Афінська демократія: теорія та практика

Міністерство молоді та спорту України

Херсонський державний університет

Кафедра всесвітньої історії

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Всесвітня історія»

з теми :Афінська демократія: теорія та практика»

                                                                                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                          напрямку підготовки:

всесвітня історія

                                             студентки 2 курсу 241 групи     Бех Є.С.

керівник : Бойков О. Ю.

 

 

 

Херсон 2013

 

Зміст

      Вступ…………………………………………………………………………….

1.   Історія становлення афінської демократії………………………………

    1.1 Початківець демократичного устрою Солон………………………….

2. Клісфен  «батько демократії»…………………………………………..

2    Загальне поняття громадянин…………………………………………..

Ограни державної влади при демократичному устрої……………….

Список використаної літератури………………………………………………

  
Вступ

Афінська демократія це етап  в історії Стародавньої Греції, що охоплює період 500 – 321рр. до н.е. Темою курсової роботи  являється афінська демократична система управління. Її історія утворення та розвитку, основні ограни влади та їх характеристика щодо функціонування. Актуальність дослідження цієї теми зумовлено загальною потребою наукового осмислення формування демократичних аспектів їх вплив на політичний устрій полісу. Та необхідність обізнаності кожного свідомого громадянина  грецького походження. Об’єктом дослідження є розгляд особливостей та проявів демократії. Предметом дослідження  є Афіни за існуванням в них  демократичних форм правління. Мета даної роботи :  1) проаналізувати та впорядкувати процес становлення демократичної форми; 2) визначити особливості проявів; 3) надати  характеристику афінському громадянству правління; 4) переглянути органи управлінської ради. Теоретична та практична цінність роботи. Проведення дослідження   дасть певною мірою змогу проаналізувати античний рівень демократичних форм. Матеріал дослідження може бути зацікавлений як викладачами історії так і в юриспруденції , що дасть частковий етап становлення демократії. Методи дослідження. При написанні курсової роботи було використано такі методи дослідження, як емпіричних так і теоретичних. Аналіз та дослідження джерел, праць видатних вітчизняних та зарубіжних науковців, періодичної та тематичної преси. Важливим є метод аналізу та синтезу опрацьованої інформації, розробка власних висновків та припущень, порівняльний метод, теоретично - науковий метод. При написанні роботи було використано літературні джерела іноземних та вітчизняних авторів.

 

 

 

 

2. Загальні поняття афінського громадянства

 

    Греки перші ,хто  пов'язані з виникненням самого поняття «народовладдя» - так буквально перекладається слово «демократія». Так точно і лаконічно визначив Перікл, що був безперечним вождем афінської демократії в середині V ст. до н. е..: «Наш державний лад не наслідує чужим установам; ми самі швидше служимо зразком для деяких, ніж наслідуємо іншим. Називається цей лад демократичним, тому що він грунтується не на меншості, а на більшості (демосу). По відношенню до приватних інтересів закони наші надають рівноправність для всіх {1}; що ж стосується політичного значення, то у нас в державному житті кожен ним користується переважно перед іншим не в силу того, що його підтримує та чи інша політична партія, але залежно від його доблесті, здобував йому добру славу в тій чи іншій справі; рівним чином, скромність звання не служить біднякові перешкодою до діяльності, якщо тільки він може надати будь-яку послугу державі. Ми живемо вільної політичної життям в державі і не страждаємо підозрілістю у взаємних відносинах повсякденному житті, і ми не дратуємося , якщо хто робить що-небудь собі на втіху, і не показуємо при цьому досади, хоча і нешкідливою, але все ж гнітючою іншого. Вільні від всякого примусу в приватному житті, ми в суспільних відносинах не порушуємо законів головним чином зі страху перед ними і покоряємося особам, наділеним владою в даний час; особливо ж прислухаємося до всіх тих законів, які існують на користь ображених і які, будучи неписаними, тягнуть (за порушення їх) громадську ганьбу» [Фукідід. II, 37, ]

  Отже , демократією , зрештою, вважатиметься такий устрій , коли  вільно народженні й неімущі, становлячи більшість , матимуть  владу в своїх руках.

     Відповідно, основу політичної організації поліса становив колектив громадян, так що вироблення самого поняття «громадянин» - теж досягнення політичної думки греків. При цьому громадяни чітко має відміності від всіх інших жителів міста. В основу концепції громадянства було покладено принцип успадкування статусу громадянина: «Цивільним правом користуються люди, яких батьки обидва - громадяни» - такими словами починає Аристотель свій опис державного ладу Афін [Арістотель. Афінська політія. 42, 1. ]   

   У давньосхідних деспотіях такого поняття практично не існувало. У давньосхідних монархіях були «піддані», правоздатність яких слабо забезпечувалася законодавством і могла бути в будь-який момент ущемлена представниками вищих верст. Згідно з Афінськими законами , дає можливість всім громадянам рівні права . Аристотель був одним з перших, хто спробував теоретично визначити поняття «громадянин».

