Фіз реабілітація при хронічному бронхіті у дітей

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Сентября 2015 в 15:52, курсовая работа

Краткое описание

В пропонованій роботі містяться основні положення, що стосуються правильного підходу до оцінки стану дитини хворої на хронічний бронхіт і до вибору використання фізичних чинників з лікувальною і профілактичною метою.
В першому розділі роботи розглядаються клініко-діагностичні особливості хронічного бронхіту та принципові підходи до лікування та диспансеризації хворих дітей.
В другому розділі роботи розглядаються принципи застосування фізичних чинників для лікування і зміцнення організму дитини хворої хронічним бронхітом.

Содержание

Вступ
Розділ 1. Визначення хвороби і клінічні симптоми
1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму та їх зв'язок з хворобами дихальної системи
1.2 Визначення хвороби, епідеміологія, етіологія, патогенез, клінічні симптоми та методи дослідження хронічного бронхіту у дітей
1.3 Лікування та диспансеризація хворих дітей на хронічний бронхіт
Розділ 2. Фізична реабілітація хворих дітей на хронічний бронхіт
2.1 Фітотерапія при захворюваннях дихальних шляхів
2.2 ЛФК, як засіб фізичної реабілітації хворих дітей на хронічний бронхіт
2.3 Фізіотерапевтичні методи лікування хворих дітей на хронічний бронхіт
2.4 Лікувальний масаж, як засіб фізичної реабілітації хворих дітей на хронічний бронхіт
Висновки і рекомендації
Використана література

Прикрепленные файлы: 1 файл

курсова.docx

— 52.05 Кб (Скачать документ)

                                                                                                                                                                              „Фізична реабілітація при

хронічному бронхіті у дітей”

 Рівне 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Визначення хвороби і клінічні симптоми

1.1 Анатомо-фізіологічні  особливості дитячого організму  та їх зв'язок з хворобами  дихальної системи

1.2 Визначення хвороби, епідеміологія, етіологія, патогенез, клінічні симптоми  та методи дослідження хронічного  бронхіту у дітей

1.3 Лікування та диспансеризація  хворих дітей на хронічний  бронхіт

Розділ 2. Фізична реабілітація хворих дітей на хронічний бронхіт

2.1 Фітотерапія при захворюваннях  дихальних шляхів

2.2 ЛФК, як засіб фізичної  реабілітації хворих дітей на  хронічний бронхіт

2.3 Фізіотерапевтичні методи  лікування хворих дітей на  хронічний бронхіт

2.4 Лікувальний масаж, як  засіб фізичної реабілітації  хворих дітей на хронічний  бронхіт

Висновки і рекомендації

Використана література

Вступ

Турбота про здоров'я дітей в нашій державі складає одну з найважливіших сторін діяльності органів охорони здоров'я і суспільних організацій. Усюди на варті здоров'я дітей стоять лікарі-педіатри, в руках яких всі сучасні засоби і способи для надання найефективнішої допомоги в боротьбі із захворюваннями дітей різного віку, починаючи з періоду новонародженості, для підвищення опірності їх організму несприятливим умовам зовнішнього фізичного середовища, для гартування організму. В числі засобів і методів боротьби з хворобами дітей на ранніх стадіях патологічних процесів, методів підвищення функції захисних механізмів організму проти хвороби, тренування цих механізмів значне місце займають фізичні методи лікування і профілактики. Вони вельми різноманітні і різносторонні по своїй дії. Починаючи від короткочасного оголення новонародженого в процесі гігієнічної обробки і проведення таким чином перших повітряних ванн в комфортних умовах температури приміщення, від методик якнайлегшого масажу і послідовного формування рухів до застосування з лікувальною метою природних і преформованних чинників фізичної терапії — всі ці процедури складають велику і складну гамму дій на різні фізіологічні системи організму дитини. При правильному використовуванні фізичних методів терапії і профілактики лікар-педіатр може з високою ефективністю впливати цими чинниками на організм хворої дитини або підвищити його опірність хвороботворним чинникам. Отже, крім знання педіатричної науки, сучасний лікар-педіатр повинен добре розбиратися не тільки у фармакологічних засобах лікування, але і у фізичних методах лікування і профілактики. Це знання не повинне обмежуватися загальними відомостями про неспецифічну дію фізичних чинників, як про це нерідко пишуть в різних підручниках і керівництві. Лікар повинен добре знати специфічні особливості кожного фізичного чинника, щоб мати нагоду використовувати саме ці особливості дії на організм, вплинути на патогенез хворобливого процесу у бік його зворотного розвитку. Тому або іншому патологічному процесу властиві особливі специфічні риси. Впливати саме на ці специфічні риси відповідно підібраним фізичним чинником з його специфічними фізичними властивостями і значить реалізувати на практиці принцип патогенетичної фізичної терапії.

