Методи контролю за навчальною діяльністю студентів

 

 

Вступ

Актуальність теми. Проблема методів навчання актуальна вже тому, що вони зумовлюють і визначають навчальні технології. Зміст поняття "технологія навчання" випливає із системи методів навчання. За концепцією мовної освіти, упровадження перспективних педагогічних технологій як технологій навчання - пріоритетний напрям організації засвоєння шкільного курсу української мови. Розв’язання цього стратегічного завдання залежить від глибокого вивчення традиційних та інноваційних методів мовної, мовленнєвої, комунікативної підготовки, напрацювання, моделювання й наукового обґрунтування їх системи з урахуванням специфіки мети навчання української мови, комплексу цілей і змісту навчального предмета.

Отже, система методів навчання української мови потребує детального вивчення та наукового обґрунтування з урахуванням змін у розвитку сучасної освіти й суспільства, що визначає актуальність теми дослідження.

Мета дослідження - упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти розробити й обґрунтувати систему методів навчання та створити відповідну особистісно орієнтовану методику навчання.

Об’єкт дослідження - процес навчання Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки[2., cт. 328]

Предмет дослідження - теорія і практика системи методів навчання у будь-який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою його змісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві – спостереження, досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.

Методологічною основою є положення філософії про діалектичний метод пізнання; ідея філософії постнекласичної освіти про актуальність переходу від системної до системно-синергетичної методології дослідження педагогічних процесів; принципи системності, і торизму, розвитку, зв'язку теорії з практикою; загальнонаукові підходи - системний (сукупність способів теоретичного та практичного дослідження об'єкта як системи), діяльнісний (виявлення способів дії, які забезпечують ефективну навчальну діяльність), комплексний (міждисциплінарне осмислення проблеми методів пізнання й практичної діяльності, поєднання їх у систему); системний аналіз, що передбачає побудову узагальненої моделі досліджуваного об'єкта

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 Система методів навчання

Розділ 1.1 Загальна характеристика методів навчання

Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

 Метод навчання –  спосіб упорядкованої взаємозв’язаної  діяльності вчителя й учнів, спрямованої  на вирішення завдань освіти.

Метод навчання – досить складне, багато якісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємо-зворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.

Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки. Природньо, що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці.

Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки  освітню, розвивальну та виховну функції, але й спонукальну і корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам’яті, емоційно-почуттєвої сфери).

 Будь-який навчальний  предмет, окрім загальних методів  навчання, має свої методи, зумовлені  специфікою його змісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві – спостереження, досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.[5., cт. 57]

 Будь-який навчальний  предмет, окрім загальних методів  навчання, має свої методи, зумовлені  специфікою його змісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві – спостереження, досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.

Але в кожній системі діє і внутрішній системо-твірний чинник, стосовно якого можна стверджувати: у системі "метод навчання" таким чинником є одна або декілька психологічних закономірностей засвоєння матеріалу. Наприклад, у тій методичній конструкції, яку свого часу запропонував відомий учитель-новатор В. Шаталов і яка має усі риси методу навчання, як внутрішні системо-утворюючі чинники діють дві психологічні закономірності засвоєння, а саме: закономірність пам'яті 7±2 та друга, а саме: навчальний матеріал засвоюється глибше і міцніше, якщо подавати його великими блоками.

У психології відомо багато інших закономірностей засвоєння, наприклад, інтерес є основним мотивом навчання й одночасно засобом підвищення ефективності навчання; мислення здійснюється тоді, коли людина поставлена перед необхідністю розв'язати те чи інше конкретне завдання або проблему; розумова діяльність людини неможлива без уваги та інші закономірності, які можна покласти в основу створення методу навчання.

Розглянемо далі структуру методу навчання як системи. Зв'язок між обома способами діяльності забезпечується через одну або декілька психологічних закономірностей засвоєння матеріалу, які, як ми встановили, виконують роль системо-твірного чинника системи "метод навчання". Існування цих закономірностей зумовлено тим, що процес навчання здійснюється людиною, живою біологічною і соціальною істотою, яка володіє свідомістю, пам'яттю, мисленням, уявою, задатками, здібностями, інтересами, нахилами.[1., cт.565]

Можна також стверджувати, що зв'язок між цими елементами однобічний, у напрямі від способів діяльності учителя до способів діяльності учнів, тобто перший елемент (способи діяльності учителя) індукує адекватний йому другий елемент (способи діяльності учнів). Зрозуміло, що це не проста сукупність елементів, а власне така, яка забезпечує досягнення цілком конкретної мети навчання. Саме мета навчання і визначає способи діяльності учителя і відповідних їм способів діяльності учнів.

Таким чином з вище наведених міркувань випливає, що в структуру методу навчання входять такі елементи: ціль навчання, способи діяльності учителя, способи діяльності учнів та конкретна психологія, закономірність засвоєння матеріалу.

Вище вже зазначалося, що метод навчання можна визначити як шлях розвитку досвіду суб'єкта навчання. Зрозуміло, що цей розвиток відбувається у напрямі збагачення досвіду суб'єкта. Очевидно, взаємодія всіх елементів системи "метод навчання" створює потенційні можливості для збагачення, розвитку цього досвіду, тобто для досягнення конкретної мети навчання. З погляду системи ці потенційні можливості для досягнення цілей навчання і є системною (емерджентною) властивістю системи "метод навчання", вони становлять необхідну основу для досягнення вказаної мети навчання на максимально можливому рівні засвоєння.

