Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Июня 2012 в 19:34, курсовая работа
Мета зробити редакторський аналіз довідкового апарату перекладних словників, виявити помилки, дефекти, неточності, зробити редакторський висновок.
Існують обов’язкові (відомості про авторів (або тих осіб, хто брав участь у створенні конкретного видання); вихідні дані; класифікаційні індекси; макет анотованої каталожної картки; анотація; міжнародні стандартні номери; знак охорони авторського права; випускні дані, передмова (вступна стаття), післямова (заключна стаття); зміст (оглав)) та необов’язкові (контртитул, шмуцтитул, коментарі, покажчики, додатки тощо) елементи довідкового апарату. У книзі, яку ми розглядаємо, із обов’язкових елементів довідкового апарату присутні такі: відомості про автора, класифікаційні індекси, анотація, міжнародний стандартний номер, знак охорони авторського права, випускні дані, передмова, епілог, оглав.
Класифікаційні індекси, міжнародний стандартний номер, знак охорони авторського права як і належить розташовані на обороті титульного аркуша на відведених їм місцях: перші – у лівому верхньому куті, другий – у лівому нижньому куті, третій – у правому нижньому куті.
Розглянемо відомості про автора. Цей елемент розміщений на обкладинці видання. Подаються роки життя автора, короткі відомості про його діяльність. Місце розташування цього елементу досить вдале, адже читач спочатку розглядує обкладинку книги, а потім внутрішні складові видання. На обороті титульного аркуша зазначено дизайнера обкладинки, а на останньому аркуші видання є перелік людей які приймали участь у створенні видання це – головний редактор, перекладач, редактор, художній редактор, коректор.
Анотація теж розташована на обкладинці книги, де читач її зовсім не очікує. За нормами анотація повинна вміщуватися на обороті титульного аркуша й складатися з 700 символів, як правило це буде два абзаци: перший - відомості про книгу, другий – читацька адреса. У даному випадку другого не існує, що є суттєвим недоліком книги.
Випускні дані розміщені у кінці книги, де зазначено усі потрібні складові цього елементу.
Передмова
розташована після обороту
Епілог написаний дуже вдало. Автор звертає увагу на вивчення людством історії, на значення історії в нашому житті, на необхідність знань у цій сфері та на помилки які б ми могли не робити знаючи помилки наших предків.
У кінці книги, яка складається з глав, за нормами повинен бути оглав, але чомусь у даному видані цей елемент назвали змістом, що є грубим порушенням правил.
Із необов’язкових елементів довідкового апарату присутні: контртитул, подяки, шмуцтитули, колонтитули, зноски, вклейки, додатки, примітки, покажчик, рекомендована література.
Контртитул, шмуцтитули, зноски та покажчик виконані за усіма нормами їх написання та розміщення.
Подяки розташовані на початку книги перед передмовою та у другій частині передмови, де автор висловлює свою подяку авторам яких цитує. За нормами редагування місце розташування подяк не є помилкою, але зазвичай їх розташовують у кінці книги і висловлюють усі разом.
Колонтитули розташовані тільки на верхніх краях аркушів видання. На лівій сторінці у правому кути зазначено назву книги, у лівому куті – номер сторінки. На правій сторінці у правому куті зазначено номер сторінки, у лівому куті лише назву глави, було б набагато краще, якщо поряд із назвою глави друкували й номер глави. Це полегшило б пошук й додало цінності виданню.
Вклейки розташовані у середині книги пронумеровані та рубриковані. Рубрикація розподіляє фото на групи, кожна з груп має свою тематичну назву, крім одної «Любовь к собаками в Британии». Ця група примушує читача замислитися, ще раз гортати сторінки вклейки, а можливо взагалі закрити книгу.
До додатків відноситься: генеалогічна таблиця (додаток А), перелік римських імператорів (додаток Б) й таблиці (додаток В).
Відкриваючи генеалогічну таблицю (додаток А ) стає незрозуміло що то за лінії, знаки рівняння, роки та підписи в дужках. Необхідно було на це звернути увагу при складанні книги.
