Интеграция в ЕС, как основное направление внешней политики Хорватии

Залишає бажати кращого  й інтеграція іноземного й національного  секторів промисловості. Вона залишається  слабкої, власне виробництво країн  ЦСЄ різко відстає по показниках ефективності, якості продукції й оплаті праці від підприємств із іноземною участю. Іноземні інвестори відкривають у країнах ЦСЄ власні виробництва, що працюють по модульному принципі, а традиційні низько прибуткові галузі залишаються поза зоною їхнього інтересу. До того ж галузі промисловості в країнах «Нової Європи» усе більше тяжіють до "монопродукції"..

При такій моделі погіршення положення великих материнських компаній відразу негативно позначається на діяльності їхніх підприємств  у східноєвропейському регіоні. По-третє, незважаючи на високу динаміку експорту, в останні роки погіршується зовнішньоторговельна збалансованість. Дана ситуація особливо хвороблива для Польщі, де негативне сальдо імпортно-експортних операцій удвічі перевищує розмір іноземних інвестицій.

І головне, у результаті опори на ТНК, як основне джерело  технологічних інновацій, сфера науки в східноєвропейських країнах виявилася на положенні ізгоя. Майже цілком розпалася індустріальна й науково-дослідна діяльність. Прикладні дослідження були частково або повністю прикриті. У цілому за час постсоціалістичної трансформації країни ЦВЕ «розгубили» від половини до 75% своїх наукових кадрів. Подібна ситуація викликає занепокоєння навіть у Брюсселі, де вважають, що країни ЦВЕ повинні здійснити відповідні зміни в економічній стратегії й політику, щоб надолужити відставання в інноваційній сфері від західного співтовариства.

Однак варто помітити, що після  вступу країн ЦСЄ в Європейський Союз стало можливим підвищення зайнятості й конкурентоспроможності національних економік завдяки проникненню в економіку великих закордонних транснаціональних корпорацій. Цьому сприяла політика східноєвропейських країн, що розглядають закордонні інвестиції як один з найбільш ефективних напрямків інтеграції в західноєвропейський простір, як основну рушійну силу реструктуризації, єдину можливість одержання доступу до сучасних технологій і значних фінансових ресурсів. Для діяльності ТНК у цих країнах були створені весь умови: надані податкові пільги й канікули, організовані зони вільної торгівлі, прийняті інші важливі макроекономічні рішення [15,c.96-97].

У підсумку підприємства з повною або частковою участю іноземного капіталу займають сьогодні серйозні позиції в економіці багатьох країн ЦВЕ. Так у Чехії й  Польщі на них доводиться вже більше половини випускається продукції, що, в Угорщині - майже дві третини. Одночасно технологічне облагороджування промисловості цих країн супроводжується істотним збільшенням їхніх експортних можливостей. З 1995 по 2002 р. сукупний обсяг експорту в регіоні виріс на 60%. Сьогодні частка країн ЦВЕ в сукупному імпорті країн зони євро становить 13%, що рівняється частці США.

Особливо помітний ріст експорту у  високотехнологічних галузях промисловості -авіаційної, електронної, хіміко-фармацевтичної, у виробництві засобів зв'язку. Оснащені сучасним устаткуванням, ці галузі стали виділятися більше високим рівнем продуктивності праці, якістю випускається продукції, що, що відповідають вимогам ЄС, і як наслідок - конкурентоспроможністю на зовнішніх ринках. Інформаційні й телекомунікаційні технології у регіоні швидше всього розвивали Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина й Хорватія - в 2004 році оборот ринку ІТТ у цих країнах перевищив $19 млрд. За даними Всесвітнього банку, в 2002 році частка високотехнологічної продукції в товарному експорті Угорщини становила 25%, Чехії - 14% (для порівняння в Німеччині - 17%). При цьому в експорті східноєвропейських країн скорочується частка сировини. Так, за останні 10 років частка сировини в польському експорті скоротилася з 60% до 20% [21, c.22].

Необхідно відзначити, що в умовах суперництва між провідними державами за лідерство в Євросоюзі перед середніми й малими державами-членами виникла проблема вибору лінії поводження: або бути розколотими й увійти в команду якого-небудь «гранда», або формувати власну консолідовану позицію щодо перспектив Європейського Союзу й послідовно відстоювати в рамках складної політичної системи свої специфічні інтереси. Головною перешкодою на шляху створення такого «міні-союзу» є різні виробничо-економічні, соціально-демографічні, територіальні й інші можливості розвитку країн ЦСЄ [14].

Таким чином, країни ЦСЄ автоматично встають на шлях розвитку, що доганяє, а це не сама оптимальна модель у нинішньому швидко мінливому світі.

Єдиним варіантом рішення перерахованих  проблем і протиріч могла б  стати ефективна промислова політика, яка б дозволила східноєвропейським країнам надолужити економічне й технологічне відставання від своїх західних партнерів по Євросоюзу й одночасно запобігти складній залежності від ТНК.