Відповідальна роль фізичних чинників в боротьбі організму з патологічним процесом полягає в тому, що їх енергія надходить в тій або іншій кількості і якості в організм і підкріплює його власні енергетичні ресурси, що витрачаються на боротьбу з патологічним процесом і недостатні для перемоги над ним. На фоні загальної неспецифічної дії будь-якого з фізичних чинників, впливаючого на підтримку загальних механізмів гомеостазу, кожному фізичному чиннику властиві тільки йому фізичні якості, дія яких може бути направлена на формування в організмі специфічних, физико-хімічних, біохімічних або фізіологічних процесів як відповіді на дану дію.

В пропонованій роботі містяться основні положення, що стосуються правильного підходу до оцінки стану дитини хворої на хронічний бронхіт і до вибору використання фізичних чинників з лікувальною і профілактичною метою.

В першому розділі роботи розглядаються клініко-діагностичні особливості хронічного бронхіту та принципові підходи до лікування та диспансеризації хворих дітей.

В другому розділі роботи розглядаються принципи застосування фізичних чинників для лікування і зміцнення організму дитини хворої хронічним бронхітом.

Знання висловлюваних в цих розділах особливо важливо реабілітологу та педіатру, оскільки вони дають правильне орієнтування в підходах до вибору і застосування фізичних чинників в дитячій практиці.

Розділ 1. Визначення хвороби і клінічні симптоми

1.1 Анатомо-фізіологічні  особливості дитячого організму  та їх зв'язок з хворобами  дихальної системи

Хвороби дихальної системи займають одне з провідних місць в патології дитячого віку. Це пов'язано як з анатомо-фізіологічними особливостями, так і з своєрідністю реактивності організму дитини. Найважливіші з морфологічних особливостей зводяться до «експіраторної будови» грудної клітки в ранньому віці, порівняльної вузькості трахеї, бронхів і бронхіол, багатої васкуляризації легенів, слизової оболонки трахеї, бронхів, незавершеності морфологічних структур органів дихання, бідності еластичних волокон, м'якості і податливості ребер, хрящів трахеобронхіального дерева. У зв'язку з цим у дитини обмежені можливості вентиляції, легко утворюються ателектази, є сприятливі умови для розвитку набряку, порушень бронхіальної прохідності, що генералізують інфекції.

По анатомічній будові дихальна система дитини досягає завершеності до 8—12 років, проте функціональний розвиток продовжується до 14—16 років. Фізіологічна своєрідність дихання дитини пов'язана з великим функціональним навантаженням при розвитку і морфологічному диференціюванні, що продовжується. В той же час наголошуються менша розтяжність легеневої тканини і відносно велика робота дихання, слабкість дихальної мускулатури, що призводить до її виснаження при підвищених вимогах до дихального апарату, менша активність сурфактанту-фосфоліпіду, яка вистилає внутрішню поверхню альвеол, що збільшує схильність до ателектазуванню.

До фізіологічних особливостей дихання дитини відноситься також більш низька збудливість дихального центру і більш пізня адаптація до гіпоксемії, порівняно менший тиск в малому крузі кровообігу, обумовлює схильність до здавлення судин при запальних змінах легеневої паренхіми.

