Кейнсіанська теорія і практика макроекономічного регулювання

КЕЙНСІАНСЬКА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

 

ПЛАН

І. Вступ

ІІ.   1.Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки

      2. Базова  модель Кейнса: роль споживання  та заощадження.

      3. Базова модель Кейнса: зайнятість.

      4. Альтернативні макроекономічні теорії.

ІІІ. Висновок

ІY. Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Макроекономіка як наука  є теоретичною базою економічної  політики держави. Але її практичне  застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних  доктрин. Кожна з них по-різному  уявляє механізм функціонування економіки  з ринковими відносинами і, в  першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави  в стабілізації економіки.

У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетариська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань.

Історично макроекономічна  наука була започаткована класичною  теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид  Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршал, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний  автоматично забезпечувати повну  зайнятість без державного втручання  в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими  відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні  перевороти, засуха, біржові крахи  тощо які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості.

Здатність ринку до автоматичного  саморегулювання є достатньою, щоб  через деякий час знову відновити  в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості.

Уявлення прихильників класичної  теорії про здатність ринку до автоматичного регулювання економіки  і необхідність відлученні держави  від цього регулювання не витримує випробування на практиці. Історичний досвід світової економіки показує, що держава не за чиїхось суб'єктивних міркувань, а за об'єктивної необхідності змушена втручатися в економічні процеси. Переконаність в цьому  особливо зросла під впливом світової економічної кризи 30-х років (так  званої Великої депресії), що зумовило зміну поглядів й механізм функціонування економіки і роль держави в  цьому механізмі. Вирішальну роль в  перегляді класичних уявлень  про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст  Джон Мейнард Кейнс.

Новий економічний світогляд  Кейнс подав у своїй книзі  «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей», надрукованій у 1936 р. Він  уперше піддав конструктивній критиці  класичну теорію макроекономічного  регулювання, що панувала доти. На противагу  класичній теорії ринкового саморегулювання  і державного невтручання в економіку  він запропонував альтернативну  макроекономічну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву  «кейнсіанської революції».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки.

Прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів — це не закономірність, а випадковість. Для підтвердження цього положення кейнсіанці наводять кілька аргументів, які заперечують здатність ринкового механізму самозабезпечувати повну зайнятість.

Перший аргумент — кейнсіанською  теорією відкидається положення  про те, що відсоткова ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями  та інвестиціями. Її прихильники вважають, що власники заощаджень та інвестори  — це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення в інвестиції керуються неоднаковими мотивами. При цьому відсоткова ставка не відіграє ролі єдиного чинника. Крім неї, на рівень заощаджень впливають  також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень.

Відсоткова ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про  необхідність інвестування. На думку  кейнсіанців, важливим фактором, який визначає величину інвестицій, є також  норма чистого прибутку, очікуваного  від інвестування. В процесі економічних  коливань оптимізм інвесторів стосовно отримування чистого прибутку може бути різним.

Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела  інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому  ринку існують два інші джерела  інвестицій:

- готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках;

- кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.

Другий аргумент — кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про  високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої  при зменшенні сукупного попиту. Якщо навіть припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупного попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП.

Спираючись на перелічені аргументи, кейнсіанці доходять висновку, що ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен  доповнюватися державним регулюванням економіки. При визначенні об'єктів  державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність  сукупного попиту. На їхню думку, відставання  сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори:

1. Психологія споживачів, тобто  домогосподарств. Зі збільшенням  їхнього доходу зменшується та  його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується  на заощадження. Така тенденція  в розподілі зростаючого доходу  дістала назву «основний психологічний  закон» Кейнса, згідно з яким  зі збільшенням доходу домогосподарств  їхня гранична схильність до  споживання зменшується, а гранична  схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає  від виробництва, що викликає  падіння виробництва.

2. Зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження  капіталу норма прибутку падає  відповідно до закону спадної  продуктивності капіталу. Ця тенденція  обумовлюється зниженням можливостей  реалізувати вироблені продукти  за достатньо високими цінами  внаслідок зменшення граничної  схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності  до споживання знижує інвестиційний  попит як компонент сукупного  попиту.

