Islam and international terrorism

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Декабря 2013 в 20:48, реферат

Краткое описание

Актуальність дослідження обумовлена масштабністю проявів міжнародного тероризму у сучасному світі. Проблему співвідношення ісламу та міжнародного тероризму слід розглядати комплексно, враховуючи всі відповідні чинники.
Серйозні підстави для роздумів дає заява американців про те, що поточне століття пройде під знаком боротьби з тероризмом, стане тобто епохою антитероризму. Така постановка проблеми означає застосування традиційного підходу до її розв’язання: використання силових засобів боротьби, проте, як показує досвід чеченської, афганської та іракської воєн, це не лише не дає бажаного результату, а, навпаки, заганяє проблему вглиб.

Содержание

ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЯВИЩА ТЕРОРИЗМУ
1.1. Поняття та сутність тероризму.......................................................................5
1.2. Форми і види тероризму................................................................................11
1.3. Ідеологічне підґрунтя тероризму................................................................13
РОДІЛ 2. ІСЛАМСЬКИЙ ФАКТОР В МІЖНАРОДНОМУ ТЕРОРИЗМІ
2.1. Особливості та стратегії джихаду...............................................................22
2.2. Активізація терористичної діяльності в країнах зони розповсюдження ісламу......................................................................................................................25
РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА ІЗ СУЧАСНИМ ІСЛАМСЬКИМ ТЕРОРИЗМОМ....30
ВИСНОВКИ...........................................................................................................34
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................36

Прикрепленные файлы: 1 файл

ІСЛАМ ТА МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ.doc

— 195.00 Кб (Скачать документ)

У XX ст. спектр мотивів  для використання методів терору суттєво розширився. Якщо російські  народовольці, есери розглядали терор як самопожертву на благо суспільства, то для італійських «червоних бригад» він слугував способом і засобом самоутвердження. «Червоний» і «коричневий» терор фашистського типу стоять недалеко один від одного і не мають нічого спільного з тим, що робили народовольці, тим більше — з сучасним тероризмом, який аж ніяк не турбується про благо суспільства.

Тероризму, незалежно  від його функціональних характеристик, притаманні такі атрибути (ознаки, без  яких він просто неможливий):

  • насильство, застосування сили, примус як основні методи впливу;
  • залякування, акцентований страх, терор як основні цілі цього впливу;
  • відсутність будь-яких моральних і юридичних обмежень;
  • висування вимог до "третьої" сторони;
  • випадковість, довільність вибору жертв, їхня невинність;
  • таємний, конспіративний характер підготовки терактів поряд з публічністю їхнього здійснення;
  • прагнення до одержання широкого розголосу;
  • повторюваність, серійність терористичної діяльності.

У XX ст. відбулося перенесення  тероризму на державний рівень (тероризм «згори»). Найяскравіший приклад — фашизм у Німеччині.

Сучасний державний  тероризм виявляється також у  використанні деяких терористичних  груп урядами певних держав для здійснення тих чи інших акцій. Яскравий приклад  — використання Іраном у 1979 р. групи молодих бойовиків для захоплення заручників в американській амбасаді. З іншого боку, як поставитися до підтримки державними спецслужбами США афганських моджахедів, а потім талібів у кінці 70-х і в 90-х роках минулого століття? Після того, як радянський військовий контингент залишив Афганістан, до 15 тисяч місцевих бойовиків стали одним із джерел поширення тероризму на Близькому і Середньому Сході, в Європі і самих Сполучених Штатах.

 

1.2. Форми і  прояви тероризму

Існують десятки класифікацій тероризму. Розрізняють терор «зверху» і «знизу», політичний, революційний, лівий, правий, сепаратистський, комплексний, кримінальний, патологічний і т. ін. [5,14].

На Міжамериканській конференції з прав людини (1970 р.), присвяченій проблемам тероризму  і захисту від нього населення, було названо три форми тероризму: соціальний, політичний, ідеологічний [35].

До найпоширеніших видів  тероризму російські дослідники відносять: політичний, інформаційний, економічний, соціальний (побутовий), суїцидний, технологічний, кримінальний і антидержавний тероризм.

Зарубіжні дослідники виділяють  такі види тероризму:

  • психічний і злочинний (Дж. Белл);
  • революційний, субреволюційний і репресивний (П. Уїлкинсон, Р. Шульц);
  • ядерний, економічний, технологічний, екологічний та ін.

На думку І. Мехеєва, тероризм можна класифікувати на такі самостійні види:

  • за територіальною ознакою: міжнародний; внутрідержавний;
  • залежно від злочинної мотивації: політичний; релігійний; націоналістичний; економічний;
  • за формою прояву: використання з терористичною метою вибухових пристроїв; захоплення повітряного судна та інше злочинне втручання в діяльність цивільної авіації; захоплення морського судна та інше злочинне втручання в діяльність міжнародного судноплавства; захоплення заручників; інші форми тероризму [35].

