Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні. Львів – як центр українського склоробства

Розгляд творчості майстрів-гутників дає підстави для деяких узагальнень  щодо особливостей сучасного гутного скла. У радянський період гутництво пережило своє відродження. Як вже відзначалося в кінці 40-х на початку 80-х років мало місце досить спрощене трактування традицій у декоративному мистецтві, зокрема в гутництві. У творчій практиці, в художній критиці стверджувалася думка, що традицію слід розуміти як очевидний етнографізм. Важливо підкреслити, що традиція – це й здатність видозмінювати всі набуті цінності.

Розділ ІІ. Львів –  як центр українського склоробства. Перші мистецькі акції в Україні – Міжнародні симпозіуми з гутного скла

З 8 до 17 жовтня 1992 року у Львові проходив Міжнародний симпозіум з гутного скла. Це перша мистецька акція в Україні, в якій взяли участь найвідоміші художники скла, мистецькі критики та колекціонери з 18 країн світу: України, Бельгії, Білорусії, Вірменії, Естонії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, Словаччини, США, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Японії.

Впродовж 10 днів мистці намагалися глибше проникнути в таємниці мистецтва скла, реалізуючи свої творчі задуми за допомогою майстрів Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, на базі якої і проходила робота симпозіуму. Організатори симпозіуму: Львівська Спілка художників (голова правління і голова оргкомітету симпозіуму Андрій Бокотей), Асоціація художників скла (США, президент Асоціації Стефан Ді Едвардс), творчо-виробниче об'єднання «Ґердан» (директор Орест Шейка), Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (ректор Емануїл Мнсько). [17;28]

До програми симпозіуму входив ряд поважних акцій, які доповнювали  сам симпозіум. В цей час вперше відбувся Міжнародний студентський симпозіум з гутного скла, за участю студентів України, Литви, Латвії, Естонії, Росії, Чехії, Польщі та Франції. Студенти працювали біля печей кафедри скла ЛДІПДМ. У Музеї етнографії та художнього промислу проходила виставка скла з фондів від найдавніших часів до наших днів. Учасники симпозіуму стали слухачами теоретичної конференції, що знайомила з історією української гути, переглянули фільм «Українська гута» («Галфільм»). Відкриття унікального в Україні «Музею сучасного скла», де представлені твори учасників Міжнародного симпозіуму 1989 року (Львів) стало важливою подією в мистецтві. Львів'яни та гості мали чудову нагоду бачити, як народжуються форми: робота біля печі Їржі Шугаєка переросла у акт перформансу, що практично змінило усталені норми підходу до акту творчості, ї. Шугаєк творив медодію пластики із дроту та розпечених склони-ток, зав'язував їх у вузлики, перемотував, наліплював на каркас, відтинав ножицями та граціозно будував просторовий об'єкт (Додаток №5), [5;14,17;28]

Твори А. Бокотея, Л. Кічура, К. Павлака (Польща), Я. Зорічака (Словаччина), Дж. Сімпсона (США), H. Моріна та К. Сінтез (Франція), В. Моно (Франція), Ф. Ібрагімова (Росія), А. Вілберга (Латвія) — вражають віртуозністю виконання і складають «класику» сучасної гути. Основним завданням процесу творення протягом 10 днів симпозіуму було максимальне розкриття різних аспектів творчості та широких можливостей гути у плані пошуку форм просторових об'єктів із використанням акцидентних закономірностей у кожному окремому випадку. Акції і безперервна робота біля скло-печей. Були конкуренція і вирізнення, і прикрощі, та підсумок — показова експозиція творів у Національному музеї у Львові, що в сумі дала багатий матеріал для осмислення і дискусій. А Львів і Україна отримали в дар твори, виконані художниками за час проведення симпозіуму, колекцію, рівної якій немає в Східній Європі.