Роки правління, які подані у переліку римських імператорів, викликають у читача багато питань. Наприклад, «Чому деякі роки повторюються, вони що правили удвох?» або «Навіщо об’єднанні одразу декілька імператорів?». Все це помилки редактора, які необхідно виправляти.
У додатках «Карти» незрозуміло де суша, а де вода. Потрібно було розрізнити кольором або затушувати лініями, крапочками або і тим, й іншим.
Примітки відносяться кожна до своєї глави. Та читаючи їх незрозуміло, що тут і до чого. Деякі примітки це прізвища авторів, дещо – пояснення, але як вони взаємопов’язані із основним текстом пояснень нема. У главі 7 є посилання на примітку 93, та з-за неуважності колективу редакторів поряд із цифрою стоїть знак долара.
Рекомендована література подається до кожного розділу основного тексту. У кожному розділі література розділена на групи, та чомусь деякі групи у кожному розділі повторюються, а у інших розділах дечого немає, а щось з’являється.
Отже, загалом видання невдале, тому що редактор дуже недбало віднісся до редагування книги, а особливо довідкового апарату. Коли видання потрапить у книжковий магазин або у бібліотеку, продавець або бібліотекар не зможе оцінити це видання, так як воно того заслуговує, з-за невдалої передмови, вихідних даних та хаотичного розташування елементів видання.
Якщо ж брати до уваги роботу автора, то її можна оцінити найвищим балом. Текст видання простий та зрозумілий читачу-нефахівцю, але при всьому цьому він зберігає свою науковість та новизну.
Якщо ж виправити роботу редактора, то це видання заслуговує свого місця на полиці кожної людини, яка хоч трохи цікавиться історією.
2.2
Редакторський аналіз «Пейзаж будущего:
Человек в мире природы. Природа в мире
человека» О.І. Васинський
Васинский А.И. Пейзаж будущего: Человек в мире природы. Природа в мире человека. – М.: Политиздат, 1985. – 206с.
В наш час екологія є болючою темою кожної держави планети в цілому. У книзі розповідається про те, які зміни треба застосувати щодо себе, своїх думок, поведінки, звичок; що людина може зробити для природи зараз аби у майбутньому наші пращури жили на квітучий планеті.
Видання розраховане на широке коло читачів.
Популяризується видання за допомогою художніх розповідей
(додаток Г) в основному тексті й «додавання» публіцистичного викладу матеріалу (додаток Ґ). Деякі абзаци мають форму міркування, речення у тексті прості й зрозумілі. Використовуються тропи, наприклад епітети «благодатный», «буднично»; порівняння «свою заветную мечту, как неприкосновенное сокровище».
У виданні використовуються виділення, які служать для загострення уваги читача на особливо цікавих моментах.
Із обов’язкових елементів довідкового апарату у виданні присутні: відомості про авторів, вихідні дані, класифікаційні індекси, макет анотованої каталожної картки, анотація, міжнародний стандартний номер, знак охорони авторського права, випускні дані, передмова, оглав.
У відомостях про авторів названі такі ім’я: завідуючий редакцією, редактор, молодший редактор, художник, фотограф, художній редактор, технічний редактор. Розташовані відомості на останній сторінці видання, де саме їх й шукатиме читач.
На передостанній сторінці книги розташовані вихідні дані, класифікаційні індекси (також є на обороті титульного аркуша), макет анотованої каталожної картки, анотація, міжнародний серійний номер. Знак охорони авторського права розташований на обороті титульного аркуша. Всі ці елементи виконані найкраще, роботу редактора можна оцінити найвищою оцінкою. При складанні анотації були ураховані усі необхідні її складові: короткі відомості про книгу та читацька адреса.
Випускні дані містять: порядковий номер випуску і дату виходу в світ, індекс видання, розповсюджуваного за передплатою, наклад, ціну, адрес друкарні, серію, номер свідоцтва. Крім того, подають також таку необов'язкову інформацію, як номер телефону друкарні.