При захворюваннях органів дихання у дитини слід враховувати, що і апарат зовнішнього дихання, і газообмін функціонують у дітей в особливих умовах, що забезпечують потреби організму шляхом більш напруженої діяльності. Фізіологічні пристосовні механізми функціональної системи дихання нестійкі, а резерви — недостатні. Функція основних і допоміжних дихальних м'язів, що виникає через порушення довільної регуляції дихання, безперечна.

1.2 Визначення хвороби, епідеміологія, етіологія, патогенез, клінічні симптоми  та методи дослідження хронічного  бронхіту у дітей

Визначення: хронічний бронхіт (ХБ) – дифузне, прогресуюче ураження бронхів, пов’язане з тривалим їх подразненням шкідливими чинниками, яке характеризується запальними і склеротичними змінами в бронхіальній стінці і перибронхіальній тканині, супроводжується перебудовою секреторного апарату і гіперсекрецією слизу, проявляється постійним або періодичним кашлем з виділенням харкотиння на протязі не менше трьох місяців на рік упродовж двох чи більше років, а при ураженні дрібних бронхів – задухою і приводить до обструктивних порушень вентиляції, формування хронічного легеневого серця.

Епідеміологія. Число хворих дітей хронічним бронхітом складає приблизно 90% від всіх, що страждають ХНЗЛ. Захворюваність ним висока, складає більше 300 випадків на 10000 жителів і кожні 10-12 років подвоюється. Смертність від хронічного бронхіту дорівнює смертності від раку легень.

Виділяють первинний і вторинний хронічний бронхіт. Під первинним хронічним бронхітом розуміють хронічний бронхіт, як самостійне захворювання, не пов’язане з будь-якою іншою бронхопульмональною патологією або ураженням інших органів і систем. При первинному хронічному бронхіті має місце дифузне ураження бронхіального дерева. Вторинний хронічний бронхіт етіологічно зв’язаний з хронічними запальними захворюваннями носа, придаткових пазух носа, з хронічними обмеженими запальними захворюваннями легень, з важкими захворюваннями серця, з хронічною нирковою недостатністю. Вторинний хронічний бронхіт є локальним, рідше – дифузним.

Етіологія. Основними етіологічними факторами хронічного бронхіту є:

  • інгаляційні шкідливі чинники (пил, токсичні пари, гази, кремній, кадмій); забруднення повітря навколишнього середовища;
  • активне або пасивне паління тютюну;
  • вроджений або набутий дефіцит α1-антитрипсину;

Інфекційний фактор вважається вторинним, приводить до загострення. У розвитку загострення ХБ на першому місці стоять пневмококи і гемофільна паличка, мікоплазма, стафілокок, гемолітичний стрептокок.

Сприяючими факторами розвитку хронічного бронхіту є порушення носового дихання, захворювання носоглотки – хронічні тонзиліти, риніти, фарингіти, синусити, охолодження, проживання в забрудненій місцевості (газами, пилом, димом, парами кислот, лугів і т.д.).

Патогенез. В патогенезі хронічного бронхіту провідне значення має уражуюча дія етіологічних факторів безпосередньо на бронхіальний епітелій, що призводить до порушення функції системи місцевого бронхопульмонального захисту. Внаслідок цього розвивається – гіперкринія, дискринія, мукостаз.

Все це створює сприятливі умови для інфікування бронхіального дерева, розвитку сенсибілізації до мікробної флори, аутосенсибілізації. Повторні запальні процеси в стінці бронхів і перибронхіальних структурах викликають виражені зміни, кінцевим результатом яких є обструкція бронхів.

Основні механізми бронхіальної обструкції:

1) потовщення слизової  оболонки, набряк, запальна інфільтрація;

2) гіперкринія і дискринія слизових залоз;

3) бронхоспазм;

4) фіброзно-рубцеві зміни  стінок, що ведуть до стенозування, облітерації дрібних бронхів і бронхіол;

5) експіраторний колапс  стінок бронхів;

6) протеолітична деструкція  еластичної колагенової основи  легень.

4, 5, 6 – незворотні механізми  обструкції.

Морфологічний субстрат ХБ.

