Фіз реабілітація при хронічному бронхіті у дітей

Зміни спірограми залежать від вираженості порушень функції зовнішнього дихання. Проявами бронхіальної обструкції є зменшення об’єму форсованого видиху за першу секунду. Моніторинг пікової швидкості видиху (ПШВ) з допомогою пікфлоуметра надає лікареві максимальну інформацію про стан хворого, ефективність його лікування, дозволяє організовувати самоконтроль за перебігом захворювання.

Діагностика. Діагностика хронічного бронхіту у дітей в розгорнутій стадії хвороби не представляє труднощів, але в початковій фазі захворювання вона досить важка. Більшість пацієнтів звертаються за медичною допомогою тоді, коли у них появляється задуха, тобто симптоматика дихальної недостатності. Є низка захворювань клінічно подібних до хронічного бронхіту, тому при встановленні діагнозу та вибору лікування необхідно знати диференціально–діагностичні ознаки подібних захворювань.

1.3 Лікування та диспансеризація  хворих дітей на хронічний  бронхіт

Лікування. При загостренні хронічного бронхіту призначається ліжковий режим на 5-10 днів, необхідно створити оптимальний повітряний режим в приміщенні з частим провітрюванням. Хворий повинен дотримуватися режиму харчування. Їжа повинна бути калорійною і містити велику кількість вітамінів В, С. Рекомендується приймати велику кількість теплого пиття (чай з медом, або малиновим варенням, підігріта лужна мінеральна вода).

В період ремісії необхідно виконувати режим дня, ранкову гімнастику з вправами для зміцнення дихальних м’язів, а також діафрагми і м’язів грудної клітки. Необхідні тривалі прогулянки на свіжому повітрі, рухливі ігри, плавання. Відмова від шкідливих звичок.

Реабілітаційна терапія передбачає санаторно-курортне лікування в санаторіях з теплим і сухим кліматом, наприклад санаторіях південного берега Криму та в місцевих санаторіях, ЛФК.

Мета лікування:

• зниження темпів прогресування дифузного пошкодження бронхів і альвеол, що веде до наростання дихальної недостатності;
• зменшення частоти загострень, продовження ремісії;
• збільшення толерантності до фізичного навантаження та підвищення якості тривалості життя.

Терапія повинна бути постійною, пожиттєвою, підтримуючою. При загостренні ХОБ, рефрактерності до лікування, необхідності проведення діагностичної і санаційної бронхоскопії, наявності ДН ІІ-ІІІ ступеня усі хворі підлягають обстеженню в спеціалізованому пульмонологічному або діагностичному відділеннях пульмонологічних центрів. Лікування хворих повинно включати:

1. Навчання батьків та пацієнтів основних принципів самоконтролю;
2. Усунення дії шкідливих факторів;
3. Базисну терапію ХОБ.
4. Припинення паління тютюну;

Диспансеризація. Хворі хронічним необструктивним бронхітом з рідким загостренням (не більше 3 разів на рік) при відсутності легеневої недостатності оглядаються педіатром 4 рази на рік, отоларингологом, стоматологом 1 раз на рік, пульмонологом за показаннями.

Загальний аналіз крові, харкотиння і аналіз харкотиння на бацили Коха проводиться 2 рази на рік, ЕКГ, бронхологічне обстеження за показаннями.

Протирецидивна терапія проводиться 2 рази на рік. Вона включає :

1. аерозоль;
2. прийом адаптогенів ;
3. застосування бронходілататорів і відхаркуючих засобів;
4. фізіотерапевтичне лікування ;
5. ЛФК, масаж, загартовування, спорт;
6. санацію вогнищ інфекцій ;
7. санаторно–курортне лікування ;
8. відмову від паління тютюну;
9. покращення умов життя.

Хворі з хронічним необструктивним бронхітом з частими загостреннями при відсутності дихальної недостатності, оглядаються педіатром 4 рази на рік, загальний аналіз крові 4 рази на рік, спірографія 2 рази на рік, флюорографія, біохімічний аналіз крові 1 раз на рік. Протирецидивне лікування проводиться 2 – 3 рази на рік. Включаються інгаляції антисептиків, імунокоагулююча терапія.

Хворі діти хронічним бронхітом з дихальною недостатністю оглядаються педіатром 4 – 6 разів на рік, інші обстеження такі ж як і в 2-ій групі. Протирецидивне лікування проводиться 3 – 4 рази на рік, програма лікування така ж як при наявності гнійного бронхіту, показана ендобронхіальна санація.

