Використання діалектизмів в мові художніх творів В. Стефаника

 

"Бігла зо мнов полем, первавими сльозами просила" (с. 21 «Стратився»).

 

“Синку, озми мене з собов” (с. 20 «Виводили з села»).

 

“Заплакала за мнов хата. Як дитина за мамов – так заплакала” (с. 18 «Синя книжечка»).

 

“Мой, ти, паршєку, не телепайси над книжков, як шибеник на граблу” (с. 23 «У корчмі»).

 

“Якби мене не було, та й би ніхто не гавкнув за тобов” (с. 38 «Кам’яний хрест»).

 

Також характерне активне функціонування префіксу ві- (вíпити, віган’éли)

 

“Наймив-єм фіру, та ліпше вже відвезти на могилу та вівернути, та збитиси” (с. 36 «Катруся»).

 

“Віду в неділю з церкви, йду додому та й нютую собі в голові, що най лиш пожию з десять років, та й село геть перебудую” (с. 30 «Майстер»).

 

“… А будинок, як дзигарок, віріс на подвір’ю” (с. 30 «Майстер»).

 

Енклітичні форми особових займенників (ми, ти, си, му, ті, ї, го)

„Та й до браства буду ходити, та й що ми зробити!” (с. 47 «Побожна»),

 

„Дайте ми покій з такими ярмарками, як теперішній” (с.52 «Засідання»),

 

„Семенку, а дивиси, а би ті не покусали” (с. 55 «Кам’яний хрест»);

Наявність рухомої зворотної частки -ся як у постпозиції, так і в препозиції у різних її фонетичних варіантах (с’а, са, си)

 

“Та ще снив ми си недавно” (с. 21), “Камінь-аби камінь, та й розпук би си із жєлю” (с. 17 «Кам’яний хрест»);

 

Характерні прислівники бáвно ‘поволі’, підсилювальна частка -ко після дієслів (ходи-ко) і ади (ади йа майу):

 

„Ходи-ко коло мої дитини і мамка, і нянька, і добродзейка” (с. 106 «Кленові листки»).

 

У знахідному відмінку займенника першої особи виступають одночасно обидві форми – як повна, так і енклітик ні. Часто дані форми зустрічаються в одному і  тому ж реченні і виконують стилістико-варіюючу  функцію. Паралельно ж вжиті повні форми займенників становлять кількісно незначну групу і припадають в основному на авторську мову і мову  інтелігентів, а також на мову простих селян новел останнього періоду. Такі паралелі властиві також особовому займеннику в давальному відмінку – тобі та зворотньому займеннику собі.

 

„Кажи людем, най собі розберуть мій маєток і мого чоловіка” (с. 56 «Кам’яний хрест»).

 

Іншою особливістю займенникової системи покутсько-буковинського діалекту, що також широко відбита в Стефаникових творах, є вживання редуплікованих займенників відповідно до та, то, те, цей. 
Займенник той, та, те виступають у формах тот, тота, тото, а цей у формі цес:

 

„Та якби вас тоті черці знали, що ви за челядинка, та вони би вас за буком з серкви” (с. 32 «Побожна»).

 

Присвійні займенники мій, твій, свій мають дві форми: стягнену й повну, причому стягнена форма інколи представлена варіантно:

 

„То я тебе вікорінував на старість із твої хати” (с. 80 «Кам’яний хрест»).

 

Основні діалектні особливості Стефаникової мови в галузі морфології, характерні для дієслівної системи.

У буковинській групі говірок поширені дієслівні форми типу хóд’у, нóс’у, вóз’у:

 

„Та я вас просю, газди, аби ви, як мете на світу неділю поле світити, аби ви ніколи мого горба не минали” (с. 56«Кам’яний хрест»);

 

У 3-й особі однини і множини дієслів II дієвідміни можливі форми з опущеним кінцевим -т (він хóде, бáче, вони хóд’е, рóбл’е, йід’и́):

 

„А я, бігме, не знаю, що з него має бути?!” (с. 104 «Кам’яний хрест»);

 

Вживання паралельних форм майбутнього часу дієслів (будемо роби́ти — мéмо роби́ти, бýдеш банувáти — меш банувáти)

 

“Аді, внеси столець та й сокиру та й мемо  рахуватися…” (с. 25 «У корчмі»).

ВИСНОВКИ

 

Проведене в роботі дослідження застосування діалектизмів у художніх творах дозволяє зробити наступні висновки.

Як відомо, діалектизми — це характерні для територіальних діалектів мовні особливості, що кваліфікуються як відхилення від літературної норми. Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови — акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та граматичному.

На основі багатьох фактичних даних, зокрема і лінгвіністичного картографування, що проводилося 60-х роках 20-го століття, можна визначити такі три діалектні групи (наріччя) української мови: 1) північну, 2) південно-західну, 3) південно-східну. Ці діалектні групи мають свої говіркові масиви. 

Місцеві відмінності, а також і лексичні особливості певних діалектних груп бувають такі:

1. Слова, що означають  предмети, поняття, яких немає в  літературній мові.

2. Слова, що означають  поняття (реалії), які є в багатьох  інших говорах, а також у літературній  мові, але вони відмінні від  загальновідомих.

Діалектна мова вживається в художніх творах з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів тощо).

Завдяки таланту  В. Стефаника покутська говірка входить у художній твір не як поодинокі лексичні, фразеологічні та інші вкраплення, а як суцільний звуковий текст. У  Стефаника народна розмова, бесіда звучить  не спрощено, не виглядає примітивною фотографією, а є внутрішньо-органічною, невіддільною субстанцією його творів. Як писав В. Стефаник: чи діалектом, чи літературною мовою? Вважаємо, що проведений аналіз є підставою для такого висновку: В. Стефаник  писав  буковинсько-покутським варіантом української літературної мови.

Стефаник міцно тримався рідного покутського діалекту. Розглядаючи діалектні особливості мови творів Стефаника, робимо висновок, що в ній досить повно відбитий покутсько-буковинський говір на всіх чотирьох рівнях: фонетичному, морфологічному, синтаксичному, лексичному. Діалектизми в творчості новеліста неоднорідні за своїм вживанням і стильовим призначенням. Помітне місце становлять слова – архаїзми, слова іншомовного походження, слова суто місцеві. На морфологічному рівні виявлені особливості, які характерні для всіх частин мови, а особливо для іменника, прикметника, займенника та дієслова. Знайшли широке відбиття енклітичні форми займенників, особливо в мові літературних персонажів, саме представників села.

Необхідно зазначити, що лексичні діалектизми не роблять новели недоступною для читача, не знайомого з покутсько-буковинським говором. 
Діалектизми письменника настільки органічні в словесній тканині його мови, що їх стилістична роль, особливо фонетико-морфологічних, значно перекриває ті незначні труднощі, які на початку може відчувати читач.

Відомо, що перенасичення мови художнього твору будь-якими діалектизмами веде до зниження його художньо-естетичної вартості, до порушення контакту з читачем. Діалектизми в художньому тексті будуть виправданими, тільки коли вони, по-перше, необхідні для кращої характеристики зображуваних осіб, сцен, подій; по-друге, коли вони з контексту зрозумілі для читацьких мас, — тобто нічим не затемнюють зміст твору; по-третє, якщо вони вживаються з почуттям міри. Отже, кількісно і якісно не порушують художньо-естетичних вимог твору. Свого часу неперевершений знавець української мови М. Т. Рильський висловлював думку про доцільне використання діалектних слів, форм і зворотів, заперечуючи повне вилучення їх із літературної мови.