«Больові точки» міжкультурних відносин у сучасному українському суспільстві

 

 «Больові точки» міжкультурних відносин у сучасному українському суспільстві»

Зміст

Вступ 3

Поліетнічність  українського суспільства та фактори, що її викликають 4

Конфлікти в  українському поліетнічному суспільстві 5

Формування  нового українського етносу 10

Висновки 12

Список використаних джерел 13

 

 

Вступ

Сучасний англійський дослідник  Е. Сміт у праці «Нації та націоналізм у глобальну епоху» зазначає, що «фактично ми вже спостерігаємо кінець «гомогенної нації» в багатьох суспільствах, чиї культури й наративи про національну ідентичність усе більше стають гібридними й амбівалентними, і бачимо виникнення просторіших поліетнічних суспільств».

Поліетнічність постає необхідною передумовою розвитку цивілізації та об’єктивним фактором співжиття відмінних етнонаціональних спільнот у межах однієї держави.

Поліетнічний соціум розглядається як нове соціальне явище, в якому першочергове значення мають міжетнічні зв’язки і відносини.

Особливістю українського суспільства  є його поліетнічність. У сфері міжетнічних відносин Україна дотримується принципу множинності – підтримки й розвитку етнічної та культурної самобутності всіх національностей країни. Водночас одним із пріоритетів є зміцнення єдності та солідарності українського суспільства, формування національної свідомості та патріотизму всіх громадян.

Поліетнічність все ж ускладнює суспільні відносини, оскільки етнічна динаміка і міжетнічна взаємодія реалізуються через суперечності між суб’єктами цих відносин у зв’язку з їх етноспецифічними і спільними потребами та інтересами. Такі суперечності формуються і проявляються практично в усіх сферах суспільного життя. В Україні вони тісно пов’язані зі специфікою політичних, етнодемографічних, етномовних, етносоціальних і міграційних процесів минулого й сучасності, особливостями вітчизняної економіки та політики, культури і суспільної свідомості та психології, історичної пам’яті населення, геополітичних викликів сучасності та з відмінностями орієнтацій населення різних регіонів.

 

Поліетнічність  українського суспільства та фактори, що її викликають

Сучасне українське суспільство  переживає етнічний ренесанс, як і світове глобальне співтовариство. Серед найважливіших проблем в умовах глобалізації упродовж останніх десятиліть постали насамперед питання збереження етнічності та самобутності національних культур. Сьогодні у світі не існує моноетнічних держав, всі вони багатонаціональні. У кожній державі, як правило, виокремлюється титульна нація та національні меншини.

Україна також не є виключенням  та за складом населення є поліетнічною державою. Прийшлі етноси складають  близько чверті населення України.

Поліетнічність сучасної України визначається багатьма факторами:

1) культурно-етнографічний,  соціально-історичний, конфесійний  фактори; 

2) внутрішні і зовнішні  чинники диференціації українського  суспільства; 

3)для поглиблення розуміння  етно-територіального поділу України  використовуються так звані "лінії  Хантингтона".

Три основні фактори гетерогенності українського суспільства це:

1) Культурно-етнографічний,  по якому територію України можна розділити на дві основні частини:

а) етнографічно українські області Центра і Заходу (із значними відмінностями);

б) Схід і Південь України;

в) Крим, де росіяни складають  більшість населення, але зберігся і корінний народ - кримські татари.

2) Соціально-історичний: за  цим критерієм також можна виділити дві групи областей України:

а) області, які тривалий час входили до складу держав Центральної та Південно-Східної Європи;

б) ті, які входили до складу Російської імперії і СРСР до 1939 року.

 

3) Конфесійний фактор, за  яким найбільш суттєвою є грань між православними і греко-католиками (уніатами) передусім двох західних регіонів України: Закарпаття і Галичини.

Для вивчення етнічних процесів в Україні доречно зупинитись на територіальному поділі за "лініями  Хантингтона", який вважає, що сучасний світ є біполярним і у ньому існують "цивілізаційні розломи".

Ця поляризованість спричинена, перш за все, об’єктивно існуючими особливостями різних частин України [1, c.70].