Розділ 2. Фізична реабілітація хворих дітей на хронічний бронхіт

2.1 Фітотерапія при захворюваннях  дихальних шляхів

Здавна фітотерапія відіграє певну роль у науково обґрунтованому лікуванні захворювань дихальних шляхів. Одними з основних показань для застосування лікарських рослин були і залишаються запалення верхніх дихальних шляхів і різні види як гострих, так і хронічних бронхітів. Допомогою основній терапії є лікарські рослини, які мають певне місце при лікуванні хронічного бронхіту, і бронхоектатичної хвороби. При виборі відповідних лікарських рослин для того чи іншого захворювання дихальних шляхів необхідно враховувати вміст у них фізіологічно активних речовин, що визначають ту чи іншу переважну дію. Такий показник як "трави проти кашлю" мало може допомогти педіатру, так як одні рослини можуть бути корисні при лікуванні гострого ларинготрахеїту, інші - при лікуванні хронічних бронхітів, третя - при лікуванні кашлю при бронхоектазах і зовсім інші - при бронхіальній астмі.

Обмеження та уточнення показань до застосування лікарських рослин при певній нозологічної одиниці серед великої групи захворюваннь дихальних шляхів, а також і при більшій частині інших груп хвороб, дуже важко провести. У ряді випадків це навіть неможливо здійснити, тому що багатство різних компонентів в кожній рослині визначає безліч фармакологічних ефектів і в тій чи іншій мірі нашаровується збіг показань одних рослин з показаннями інших.

У разі хронічних запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів перш за все застосовуються рослини, що містять речовини для посилення виділення мокротиння. Та сировину, що сприяє посиленню ефективного кашльового рефлексу. При болісному кашлі необхідно призначати рослинну сировину, що володіє бронхолітичною дією.

З великої кількості рослин, які застосовуються при лікуванні хронічного бронхіту у дітей, найбільш поширені описані нижче.

До групи слизових протикашльових лікарських рослин відносяться: алтей (Althaea officinalis L.), мальва (Malva silvestris L.), мати-й-мачуха (Tussilago farfara L.), коров'як (Verbascum thapsiforme Schrad.), Подорожник ланцетоподібний (Plantago lanceolata L .), ісландський лишайник (Cetraria islandica L.) (Fch.), насіння айви (Cydonia oblonga), пирій (Agropyrum repens L.) (P. В.).

До групи відхаркуючи засобів, в основному містять сапоніни рослин, відносять жовту примулу (Primulla officinalis L. (Hill.), фіалку лісову (Viola odorata L.), аніс звичайний (Pimpinelea saxifraga L.), мильнянку (Saponaria officinalis L.), медунку лікарську (Pulmonaria officinalis L.), оман лікарський (Inula helenium L.), пікульник звичайний (Galeopsis tetrahit L.), багатоніжку звичайну (Polypodium vulgare). Сюди відносять також і ряд багатих ефірними маслами рослин, як: плоди анісу (Fructus Anisi ) і фенхелю звичайного (Fructus Foeniculi), кореневище копитника європейського (Asarum europeum L.), евкаліпт (Eucalyptus globulus L.), будру плющевидну (Glechoma hederaceae L.). Багаті ефірними маслами рослинні засоби, які діють не тільки як відхаркувальні засоби, але мають також і антимікробну дію, як, наприклад, бруньки сосни (Turiones Pini), плоди ялівцю (Fructus Juniperi) можуть значно полегшити стан хворих з бронхоектазами. При бронхоектазах можна застосовувати і часник, так як він має сильно бактерицидно діючі фітонциди цієї рослини в значній частині виділяються через легені.

Рослини, що володіють бронхолітичною дією, можна застосовувати як заспокійливі лікарські засоби при лікуванні хронічного бронхіту та при кашлюку, такі: чебрець повзучий (Thymus serpillum L.), майоран (материнка) (Origanum vulgare L.), дрозера (Drosera rotundifolia L), плющ (Hedera helix L.).

До протикашльових заспокійливих лікарських рослин відносяться : глауціум жовтий (Glaucium flavum Crantz), що містить апоморфіновий алкалоїд глауцин, мак польовий (Papaver roeas L.), який не містить морфіну, але до складу, якого входять невеликі кількості інших алкалоїдів, що володіють заспокійливою дією на кашель. Чистотіл великий (Chelidonium majus L.) надає протикашльову дію, як завдяки своїй центральній, так і периферичній спазмолітичній дії.

Деякого зниження тяжкості нападів задухи при хронічному затяжному бронхіті можна досягти рослинами, для яких характерна сильна спазмолітична дія, що містять тропанові алкалоїди (беладона - Atropa belladonna L., дурман - Datura stramonium L. А білена - Hyoscyamus niger), а також і ефедра (Ephedra dystachia L. ).

2.2 ЛФК, як засіб фізичної  реабілітації хворих дітей на  хронічний бронхіт

ЛФК призначають при стиханні гострого процесу при хронічному бронхіті у дітей. Методика проведення заняття складається з урахуванням функціонального стану системи органів дихання, зокрема, враховується характер порушення легеневої вентиляції (наявність обструкції) за даними спирографії, пневмотахометрії і ступені легеневої недостатності.