Передмова — це стаття, яку помістили перед основним текстом і яка попередньо інформує читачів про те, що слід мати на увазі, читаючи видання. Передмова описує: завдання і характер видання; коло читачів, на яке воно розраховане, та вимоги до них; принципи добору й групування матеріалу. Передмову уклав сам автор, тому вона й має таку назву «От автора».
Оглав, який розташований після основного тексту має «свою» вірну назву. Зауважень щодо поліграфічного виконання також немає.
Відсутність післямови це здавалось би, на перший погляд, грубою помилкою редактора, але останню главу можна умовно назвати заключною статтею. У ній підводяться підсумки та виражаються надії щодо майбутнього планети й людства в цілому.
Із необов’язкових елементів видання присутні: шмуцтитули та вклейка.
При додаванні цих елементів до основного тексту були враховані усі поліграфічні норми.
Але відсутність колонтитулів, хоч і необов’язкового елементу, уповільнює та перешкоджає пошуку інформації.
Отже,
видання є вдалим, тому що основний
текст відповідає читацькій адресі,
не дивлячись на рік видання книга
й досі актуальна, вона має зручну
форму. Елементи довідкового апарату
виконані добре, й те що не вистачає колонтитулів
це, звісно, порушення норм, але воно не
псує загалом видання.
2.3
Редакторський аналіз «
Суорц Кл.Е. Необыкновенная физика обыкновенных явлений: Пер. с англ. В 2-х т. Т. 2. – М.: Наука. Гл. ред. физ.-мат. лит., 1987. – 384с.
Актуальність, на час видання книги, полягала у тогочасному сучасному викладу початкових знань з фізики за допомоги найпростіших експериментів та спостережень, для виконання яких потрібні лише звичайні матеріали, які можна знайти у себе вдома.
Видання розраховане на загальноосвітні та спеціалізовані школи, а також для людей, які займаються самоосвітою.
У основному тексті є виділення. Виділенням називають зміну графічного оформлення невеликого уривка тексту (слова, словосполучення, речення, максимум — НФЄ) стосовно основного тексту.
Виділення поділяють на шрифтові та нешрифтові. Шрифтові у свою чергу поділяють на виділення: а) кеглем (більшим чи меншим від основного); б) великими літерами; в) накресленням г) кольором.
Нешрифтові виділення стосуються цілих абзаців, а тому їх виконують: а) відступами б) лінійками.
Виділення найчастіше служать для того, щоб зробити на окремих словах чи їх групах логічний наголос, виділити правила, приклади.
Також у основному тексті використовують ілюстрації. В ілюстраціях видаляють усе другорядне, несуттєве. Існують документальні (фотографії) й науково-пізнавальні (графіки, схеми, діаграми тощо) ілюстрації. У основному тексті немає посилань на ілюстрації й підписи до них теж відсутні. Тож яку функцію виконують ілюстрації в основному тексті? Вони є наочним та допоміжним матеріалом, який допомагає краще зрозуміти текст. Розташовуються ілюстрації одразу після тексту, який розповідає про явище, яке зображене на ілюстрації.
У формулах символьні позначення величин відповідають стандартам, міжнародним позначенням фізичних елементів та побудови їх сполук (структурних формул). Пояснення до символів дають у порядку їх запису в формулі (зліва направо). У дробовій формулі розшифровують спершу символи чисельника, а потім — знаменника. Це стосується й того випадку, коли формулу подають у реченні упідбір.
Популяризується текст за допомогою звертання до читача, використання займенників, наприклад «ми». Спрощення речень до простих, або складних, які мають просту синтаксичну конструкцію.
Із обов’язкових елементів довідкового апарату присутні: відомості про авторів, вихідні дані, класифікаційні індекси, макет анотованої каталожної картки, анотація, міжнародний стандартний номер, знак охорони авторського права, випускні дані, епілог, оглав.