Але якщо ж держави ЦСЄ хочуть домогтися реального впливу на формування ЄС своєї політики, на визначення стратегічного курсу європейської інтеграції, їм «прийде погодити свої інтереси й мети із цілями й інтересами єдиної Європи». Новачкам прийде містити тимчасовими, продиктованими короткостроковими інтересами альянсами, одночасно зберігаючи стратегічну взаємодію з «старим ядром» ЄС. Лише «активне» членство в ЄС усуне скептицизм і пасивність і додасть потужний імпульс європейської інтеграції [8,c. 23].

Отже, проаналізувавши  наслідки та прогнози вступу країн  ЦСЄ до ЄС мі можемо зробити висновок, що перспективи є, адже за півтора десятиліття в регіоні з'явилися середні шари матеріально забезпеченого населення й незалежне підприємництво, включаючи дрібний бізнес, переймає управлінський досвід розвинених капіталістичних країн, відбувається адаптація законодавства в господарській сфері до норм і практики ЄС-15, розширюється асортименти товарів масового попиту й послуг.

***

Отже, можна зробити  висновок, що на даний момент просліджується бажання країн ЦСЄ інтегрувати в ЄС, але задля цього країни повинні відповідати критеріям Європейського союзу, провести реформи в країні, задля налагодження економічного положення країни та створенню позитивного іміджу на міжнародній арені. Зараз країни перебувають на стадії покращення усіх показників, тобто мають перспективи до вступу в ЄС.

РОЗДІЛ 2

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ХОРВАТІЇ

2.1 Основні цілі зовнішньої політики Хорватії

Основними цілями зовнішньої політики Хорватії є збереження й  посилення миру й розуміння між  країнами й націями, посилення міжнародного становища Хорватії, створення умов для реалізації основних стратегічних пріоритетів за допомогою приєднання до Європейських, трансатлантичних політичних, економічних об'єднань, об'єднанням по безпеці; виконання прийнятих міжнародних зобов'язань; рішення всіх відкритих питань, які залишилися після розпаду екс Югославії; установлення гарних сусідських відносин і співробітництва із сусідніми країнами, заснованих на принципах рівності й взаємності; установлення дружніх відносин з найбільш важливими рушійними силами й країнами у світі; посилення економічного становища Хорватії, а також просування загального образа Хорватії. Республіка Хорватія, як демократична й стабільна сучасна європейська держава, у відповідності зі своїм розміром, відіграє важливу роль у світі, що продовжує змінюватися - у світі глобалізації, місцевих, політичних і економічних об'єднань, демократизації міжнародних відносин, а також світі міжнародного тероризму й насильства. Хорватія розташована в серце Європи, як середземноморська, центрально-європейська країна й країна області Дунаю, а її географічне місце розташування є одним з головних стратегічних переваг. Поточні процеси європейської інтеграції додають особливу цінність її розташуванню, перетворюючи його в у потенційно головну рушійну силу для загального розвитку країни. Роль Хорватії у встановленні постійного миру, стабільності й розвитку Південно-Східної Європи є незамінної, але встановлення постійної системи безпеки й стабільності в цій частині Європи можливо тільки на принципах правосуддя, рівності й закону, з повагою до всіх інтересів всіх націй і країн регіону, а також зі згодою міжнародного співтовариства. У проведенні своєї зовнішньої політики Хорватія буде дотримуватися цих принципів, у такий спосіб роблячи внесок у перетворення того, що один раз було зоною жорстокості й прямої конфронтації, у місце відновленого співробітництва й партнерства [25].

Мета зовнішньої політики Хорватії невід'ємно пов'язані з комплексною програмою внутрішніх реформ, що повинне полегшити економічний розвиток, реорганізацію державної адміністрації й повне введення всіх європейських демократичних стандартів, що значить забезпечити законність, тверду гарантію цивільних і релігійних воль, повна рівність всіх наших громадян і право кожного на рівні життєві можливості. Республіка Хорватія засуджує всі військові злочини й підтримує передачу військових злочинців правосуддю й буде виконувати всі прийняті міжнародні зобов'язання, також як і підтримку співробітництва з Міжнародним Трибуналом по колишній Югославії. [10,c.68]

Поліпшення  відносин із сусідніми країнами. У Хорватії є особливий інтерес у постійній стабілізації й демократизації Південно-Східної Європи, у забезпеченні постійного миру й розвитку цієї частини Європи, установленні гарних сусідських відносин, заснованих на рівності й взаємності, а також у знаходженні політичного способу, заснованого на міжнародній законності, вирішувати всі відкриті питання, що залишилися після розпаду колишньої Югославії. Хорватський уряд буде розвивати свої відносини із сусідніми країнами, засновані на принципах добросусідства, взаємоповага суверенітету, незалежності й територіальній недоторканності, рівності й рішення відкритих питань за допомогою політичного діалогу, заснованого на принципах міжнародної законності, або ж із законною міжнародною допомогою

