Кримінальна відповідальність: поняття, підстави та форми у різних правових системах

Слід зазначити, що розширення кола злочинів, за які настає кримінальна  відповідальність із 14-річного віку, виправдовується постійним і  досить різким зростанням в Україні  злочинності неповнолітніх.

Цей напрям кримінальної політики не може бути визнаний оптимальним. Загальновідомо, що жорсткість законодавства не є  фактором, що попереджує злочинність. Це з одного боку.

З іншого, не можна бути переконаним, що підліток 14 років у повному  обсязі усвідомлює всі характеристики вчиненого ним злочинного діяння, що є обов'язковою умовою відповідальності за вчинений конкретний злочин. Скажімо, навряд чи в цьому віці неповнолітній  усвідомлює зміст «представницької діяльності, пов'язаної з наданням правової допомоги» як підстави для здійснення посягання на життя особи, зміст  поняття «представник іноземної  держави» та т. ін. Разом із цим само посягання на життя особи повністю охоплюється свідомістю особи цього  віку, що визначає можливість притягнення  її до кримінальної відповідальності саме за ці дії. Тому не може бути визнано  виправданим встановлення можливості інкримінувати підлітку кваліфікуючі обставини, які не охоплюються його свідомістю.

 

 

Форми кримінальної відповідальності у різних правових системах

 

Кінцевим підсумком процесу  реалізації кримінальної відповідальності є застосування до особи певних негативних для його характеру заходів. До їх числа відноситься покарання, засудження без призначення покарання (в  цьому випадку має місце публічне осудження дій особи), застосування інших заходів кримінально-правового  впливу, судимість.

Україна. Кримінальна відповідальність реалізується у формах, визначених чинним Кримінальним кодексом.

Основною формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення  судом обвинувального вироку з призначенням засудженому відповідного виду та строку покарання, яке особою реально відбувається. Як свідчить статистика, суди України  виносять вироки до реального відбування покарання у 46,4% випадків.

Другою за поширеністю  формою реалізації кримінальної відповідальності є винесення судом обвинувального вироку з призначенням відповідного виду та строку покарання з одночасним застосуванням звільнення від реального  його відбування. Ця форма становить 52,9% у загальній масі випадків притягнення  до кримінальної відповідальності.

Третю форму становлять випадки  засудження винного без призначення  покарання і звільненням від  покарання на підставі ст. 74 ч. 4 КК у  зв'язку із втратою особою, яка вчинила  злочин, суспільної небезпеки або  у зв'язку із зміною обстановки, що привело  до втрати діянням суспільно небезпечного характеру. На жаль, кількість цих  випадків настільки незначна, що навіть не виділяється у судовій статистиці на загальнодержавному рівні.

До осіб, визнаних винними  у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна; .

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Ст. 57 визначає систему покарань — вичерпний, загальнообов’язковий перелік визначених за змістом видів  покарань, що характеризуються внутрішньою  єдністю та узгодженістю. Система  конкретно визначених за змістом  покарань дає суду можливість при  застосуванні покарання здійснити  його індивідуалізацію, врахувавши ступінь  тяжкості вчиненого злочину, особу  винного та обставини, що пом’якшують  та обтяжують покарання. Вказану  систему складають дванадцять покарань. Чотири із них — громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі — є  новелами, які не були відомі раніше діючому кримінальному законодавству  України.

В основу побудови системи покарань в КК 2001 р. покладено критерій порівняльної суворості видів покарань і застосовано принцип її побудови «від менш суворого до більш суворого покарання». Такий же підхід застосовано і при конструюванні санкцій норм Особливої частини КК. Орієнтуючи суди на порівняно більш м’які покарання, цей підхід має сприяти подальшій гуманізації правозастосовчої практики, застосуванню справедливого покарання, необхідного і достатнього для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Система покарань, встановлених ст. 51, є вичерпною. Вона може бути змінена  лише шляхом прийняття відповідного закону.

Система покарань має загальнообов’язковий характер, який проявляється у тому, що:

а) покарання, які входять  до неї, можуть застосовуватися як правило  до всіх засуджених (винятки встановлено, зокрема, щодо неповнолітніх, для яких закон (ст. ст. 98 —108) встановлює окрему систему покарань);

б) ці покарання є обов’язковими  для суду, правоохоронних та інших  органів держави, юридичних і  фізичних осіб.

 Основні та додаткові  покарання. Основними покараннями  є громадські роботи, виправні  роботи, службові обмеження для  військовослужбовців, арешт, обмеження  волі, тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців,  позбавлення волі на певний  строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями  є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права  обіймати певні посади або займатися  певною діяльністю можуть застосовуватися  як основні, так і як додаткові  покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. До основного  покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених КК.

Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком  відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 КК.

Отже, як бачимо, встановлену  систему покарань закон поділяє  на три групи:

1) основні покарання; 

2) додаткові покарання; 

3) покарання, що можуть  застосовуватися і як основні,  і як додаткові.

Основні покарання є найбільш суворими позбавленнями й обмеженнями  прав і свобод, що застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися  одне до іншого або поєднуватися. За один злочин може застосовуватися лише одне основне покарання, вказане  в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. Призначення  іншого, не вказаного в санкції  норми основного покарання, можливе  лише у випадках переходу до більш  м’якого покарання (ст. 69), заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82), а також в порядку амністії та помилування (ст. ст. 85-87).

Додаткові покарання, якими  є позбавлення військового, спеціального знання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна, не можуть застосовуватися самостійно. Вони приєднуються до основного покарання.