Особливо значущими серед  них є:

• різний історичний досвід країни, яка у сучасних своїх кордонах існує відносно недовго;
• відмінності у структурі населення за показниками етнічного та мовного складу: майже абсолютне домінування українців та україномовних на Заході, їх переважання за чисельністю у Центрі, і досить вагома частка росіян та російськомовних на Сході та Півдні України;
• відмінності у конфесійній приналежності населення Лівобережжя, де переважають прихильники православ'я, та Правобережжя, де досить розповсюдженою е приналежність до греко-католицької та римо-католицьких церков;
• відмінності у поселенській структурі, а звідси – й до способів життя: переважання на Заході сільського населення й мешканців невеликих міст, а на Сході - городян, а серед них - мешканців великих міст; відмінності у господарчій структурі та рівні соціально-економічного розвитку. 

Ці фактори розподіляють на зовнішні та внутрішні.

Конфлікти в українському поліетнічному суспільстві

У процесі життєдіяльності  народи (етноси) взаємодіють, впливають  один на одного, змінюють навколишнє середовище і пристосовуються до природних  умов, створюють у межах титульного етносу автохтонні зони, регіони, що відзначаються  скупченням поліетнічного населення [3, c. 251].

З одного боку, перевага України  як поліетнічної країни полягає в  сенсі можливостей взаємодоповнення етнічними, культурними, інтелектуальними і навіть генетичними ресурсами, а з іншого – це чинник ускладнення  суспільних відносин через протиріччя і вірогідні конфлікти.

В одному ареалі, в одній  державі є сусідами різні спільноти людей не тільки з різними культурними цінностями й соціальним досвідом, але й із біологічними відмінностями (фізіологічні характеристики, специфіка гормональних процесів і харчування), з особливостями в психічній структурі особистості (темперамент, акцентуація характеру, особливості становлення основних психічних процесів тощо). Сучасний поліетнічний соціум породжує дедалі більшу кількість конфліктів і конфліктних ситуацій, які формуються під впливом низки кризових чинників – економічних, правових, ідеологічних соціокультурних, глобальних, і розвиваються в умовах культурної глобалізації, високого рівня міграційних процесів, стрімкого розвитку культурно-інформаційного простору та комунікаційних технологій, модернізації сучасного соціуму.

Слід виділити наступні "больові точки" міжетнічних комунікацій в сучасній Україні [4, c.96]:

1. роздування суперечностей навколо проблеми "Схід - Захід",
2. проблема співіснування українців та росіян;
3. проблема співвідношення в трикутнику: українці - росіяни - етнічні меншини;
4. мовне питання;
5. проблема міжетнічного дистанціювання;
6. проблеми пов'язані з нелегальною міграцією.

Проблема "Схід-Захід ". Західні території можна чітко розділити на чотири різні регіони, які мають свої відмінності:

1. Закарпаття (віросповідання: греко-католицизм, православ'я);
2. Буковина (віросповідання: православ'я);
3. Галичина (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області) – мають традиційно сильні економічні і культурні зв'язки з Польщею (віросповідання: греко-католицизм);
4. Волинь (Волинська, Рівненська області) – те ж, що і для Галичини (віросповідання: православ'я).

Оскільки ця частина України  тривалий час входила до складу інших  держав, то внаслідок прагнення етносу до самозбереження серед українців  історично склалися міцні традиції консолідації на національному ґрунті. Особлива складність міжетнічної ситуації на Заході України полягає у тому, що почався процес активної етнічної ідентифікації інших груп, особливо групи румун, яка переважно зосереджена в Чернівецькій області. Тут, час від часу, спалахують конфлікти між українською більшістю та румунською меншістю.

Характерним для східного регіону е те, що в ньому, з одного боку, проживає більшість українців, а з іншого – велика частка російського населення. Тому, в даному регіоні дається взнаки двокультурна ідентичність із переважною орієнтацією на російську систему цінностей [5, c.9].

