Фіз реабілітація при хронічному бронхіті у дітей

а) зміцнення дихальної мускулатури;

б) збільшення рухливості грудної клітки і хребта;

в) поліпшення постави.

3. Поліпшення функції  системи кровообігу.

4. Розвиток функціональної  пристосованості хворих до помірних  побутових і трудових навантажень.

Лікувальну гімнастику хворим на хронічний бронхіт призначають з урахуванням клінічного перебігу хвороби (стадія захворювання, ступінь порушення функції зовнішнього дихання, стан серцево-судинної системи, рівень фізичного розвитку, характер навантажень).

Використовують вправи на розслаблення м'язів, статичні і динамічні дихальні вправи (свідоме управління диханням), вправи, що збільшують рухливість діафрагми, грудної клітки і хребта, загальнозміцнюючі вправи. Застосовують також найпростіші прийоми масажу (погладжування, розтирання, вібрація).

Навчання розслабленню починають з м'язів ніг, потім послідовно переходять до м'язів рук, грудної клітки, шиї. Вправи на розслаблення м'язів рук, ніг, грудей, шиї виконують в положенні сидячи і стоячи. Надалі увагу хворих фіксують на тому, що м'язи, що не беруть участі у виконанні даної вправи, повинні бути розслабленні. Наприклад, при виконанні вправи для ніг, черевного пресу хворі повинні стежити за тим, щоб м'язи рук, грудної клітки і шиї залишалися максимально розслабленими.

До загального розслаблення м'язів приступають після освоєння хворими вправ в частковому (сегментарному) розслабленні. Загальне розслаблення виконується в початковому положенні лежачи на спині. В цьому положенні руки злегка згинають в ліктьових, а ноги —в тазостегнових суглобах і підтримують їх валами або подушками.

Кожна процедура лікувальної гімнастики закінчується загальним м'язовим розслабленням.

Правильність виконання вправ на розслаблення контролюється інструктором. У міру освоєння вправ, крім використовування їх в процедурі лікувальної гімнастики, хворі повинні самостійно проводити часткове і загальне розслаблення (2—3 рази протягом дня), а потім постійно стежити за розслабленням м'язів, особливо грудної клітки і шиї.

Навчання хворих повному диханню і свідомому регулюванню його починається із статичних вправ. Використовують вправи в ритмічному статичному диханні, при якому хворі дещо знижують частоту дихальних рухів за рахунок поглиблення їх (свідоме управління диханням). При виконанні цих вправ увагу хворих необхідно фіксувати на постійному поглибленні і уповільненні видиху.

Статична дихальна вправа з вимовою приголосних звуків, посилюючи вібрацію грудної клітки, стимулює відкашлювання і таким чином сприяє відділенню мокроти. Деяка затримка видиху, наступаюча при цих вправах, сприяє підвищенню тиску в легенях, зменшенню перепаду його між альвеолами і крупними бронхами і підвищенню парциального тиску кисню, у зв'язку з чим поліпшується насичення артеріальної крові киснем. Статична дихальна вправа дозволяє здійснити контроль та самоконтроль за довжиною видиху.

При вихованні навиків повного дихання у хворого на хронічний бронхіт велику увагу надають відновленню дихальних екскурсій діафрагми.

При м'язовій діяльності середньої інтенсивності (ходьба, фізичне навантаження) до дихального апарату хворих пред'являються підвищені вимоги до регуляції дихання. У зв'язку з цим важливу роль грає довільне управління диханням: виховання навиків дихання під час фізичної діяльності або контроль за диханням під час фізичних зусиль. Здатність контролювати дихання при навантаженнях підвищує цінність виконуваних фізичних вправ.

При вихованні у хворих навиків повного дихання під час ходьби і різного роду м'язової діяльності використовують більшість динамічні дихальні вправи. Хворим пропонують стежити за ритмікою і глибиною дихання під час простої ходьби по рівній місцевості (спочатку довільне дихання, потім видих на 2—3—4—5 кроків). Надалі ходьба ускладнюється включенням елементарних гімнастичних вправ для рук. У міру освоєння навиків дихання під час ходьби по рівній місцевості хворі приступають до тренування дихання при сходженні на сходи (вдих 1—2 сходинки, видих на 2—4 сходинки і т. д.). Для кожного хворого поєднання числа кроків або сходинок сходів, відповідне вдиху або видиху, підбирають індивідуально. Число пройдених сходинок сходів також індивідуалізуються залежно від переносимості хворим цього виду навантажень.

Потім хворих навчають контролювати дихання при фізичному навантаженні, вимагаючій великій координації. Вводять вправи з предметами (гантелі, булави, м'ячі і т. д.). В завдання включають переміщення предметів на різні відстані.

Завдання ускладнюють від однієї процедури до іншої і в них включають вправи, самі відповідні тим або іншим трудовим або побутовим фізичним навантаженням.

Під час виконання більшості вправ хворі повинні дихати через ніс і лише при деяких вправах проводити видих через рот для посилення його і для контролю за якістю виконання вправ; всі види навантаження, пов'язані з елементами зусилля, виконують під час видиху.