Покараннями, що мажуть застосовуватися  і як основні, і як додаткові, є  штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ці покарання як основні  застосовуються на загальних підставах. Як додаткове покарання штраф  може застосовуватися лише у випадках і межах, встановлених в Особливій  частиш КК, а позбавлення права  обіймати певні посади або займатися  певною діяльністю — і у випадках, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК.

Штраф, позбавлення права  обіймати певні посади або займатися  певною діяльністю, а також позбавлення  військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу можуть застосовуватися як додаткові покарання  і у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77).

Росія. Наприклад, у Росії кримінальна відповідальність введена тільки відносно фізичних осіб. Для юридичних осіб кримінальної відповідальності не передбачено. Якщо організація замішана в злочині, то покарання несуть її керівники і (або) співробітники, які брали участь у злочині.

Серед заходів кримінальної відповідальності для юридичних  осіб, запропонованих Слідчим комітетом  РФ, присутні: фіксований штраф, штраф, кратний злочинному доходу фірмі, аннуітетний штраф, відкликання ліцензії, позбавлення пільг, примусова ліквідація.

Спірним є віднесення до числа форм реалізації кримінальної відповідальності примусових заходів  медичного характеру, які застосовуються до особи, яка вчинила злочин у стані неосудності. Дані заходи мають виключно лікувальний характер, вони не є каральними, не несуть в собі елемента осуду.

Франція. Система покарань у Франції будується відповідно до класифікації злочинних діянь на три групи. Злочини карають кримінальними покараннями, проступки - виправними, порушення - поліцейськими.

Найбільшою суворістю  відрізняються кримінальні покарання. Залежно від їхньої тривалості, кримінальні  покарання діляться на два види: строкові й безстрокові. До строкових  відноситься кримінальне заключення і кримінальне ув'язнення на строк до тридцяти років, до безстрокових - довічне кримінальне заключення і довічне кримінальне ув'язнення. Відповідно до традиційного розподілу злочинів на загальнокримінальні й політичні, позбавлення волі можливо двох видів: як загальнокримінальне покарання (заключення довічне або на строк) і як політичне (ув'язнення довічне або на строк). При рівній тривалості, кримінальне заключення вважається більш строгим покаранням, чим кримінальне ув'язнення. Політичні покарання звичайно виконувалися в спеціальних пенітенціарних установах, покликаних нейтралізувати засудженого без застосування до нього специфічних методів примусу. Такі засуджені ніколи не залучалися до праці, не носили тюремного одягу, користувалися різними пільгами. Разом з тим, на думку ряду французьких юристів, у зв'язку із загальною гуманізацією пенітенціарної системи, здійснюваної в останні роки, така диференціація режимів позбавлення волі втрачає зміст. Мінімум строку кримінальних покарань КК установив у десять років. Всі названі види позбавлення волі можуть бути призначені тільки як основні покарання.

Передбачено виконання покарання  частинами: по справах про проступки  суд може, по серйозних підставах  медичного, сімейного, професійного або  соціального характеру, вирішити, що покарання тюремним ув'язненням строком  менше року буде протягом періоду, що не перевищує три роки, виконуватися частинами, жодна з яких не може бути менше двох днів.

Обтяжуючими обставинами  є:

1) дія організованою бандою (будь-яка сформована група або  будь-яка змова з метою підготовки, що характеризується одним або  декількома конкретними діями,  одного або декількох злочинних  діянь);

2) передумисел (намір вчинити певний злочин або проступок, що сформувався до моменту такого здійснення).

Нові форми позбавлення  волі у Франції - режим напівволі.

Згідно статті 132-25 - при  призначенні тюремного ув'язнення, строком рік або менше, правомочний  розглядати справи по суті суд може винести рішення про виконання  тюремного ув'язнення в режимі напівволі для засудженого, при цьому аргументуючи своє рішення здійсненням засудженим професійної діяльності, необхідністю одержання освіти або професійного навчання, стажу, тимчасової роботи з метою ресоціалізації, або істотною участю в житті своєї родини, або необхідністю медичного догляду.

 Стаття 132-26 говорить - засуджений, котрому наданий режим напівволі, підлягає направленню в кримінально-виправну установу у відповідності зі способами виконання цього режиму, визначеними суддею по застосуванню покарань, з урахуванням часу, необхідного для професійної діяльності, одержання освіти, професійного навчання, стажу, участі в житті родини або лікування, у зв'язку з якими йому було дозволено користуватися режимом напівволі. Він підлягає залишенню в установі і в той час, коли з якої-небудь причини ці його зовнішні обов'язки виявилися перерваними.

За здійснення злочину, поряд  з кримінальним заключенням або ув'язненням, фізичним особам може бути призначений штраф, максимальний розмір якого становить 50 млн. франків, а також одне або кілька додаткових покарань.

Серед виправних покарань основне місце займають тюремне  ув'язнення й штраф. Максимальний строк тюремного ув'язнення за здійснення проступку становить  десять років. Як виправні покарання  можуть бути призначені штрафо-дні, неоплачувані роботи в суспільних інтересах, позбавлення або обмеження деяких прав.

Штрафо-дні й неоплачувані роботи в суспільних інтересах утворюють систему альтернативних покарань і не передбачені в санкціях Особливої частини КК. Їхній альтернативний характер пов'язаний з можливістю призначення замість тюремного ув'язнення, передбаченого за здійснення того або іншого проступку.

Система поліцейських покарань представлена штрафом і покараннями, що позбавляють певних прав або їх обмежують. Максимальний розмір штрафу за порушення для фізичних осіб становить  десять тисяч франків.

Покарання юридичних осіб. У КК Франції визначаються такі кримінальні  й виправні покарання, яким піддаються юридичні особи (ст. 131-37):

1) Штраф;

2) У випадках, передбачених  законом, покарання, перераховані  в ст. 131-39.