Проведення міжнародних симпозіумів з гутного скла у Львові стало традицією. Місто з глибоким корінням мистецтва гути чекає художників. Це стимулює розвиток гути: розмаїттям ідей, технічних засобів, силою таланту та фантазії кожного майстра, що, очевидно, є головним важелем усієї справи. [17;41]

Рух “нового склярства”, скло-рух розпочався в кінці 50-х  років минулого століття, хоча провісницькі симптоми непромислового використання матеріалу з’явилося на 30 років  раніше. Культурне довкілля тих часів  поступово переймало тенденцію індустріалізації і наближалося до інформаційної революції та постмодернізму. Вжиткова сфера, наповнена тиражованими виробами із скла, почала символізувати не тільки пересічні добропорядні смаки споживачів, а й експериментальну площину для нової естетики. Симпозіум представляє оригінальні фрагменти широкого культурного окреслення, обмеженого ментальністю та територією. Мистці, які декілька років відвідують львівські симпозіуми гутного скла, напевно вже знайомі з певними константами довкілля. Новизна – в їх черговому виборі саме цієї акції, засвідченні поваги і дружби саме до такого Автора, як Андрій Бокотей. [6;92-93]

Мистецтво гути — найкрихкіше  у всіх сенсах. Цю аксіому П'ятий симпозіум довів ще раз. Бо подібні  масштабні заходи мимоволі провокують проблеми та риторичні питання, що існують в українському мистецтві взагалі та мистецтві скла зокрема. Вони виявляються набагато ширшими, складнішими і вагомішими, ніж може видатися на перший погляд.

Давнє мистецтво гути сучасне і актуальне протягом уже шести тисячоліть, відколи речі, створені майстрами з розплавленої маси скла, прикрашають життя і побут людей з різним матеріальним достатком. В середині ж двадцятого століття гутним склом зацікавилися авангардні художники. Тоді його нібито винайшли знову — воно перестало бути лише матеріалом для виготовлення суто ужиткових речей. Жоден справжній художник не в змозі проігнорувати специфічних особливостей унікального матеріалу. Вони дозволяють митцям проводити будь-які експерименти з формою, технологією, кольором, втілювати найвибагливіші фантазії та творчі задуми. Одним із засновників руху "нового склярства є професор Мюнхенської академії мистецтва, "жива" легенда світового мистецтва скла пан Ервін Ейш. На Третьому симпозіумі він, окрім праці біля гутної печі, організував виставку власних графічних творів, присвячених симпозіуму. А після завершення виставки подарував колекцію графіки львівському Музею скла, яку й досі там зберігають (деякі витвори скляного мистецтва було привезено до Києва, щоби урочисто відкрити П'ятий симпозіум). Пан Ейш — не єдина культова

фігура скляного Олімпу. Як ветеранів симпозіумного руху можна назвати чеха Іржі Шугаєка та американця Марвіна Ліпофські. Вони обидва найкращі у своїх країнах і добре знані в усьому світі, де цікавляться мистецтвом скла. А цього року на симпозіумі працював і читав лекції відомий художник, Віце-президент Міжнародної асоціації художників скла, професор Майкл Роджерс (Японія). [1;50]

У цьому контексті цілком доречно  розвіяти міф, який існує, на жаль, не лише у колах пересічних глядачів і споживачів, але й володіє думкою деяких професіоналів. Це міф про другорядність мистецтва, що апелює до тканини, дерева, скла чи кераміки. Це міф про те, що речі, виконані в цих матеріалах, мають суто ужиткове, прикрашально-прикладне значення. Слід зазначити, що проблема існування багатьох абсурдних міфів стосується лише України, а за її межами тане як торішній сніг. Насправді ж, у часи тотального панування соціалістичного реалізму тільки художники так званого декоративно-прикладного мистецтва могли собі дозволити вільні формальні пошуки та експерименти. Що вони й робили, і на рівних виставлялися на престижних міжнародних форумах та навіть неодноразово перемагали. Мабуть, саме цей факт зіграв не останню роль у складному процесі визрівання ідеї створення симпозіуму гутного шкла на базі Львівської експериментальної ке-раміко-скульптурної фабрики. Саме Львів здобув авторитет одного з лідерів серед художніх центрів Східної Європи, розвиваючи прогресивні тенденції у мистецтві скла, закладені професійною школою Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівської академії мистецтв).

