Методи контролю за навчальною діяльністю студентів

Ключові слова у визначенні тесту - завдання і його форма. Завдання за своїм змістом - це вихідна одиниця, клітинка тесту, що містить якийсь один елемент знання. Тільки за цієї умови тестове завдання являє собою дидактично і технологічно доцільний засіб об'єктивного контролю підготовленості, навченості студента.[13., cт. 125]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.1 Сутність самоконтролю у навчально-пізнавальної діяльності

Метод самоконтролю  полягає в усвідомленому регулюванні учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю – запобігання помилкам та їх виправлення. Показником сформованості контрольних дій а, отже, й самоконтролю є усвідомлення учнями правильності плану діяльності та її операційного складу, тобто способу реалізації цього плану. Ефективним засобом формування в учнів навичок самоконтролю є використання колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя. У процесі навчання слід знайомити учнів з метою виконуваної роботи, вимогами до неї, способами виконання, прийомами самоконтролю і шляхами їх удосконалення.

 Стосовно більшості учнів  досвідчений педагог використовує  систему неповного самоконтролю, інколи, наприклад, дозволяючи наприкінці  творчих робіт заглянути у  підручник, перевірити написане. При  виконанні письмових контрольних  робіт, особливо диктантів, учитель  залишає певний час, щоб учні  змогли уважно прочитати написане, виправити випадково зроблені  помилки.

       Важливу роль  у самоконтролі відіграють педагогічна оцінка та самооцінка.

   Самооцінка учня в навчальному процесі розвиває критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання результатів навчання. Від ефективності самооцінки залежить здатність учня знаходити помилкові дії, запобігати їм і завдяки цьому підвищувати результати самоконтролю. За результатами самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють, недооцінюють, оцінюють себе адекватно. Для формування навичок самоконтролю й адекватної самооцінки учневі треба мотивувати виставлену йому оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь, організувати у класі взаємоконтроль, рецензування відповідей інших учнів тощо. Важливо при цьому ознайомити їх з нормами і критеріями оцінювання знань.[16., cт. 320]

      Для самоконтролю нерідко використовують звукозапис. Прослуховуючи запис власного читання тексту, учень може виявити недоліки в техніці читання, інтонуванні, артикуляції окремих звуків. За наявності записів окремих тем підручника з іноземної мови учням неважко виявити й виправити свої мовні огріхи.

      Результати  самоконтролю і самооцінки знань  з окремих тем вносять у  класний журнал, що сприятливо  впливає на зміцнення відповідальності  учнів за навчальну роботу.

    Суть регулювання  навчально-пізнавальної діяльності  полягає і в тому, щоб на  кожній стадії навчання стежити  за її відповідністю цільовим  установкам і завданням процесу  навчання. Адже залежно від конкретних  завдань навчання і особливостей  матеріалу, що вивчається, на різних  етапах процесу навчально-пізнавальна  діяльність учнів матиме різний  характер: в одному випадку головним  буде осмислення і засвоєння  теоретичних знань, в іншому —  тренувальні вправи щодо застосування  їх на практиці, ще в іншому  — узагальнення і систематизація  знань і под. Усе це впливає  на загальну структуру навчального  процесу і висуває на перший  план то одну, то іншу групу  навчальних завдань — пізнавальних  дій.

    Регулювання важливе  й для врахування індивідуальних  особливостей і здібностей школярів. Учням, які виявляють здібності  в навчанні, дають складніші або  додаткові навчальні завдання  з метою сприяння їхньому розумовому  розвитку. Учням, які відчувають  труднощі, педагоги приділяють більше  уваги, допомагають їх подолати.

Контроль За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю. Попередній контроль здійснюють переважно з діагно­стичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності. [14., cт. 445]

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостереженні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці.

Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає вияв­лення й оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення, наскільки успіш­но вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань уч­нів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усу­нути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з трива­лістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тема­тикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням (задачами) тощо; терміном і формою проведен­ня тематичної атестації; умовами оцінювання. Якщо те­мою передбачено виконання учнями практичних, лабора­торних робіт та інших обов'язкових практичних завдань, то їхнє виконання є обов'язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отри­мали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'яз­кового його доопрацювання; їм надається для цього необ­хідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру або навчального року. Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й компетенції, тобто загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

  Практична контрольна  перевірка. Передбачає практичне  вирішення контрольних завдань (складання  схем, вмикання вимірювальних приладів, зняття показників приладів, ремонт, регулювання або технічне обслуговування  обладнання та ін.). Найчастіше  вдаються до неї при вивченні  прикладних спецпредметів.

   Залежно від характеру  контрольних завдань розрізняють  синтезований (учням дається завдання, відповіді на які потребують  узагальнених знань, умінь і навичок) та ймовірний контроль (перевірка  всієї системи знань питаннями, відповіді на які віддзеркалюють  цю систему).

   Це так звані  традиційні методи, засоби і форми  організації навчання та контролю. Пройшовши багаторічну, а іноді  й багатовікову апробацію, вони, хоч і потребують відповідного  оновлення, сприяють виникненню  та удосконаленню нетрадиційних, до яких належать тестові і  програмовані (машинні та безмашинні) методи.[15., cт. 410]

   Тестові методи  перевірки знань. Вони становлять  систему завдань для оцінювання  знань учня, студента за допомогою  кількісних норм. Здебільшого передбачають  вибір особою, яка проходить тестування, однієї з кількох запропонованих  відповідей. Термін запровадив до  вжитку у 1899 р. американський психолог  Джеймс Кеттел (1860—1944), а тести  як прийом оцінювання почали  застосовувати у Великобританії  у 1864 р. На відміну від традиційних методів контролю, орієнтованих в основному на перевірку засвоєння конкретних знань, тестовий контроль спрямований на перевірку засвоєння ключових елементів навчального матеріалу. Він відрізняється більшою об'єктивністю, усуває суб'єктивізм, скорочує час на перевірку, сприяє дотриманню єдності вимог, запобігає випадковості при оцінюванні знань, забезпечує сприйняття учнем оцінки як об'єктивної, дає змогу статистично опрацювати одержані результати.

   У шкільній практиці  найпоширенішими є тести досягнень, креативності, критеріально-орієнтовані.

   Тести досягнень  використовують для оцінювання  рівня розвитку логічного мислення  учнів, оволодіння ними розумовими  операціями, науковими принципами, основними законами та ін., а  спеціалізовані тести досягнень  дають змогу оцінити рівень  засвоєння окремих тем, понять, явищ, процесів, способів дій у межах  конкретного навчального предмета. Тести креативності використовують  для оцінювання творчих здібностей  учнів, уміння знаходити нетрадиційні  способи вирішення проблемних  завдань. Критеріально-орієнтовані  тести використовують для визначення  динаміки індивідуальних досягнень  щодо певного критерію (наприклад, динаміки розвитку уміння).

   Програмований контроль. Полягає у пред'явленні до всіх  учнів стандартних вимог у  процесі перевірки однакових  за кількістю і складністю  контрольних завдань, запитань. Оцінювання  знань здійснюють за допомогою  різних автоматизованих або технічних  пристроїв. Простий і поширений  спосіб стандартизації опитування  в шкільних умовах — застосування  перфокарт, згідно з якими учні  записують відповіді на аркуші  паперу в клітинку, вказуючи по  вертикалі номер завдання, по  горизонталі — код відповіді. Після закінчення роботи вчитель  порівнює учнівський лист з  дешифратором, який накладають на  цей лист. Оцінку учневі виводять  за кількістю правильних відповідей.[23., cт. 455]

Розділ 2.3 Проблема вибору найбільш оптимальних методів контролю

Між різними методами існує органічний взаємозв'язок і взаємопроникнення. Керуючись принципом оптимальності при виборі методів, необхідно пам'ятати, що кожен метод орієнтований на розв'язання певного кола педагогічних завдань, побічно сприяє вирішенню й інших, але не в тій мірі, в якій інші завдання можуть бути розв'язані за допомогою інших методів. Звідси випливає необхідність оцінки можливостей кожного методу, знання його переваг і недоліків вибору їх оптимального поєднання.

