільними  потребами та увійти у світову  економічну співдружність. Завдяки  цьому можна забезпечити соціальну  орієнтацію економіки, ліквідувати  дефіцит на велику кількість товарів, створити дійову систему управління, відтворити стимули до високоефективної праці. У процесі трансформації  соціально-економічних перетворень  важливу роль відіграє врахування набутого світового досвіду. Особливе місце  при цьому надається використанню китайського досвіду. Як відомо, економічні перетворення в цій країні на рубежі ХХ-ХХІ ст. дали позитивні результати, тому вони є об’єктом особливої  уваги в багатьох країнах світу, у тому числі в Україні.

1. Еволюція китайської моделі економічного розвитку в ХХ ст.

Характерні риси китайських реформ. На ХVI Всекитайському з’їзді КПК (листопад 2002 р.) підкреслювалося, що з переходом у ХХІ ст. країна вступила в новий період розвитку - всебічного будівництва середньозаможного суспільства і прискореного просування соціалістичної модернізації соціально-економічного розвитку. Основні особливості соціально-економічного розвитку в КНР на рубежі ХХ-ХХІ ст. полягають у наступному. У країні співіснують велике сучасне і дрібне традиційне виробництво, товарна і натуральна форми господарювання. Особливо низькі товарність і ступінь усуспільнення в сільському господарстві, де зайнята абсолютна більшість населення, яке використовує ручну працю [1, c. 2]. Поряд з відносно розвинутими районами в країні існують дуже відсталі, причому різниця між ними досить велика. Характерно, що сама сучасна наука і техніка існують поряд із неписьменністю і напівписьменністю (це стосується чверті населення країни). За умов високих загальних показників розвитку економіки мають місце низькі показники середньодушового виробництва, а багаточисленне населення країни - не тільки джерело робочої сили, а й важкий тягар для економіки.

Реальними в країні є такі поняття, як «скромний достаток», «забезпеченість  їжею та одягом», «бідність». Причому, навіть дві перші категорії на загальносвітовому рівні підпадають у розряд тих, що характеризують населення  з низьким рівнем доходів. Провідне місце в багатоукладній економіці  займає сектор суспільної власності, який не виключає господарств, які відносяться  до інших форм власності. У системі  мотивації та оплати праці, крім розподілу  за працею, функціонують й інші форми  оплати. У стислій формі всі  ці прояви «початкового етапу соціалізму»  в КНР характеризуються як «нерозвинутість  продуктивних сил, недосконалість виробничих відносин, незрілість надбудови» [6, с. 242-243].

У офіційних партійних документах підкреслювалося, що «початковий етап соціалізму» - це не та початкова стадія взагалі, яку переживає будь-яка  країна при вступі в соціалізм, а  той особливий період, через який неминуче повинен пройти Китай, будуючи  соціалізм за умов нерозвинутості продуктивних сил і товарного господарства. Для вирішення основної суперечності «початкової стадії соціалізму» - суперечності між зростаючими матеріальними  і культурними потребами народу і відсталим суспільним виробництвом необхідно, як вказувалося на ХIII з’їзді КПК, прикладати зусилля для розвитку товарного виробництва, підвищення продуктивності праці, модернізації промисловості, сільського господарства, оборони, науки і техніки.

Соціально-економічні реформи в  Китаї мають переважно градуалістський (поступовий) характер і розраховані  на декілька десятиліть. У процесі  перехідного періоду використовуються як адміністративні, так і економічні методи. Специфічними рисами господарських перетворень є те, що старі структури порушені не були. Навіть збиткові господарства продовжували працювати і випускати продукцію, а нові структури (індивідуальні, приватні, колективні, спільні та іноземні підприємства) займали вільні ринкові ніші та швидко нарощували обсяги виробництва. Саме в цьому полягає основна причина того, що в Китаї не тільки не було глибокого спаду виробництва, а, навпаки, відбувалося його неухильне і швидке зростання. Кінцевою метою господарських перетворень у Китаї було створення «соціалістичної ринкової економіки», що передбачає побудову соціально орієнтованої, підпорядкованої інтересам народу, ринкової економіки. Такий підхід враховує поєднання механізму ринкової конкуренції з державним регулюванням соціально-економічних процесів. У другій половині ХХ ст., особливо в останні 20 років проведення реформ і відкритості, промисловість Китаю зберігала високі динамічні темпи розвитку.