Відомий український  політолог С. Телешун розрізняє  три основних види терору, в основу класифікації яких покладено громадянство терористів і потерпілих від них, а також місце здійснення теракту:

  • внутрішній - відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на власній території;
  • транснаціональний - відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на території інших держав;
  • міжнародний - відповідні дії груп громадян, однорідних або змішаних за національним складом, проти будь-яких осіб на території третіх країн [34].

Можна також назвати  інші форми тероризму: «хімічний», «біологічний», «психологічний».

Останнім часом занепокоєння правоохоронних органів і вчених, що досліджують проблеми тероризму, викликає така нова форма тероризму, як високотехнологічний тероризм, складовими якого є кібертероризм (електронний, комп’ютерний) і космічний тероризм [5,16].

Під кібертероризмом  розуміють навмисну мотивовану атаку  на інформацію, що обробляється комп’ютером, комп’ютерну систему або мережу, яка пов’язана з небезпекою для життя і здоров’я людей або настанням інших тяжких наслідків, якщо такі дії вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокування військового конфлікту.

Сучасний рівень науково-технічного прогресу дає підстави виокремити такі форми прояву космічного тероризму:

  • знищення космічних об’єктів, елементів наземних комплексів управління та інших
  • структур космічних агентств;
  • залякування окремих великих організацій, регіонів, країн вибором місць падіння
  • захоплених космічних апаратів;
  • залякування діями з космосу щодо морських, наземних і повітряних об’єктів.

 

1.3. Ідеологічне  підґрунття тероризму

Для того щоб зрозуміти  причини та сутність міжнародного тероризму, треба усвідомити, що таке ісламський фундаменталізм.

Саме слово «фундаменталізм» спочатку застосовувалося в США  для характеристики ряду християнських  груп, утворених ортодоксальними  представниками євангелічної церкви (переважно  кальвіністами, пресвітеріанами й  баптистами). Лише пізніше зазначений термін став уживатися західними дослідниками при вивченні ісламу, іудаїзму й інших релігій. Причому найчастіше він тлумачилося дуже широко - як повернення до початків релігійно-цивілізаційної єдності, виведення релігійно - політичних принципів з вічно священного тексту. У наші дні дане поняття використовують при описі теоретичної й практичної активності безлічі політико-релігійних рухів і організацій - ісламських, іудаїстських, протестантських, католицьких, православних, індуїстських, буддистських, які діють у Південно-Східній і Центральній Азії, у Північній Африці й на Близькому Сході, у Європі й США - практично повсюдно. Розмах процесу, вовлечіння у нього держав і народів роблять фундаменталізм не тільки впливовим фактором, але й суб'єктом політики.

Це форма радикального ісламу, пов'язана з вірою в те, що для повернення ісламським країнам їх «колишньої величі» правовірні мусульмани повинні відмовитися від усього того, що пов'язане з "західними духовними цінностями й західним способом життя". Треба повернутися до джерел, до «фундаменту» ісламу, точно в такому виді, яким його проповідував пророк Мухамед.

Перший розкол в ісламі відбувся після трагічної загибелі в результаті теракту, здійсненого  сектантом у відношенні четвертого й останнього праведного халіфа, двоюрідного брата й зятя пророка Алі бен Абу Талиба Абу-Л-Хасану Ал-Муртада. Дана подія поклала початок серйозному політичному й ідеологічному розмежуванню в мусульманській спільноті. Це розмежування привело до утворення двох щодо самостійних громад: шиїтів (від арабського слова «шиа» - партія) і суннітів («сунна» - приклад, переказ), які, однак, залишалися в межах халіфату й корилися одному правителеві - халіфові.

Подальший дезінтеграційний процес у цих громадах виразився  у відбруньковуванні різних груп, що виділилися в окремі секти. Їх у цей час налічується кілька десятків, і тенденція формування різного роду угруповань під ісламськими гаслами зберігається.

Антиколоніальна боротьба в мусульманських країнах прискорила процес утворення «ісламських» партій і рухів, інших національних і інших суспільних об'єднань, які спочатку виступали за звільнення своїх країн від колоніальної залежності, за право народів на вільне волевиявлення й створення суверенних державних утворень, за рівноправність і справедливість у міжнародних і міжнаціональних відносинах.

В останні десятиліття  заговорили про «політичний іслам», «ісламський радикалізмі», «ісламський  фундаменталізм», «відродження ісламу», ставлячи між цими поняттями чи ледве  не знак рівності.