У практичній діяльності учитель, вибираючи методи педагогічної діяльності, керується метою і завданнями навчання й виховання та їх змістом. Вирішуючи конкретне педагогічне завдання, учитель сам визначає, які методи взяти собі на озброєння. Метод не може бути ні добрим, ні поганим. Основою педагогічного процесу слугують не самі методи, а їх система. Методи педагогічної діяльності, за допомогою яких досягаються очікувані результати, залишаючись принципово однаковими, нескінченно варіюються в залежності від різноманітних обставин і умов реалізації педагогічного процесу. Педагогічною майстерністю оволодіває лише той учитель, який знаходить оптимальну відповідність методів закономірностям вікового й індивідуального розвитку учнів. Так, при певних умовах плідним способом педагогічного впливу може бути рішуча, неухильна вимога, але недоречними лекції чи диспути. В дидактиці встановлена наступна закономірність: чим більшою кількістю потенційних позитивних можливостей був обґрунтований учителем вибір методів навчання (перцептивний, гностичний, логічний, мотиваційний, контрольно-оцінювальний і т.д.), тим більш високі й міцні навчально-виховні результати будуть досягнуті в процесі навчання за менший проміжок часу.[17., cт. 220]

При виборі і поєднанні методів навчання необхідно дотримуватися наступних критеріїв:

1. Відповідність методів  закономірностям і принципам навчання.

2. Відповідність меті  і завданням навчання.

3. Відповідність змісту  певної науки і даної теми зокрема.

4. Відповідність навчальним  можливостям школярів (віковим, фізичним, психічним), рівню підготовки (освіченості, вихованості і розвитку), особливостям  класного колективу.

5. Відповідність умовам і часу навчання.

6. Відповідність можливостям  самих учителів.

Таким чином, вибір методів педагогічної діяльності не є довільним актом. Він підпорядкований ряду закономірностей, серед яких першочергове значення мають мета і конкретні освітньовиховні завдання, зміст і принципи, рівень підготовленості класу і його розвиток як колективу, вікові та індивідуальні особливості учнів, особистість педагога.

Спираючись на педагогічний досвід, спеціальні психологічні дослідження, можна сформулювати загальні вимоги щодо оптимального поєднання методів навчання. Вибір їх залежить від:

— навчальної дисципліни. Виділяють методи, які успішно використовують у процесі вивчення: всіх навчальних дисциплін (пояснення, бесіда, робота з книгою тощо); певної групи предметів (лабораторні, дослідні роботи тощо);

— теми уроку, його мети (навчальної, виховної, розвиваючої). На уроці засвоєння нових знань доцільно використовувати бесіду, розповідь, демонстрацію або ілюстрацію. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок потребує використання методу вправ, тестів, контрольної, самостійної роботи;

— змісту і структури навчального матеріалу. Якщо матеріал складний, не пов'язаний з раніше засвоєними учнями знаннями, використовують переважно словесні методи. За умови, що матеріал невеликий за обсягом і знайомий учням, застосовують практичні методи навчання;

        — часу, відведеного на засвоєння матеріалу. Перевагу надають методам, за використання яких навчальна мета досягається при менших затратах часу;

— навчально-матеріальної бази школи. Добре обладнані навчальні кабінети, наявність наочних посібників сприяють широкому використанню методів демонстрації, ілюстрації, лабораторних, дослідних робіт;

— вікових особливостей навчально-пізнавальної діяльності учнів, їх індивідуальних можливостей та рівня загальної підготовленості класу;

— черговості уроку за розкладом занять. Недоцільно проводити контрольну, самостійну роботу або пояснювати складний за змістом матеріал на останніх уроках, після уроку фізкультури тощо;

— здібностей, нахилів майстерності вчителя. Одні вчителі добре розповідають, інші вдало організовують дискусію, пізнавальні ігри. Вчитель повинен використовувати не лише методи, які йому найкраще вдаються, а й постійно вдосконалювати свою майстерність.[19., cт. 270]