Усього за 50 років виробництво  основних видів промислової продукції  в країні збільшилося у десятки  і, навіть, у сотні разів. Починаючи  з 1996 р. за виробництвом сталі, взуття, цементу, хімічних добрив і телевізорів  Китай вийшов на перше місце в  світі [4, с. 98].

На етапі всебічного розвитку середньозаможного  суспільства особливо актуальним є  завдання створення сучасного сільського господарства, розвиток економіки села та зростання доходів селян. Намічено посилити базисне становище аграрного  сектора, стимулювання прогресивної структури  сільського господарства та економіки  села, зберігати і підвищувати  комплексні зерновиробничі потужності, посилювати конкурентоспроможність аграрного  сектора в цілому [1, с. 5].

Реалізація реформ в аграрному  секторі економіки розпочалася  з розпуску сільгоспкомун, де сотні  мільйонів селян були зайняті  підневільною працею на державу. Спочатку земля передавалася селянським подвір’ям  в оренду на строк до трьох років. Проте досвід показав, що короткострокова  оренда землі породжує тенденцію  до її хижацького використання. Тому строк  оренди було збільшено до 30 років (надалі передбачається передати землю селянам у довічне спадкове володіння). Однак важливим є те, що з самого початку селяни здобули право після внесення орендної плати (або сплати сільськогосподарського податку) вільно розпоряджатися своєю продукцією (в тому числі реалізовувати її на ринку). У селян з’явився потужний стимул до господарської діяльності.

Прискорення темпів розвитку сільського господарства в Китаї почалося з  початком проведення реформ на селі (після 1978 р.). При збереженні колективної  власності реформи в аграрному  секторі подолали застарілі традиційні системи і змогли за умов ринкових відносин знайти нові реальні форми  для колективного господарства. Реформи  принесли селянам реальні вигоди, сприяли зростанню сільськогосподарського виробництва і забезпечили оптимізацію  структури сільського господарства. У результаті сільське господарство Китаю досягло помітних успіхів.

Наприкінці ХХ ст. сільське господарство і сільська економіка Китаю, хоча і зіткнулися з багатьма труднощами, проте змогли зберегти позитивну  тенденцію розвитку. Наприклад, у 1996-2000 рр. додаткова вартість сільського господарства (протягом п’яти років) у ВВП досягла 7 трлн 129 млрд 180 млн  юаней. Середньорічне зростання  сільгосппродукції при зіставних  цінах становило 3,5%, зберігалася  тенденція стабільного розвитку. Декілька років підряд збиралися  порівняно високі врожаї зерна та іншої сільськогосподарської продукції. Так, виробництво зерна в 1995 р. склало 466,62 млн т, у 1998 р. воно досягло 512,3 млн  т - найвищого рівня в історії  країни. У 2001 р., незважаючи на серйозну засуху і зниження посівної площі, виробництво  зерна все ж досягло 452,62 млн  т. Слід відмітити, що за виробництвом зерна, бавовни, рапсу, тютюну, м’яса, яєць, продукції морського промислу та овочів Китай займає сьогодні перше  місце в світі.

Радикальні реформи в сільському господарстві проводилися одночасно  з розвитком дрібних та середніх приватних (індивідуальних та групових) підприємств у торгівлі, громадському харчуванні, сфері послуг. При цьому  податки на малий бізнес, як і орендна плата за землю, мали пом’якшений характер. Результатом зазначених заходів стало наповнення споживчого ринку товарами, доступними за ціною і прийнятними за якістю, а також значне зростання реальних доходів як сільського, так і міського населення. Це, у свою чергу, забезпечило широку суспільну підтримку курсу реформ, яка стала найважливішою умовою успішності їх реалізації.

З перших років реалізації реформи  Китай проводить політику «відкритості», тобто поступової інтеграції країни в систему світогосподарських зв’язків. Найяскравіше така політика проявилася в створенні в прибережних  провінціях спеціальних економічних  зон (спочатку їх було 13, а нині - більше 20). У цих зонах створено сприятливі умови для масштабного залучення  іноземних капіталів. Запроваджено пільгові податки на прибуток, пільгові митні тарифи на імпорт устаткування та експорт готової продукції, а  також розроблено чітке законодавство, що регулює діяльність іноземних інвесторів і захищає їх. Крім того, важливою підоймою залучення іноземних інвестицій є політична стабільність. На початок 1996 р. у Китаї було створено 270 тис. підприємств із залученням іноземних інвестицій, а загальний обсяг цих інвестицій становив 181,4 млрд дол. [6, с. 154].