Проблема співіснування  українців та росіян. В Україні практично відсутній реальний міжетнічний конфлікт між українцями та росіянами. Українці раніше не сприймалися росіянами як самостійна і самодостатня нація, досить часто не сприймаються і зараз. В Україні кожен п'ятий з тих, хто вважає себе етнічним українцем, одночасно вважає себе і росіянином, тобто має біетнічну самоідентифікацію.

Проблема співвідношення в трикутнику: українці – росіяни – етнічні меншини. До 1991 р. в Україні існувала етнічна ієрархія, характерна для всіх колоніальних суспільств.: росіяни – меншини – українці. Після отримання незалежності піраміда перевернулася: українці – меншини – росіяни.

 При цьому всі три  члени піраміди відчувають сильний  психологічний дискомфорт.

Мовне питання. Україна е фактично двомовною країною. Суттєво відмінною є мовна ситуація у різних регіонах України. Якщо на Заході абсолютно домінує українська мова, то на Сході – російська. Все це є підґрунтям для виникнення конфліктів на мовному ґрунті.

 

Проблема міжетнічного дистанціювання.  В поліетнічному суспільстві важливу роль відіграють процеси етнічної диференціації, спричинені різною чисельністю етнічних спільнот, компактністю та дисперсністю їх розселення, строками проживання на певній території, темпами соціально-економічного та культурного розвитку.

В цілому, стосовно взаємодії між представниками українського та російського загалу можна говорити про певне дистанціювання між цими етнічними групами. Але все ж таки, незважаючи на певні невдоволення один одним, в Україні можна казати про етнічну домінуючу коаліцію українців і росіян, яка виникла через безліч причин. Головні серед них – взаємодоповнення в суспільному розподілі праці, відвертість культурних світів і діалогічний характер відносин між ними [5, c.11].

Найкращими в українському суспільстві є взаємини між трьома спорідненими східнослов'янськими народами: етнічними українцями, росіянами та білорусами.

На грані "ізольованості" чи "дистанційованості" у суспільній свідомості всього населення України є ставлення до азербайджанців, вірмен, узбеків, таджиків, турків, грузинів. Масова свідомість не сприймає ці групи як постійних мешканців України. Упереджено українці ставляться до євреїв, німців, а особливо негативно – до ромів.

3 усіх регіонів, за кількістю  конфліктів з чітко означеним  етнічним підтекстом в Україні  перше місце належить Автономній  Республіці Крим.

Можна виділити декілька напрямків (ліній) етнічних протиріч в Криму:

1. Локальні конфлікти,  що відбуваються час від часу, пов'язані з поверненням кримських  татар. 

2. До цього додається нагнітання напруженості по лінії російське населення - кримські татари.

3. В політичній сфері  найбільш гостро ставиться питання  про офіційне визнання повноважного  представницького органу кримськотатарського  народу.

4. В духовній сфері  спостерігається напруженість у стосунках між православними і мусульманами.

Нелегальна етнічна міграція. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають український державний кордон, постійно зростає. Найбільш вагомою за умов географічного розташування України є міграція з "гарячих точок", які знаходяться на території країн СНД (Чечня, Нагорний Карабах, Абхазія, Осетія). Наразі в складі українського населення фактично зростає кількість представників тих етносів, які прибувають в Україну в результаті міграції з неблагополучних у соціальному й міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти, і де існує низький рівень життя.

Визначимо негативні тенденції, які несуть іммігранти українському суспільству:

1. Іммігранти тягнуть за собою розвиток наркоторгівлі, торгівлі зброєю, проституцію.
2. Вони створюють додаткове навантаження на охорону здоров'я.
3. Іммігранти не приносять користі українській економіці та не дають поповнень до державного бюджету.
4. Іммігранти створюють конкуренцію для українських робітників на тлі наявного в країні безробіття і всезагальної бідності.

Серед позитивних тенденцій, слід зазначити, що сьогоднішні мігранти відрізняються соціальною та комунікативною компетентністю. Якщо говорити про мігрантів з Китаю, Індії, Азії, то рівень толерантності цих груп до українського населення більш вищий, ніж у українців до них.