Розвиток  двостороннього й багатобічного міжнародного співробітництва: Хорватія:, як демократична держава із широким кругозором, хоче розвивати політичні й економічні відносини з усіма демократичними країнами у світі, засновані на принципах суверенітету й рівності, у результаті чого інтенсивність і значимість цих відносин повинні збігатися з національними інтересами Хорватії. У рамках контексту розвитку двосторонніх відносин, відносини зі США представляють особливу значимість для Хорватії. Посилення партнерських відносин зі США може мати позитивний ефект на загальне міжнародне становище Хорватії й реалізацію її конкретних зовнішньополітичних цілей. Хорватія хоче розвивати економічні й політичні відносини з іншими великими державами, зокрема з Росією й Китаєм, з ким, як правило, у Хорватії дружні відносини. Прийняття участі в діяльності міжнародних організацій є однієї з важливих зовнішньополітичних цілей Хорватії, і хорватський уряд прикладе багато зусиль для посилення ролі Хорватії в тих організаціях, які цікаві для неї, зокрема ЄС, НАТО, ООН, Раді Європи, ОБСЄ й інших міжнародних організаціях. Уряд буде працювати над більше твердим позиціонуванням Хорватії усередині системи ООН, що додасть особливу важливість кандидатурі Хорватії на участь у Союзі безпеки. Хорватія буде активно підтримувати й брати участь у діяльності ОБСЄ, Раді Європи й інших міжнародних організацій, які просувають розвиток демократії, законності й захист прав людини. У рамках механізму співробітництва з міжнародними організаціями, з огляду на багатобічний характер безпеки, хорватський уряд готовий взяти відповідальність, пов'язану з участю в ЄС, НАТО й ООН, зокрема щодо миротворчих місій, які є частиною глобальної війни з тероризмом. Регіональне співробітництво, як невід'ємна частина добросусідських відносин, стабільність і процвітання в регіоні, будуть також мати важливе місце в зовнішньополітичній діяльності Хорватії, і Хорватія буде активно брати участь і сприяти діяльності регіональних організацій, форумів і проектів.

Просування  економіки Хорватії :Як частина своєї стратегії економічного розвитку хорватський уряд планує збільшити експорт хорватських продуктів і залучити закордонні інвестиції, за допомогою чого особлива увага буде звернено на стимулювання хорватських емігрантів інвестувати в розвиток нової промисловості. У сучасних міжнародних відносинах економічні інтереси стають більше й більше домінуючими, що є причиною того, що Хорватія приділяє особливу увагу розвитку економічного співробітництва з іншими країнами. У досягненні цих цілей координовані дії економічної дипломатії й Агентства по просуванню інвестицій будуть відігравати головну роль.

Загальне  просування Хорватії: Образ країни є важливим чинником у міжнародних відносинах і може зробити великий внесок у реалізацію певних зовнішньополітичних цілей. Тому хорватський уряд буде працювати над поданням Хорватії миру, посиленням її національної індивідуальності й створенням образа Хорватії як сучасної, динамічної, демократичної й толерантної Центрально-Європейської держави, у результаті чого однієї з головних діяльностей буде культурне просування Хорватії. Зовнішньополітичні пріоритети хорватського уряду, а саме приєднання до ЄС і НАТО, є частиною тривалої політики реалізації стратегічних державних інтересів, і уряд забезпечить максимально динамічний діалог з обома цими об'єднаннями для досягнення цих цілей.

Участь у НАТО:У сучасних міжнародних відносинах питання безпеки стають питаннями взаємності. Сьогодні безпека є багатобічним питанням і такими ж є завдання, які вона ставить. При таких обставинах абсолютним пріоритетом Республіки Хорватія є побудову міжнародного й безпечного положення, заснованого на участі в НАТО. Активно готувались до вступу в НАТО, Хорватія готова прийняти й виконувати зобов'язання, пов'язані з підтримкою й участю в даному об'єднанні. Вступ у НАТО – це кращий спосіб для Хорватії здійснити свої інтереси по захисту національної безпеки на рівні, що забезпечить оптимальні умови для загального розвитку Хорватії. Сьогоднішні погрози безпеки вимагають інтенсивного міжнародного співробітництва, а НАТО, на думку більшості хорватських громадян і майже всіх хорватських партій, є найкращим способом не піддаватися цим погрозам і підтримувати національний суверенітет і безпека Республіки Хорватія [25].

Отже, ми можемо зробити висновок, що Хорватія на даному етапі веде активну зовнішню політику, основними її цілями є збереження мири і безпеки, налагодження багатосторонніх та двосторонніх відносин, участь в міжнародних організаціях.

2.2 Місце євроінтеграційного напряму в зовнішній політиці Хорватії