 Наше завдання –  з’ясувати поняття «громадянин» без застережень, тобто в абсолютному розумінні слова. Найкраще визначення громадянина в абсолютному розумінні було б таким: громадянином є той, хто  може бути суддею і посадовою особою. Але так як деякі органи бувають тимчасовими , одна й та сама особа не може обіймати посади в них двічі.  Громадянин – той , хто повною  мірою бере участь у державному житті , наприклад обіймає або може обіймати верховну посаду – одноосібно чи разом з іншими. Грецький громадянин - це особистість, наділена деякими невід'ємними правами, що є с кладовими основами його життєдіяльності .

    До реформ Клісфена 508-507 рр.. бути громадянином означало належати до филам (phylai) і фратрії (phratriai) - спільнотам з спадковим членством, очолюваним аристократами. Клісфен справив кардинальні зміни. Колишні співтовариства втратили своє значення. Це значення придбали нові утворення: 139 місцевих округів - демов (demoi), з яких тепер складалися 10 нових філ. Членство в них також було спадковим. Однак після Пелопоннеської війни збільшилося число громадян, що жили в одному демі і колишніх при цьому членами іншого дему. [16.41]

Політичний статус звичайно успадковувався від батька: молодий чоловік ставав громадянином, якщо громадянином був його батько (незалежно від статусу матері). Проте в 451-450 рр.. Перікл провів закон, за яким для отримання громадянства потрібно, щоб батько і мати були афінськими громадянами. [18.с.239-240 ]

Ця вимога, не приймаються в розрахунок під час Пелопоннеської війни, було підтверджено пізніше. Мабуть, в міру перетворення Афін в центр грецького світу змішані шлюби ставали частішими, що породило тривогу: автори реформи порахували громадянство привілеєм, якої мали право користуватися лише афіняни. Як було показано, в Афінах було чимало метеков, але вони не мали права просити громадянства, воно давалося їм не інакше, як у вигляді нагороди за значні послуги. Інші неафіняни могли зберігати статус метеков протягом кількох поколінь. У політичному житті Афін не брали участь і жінки. Афінянки вели навіть більш замкнутий спосіб життя отримували дуже убогу освіту, що  готувала їх тільки до ролі матері та домашньої господині. Життя жінки обмежувалася її будинком і двориком, за межі яких вона виходила лише в особливих випадках (похорон або пологи у кого-небудь з близьких, святкова релігійна процесія), і те при обов'язковому супроводі. Необхідні для господарства закупівлі робили чоловік і раби. Коли до чоловіка приходили гості, дружина віддалялася на свою половину, участь у прийомах і співбесідах чоловіків вважалося ознакою поганого поведінки, несумісним з положенням порядної жінки.[17]

Всі або майже всі громадяни належали до фратрії. Вже в дитинстві діти громадян представлялися фратріями своїх батьків. Правда, їх реєстрація у батьківському демі відбувалася лише після того, як дитині виповнювалося вісімнадцять років. Після цієї процедури він набував основні права громадянина - для отримання решти прав він повинен був стати старше (лише після 30 років можна було стати суддею або бути призначеним на громадську посаду). Вчинення злочину вело до часткового або повного поразці в правах. З часу Солона (594-593 рр..) Громадяни ділилися на чотири майнових класу; зайняття певних посад залежало тепер від приналежності до певних класів. До V ст. велика частина посад була відкрита для всіх, за винятком нижчого класу.[16 , с. 42]

 А до IV ст. і це обмеження, продовжують існувати в теорії, не дотримувалося.У перші два роки після реєстрації, напередодні дорослості, громадяни знаходили проміжний статус - ефебів (epheboi). Приблизно з 335-334 рр.. складається система цивільного та військового виховання ефебів. Молоді люди, внесені до цивільних списків Демов, збиралися із усієї Аттики в районі Пірея й тут протягом року проходили навчання та отримували певну виховання під керівництвом спеціальних учителів – софроністов , обраних із числа найбільш шанованих афінян. Під їхні керівництвом юнаки (їх називали  ефебамі) навчалися фехтування,стрільби із цибулі,метання списа,поводження із метальними знаряддями,фізичним вправам. Велика увага приділялася моральному вихованню молодих людей. Відомо, що epheboi були одним з армійських підрозділів («наймолодші»). Військовозобов'язаними громадяни залишалися від 20 до 40 років (деякі, я вважаю, сказали б до 50). Потім - до 60 років - громадянин ставав резервістом («старші»). Три вищих класу могли бути призвані в армію в якості гоплітів – важкоозброєних воїнів (найбагатші могли служити в кавалерії). Фети - представники нижчого класу - служили веслярами на флоті. Після закінчення занять вчителі звітували про свою діяльність у Народних зборах, а ефеби в театрі, за словами Аристотеля, «показують народу стройові прийоми і одержують від держави щит і спис. Після закінчення занять вчителі звітували про свою діяльність у Народних зборах, а ефеби в театрі, за словами Аристотеля, «показують народу стройові прийоми і одержують від держави щит і спис. У V ст., коли Афіни були досить багаті, серед веслярів було чимало волонтерів неафінян. У IV у вже для цього був потрібен примусовий набір.. Після закінчення цих двох років вони стають уже на один рівень з рештою громадян ». Таким чином, виховання і підготовка ефебів до виконання громадянських обов'язків розглядалися як важливу державну справу, перебували під пильним наглядом Народних зборів і влади. До 20 років ефеб закінчував обов'язковий курс військово-виховного навчання й ставав повно правним громадянином. Так ,що до їх політичного життя в раді (буле) громадянин міг приймати участь не більше двох разів у своєму житті. А  коли питання ставилося на засіданні зборів, кожен громадянин міг виступити з промовою і висунути свою пропозицію. За такими даними є можливість скласти список прав та обов’язків повноправних громадян. Найбільш істотними правами громадянина були :