Фундаменталізм може бути оборонним (покликаним зберегти й уберегти, очистити віру), але може бути й наступальним, агресивним. Саме останній різновид ісламського фундаменталізму, що ставить у главу кута принцип «джихада» (буквально - зусилля, які мусульмани повинні додавати як для захисту своєї віри, так і для самовдосконалення, невідступного проходження завітам Пророка), відома під ім'ям ісламського радикалізму (скорочено - ісламізму). Послідовники радикалізму розуміють джихад як необхідність боротьби - аж до збройної - із християнським, у їхніх очах безбожним і матеріалістичним, західним миром. У різних російськомовних джерелах цьому поняттю залежно від часу й мети видання дається різне тлумачення, причому основна увага приділяється його «військової» складової, називаної «джихадом меча».

От що говориться в  Корані про це: «І боріться на шляху  Аллаха з тими, хто бореться з  вами, але не переступайте, - воістину Аллах не любить переступаючих" (сура 2, аят 186), «І не боріться з ними, поки вони не стануть боротися з вами» (сура 2, аят 187), «А якщо вони відійдуть від вас і запропонують вам мир, то Аллах не дає вам ніякого шляху проти них» (сура 4, аят 92).

У початковий період поширення  ісламу під джихадом, насамперед, розумілася боротьба в захист нечисленної й  слабкої мусульманської громади. У Корані відносно цієї боротьби є й такі вказівки, які пов'язані з конкретними подіями, що мали місце в певний час у певному місці. Ці вказівки жадають від увірувавших:

По-перше, не вступати в  конфлікт з мушрікинами (багатобожниками) і прагнути схиляти їх до щирої віри «мудрістю й гарним умовлянням».

По-друге, із супротивниками релігії вести оборонну війну  з метою захисту досягнутого  «гарним умовлянням».

По-третє, уникнути воєнних  дій у священні місяці (мухаррам, раджаб, шаабан, рамазан).

По-четверте, вести воєнні дії так, щоб, «борючись на шляху Аллаха, захищати слабких із чоловіків, а також жінок і дітей» (сура 4, аят 77), не винищувати худоби, не отруювати води, поля, не губити сади, не руйнувати будівлі.

Треба підкреслити, що мусульмани ніколи не проголошували війну християнству - адже це одна із трьох авраамістичних релігій (поряд з ісламом і іудаїзмом), і прихильники ісламу почитають як пророків Авраама й Ісуса.

Джихад для войовничого  ісламізму - це боротьба із Заходом  як ворогом ісламу. При цьому фундаменталізм (салафійя) виступає для них ідейною підставою, але це не є головним.

Радикальні ісламісти  переконані, що сам іслам як релігія  постав перед смертельною небезпекою. Держава ефективно вбиває справжній  іслам через світське законодавство, парламентаризм, науково-матеріалістичне уявлення, репресивний апарат, засоби масової інформації. При цьому ісламісти прибігають до екстремізму, сполученому з різними формами терору й насильства, порушуючи головні принципи, закладені в основу мусульманського віровчення, серед яких присутні наступні коранічні установки: «Немає примусу в релігії» (сура 2, аят 257); «Істина - від вашого добродії: Хто хоче, нехай вірує, а хто хоче, нехай не вірує» (сура 18, аят 28).

Щоб урятувати іслам  і свої душі, правовірні мусульмани повинні об'єднається, і захопити владу. Кінцевою метою ісламських фундаменталістів у будь-якій країні є державотворення, кероване духівництвом і засноване на законах шаріату.

На сьогоднішній день подібного результату фундаменталісти  домоглися у двох країнах: Ірані й Судані. У всіх інших мусульманських країнах вони перебувають в опозиції, причому досить часто їх заганяють у підпілля (наприклад, у Тунісі, Сирії, Іраку, Алжирі), але навіть у цьому випадку радикальні ісламісти здатні істотно впливати на суспільно-політичну ситуацію.

Насправді «фундаменталізм» зовсім не обов'язково рівнозначний політичному  радикалізму, екстремізму й безпосередньо  не виступає причиною тероризму [14].

Фанатики-терористи найменше думають про «очищення» ісламу; корінь їхньої ненависті до Заходу, у першу чергу, до Америки, носять не релігійний, а культурно-цивілізаційний, психологічний і геополітичний характер.

Головним джерелом поширення  міжнародного тероризму є ісламські  суспільно-релігійні організації  Саудівської Аравії, Судану, Ірану, Пакистану й Афганістану.

В останні 25 років ці терористи  є самими фанатичними й самими активними. Вони більше всіх захопили заручників, більше всіх убили людей, більше всіх підірвали бомб.

Информация о работе Islam and international terrorism