Лікувальну гімнастику призначають звичайно на 4—6-й день з моменту надходження хворих в стаціонар. Її проводять двічі в день по 12-20 хв. в першій половині курсу лікування (7— 10 днів) і 25—40 хв. — в другій (15—20 днів). Заняття проводять індивідуально до освоєння хворими правильного навику розслаблення м'язів.

Окрім занять лікувальною гімнастикою, хворі повинні самостійно 3—4 рази на день виконувати завдання лікаря, включи 2—3 загальнозміцнюючі, 3—4 статичні дихальні вправи і вправи в загальному розслабленні.

Протипоказання до лікувальної гімнастики:

1) легенева кровотеча (одиничні  прожилки крові в мокроті не  є протипоказанням);

2) виражена серцево-судинна  недостатність;

3) захворювання легень  в гострому періоді;

4) висока температура (38—39°С), обумовлена перифокальним запаленням в легеневій тканині. Підвищення температури протягом 24 год., обумовлене затримкою мокроти, не є протипоказанням до призначення лікувальної гімнастики.

Фізичні вправи направлені на активізацію апарату зовнішнього дихання з метою збільшення його резервних можливостей.

Для створення кращого відтоку патологічного секрету з уражених бронхів необхідно, щоб хворий з початкового положення сидячи на стільці або лежачи робив нахил тулуба вліво з одночасним поворотом його на 45° вперед. Хворий робить вдих. Через 30 с. — 1 хв. (з появою кашлю на видиху), покашлюючи, слідує нахил тулуба вперед з діставанням пальцями рук та стоп (наскільки він може це зробити). В цьому положенні, відкашлюючись, він затримується на декілька секунд, а інструктор (або при самостійних заняттях іншого хворого, родич) натискає синхронно з дихальними поштовхами на верхню частину грудної клітки, як би механічно сприяючи виведенню мокроти.

З урахуванням топографії бронхів для їх дренування хворому з початкового положення сидячи на кушетці (ніжний кінець кушетки або ліжка підведений на 20—30 см) необхідно в повільному темпі повністю розігнути тулуб назад. Інструктор при цьому легко натискає на передню поверхню грудної клітки, сприяючи просуванню мокроти. На видиху, покашлюючи, хворий робить повороти тулуба вліво і вперед. Підіймаючись з кушетки, він нахиляється вперед, прагнучи руками торкнутися стоп. Під час нахилу вперед хворий виділяє мокроту. Інструктор під час покашлювання хворого натискає на область середньої частини синхронно з кашльовими поштовхами. Потім слідує фаза відпочинку від 30 с. до 1 хв. і повторення вправи до 3—4 разів.

Виконання динамічних дихальних вправ з початкового положення стоячи рачки сприяє дренуванню бронхів одночасно з двох сторін. Рекомендується наступна вправа: на видиху, згинаючи руки, опустити верхню частину тулуба до кушетки, таз підняти якомога вище. В кінці видиху покашлювання, повернення в початкове положення — вдих. З основного положення на вдиху по черзі піднімати праву руку убік і вгору з одночасним опусканням здорової сторони тулуба. На видиху — нахил верхньої частини грудної клітки якнайнижче, таз підняти якомога вище. В кінці видиху — покашлювання.

Особливо необхідно стежити за поліпшенням вентиляції і станом нижніх частин бронхіального дерева, оскільки це найактивніші у функціональному відношенні відділи. Регулярне виконання хворим 4—5 вправ відразу після ліквідації гострого запального процесу в бронхах попереджає перехід гострого процесу в хронічний, сприяє якнайшвидшій ліквідації мокроти, відновленню функції зовнішнього дихання.

Тонізує міжреберну мускулатуру, збільшує силу дихальної мускулатури, тренує хворого в частому форсованому диханні вправа з початкового положення сидячи на стільці, коли після глибокого вдиху хворий робить по черзі на форсованому видиху різкі нахили тулуба в сторони з піднятою вгору рукою. Виконання вправи з того ж початкового положення, коли після глибокого вдиху хворий нахиляє тулуб вперед, на повільному видиху, покашлюючи, дістає руками шкарпетки витягнутих ніг, супроводжується високим підйомом діафрагми, забезпечує дренування бронхів, а покашлювання в кінці видиху сприяє виведенню мокроти.

Для збільшення рухливості діафрагми, підвищення тонусу м'язів черевного пресу і міжреберної мускулатури доцільно при виконанні динамічних дихальних вправ вводити навантаження у вигляді м’яча, мішка з піском (0,5—2 кг – в залежності від віку дитини), гантелей і т.д.

Зразковий комплекс лікувальної гімнастики для хворих дітей на хронічний бронхіт. Якщо є мокрота, то залежно від ураження перші 3—4 дні виконують вправи, сприяючі дренуванню бронхів (див. вище). При перетворенні мокроти із слизисто-гнійної в слизисту заняття починають також з дренуючих вправ, переходячи потім до динамічних дихальних вправ, направлених на відновлення функціонального стану апарату зовнішнього дихання.