• декларація про свободу та особисту незалежність від будь-якого іншого людини,
• декларація про земельну ділянку на полісній території та економічну допомогу від держави у випадку матеріальних труднощів,
• декларація про носіння зброї й служби в ополченні,
• декларацію про долю в справах держави ,тобто участі в Народних зборах, раді, виборних органах,
• декларація про шанування й захист вітчизняних богів, доля в громадських святах, на захист й заступництво афінських законів.

          Свого роду продовженням цих прав було б формування обов’язків громадянина:

• він був зобов'язаний берегти  своє майно й працювати на земельній ділянці,
• приходити на допомогу полісу у надзвичайних обставинах,
• захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю, коритись законам й обраній владі, брати активну участь в суспільному  житті.

 Таким чином, громадяни (дорослі чоловіки, мали громадянські права) і були державою. Вони були наділені всією повнотою прав, вони володіли землею і будинками - в межах держави (чого були позбавлені метеки, за винятком тих, хто користувався будь-якими привілеями). Саме громадянам призначалося роз поділюване зерно, гроші тощо. Негромадянам дарувалися лише ті права , які громадяни вважали за потрібне дарувати, негромадяни були зобов'язані виконувати те, що громадяни вважали за потрібне покласти на них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія становлення демократії

    Афінська держава була однією з найбільших у Стародавній Греції. У IX—VIII ст. до н. є. під час розкладу і родового ладу відбулось  об'єднання общин Аттики навколо Афін. Згодом владу в Афінах захопила родова аристократія (евпатриди), яка замінила басилевса і народні збори обраними зі свого середовища архонтами і посилила роль аристократичної ради — ареопагу. У цей період в Афінах сформувалося боргове рабство. Отже, два найважливіших процесу намітилися в житті афінського поліса до кінця VII ст. до н. е..: безперервна меж аристократична влада і зростаюче закабалення демосу, яке викликало його природне невдоволення. Обидва ці процеси підривали стабільність і порядок, послаблювали Афіни, що не забарилося позначитися на зовнішньополітичних відносинах. Ми вже знаємо, як Афіни програли Лесбос боротьбу за Чорноморські протоки. До цього ж часу відноситься і ще одна серйозна невдача. Острів Саламін, що лежав у Саронічній затоці, у самого берега Аттики, і відділений від нього лише вузькою протокою, який займає важливе стратегічне положення. Той, хто ним володів, отримував можливість контролювати аттічні гавані. Саламін довго був предметом суперечки між Афінами і сусідніми Мегарами. Зрештою мегаряни вдалося взяти верх. Перемігши афінське ополчення у війні, вони приєднали острів до своїх влодінь. Одним словом, ситуація настійно вимагала реформ. Без їх проведення Афінське держава могла з часом опинитися зовсім ослабленим і, може бути, навіть розпастися. На рубежі VII-VI ст. до н. е.. Афіни стояли, в повному розумінні слова, на порозі великих змін. Ці реформи були проведені. І нехай вони досягли не всіх своїх безпосередніх цілей, задовольнили далеко не всі верстви населення. Зате вони привели до іншого, виключно важливого результату: різко прискорили розвиток Афін, перетворили цей поліс з рядового в один з най динамічніших в Елладі і в кінцевому рахунку з часом зробили його самим значним політичним, економічним і культурним центром грецького світу. Коли в грецькому полісі хотіли покінчити з внутрішньої смутою, найчастіше надходили так. Підшукували найавторитетнішого і шановного громадянина  -такого, чия репутація була абсолютно бездоганною, якому довіряли все. Призначали цієї людини по середники-примирителем, на час вручали йому вищу владу в державі та надавали необмежені повноваження для проведення реформ. Далеко не завжди такого громадянина вдавалося знайти всередині поліса: як відомо, «немає пророка у своїй вітчизні». Нерідко посередника доводилося запрошувати з боку, з якого-небудь іншого міста. Вважалося, що такий прибулець зуміє досягти перетворення більш неупереджено, що він не буде догоджати своїм друзям і союзникам.Афінам пощастило: їм не довелося вдаватися до послуг «варяга». Громадянин, який користувався безумовним авторитетом і довірою всього громадянського колективу, знайшовся в самому полісі. Це був Солон (прибл. 640-559 рр.. До н. Е..)