Засновник і постійний  президент уже п'яти симпозіумів  гутного шкла — художник, єдиний з українських шклярів член Міжнародної асоціації скла, професор, академік, нині ректор ЛАМ пан Андрій Бокотей. Власне, завдяки його зусиллям і авторитету, починаючи з 1989 року, і стало можливим проведення симпозіуму. Але цього року Бокотей-старший, з невідомих причин, переклав майже всі повноваження на Бокотея-молодшого. Пан Михайло в минулому — випускник кафедри скла львівської академії, нині — співробітник Міністерства іноземних справ. Треба зазначити, що організатори Симпозіуму подібні до камікадзе, бо від розкоші проведення подібних форумів відмовилися навіть заможні американці, не кажучи про словаків — традиційних лідерів мистецтва скла. І все ж це не знімає з них — організаторів — відповідальності. [1;51]

Але те, що близько п'ятдесяти художників протягом десяти днів мають виняткову можливість, попри всі негаразди, працювати і спілкуватися, варте уваги, поваги, допомоги та підтримки.

Львова всі п'ять  симпозіумів — подія року. Заключна виставка з іще "теплими" роботами збирає, без перебільшення, весь мистецький загал 7 міста у Національному музеї, де цього ' року відбулося урочисте закриття та виставка. Всім цікаво побачити, чого понавитворювали найкращі художники Іди й я усього світу.

2.2.сучасний стан львівського  склоробництва. Андрій Бокотей

 і феномен української  гути.

Твори А. Бокотея —  учасника понад 80 виставок сучасного  художнього скла — входять в кращі музейні та галерейні колекції світу: України (Київ, Львів, Харків, Хмельницький), США (Нью-Йорк, Корнінг, Філадельфія), Франції (Нансі, Ван-Ле-Шатель, Париж), Німеччини (Айзенштайн, Карлсруе), Бельгії (Льєж, Брюссель), Голландії (Утрехт), Данії (Ебельтофт), Угорщини (Будапешт, Печ, Айка), Чехії (Нові Бор), Польщі (Краків, Варшава, Вроцлав), Росії (Москва, Санкт-Петербург).

Він визнаний лідер і кумир львівських художників: вони саме йому віддали свої голоси при обранні Голови Львівської організації Спілки художників України в 1991 році.

Упродовж останнього десятиліття Бокотей — ініціатор і постійний організатор Міжнародних симпозіумів гутного скла у Львові.

Андрій Бокотей першим розсунув рамки утилітарного скла до меж художнього твору, де набуло сили вирішення нових завдань: образотворчості і формотворчості. Він першим перекинув міст від матеріального до піднесеного, надчуттєвого, коли одним з перших серед професійних українських митців приєднався до міжнародного руху "студійного скла" — "Studio glass movement", що виник у середині XX століття одночасно і в Європі, і в США.

Безсумнівно, українська нація для Бокотея — його духовний принцип, його душа. І патріотизм для нього ніщо інше, як бажання трудитися на користь своєї держави, творити добро як можна краще і як можна більше. Але творчість його, без сумніву, вже надбання всього світу.

Впродовж 70-80-х Бокотей  робив вражаюче сміливі відкриття у .художньому склі, не отримавши класичної освіти художника скляра. Він у 1965 році закінчив відділення художньої кераміки Львівського інституту вжиткового і декоративного мистецтва (реорганізованого в 90-ті роки у Львівську академію мистецтв). До навчання на відділенні кераміки протягом року вчився на відділенні монументального живопису, у Романа Сєльського, що вважає величезною професійною удачею.