При гістологічному дослідженні виявляють гіпертрофію бронхіальних залоз, збільшення кількості бокаловидних клітин при різкому зменшенні війчастих, метаплазію та гіперплазію бронхіального епітелію, лімфоїдну і гранулоцитарну інфільтрації власного шару слизової оболонки. В просвіті бронхів відмічається скупчення слизу. В респіраторній зоні виявляється сітчатий пневмосклероз. Морфологічною ознакою легеневої гіпертензії є гіпертрофія гладком’язового шару артеріол, тромбоз або облітерація частини з них, облітерація капілярів, поява артеріовенозних анастомозів.

Клініка. Основною скаргою є кашель з виділенням слизисто-гнійного харкотиння до 100-150 мл на добу, переважно зранку. В фазі загострення хвору дитину турбують слабість, пітливість, підвищення температури. При гнійному тривалому хронічному бронхіті можливий розвиток потовщень кінцевих фаланг (“барабанні палички”) і потовщення нігтів (“годинникове скло”). При перкусії в легенях у випадку розвитку емфіземи легень, виявляють перкуторний коробочний звук, аускультативно - жорстке дихання з подовженим видихом, сухі свистячі хрипи, різнокаліберні вологі хрипи в залежності від калібру бронхів.

Клінічні критерії обструктивного бронхіту

  1. Поява задишки, переважно експіраторного характеру при фізичному навантажені і при виході з теплого приміщення на холод.
  2. Виділення харкотиння після тривалого і виснажливого кашлю.
  3. Наявність сухих, свистячого характеру хрипів, що виникають переважно на видиху, особливо форсованому.
  4. Подовження фази видиху.

Лабораторні дослідження при хронічному бронхіті мало інформативні. При загостренні гнійного бронхіту можна виявити помірне підвищення ШОЕ, лейкоцитоз зі зсувом вліво, збільшення вмісту в крові сіалових кислот, фібрину, серомукоїду, a2-g-глобуліну (рідко), інколи поява С РБ. Харкотиння слизисте, світлого кольору, або гнійне жовтувато-зеленуватого кольору, в якому можуть виявлятися слизисто-гнійні пробки, при обструктивному бронхіті – зліпки бронхів; при мікроскопічному дослідженні гнійного харкотиння – багато нейтрофілів. При обструктивному бронхіті можуть визначатися спіралі Куршмана, в крові можливе зниження Т-лімфоцитів, в тому числі Т-супресорів.

Інструментальне дослідження.

Бронхоскопія. Бронхоскопічні критерії при ХОБ.

І ступінь: слизова бронхів блідо-рожева, покрита слизом, не кровоточить, гребінь біфуркації трахеї гострий, хрящеві кільця рельєфні.

ІІ ступінь: слизова бронха яскраво-червоного забарвлення, потовщена, набрякла, часом кровоточива. Міжбронхіальні шпори потовщені, хрящові кільця диференціюються погано.

ІІІ ступінь: слизова оболонка трахеї і бронхів багрово-синюшна, потовщена, набрякла, легко кровоточить. Трахея потовщена, хрящові кільця не диференціюються. Устя дольових бронхів різко звужені за рахунок набряку слизової.

Рентгенологічні критерії ХБ:

  1. Деформація легеневого малюнка, низьке стояння куполів діафрагми.
  2. Посилення легеневого малюнку за рахунок перибронхіального пневмосклерозу.
  3. Нерівномірно підвищена пневматизація легень – емфізема.
  4. При формуванні легеневого серця відмічається вибухання конусу легеневої артерії, розширення прикореневих артерій з послідуючим їх конусоподібним звуженням.

При бронхографічному обстеженні бронхи ІV, V, VI, VII порядку циліндрично розширені, діаметр їх не зменшується до периферії як в нормі, дрібні бокові гілочки облітеровані, дистальні кінці бронхів сліпо обриваються (“ампутовані”). У частини хворих дітей розширені бронхи, в окремих ділянках звужені, контури їх змінені, внутрішній контур бронхів зазубрений, архітектоніка бронхіального дерева порушена.

Информация о работе Фіз реабілітація при хронічному бронхіті у дітей