«Гамлет» В.Шекспіра як втілення філософії стоїцизму

Гораціо прагне наслідувати «античних римлян», героїв, які безстрашно кидалися на меч, коли їм нічого не залишалося в житті, як це роблять у Шекспіра Брут в «Юлії Цезарі» і Антоній в «Антонії й Клеопатрі».[4, 143-144]

Отже, герой трагедії Гамлет – передова людина свого часу. Його прогресивний світогляд проявляється в філософських поглядах, в його образі виражений той стан, який був типовим для великої кількості людей шекспірівської епохи. Як видно з аналізу тексту трагедії , філософія стоїцизму втілена не тільки  у образі Гамлета,  а також у образі його друга Гораціо, який слугує Шекспіру для виявлення ідеалу людини.

Висновок

Стоїци́зм — вчення однієї з найбільш впливових філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви порту  Стоя Пойкиле, де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу.

Етика стоїків висуває на вершину людських зусиль доброчинність. Це єдине благо, яке означає жити у злагоді з розумом. Визнаються чотири основні доброчинності: мудрість, яка межує з силою волі, помірність, справедливість і доблесть. Їм протистоять чотири протилежності: нерозумність, розпущеність, несправедливість і боягузтво. Між добром і злом, між доброчинністю та гріхом - чітка категорична межа: перехідних станів немає. Все інше належить до категорії байдужих речей. Людина не може вплинути на речі, але вона може над ними піднятись. У цей момент проявляється її примирення з долею. Людина повинна підкорятись космічному порядку, вона не повинна бажати того, що їй непідвладне. Ідеалом стоїчних прагнень виступає спокій (атараксія) або, в крайньому разі, байдуже терпіння (анатея). Стоїчний мудрець (ідеал людини) є втіленим розумом. Йому притаманні терпимість і стриманість, а його щастя «полягає в тому, що він не бажає ніякого щастя».

 Етика стоїків —  це етика «свідомої відмови», свідомого примирення з долею. Вона відволікає увагу від  зовнішнього світу, від суспільства  і звертається до внутрішнього світу людини. Лише всередині себе людина може знайти головну і єдину опору.

Свій вплив ця школа залишила і на подальші філософські епохи. Зокрема, своє втілення вона знайшла і у трагедії Шекспіра «Гамлет».

Серед п'єс Вільяма Шекспіра “Гамлет” - одна з найвідоміших. Героєм цієї драми надихалися поети й композитори, філософи й політичні діячі. Величезне коло філософських і етичних питань переплітається в трагедії з питаннями суспільними й політичними, що характеризують неповторну грань XVI і XVII століть.

 Шекспірівський герой  став полум'яним виразником тих  нових поглядів, які принесла  із собою епоха Відродження, коли  передові розуми людства прагнули  відновити не тільки втрачене  за тисячоріччя середньовіччя  розуміння мистецтва прадавнього світу, зокрема античності, але й довіру людини до власних сил без сподівань на милості й допомогу неба.

Герой трагедії Гамлет – передова людина свого часу. Він – студент Віттенбергського університету, який був в епоху Шекспіра передовим. Прогресивний світогляд Гамлета проявляється в його філософських поглядах, в його образі виражений той стан, який був типовим для великої кількості людей шекспірівської епохи.

Гамлет, подібно пізнім стоїкам, нехтує зовнішніми благами , не почуває потягу до багатства, але відчуває себе громадянином не стільки своєї країни, скільки космосу, громадянином неба, космополітом. Він вірить у фаталістичну зумовленість, але рефлексія, розмиваючи його віру, приводить до безвір'я.

Як і пізні стоїки, Гамлет проявляє слабкість людської особистості, неймовірну покірність долі. Прагнення до самогубства також може бути зв'язане зі стоїчною філософією, яка в випадках заплутаної життєвої ситуації рекомендувала самогубство для припинення боротьби з нескінченними дрібницями людського життя й заради презирства до них.

З аналізу тексту трагедії також випливає, що філософія стоїцизму втілена не тільки  у образі Гамлета,  а також у образі  його друга Гораціо, який слугує Шекспіру для виявлення ідеалу людини.

Гораціо не є  рабом пристрастей. Гораціо людина спокійна та  врівноважена. Йому властивий раціоналізм, що позначився в його запереченні примар. Але головне, що в ньому підкреслює Гамлет, це його філософський погляд на життя. Гораціо - людина гуманістичної культури, він гарячий шанувальник античності. Цю особливість його духовного складу Шекспір виявив двічі: на початку трагедії, коли Гораціо згадує про те, що було в Римі напередодні смерті Юлія Цезаря, і у фіналі. Наміряючись покінчити життя самогубством, щоб не пережити друга, Гораціо вигукує: «Я римлянин, не датчанин душею» .  Цим Гораціо прагне наслідувати «античних римлян», героїв, які безстрашно кидалися на меч, коли їм нічого не залишалося в житті.

 

Список використаної літератури:

1. Артамонов  С. Д. Сорок веков мировой литературы. Кн.1. Литература Древнего мира. М.: Просвещение, 1997.  – 256 с.

2. Асмус В.Ф. Античная философия. – М.: Высшая школа,  1976 – 451 c.

3. Боннар  А. Греческая цивилизация. От Илиады  до Парфенона. М.: Искусство, 1992.  – 269 с.

4. Брандес Г. Шекспир. Жизнь  и произведения. М.: Алгоритм,  1997. – 205 с.

5. Гаджикурбанова П.А. Специфика  стоической трактовки добродетели (понятие «надлежащего по обстоятельствам»). - Этическая мысль. - Вып. 5. - М.: ИФ РАН. 2004./ ph.ras.ru/page51320829.htm

6. Гуревич А. Я.  Человек и культура. Збірник.  М.: Высшая школа, 1990 – 395 с

7. Дэниэл Н. Робинсон. Интеллектуальная история психологии. - М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2005 - 568 с.

8. Иваненко А.И. Аскетизм и стоицизм/ Универсум платоновской мысли: Неоплатонизм и христианство. Апологии Сократа. - СПб., 2001. – с. 42-50

9. Ильин И.А. Избранное. – Смоленск: Посох , 1995. – 416 с.

10. История философии. Энциклопедия/ под ред. А.А. Грицанова. – Минск:  Интерпрессервис, 2002. – 1376 с.

11. Кожинов В. Размышления о русской литературе. – М.: Современник , 1991. – 526 с.

12. Кропоткин П.А. Этика: Избранные труды. – М.: Политиздат, 1991. – 496 с.

13. Лосев А.Ф. Эллинистически-римская эстетика I-II вв. н.э. – М.: Издательство МГУ ,1979. – 417 с.

14. Малахов В.А. Етика: Курс  лекцій: Навчальний посібник.- 3-тє  вид. – К.: Либідь, 2001.  – 304 с.

15. Мишаткина Т.В., Бражникова  З.В., Мушинский Н.И. и др. Этика: Учеб. пособие – Мн.: Новое издание, 2002. – 509 с.

16. Мовчан В.С. Етика: Навч. посібник. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007 – 483 с.

17. Татаркевич В. Історія філософії. Т I. Львів: Свічадо, 1997. – 456 с.               |       18.  Татаркевич В. Античная эстетика. М.:Искусство 1997. – 464 с.     

19.Шайтанов И. О. Западноевропейская  классика: от Шекспира до Гете, - М.: Издательство Московского университета, 2001 – 128 с.

20. Шекспир В. Комедии, хроники, трагедии, собр. в 2-х томах, т.II - М.: Рипод классик, 2001, - 526 с.

21. http://ethics.iph.ras.ru/em/em5/10.html

22. Stoic Ethics // The Internet Encyclopedia of Philosophy/http://www.utm.edu/research/iep/s/ stoicism.htm.

23. http://shakespeare.ouc.ru/

24. http://www.litra.ru/biography/get/wrid/00186111189770365693

25. http://dic.academic.ru/dic.