Субфебрільна температура не є протипоказанням до призначення ЛФК в комплексі лікувальних заходів.

ЛФК сприяє:

1) посиленню крово- і лимфообігу;

2) зменшенню або ліквідації  запальних змін в бронхах;

3) відновленню дренажної  функції бронхів;

4) профілактиці хронічного  бронхіту, пневмонії;

5) підвищенню місцевої  і загальної резистентності бронхіального  дерева, опірності організму до  простудних захворювань.

Вивчення фізіології дихальних вправ показало, що в основі їх дії лежать нервові впливи. Довільна зміна дихання під час виконання вправ здійснюється по механізму умовного рефлексу і виробляється на основі словесних подразників. Чим раніше дихальні вправи включаються в методику занять, тим довше їх ефект. Пристосована перебудова дихання, компенсація дихальної недостатності, що розвивається, під впливом засобів лікувальної фізкультури використовуються в гострій стадії дихальних розладів шляхом застосування деяких видів масажу і гімнастичних вправ за принципами рефлекторної терапії. В той же час необхідно враховувати і безпосередній вплив м'язової роботи на вентиляцію і газообмін, що виявляється поліпшенням альвеолярної вентиляції, підвищенням коефіцієнта використовування кисню і т.д.

Найважливішу роль в лікувальному ефекті фізичних вправ, масажу поліпшення умов лімфо і кровопостачання легеневої тканини, поліпшення репаративних процесів в трахеї, бронхах і бронхіолах, зменшення застійних явищ і набряку, розсмоктування патологічних інфільтратів і т.д. Засоби лікувальної фізкультури сприяють відновленню рівномірності вентиляції, покращують альвеолярно-капілярні взаємостосунки, відновлюють відповідність легеневої вентиляції і легеневого кровотоку, призводять до поліпшення дифузії газів в легенях.

Фізичні вправи, адекватні можливостям хворої дитини, викликають деяке поліпшення бронхіальної прохідності, що особливо посилюється під впливом спеціальних вправ. Ряд засобів лікувальної фізкультури при особливій методиці їх застосування викликають поліпшення дренажної функції бронхів і евакуацію патологічного вмісту.

Важливим моментом, що робить вплив на ефективність вживаних при захворюваннях органів дихання засобів лікувальної фізкультури, є початкові положення. Для активізації дихання в уражених відділах легенів використовується початкове положення на здоровому боці. Навпаки, для зменшення вентиляції ураженої сторони дитину укладають на хворий бік. При необхідності посилення екскурсії верхніх відділів легенів застосовуються початкові положення з перемиканням тяжкості пояса верхніх кінцівок на тазовий (руки в упорі на стегнах) або на опору (руки в упорі на стільці або ліжку). Часта зміна початкових положень доцільна при поширених осередкових процесах і для посилення дренажної функції бронхіального дерева. В останньому випадку також застосовуються і спеціальні (дренажні) початкові положення.

При захворюваннях органів дихання, що супроводжуються значними порушеннями функції ряду органів і систем, відхиленнями і затримкою розвитку, зниженням рівня неспецифічної опірності, більше значення має стимулюючий ефект засобів лікувальної фізкультури, правильне використовування якого в комплексному лікуванні — найактуальніша проблема сучасної педіатрії. Добрі перспективи для вирішення задач відновного лікування, реабілітація при захворюваннях органів дихання пов'язані з своєчасним включенням спеціальних і загальних засобів лікувальної фізкультури, що обумовлюють нормалізацію функціональної системи дихання в її високу адаптацію до природного для здорової дитини діапазону вимог навколишнього середовища.

Протягом перших 7—10 днів хворим рекомендуються спочатку дихальні вправи статичного, а потім і динамічного характеру. Надалі включають загальнозміцнюючі фізичні вправи. Щоб попередити загострення бронхіту, рекомендують регулярне загартовування організму (обливання водою з поступовим зниженням її температури від 22 до 16—13°С, катання на лижах і ковзанах, плавання, біг підтюпцем на відкритому повітрі).

В основі дії фізичних вправ на організм хворих дітей хронічним бронхітом лежить постійне дозоване тренування при використовуванні довільної регуляції дихання, здійснюваної через другу сигнальну систему. Задачі лікувальної гімнастики.

1. Відновлення дихального  акту з метою підтримки більш  рівномірної вентиляції і збільшення  насичення артеріальної крові  киснем шляхом:

а) зниження напруги дихальної мускулатури;

б) встановлення нормального співвідношення дихальних фаз;

в) розвитку ритмічного дихання з більш глибоким видихом;

г) збільшення дихальних екскурсій діафрагми.

2. Розвиток компенсаторних  механізмів, що забезпечують збільшення  вентиляції легенів і підвищення  газообміну шляхом: