Шпаргалка по "Криминалистике"

Ретельна і всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою одержання повних та достовірних показань. У процесі підготовки до допиту слідчий здійснює комплекс організаційних і тактичних заходів.

Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий.

Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшукови-ми даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов'язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.

Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному. Вивчення матеріалів справи слід розпочинати з первинних даних, покладених в основу порушення кримінальної справи. У цьому сенсі цікаву інформацію для проведення допиту можна одержати з пояснень опитуваного, в яких відбивається його позиція, ставлення до того, що трапилося. Такі пояснення нерідко містять дані, які допомагають спря мувати перебіг допиту, перевірити відомості, одержані від опитуваного.

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає аналіз даних, які містяться у протоколах слідчих дій, що дає можливість виявити суперечності або прогалини з деяких обставин. Важливе місце в процесі вивчення матеріалів справи належить аналізу результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Дослідження їх може бути корисним для висування версій про механізм вчиненого злочину і осіб, що його вчинили.

Вивчення даних, які містяться у протоколі огляду місця події, дає змогу виявити окремі психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість, цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилення психіки тощо. Вивчення матеріалівсправи дозволяє дійти висновку щодо характеру дій допитуваного і скласти його «кримінальний» портрет.

Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у потрібних місцях, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові та речові докази. В окремих випадках доцільно вести робочі записи щодо кожного допитуваного у вигляді карток або на окремих аркушах паперу.

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність:

1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо;

2) виявлення суперечностей і  прогалин у досліджуваних матеріалах;

3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на  допиті. Деякі слідчі розпочинають допит, не вивчивши добре матеріали справи, і тому забувають з'ясувати істотні обта ставини. Це призводить до необхідності проводити повторні допити, що є небажаним.

Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, яка складається з даних про його характер, темперамент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до референтної групи, спосіб життя, виховання в сім'ї тощо. Вивчення особи допитуваного дозволяє обрати доцільний момент для допиту, визначити послідовність допиту кількох свідків або обвинувачених, встановити психологічний контакт з допитуваним, обрати найефективніші прийоми, способи виховного впливу, а також оцінити одержані пока- зання.

Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик. Обсяг даного вивчення залежить від таких чинників, як процесуальне становище допитуваного, характер злочину, мета допиту, організаційні можливості слідчого та його професійні знання.

Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може надати фахівець-психолог. Використання спеціальних знань у галузі психології в процесі підготовки і проведення допиту є досить ефективним. Психолог може допомогти визначити особливості психічних процесів, властивостей і станів допитуваного, встановити тип темпераменту, риси характеру, інтелектуальні здібності тощо, а також рекомендувати способи, за допомогою яких можуть бути виявлені окремі психологічні якості допитуваного, запропонувати запитання, які доцільно поставити з метою встановлення контакту. Психолог при підготовці до допиту може запропонувати також експрес-психодіагностику допитуваного, використовуючи можливості тестів.

Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції. При плануванні слідчий прогнозує поведінку обвинуваченого або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни під час його про- ведення.

Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту. Планування допиту потребує використання можливостей рефлексивного мислення (імітації можливого перебігу міркувань іншої особи). За допомогою рефлексивного мислення слідчий прогнозує варіанти відповідей, які може дати допитуваний на поставлені йому запитання, і визначає відповідну тактику. Рефлексивне управління являє собою конкретне запровадження слідчим напрямів прогнозу.

Результати розумової діяльності слідчого при підготовці до допиту знаходять свій концентрований вираз у плані допиту — усному або письмовому, короткому або розгорнутому. Складання розгорнутого письмового плану допиту починається з визначення його предмета. Предметом допиту є сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню і мають значення для встановлення істини по справі. Такі обставини мають викладатися в логічній послідовності та відбивати специфіку відповідно до процесуального становища допитуваного. План допиту відбиває зміст тактики: запитання допитуваному та використання інших тактичних прийомів. Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, а й в їхній послідовності.

Підготовка допиту включає кілька елементів. 1. Аналіз вихідних даних і визначення предмета допиту. 2. Вивчення особистості допитуваного. 3. Визначення часу допиту. Визначаючи час допиту, слідчий виходить насамперед з вимог закону. Так, підозрюваний допитується не пізніше 24 годин після узяття його під варту. Обвинувачуваний повинен бути допитаний відразу ж після пред'явлення обвинувачення. За загальним правилом допит провадиться в денний час, нічний допит допускається лише при обставинах, що не терпить зволікання. 4. Вибір способу виклику особи на допит. Особи, що підлягають допиту, можуть викликатися письмової повісткою, що пересилається поштою або через кур'єра. Виклик може бути переданий телеграмою або телефонограмою. Підозрюваний (обвинувачуваний), що втримується під стражів, викликається через адміністрацію місця висновку. Слідчий вправі звернутися по допомогу до керівництва підприємства або установи, де працює особа, підмет допиту, або використати інші можливості. Явка на допит по виклику слідчого обов'язкова. Особи, що ухиляються від явки, можуть бути піддані приводу. 5. Вибір місця допиту. Допит по загальному правилу здійснюється на місці виробництва розслідування (робітник кабінет слідчого, працівника органа дізнання). Допит також може бути зроблений за місцем перебування допитуваного, наприклад, у лікувальній установі (з дозволу лікаря) або за місцем проживання малолітнього свідка або потерпілого. У деяких випадках допит провадиться на місці події, обстановка якого допомагає відновити в пам'яті забуте або утрудняє спроби несумлінної особи спотворити дійсні обставини справи. Вибір місця допиту пов'язаний із забезпеченням умов для проведення цього слідчої дії (видалення сторонніх осіб, джерел шуму та ін.). Повинні бути підготовлені необхідні канцелярські приналежності, а також технічні кошти фіксації допиту, якщо їх передбачається використати. 6. Запрошення осіб, чия участь у допиті необхідно. При допиті можуть, а іноді зобов'язані брати участь, як це вимагає закон, і інші (крім слідчого і допитуваного) особи. У їхньому числі: перекладач, якщо допитуваний не володіє мовою судочинства, або є німим, глухонімим: захисник, допущений до участі в справі; педагог або законний представник допитуваного. За своїм розсудом у допиті може брати участь прокурор, здійснюючий нагляд за законністю дій органів дізнання або попередій слідства. Повідомлення всіх цих осіб про час і місце допиту - завдання слідчого. 7. Складання плану допиту

Розрізняються такі стадії допиту:

• попередня стадія (встановлення психологічного контакту);

• стадія вільної розповіді;

• стадія запитань;

• завершальна стадія допиту.

4. Тактика допиту свідка  і потерпілого.

Особливості тактики допиту свідка і потерпілого регламентуються відповідно ст.ст. 68-71, 167-170 та 49, 72, 171 КПК України. Як процесуальний порядок, так і тактика їх допиту мають багато спільних рис, хоча є й певні відмінності.

На підготовчому етапі слід обов'язково встановити: взаємостосунки свідка з потерпілим та цих осіб з підозрюваним чи обвинуваченим, якщо вони відомі; чи не вчинили допитувані якихось дій, що певним чином їх дискредитують, а це спричинить неточні, неповні або неправдиві показання, насамперед стосується потерпілого (мова про так звану віктимну поведінку) тощо.

На початку допиту свідкові і потерпілому мають бути роз'яснені положення ст. 63 Конституції України. Під час установлення психологічного контакту слід уміло використовувати попередження потерпілого і свідка про відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдиві показання, свідка - ще й за ст. 385 КК України за відмову від давання показань (це не стосується випадків, коли потерпілий і свідок на законних підставах відмовляються від давання показань). Якщо слідчий вважає, що допитувана особа має намір безпідставно ухилитися від давання показань, неправдиво освітити розслідувану подію та окремі обставини, в неї відсутній настрій на ділове спілкування, то слушно зробити наголос на реальності перспективи настання кримінальної відповідальності.

Допит свідка і потерпілого, як правило, проходить у безконфліктній ситуації (добросовісні допитувані). Вільна розповідь свідка і потерпілого - відповідь на пропозицію розповісти про все, що їм відомо в справі. Свідкові може бути поставлене більш конкретне запитання, залежно від його інформованості (наприклад, тільки про взаємовідносини обвинуваченого і потерпілого тощо).

На етапі запитань та відповідей нерідко доводиться використовувати додаткові, уточнюючі, контрольні запитання та застосовувати тактичні прийоми, що допомагають актуалізувати (відновити) забуте в пам'яті. Так, за допомогою запитань можуть бути усунені неточності в показаннях потерпілого, що є наслідком переживань під час скоєння злочину (страху, страждань від фізичного болю тощо), несвідомого перебільшення небезпечності дій злочинця.

Має місце допит свідка, потерпілого і в умовах конфліктної ситуації з несуворим і суворим суперництвом (недобросовісні допитувані), що тягне застосування тактичних прийомів емоційного, логічного впливу, тактичних комбінацій. Мета застосування таких прийомів - переконати допитувану особу змінити позицію, дати правдиві свідчення. Причиною відмови від давання показань, давання завідомо неправдивих показань може бути побоювання помсти винуватої особи або и родичів, друзів, погрози, вплив цих осіб, особливі стосунки з підозрюваним (обвинуваченим), зацікавленість у результатах вирішення справи, бажання приховати свої неправильні дії, сором'язливість (насамперед характерно для потерпілих), викривлене розуміння почуття товариськості (у свідка) тощо.

5. Тактика допиту підозрюваного.

Допит підозрюваного - це невідкладна слідча дію, тому підготовка до допиту повинна бути проведена в дуже стислі терміни, слідчий до цього моменту має докази, що дають підстави лише припускати причетність підозрюваного до скоєного злочину, його особу практично невідома, тому тактику допиту доводиться вибирати, що називається, сходу. Все це вимагає від слідчого уміння швидко проаналізувати вихідну інформацію і намітити план допиту.

На допиті підозрюваний буває або розгублений в зв'язку з несподіваним затриманням і готовий дати свідчення, або, навпаки, збуджений, агресивний і налаштований заперечувати причетність до скоєного.

У першому випадку допит йде в безконфліктно...ї ситуації. Підозрюваний повідомляє відомості, що відносяться до розслідуваної делікту в обсязі, який вважає потрібним. Шляхом постановки питань слідчий спонукає допитуваного викладати події в тій послідовності, в якій вони відбувалися. При цьому потрібно спрямовувати допитуваного на максимально повне і деталізоване виклад відомостей про обставини вчиненого злочину.

Переконатися у достовірності отриманих показань можна шляхом постановки контрольних питань. Іноді підозрюваний охоче розповідає про одних обставинах, але замовчує про інших. Тоді рекомендується, з'ясувавши ті обставини, про які підозрюваний повідомляє охоче, сконцентрувати увагу на нез'ясованих. Для цього слідчий може:

а) спонукати допитуваного до відмови від протидії та введення слідства в оману;

б) створювати враження про безнадійність таких спроб;

в) використовувати сумніви допитуваного в доцільності дотримуватися обраної лінії поведінки;

г) раптово пред'явити викривають докази і т.д.

У безконфліктної ситуації отриманню повних і достовірних свідчень від підозрюваного сприяє доброзичливість обстановки в ході всього допиту. Однак не рекомендується підлаштовуватися під мова і манери підозрюваного, виявляти до неї панібратське або поблажливе відношення, використовувати в розмові вульгарні та жаргонні вирази. Це може дати негативний результат.

Якщо підозрюваний відмовляється від дачі показань, заперечує свою причетність до злочину, а наявних у справі доказів недостатньо для його викриття, то створюється конфліктна ситуація.

У цьому випадку слідчий зобов'язаний виходити з того, що показання підозрюваного - це не тільки джерело доказів, але й засіб його захисту. Тому він повинен, насамперед, неухильно виконувати приписи закону щодо процесуального порядку допиту. Якщо підозрюваний не дає показань, необхідно з'ясувати рушійні мотиви і роз'яснити йому, що тим самим він позбавляє себе можливості захищатися від виниклого підозри.