Паралельно оволодінню секретами майстерності у ЛДМІПДМ справжню освіту, як стверджує Бокотей, він здобував у нелегальній — "підпільній школі Карла Звіринського, де формувалась майстерність кращих львівських художників. Це Зіновій Флінта, Іван Марчук, Роман Петрук, Леся Крип'якевич, Олег Мінько, Богдан Сойка, Петро Маркович — одногрупники і однокурсники Андрія Бокотея.

Бокотей насмілився похитнути  здавалось би непорушні закони формоутворення і декору, що десятиліттями І диктувалися в декоративно-ужитковому мистецтві незаперечним принципом “утилітарності та корисності". Скло Бокотея, принісши в жертву канон, трансформувалось у скульптурну пластику, що підняло майстра на нову художню висоту. (Додаток № 12-15)

Перша персональна виставка Бокотея в 1988 році у Львові стала ніби "зведенням" усіх істин і прозрінь, здобутих в експериментах і, можливо, найдорожчою перемогою у його багаторічній битві за підкорення скла. Пластично-живі, яскраві, повні кольорів і почуттів твори, в яких він розкрився не лише як талановитий експериментатор, але і як глибокий мислитель, і як тонкий спостерігач життя, підкорили Львів.

Праці Бокотея, як твори  істинно, станкові, викликають потік  асоціацій, що ніколи не бувають, однозначними. Його вільне поводження зі скломасою, деформація її приводять до створення експресивних композицій з включенням гранично абстрагованних людських образів, які, здається, перетворюються в систему, що несе якийсь сакральний зміст символів, котрі відкриваються митцеві, який стоїть на порозі третього тисячоліття. (Додаток № 14-15) Змістовним символом, який вміщує в собі декілька семантичних значень, бачиться мотив колеса, незмінно повторюваний у творах Бокотея. Це і солярний знак — поняття сонця як колеса було одним із найрозповсюдженіших з давнини, сонце як джерело світла означало розум і духовне прозріння, символічний синтез активності космічних сил і плину часу. Колесо Бокотея нагадує і про атрибут міфологічної Фортуни — Удачі, нестабільної, непостійної особи...

Фігуративна пластика Бокотея 80-90-х pp. з плаского вітражного скла отримала дуже широкий резонанс на його персональних виставках у Франції, Бельгії, Голландії. У кожній композиції з Цієї серії — свій театр, де розгортається своя маленька драма.

Починаючи з 1981 року І  по сьогодні, Бокотей багато експериментує з пласкими декоративними пластами, які в інтер'єрному просторі сприймаються абстрактним Малярством у склі. Аналогів його віртуозному володінню живописними засобами у гутному склі в Україні немає ГИ.ЙГ;ЛІ

Ідея проведення у  Львові симпозіумів гутного скла виникла у Бокотея у 1988 році, після того як він вперше взяв участь у Міжнародному симпозіумі гутного скла у Нові Бору в Чехословаччині. Його приємно здивувало толерантне, поважне ставлення майстрів Заходу (беззаперечно лідируючих у технічному оснащенні гутних підприємств) до творчих пошуків слов'янських митців і, до речі, їх зацікавленість досягненнями українських гутників.

Хоча згодом він не раз переконувався, наскільки творче мислення українців, у генетичній пам'яті яких закладені знаково-символічна система їх пращурів і традиції народного мистецтва, оригінальніші від часто вихолощених, роками незмінних технологічних і образних прийомів багатьох європейців і американців. У випадку, коли знайдено який-небудь ефектний кольоропластичний хід, він може нескінченно повторюватись в творах, якщо це дає змогу заробляти гроші. Багатолітня експлуатація відпрацьованого прийому не вважається недоліком, не сприймається мистецькою і творчою вичерпаністю. А для українських гутників таке ремісництво, нехай на найвищому рівні — неприпустиме.