1. В. п. — лежачи на спині. Розвести руки в сторони —  вдих, на повільному видиху максимально  розставленими руками натискати  поперемінно на нижні і середні  відділи грудної клітки (4—5 разів).

2. В. п. — те ж. Після  глибокого вдиху на видиху  підтягти ногу, зігнуту в колінному  суглобі, до живота і грудей. При  натисканні стегном на грудну  клітку здійснювати пружинячі  рухи, синхронно з кашльовими поштовхами і виводити мокроту. Повторити 4—5 разів кожною ногою.

3. В. п. — те ж. Після  глибокого вдиху на повільному  видиху (губи складені трубочкою) по черзі підняти пряму ногу  до 45° і обертати нею в тазостегновому  суглобі. Повторити 4—5 разів кожною  ногою.

4. В. п. — те ж. Після  глибокого вдиху на повільному  видиху ноги, зігнуті в колінах, опустити управо, потім вліво (ноги  повинні бути максимально розслаблений). Повторити 8—10 разів.

5. В. п. — лежачи на спині, руки за головою. Після глибокого  вдиху на видиху підняти тулуб  і нахилити його вперед, дістаючи  руками стопи. Нахили роблять  синхронно з кашльовими поштовхами, з виведенням мокроти. Повторити 4—5 разів.

6. В. п. — сидячи на стільці. Після глибокого вдиху на видиху  нахилити тулуб в сторони, усилюючи  нахили піднятої вгору рукою. Повторити 4—5 разів в кожну сторону.

7. В. п. — те ж, руки до  грудей. Після глибокого вдиху  на видиху пружинистими рухами  відвести лікті назад, а потім  випрямлені руки убік (6—8 разів).

8. В. п. — те ж, руки до  плечей, в руках гантелі. Після  глибокого вдиху на видиху  обертальні рухи в плечових  суглобах то в одну, то в  іншу сторону. Повторити 6—8 разів  в кожну сторону.

9. В. п. — те ж, руки опущені, ноги ширше за плечі. Після  глибокого вдиху розвести руки  в сторони, на повільному видиху (губи складені трубочкою) нахилити  тулуб вперед, дістаючи руками  шкарпетку протилежної ноги. Повторити 4—5 разів кожною рукою.

10. В. п. — те ж. Після  глибокого вдиху на видиху  підтягти ногу, зігнуту в колінному  суглобі, до живота і грудей  з покашлюванням і виведенням  мокроти. Повторити 4—5 разів кожною  ногою.

11. В. п. — те ж, ноги  разом. Розвести руки в сторони  — глибокий вдих, на видиху  нахилити тулуб вперед, дістаючи  руками шкарпетки ніг. Повторити 4—5 разів кожною рукою.

12. В. п. — те ж. Після  глибокого вдиху нахили тулуба  в сторони, ковзаючи руками по  бічній поверхні його (вправа  «насос»). Повторити 4—5 разів.

13. В. п. — стоячи, в руках  медицинбол. Після глибокого вдиху  на видиху обертальні рухи  хребта то в одну, то в іншу  сторону.

14. Ходьба повільна з  прискоренням, дихання довільне. Під  час ходьби на видиху можна  нахиляти тулуб вперед, розслаблюючи  при цьому тулуб, верхній плечовий  пояс і верхні кінцівки.

2.3 Фізіотерапевтичні методи  лікування хворих дітей на  хронічний бронхіт

При хронічному бронхіті, появі якого у дітей сприяє порівняльна вузькість трахеї, бронхів і бронхіол, багатої васкуляризації легенів, слизової оболонки трахеї, бронхів, незавершеності морфологічних структур органів дихання, бідності еластичних волокон, м'якості і податливості ребер, хрящів трахеобронхіального дерева, необхідно забезпечити подачу свіжого повітря і застосовувати гірчичні ножні ванни (з поступовим підвищенням температури води), а також лужні інгаляції.

При тривалому хронічно протікаючому бронхіті застосовують діатермію грудної клітини: один електрод площею 20—25 см2 розташовують на грудній клітині спереду, другій (дещо більшої площі)—на грудній клітині ззаду. Сила струму 0,1—0,2 А., процедури по 15—20 хвилин проводять щодня; всього до 15 процедур.

Останніми роками частіше застосовують електричне поле УВЧ. При цьому найбільші електроди з повстяними прокладками завтовшки 0,5—1 см (для створення зазора) поміщають по обох сторонах грудей під кутами. Процедури по 7—10 хвилин при дозуванні без відчуття тепла проводять в перші 3 дні щодня, а потім через день; на курс лікування 8—10 процедур. Якщо необхідно, другий курс лікування проводять після 3—4-тижневої перерви.

Діатермію проводять таким чином: один електрод площею 50—60 см2 поміщають в області грудини, другою площею 80—100 см2 — проти першого на спині. Сила струму 0,3—0,6 А., процедури по 15—20 хвилин проводять щодня або через день; всього 10—15 процедур.