Таким чином, згідно з кейнсіанською  теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом  державного втручання в економіку  повинен бути сукупний попит, який в  кейнсіанській теорії дістав назву  «ефективний попит». Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава  може ефективно впливати на рівень виробництва. Спираючись на концепцію  «ефективного попиту», кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

перший — за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;

другий — за рахунок зниження відсоткових ставок за кредит, що підніме  «граничну ефективність капіталу»  і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних  інструментів в стимулюванні сукупного  попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під  час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження відсоткової  ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну  увагу слід приділяти не зниженню відсоткової ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних  інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

Звичайно, використання державного бюджету  для стимулювання сукупного попиту може породжувати бюджетний дефіцит. За цих умов кейнсіанці пропонують використовувати державні займи, податки  і в певних межах грошову емісію.

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу  величину він має за умов наявності  в економіці невикористаних потужностей  і вільної робочої сили. При  наявності резервних потужностей  досягається «дешеве» нарощування  випуску продукції за рахунок  незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатності сукупного  попиту держава може за рахунок бюджетних  витрат забезпечувати значний мультиплікативний  ефект.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Базова модель Кейнса: роль споживання та заощадження.

Кейнсіанська модель товарного  ринку ґрунтується на визначенні ролі сукупного попиту у формуванні макрорівноваги. Рівновага без втручання держави може встановитись на рівні, що не гарантує повного використання ресурсів, тобто повної зайнятості. Тому держава розглядається як важливий чинник макрорівноваги.

Споживання (витрати домашніх господарств) розглядається кейнсіанською  теорією у зв'язку з національним доходом, а точніше - з кінцевим доходом  суспільства, або доходом після  сплати податків. Заощадження - це та частина  кінцевого доходу суспільства, яка  не споживається. Звідси випливає, що кінцевий доход суспільства (національний доход) дорівнює сумі споживання і заощадження: Y = C+S. Споживання (C) і заощадження (S) тісно пов'язані, їх не можна розглядати ізольовано.

Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому, що є суттєвим саме для цього пояснення. Зокрема:

1) ціни розглядаються  як незмінні;

2) приймається, що рівень  процента є величина стала;

3) об'єктом дослідження  виступає закрита економіка, тобто  не враховується зовнішня торгівля.

Сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів - споживання C і інвестиції I, які створюються заощадженнями S, тобто S = I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів, на придбання яких домогосподарства, підприємства і держава здійснюють свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.

Заплановані витрати відрізняються  від фактичних на величину непередбаченого  перевищення створеної продукції  над реалізованою або, навпаки, реалізованої над створеною в межах певного  періоду. Перший варіант невідповідності  може мати місце тоді, коли підприємства створили більше продукції, ніж здатні реалізувати, і тому змушені її частину  перетворити на запаси. Другий варіант  характерний для умов, коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції, а й тієї, що була в запасах. Фактичні витрати тотожні  отриманим доходам, або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y. Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:

Y = AD + uI,

де uI - непередбачене нагромадження запасів або навпаки, їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку. Зрозуміло, що коли uI>0, то це означає, що підприємці зменшують пропозицію товарів (Y). Коли ж uI<0, то пропозиція збільшується (Y). Є рівність:

AD = C + I,

де C - витрати споживання домогосподарств;

I - інвестиційні витрати.

Щодо споживання, приймається, що воно залежить від граничної схильності до споживання С та сукупних доходів Y.

Кейнс вводить ще один показник: MPS - гранична схильність до заощадження.

Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:

MPC + MPS = 1;

адже приріст Y = приріст  С + приріст S.

Приріст доходу може йти  або на споживання, або на заощадження. В короткостроковій перспективі  по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім'ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків впливає не тільки розмір поточного доходу сім'ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.

Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

· дохід домашніх господарств;

· багатство, накопичене в  домашньому господарстві;

· рівень цін;