Ці потенційні можливості можуть знайти практичне застосування за умови, що буде відбуватися процес навчання, а психологічні закономірності засвоєння матеріалу, вибрані для конструювання методу навчання, відповідатимуть закономірностям розвитку конкретного учня.

Народна педагогіка про методи навчання. Як елемент дидактичної системи "методи навчання" дають відповідь на запитання: як учити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питання і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяльності. Вічне питання школи і педагогічної науки!

Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагромадили значний досвід того, "як учити?" Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів'я українського народу:

"Усяке діло починай  з голови";

"Бурчання наскучить, приклад  научить

"Добрий приклад кращий за сто слів";

"Краще один раз побачити, ніж сто разів почути";

Мета, засіб і результат діяльності людини тісно взаємодіють і взаємо-зумовлюють одне одного. Як стверджують філософи, мета завжди повинна з'єднатися із засобом реалізації, "перейти" в предмет діяльності. Щоб стати реальною, мета повинна з'єднатися з практичною діяльністю людини.

Жодний предмет сам по собі не здатний бути засобом для досягнення мети. Така здатність нав'язується йому ззовні, коли людина використовує цей предмет стосовно мети діяльності як інструмент діяльності.[3., cт. 295]

За А. Алексюком, методи навчання, як і будь-яке явище, мають зовнішній і внутрішній боки. Зовнішній, або формальний, бік методів навчання становлять: словесно-слухова форма навчання, різні форми застосування наочності, практичні роботи учнів як важлива форма обміну інформацією з учителем; найрізноманітніші зовнішні способи, до яких вдається вчитель - методи навчання як мистецтво особистості вчителя; організація керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів і контроль знань, самокерування і самоконтроль з боку школярів.

Внутрішнім, або змістовим боком методів навчання є: рух змісту основ наук, техніки і мистецтв, які викладаються; логічний бік розумової діяльності учнів, що відповідає логіці засвоюваної науки, а також віковим особливостям учнів; психологічний бік методу притаманний будь-якому навчальному процесові; різні види навчально-пізнавальної діяльності учнів, стимулювання і мотивація учіння.

Виділення зовнішнього і внутрішнього боків у методах навчання не підлягає сумніву. Але, на наш погляд, зміст кожного з них необхідно уточнити. Ми вважаємо, що внутрішній бік методу навчання лежить у площині психологічній і має зміст тієї психологічної закономірності засвоєння матеріалу, яку покладено в основу взаємодії вчителя й учня. За будь-яких обставин навчання, свідомо чи несвідомо учитель, взаємодіючи з учнем, орієнтується саме на неї. Думка М.Данилова, на наш погляд, є підтвердженням цього.

Сьогодні, коли в структурі дидактичних знань здійснено диференціацію цілей навчання і власне змісту навчання, твердження про обумовленість методу навчання змістом навчання не має такої категоричної форми, як було раніше, і, як це ми підкреслювали вище, лежить у площині специфічних методів дослідження. Це означає, що при виборі методу навчання для успішного вивчення конкретного навчального матеріалу необхідно враховувати метод дослідження, який наука застосувала при дослідженні цього питання.

Структура методу навчання. Слово "метод" грецького походження і в перекладі означає дослідження, спосіб, а філософський словник визначає метод як спосіб досягнення мети. Навчальний процес, як відомо, - це не що інше, як процес досягнення цілей навчання, він є сукупністю двох взаємозв'язаних діяльностей - діяльності учителя (викладання) і діяльності учнів (учіння). Ці дві діяльності певним чином між собою пов'язані.[7., cт. 140]

 

 

 

 

 

Розділ 1.2 Характеристика методів контролю у навчанні

Методика контролю і самоконтролю забезпечують перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. З цією метою використовуються методи усного. Письмового. Текстового, графічного, програмового контролю, практичної перевірки самоконтролю.

 Метод усного контролю. Він є найпоширенішим у шкільній  практиці. Використовуючи його, учнем  вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки, набувають  досвіду обстоювати свою точку, зору. Усне опитування учнів здійснюється  у певний послідовності: формулювання  вчителем запитань (завдань) і вимог; підготовка учнів до відповіді  та викладу своїх знань; корекція  і самоконтроль викладених знань  у процесі відповіді. Для усної  перевірки знань важливо визначити, які запитання чи завдання  дати учневі. За рівнем пізнавальної  активності вони є репродуктивними; реконструктивними; творчими.

 Запитання для усної  перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основне  запитання формулюють так, щоб  учень міг дати на нього  самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять  для уточнення. Як учень розуміє  певне питання, формулювання, формули  та ін. Допоміжні запитання часто  є навідними, допомагають учневі  виправити помилки, неточності. За  формою викладу розпізнають запитання  звичайні (“Які умови є важливими  для життя рослин?”) і запитання  у вигляді проблеми або задачі (“Чи можливо, що функція була  водночас і прямою, і непрямою?”). Запитання мають бути логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими  і посильними, а їх сукупність  – послідовною і систематичною.

 У навчальному процесі  практикують індивідуальне, фронтальне  та ущільнене (комбіноване) усне  опитування.[4., cт. 165]

 Індивідуальне опитування  передбачає розгорнуту відповідь  учня на оцінку. Він повинен  не лише відтворити текст підручника  чи розповідь учителя на попередньому  уроці, а й самостійно пояснити  матеріал, довести наукові положення, проілюструвати їх власними прикладами. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, що в цей час робитимуть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте досвід переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від завдань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуального опитування важливо організувати роботу всіх учнів класу. Їм можна запропонувати уважно слухати відповідь товариша, виправляти відповідь. За такі активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки відповідає слабший учень, учитель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує самостійне завдання.