«Больові точки» міжкультурних відносин у сучасному українському суспільстві

Що стосується народів мусульманського віросповідання, то вони живуть на території країни більш ізольовано, так як і німці, румуни, угорці, чехи, молдавани, американці, на противагу полякам, євреям, словакам. У цілому, можна помітити, що за роки незалежності серед населення України зменшився рівень толерантності.

Разом із тим, важко не помітити, що дані соціологічних досліджень, повідомлення в ЗМІ засвідчують зростання рівня ксенофобії в Україні [6, c.390].

Ксенофобські настрої є стійкою тенденцією у свідомості українського суспільства. Маючи історико-культурні передумови, ксенофобія підживлюється економічними труднощами, політичною агітацією, комплексами меншовартості.

Розглядаючи особливості  ксенофобії в Україні, не можна обминути й такого унікального явища, притаманного, на думку М. Рябчука, лише українцям, як українофобії у ставленні до самих себе: «Українці мають фобії не лише стосовно чужинців, але й самих себе, – відзначає вчений. – На жаль, не лише Схід не любить Захід, а Захід-Сходу, але також великою мірою ця сама ненависть та самонеповага притаманні кожній окремій особистості».

Українофобія потребує детальнішого вивчення. Дослідник пояснює це явище постколоніальним минулим України, в якому самим українцям нав’язувалося негативне ставлення до власної ідентичності.

Формування  нового українського етносу

І. Каганець розробив стратегію  зачаття нового українського етносу, який повинен з’явитись у 2015 році. Автор цієї стратегії стверджує: «Українці всього світу мають перетворитись на глобальний етносоціальний організм. Завдяки спільним зусиллям протягом одного покоління на території України має народитися новий український етнос – етнос нової, постіндустріальної, інформаційної епохи. Він створить нову націю і нову державну систему, ідеально пристосовану до світу III тисячоліття. Особливу роль у формуванні нового українського етносу мають відіграти національні меншини, що проживають в Україні. Активне включення національних менших в процес державотворення значно полегшить Україні налагодження взаємодії із зовнішнім світом. Завдяки формуванню нового етносу Україна матиме можливість уникнути небезпек етнічного протистояння і забезпечити гармонійний розвиток всіх національних культур» [2].

Виходячи із вищесказаного, культурне, релігійне й мовне розмаїття суспільства має бути визнане як позитивний чинник, що забезпечує духовне багатство, а національні меншини повинні розглядатися як невід’ємна складова суспільства.

Посилення міжкультурної  взаємодії етносів – характерна ознака сучасної доби. Міжкультурна взаємодія сприяє процесу зближення етнічних культур, стимулює їх розвиток і тим самим забезпечує міжетнічну злагоду та консолідацію суспільства. Такою формою взаємодії є діалог культур, який, з одного боку, забезпечує вільний розвиток і функціонування всіх культур, а з другого, – сприяє процесу їх взаємодії, взаємовпливу і взаємозбагачення. Міжетнічний культурний діалог реалізується не лише у практичних сферах діяльності етносів – мистецтвотворенні, політичній взаємодії, наукових пошуках тощо, а й в основних соціальних формах існування етнічного життя в умовах конкретного національно-культурного середовища.

За прогнозами науковців, Україну очікує подальше скорочення населення, зростання частки українців за національністю, зменшення частки росіян, збільшення кількості кримських татар. Зростатиме чисельність вихідців з Кавказу, а також мігрантів з країн Азії та Африки [2].

Відтак викликає занепокоєння зростання кількості випадків конфліктної поведінки окремих осіб з «корінного» населення на ґрунті расової та етнічної нетерпимості. Отже, актуалізується необхідність формування толерантного ставлення з боку українського загалу до іммігрантів, етнокультурна і расова ідентичність яких не є традиційною для нашої країни.

Висновки

Сучасне українське суспільство  переживає етнічний ренесанс, як і  світове глобальне співтовариство. Серед найважливіших проблем  в умовах глобалізації упродовж останніх десятиліть постали насамперед питання  збереження етнічності та самобутності національних культур.

Прийшлі етноси складають  близько чверті населення України.

Поліетнічність сучасної України визначається багатьма факторами

У процесі життєдіяльності  народи (етноси) взаємодіють, впливають  один на одного, змінюють навколишнє середовище і пристосовуються до природних  умов, створюють у межах титульного етносу автохтонні зони, регіони, що відзначаються  скупченням поліетнічного населення.

З одного боку, перевага України  як поліетнічної країни полягає в  сенсі можливостей взаємодоповнення етнічними, культурними, інтелектуальними і навіть генетичними ресурсами, а з іншого – це чинник ускладнення  суспільних відносин через протиріччя і вірогідні конфлікти.

Слід виділити наступні "больові точки" міжетнічних комунікацій в сучасній Україні:

1. роздування суперечностей навколо проблеми "Схід - Захід",
2. проблема співіснування українців та росіян;
3. проблема співвідношення в трикутнику: українці - росіяни - етнічні меншини;
4. мовне питання;
5. проблема міжетнічного дистанціювання;
6. проблеми пов'язані з нелегальною міграцією.

За прогнозами науковців, Україну очікує подальше скорочення населення, зростання частки українців  за національністю, зменшення частки росіян, збільшення кількості кримських  татар. Зростатиме чисельність вихідців з Кавказу, а також мігрантів  з країн Азії та Африки.

Список  використаних джерел

1. Бакальчук В. О. Тенденцiї етнокультурної толерантностi в українському суспiльствi / В. О. Бакальчук // Стратегiчнi прiоритети. – 2007. – № 4. – С. 69-75.
2. Каганець І. В. Психоінформаційні аспекти націотворення [Електронний ресурс] / І. В. Каганець. – Режим доступу : http://rduold.narod.ru/fbook_1/strat_6.htm.
3. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності : виклики глобалізації : Монографія / Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 558 с.
4. Котигоренко В. Бути чи не бути етнічним конфліктам в Україні? / В. Котигоренко // Політичний менеджмент. – 2008. – № 5. – С. 85-103.
5. Кривицька О. Проблема нетерпимості в українському суспільстві: стан та перспективи подолання / О. Кривицька // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. – К., 2010. – Вип. 47 – С. 6-14.
6. Максименюк М. Ю. Напрями подолання етнонаціональних конфліктів в умовах поліетнічного соціуму / М. Ю. Максименюк // Гілея. – 2012. – Вип. 56. – С. 386-394.