Цілі інвестиційної діяльності на підприємстві

6. Ринок цінних паперів  повинен отримати подальший розвиток. Має стати більш розгалуженою його інфраструктура, більш досконалою правова база. Положення Законів „Про заставу”(1992р.), „Про власність” (1991р.), „Про цінні папери та фондову біржу” (1991р.) не відповідають сучасним вимогам, у тому числі вимогам міжнародних фінансових ринків. Текст Закону України „Про цінні папери і фондову біржу ” дуже стислий, і органи влади мають право вільно трактувати чинне законодавство та приймати багато підзаконних актів, що регулюють сферу фінансового ринку в Україні.

З метою створення  привабливого інвестиційного клімату та розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» від 28 грудня 2001 р. № 1801 [23].

Основними завданнями Програми є:

• у сфері створення привабливого інвестиційного середовища для приватного не позичкового капіталу:

перегулювання підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності;

завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах  рівності всіх інвесторів;

забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;

удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;

підвищення ефективності процедур банкрутства;

забезпечення подальшого реформування податкової системи, в  тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків;

підвищення інвестиційної  привабливості об'єктів приватизації;

подальше проведення адміністративної реформи з метою вдосконалення та підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції;

зміцнення банківської  системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження  іпотечних механізмів;

пожвавлення інвестиційної  діяльності у спеціальних економічних  зонах;

сприяння судовій реформі  та безумовному виконанню судових  рішень;

створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні  галузі української економіки;

• у сфері розвитку інвестиційної діяльності держави:

усунення структурних  деформацій в економіці України  шляхом випереджаючого нарощування  темпів розвитку споживчих галузей  та сфери послуг;

розширення і модернізація транспортної інфраструктури, зокрема, газотранспортної системи, створення умов для зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основі залучення інвестицій у розвиток транспортної інфраструктури, дорожнього господарства, із використанням механізмів концесії та лізингу;

сприяння збільшенню обсягу інвестицій у галузі зв'язку та телекомунікаційних послуг;

стимулювання залучення  інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність [23].

Виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності забезпечить створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, поліпшить її привабливість для іноземних інвесторів.

Дефіцит платоспроможного попиту всередині країни і не конкурентоспроможність українських підприємств на зовнішніх ринках зумовлюють значну недозавантаженість вітчизняного промислового потенціалу, що поглиблює проблему ліквідності інвестицій і підвищення віддачі на вкладений капітал. У цих умовах спостерігається досить чітка тенденція зниження платоспроможного попиту на інвестиції. Отже, головний стимул до накопичення інвестиційного потенціалу — це забезпечення належних умов для розширення господарських оборотів у реальному секторі.

Неплатоспроможність попиту на інвестиції не відміняє потреби  в них. За даними Держкомстату України, на інвестування в 2006 році було спрямовано лише 3,5 млрд. дол. США при розрахунковій потребі в інвестиціях на структурну перебудову економіки 200 млрд. дол. Причина такого становища полягає, на думку О.С. Редькіна, в тому, що орієнтири деякої фіскальної стабілізації майже повністю усунули державу від фінансування інвестиційної діяльності в Україні. Централізовані капіталовкладення, закладені в бюджет-2006, становили 2,8%, у бюджеті на 2007 рік вони були визначені в розмірі лише 1,3% від очікуваних інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування [28].

Стає очевидним, що значна частина прибутків перебуває  в "тіні", й це загострює проблему, оскільки в традиційному розумінні  цього терміна вона не створює, а  активно бере участь в амортизації  основних фондів вітчизняної промисловості. Причина вивезення капіталу і розробка різних тіньових схем криється в неспроможності механізму лібералізації інвестиційних процесів. Цей фактор робить вагомий внесок у платіжну кризу і дефіцит платіжних ресурсів.

Обсяг фінансових ресурсів комерційних банків досить незначний — їхні активи становлять лише 22% ВВП. Проте за відсутності адекватних механізмів кредитування реального сектору економіки і такий розмір уже викликає розмови про перевищення пропозиції кредитів над платоспроможним попитом на них. Незважаючи на абсолютне зростання використання кредитних ресурсів, порівняно з 2007 роком спостерігається їхній спад25. Питома ж вага кредитних операцій в активних операціях, що проводяться банками, невелика. Це пов'язано знову ж таки з політикою державного регулювання Національного банку України щодо питань резервування, встановлення процентних ставок, яка повністю суперечить принципам лібералізації інвестиційного процесу як такого [18].

Розділ ІІІ. Аналіз ефективності інвестиційної діяльності на підприємствах України

3.1 Стан інвестиційної діяльності в Україні

Досвід розвинутих країн  засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних  розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування. У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій.У перехідний період в основі інвестиційної політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання. Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання .Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів. Пріоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку. Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії. На особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: Пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств. Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики. В Україні ЄБРР фінансує проекти реконструкції аеропорту «Бориспіль», створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділяє кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств. Пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству реконструкції та економічної інтеграції. Ефективність співробітництва з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих років, а не для безпосереднього інвестування в економіку країни. Більшість вітчизняних підприємств функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку. Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів. 1) Закон України «Про іноземні інвестиції» (від 13 березня 1992р.); 2) Декрет Кабінету Міністрів України № 55-93 «Про режим іноземного інвестування» (від 20 травня 1993р); 3) Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (від 17 грудня !993г.); 4) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 31 травня 1995р.); 5) Постанова Верховної ради України № 184/95 «Про застосування ст.28 Закону України «Про державний бюджет України на 1994р.»« (від 31 травня 1995р.). 6) Закон України «Про режим іноземного інвестування» (від 19 березня 1996р.) [24] .

Як бачимо, тут слід підкреслити не відпрацьованість та не відлагодженість правової сфери. Часто новий закон скасовує або зводить на внівець попередній; законодавчі акти, що продукуються різними урядовими структурами, частково дублюються; існує різновекторність дій ключових гілок влади. Відбуваються перманентна зміна законодавства та внесення корективів до нього, які призводять до дестабілізації в економіці та фінансах і зумовлюють збитки підприємств. Загалом має місце маніпулювання правовим полем, якого не визнає цивілізований ринок. Украйні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що ґрунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно і відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства – дієздатності судової системи та юридичних процедур. По-третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів. Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

3.2 Інвестиційний клімат та фактори впливу на нього

Інвестиційний клімат —  це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора. Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5-10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають: • приховане безробіття; • неможливість виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту громадян; • відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників; • високий рівень злочинності; • слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін. Чинники та мотиви залучення прямих іноземних інвестицій Під інвестиційним кліматом прийнято розуміти сукупність об’єктивних та суб’єктивних умов, які впливають на процес інвестування народного господарства та окремих підприємств, компаній, галузей. Слід особливо наголосити, що в даному визначенні не проводиться поділу між вітчизняними та іноземними інвестиціями. Це дає змогу розглядати насамперед базові чинники, які впливають на підприємницьку та економічну активність в країні. З огляду на комплексність та багатофакторність самого процесу інвестування, до складових інвестиційного клімату слід включати: природно-географічні умови: геостратегічне положення, забезпеченість природними та людськими ресурсами; сучасну економічну динаміку країни: знаходження на етапі піднесення чи спаду, рівень інвестування, стабільність національної валюти, показники фінансової стабільності тощо; стратегію і тактику державної політики: прозорість та послідовність, здатність реалізувати поставлені стратегічні цілі та дотримуватись поточних зобов’язань, структурну, бюджетну, грошово-кредитну, валютну політику, ставлення до іноземних інвесторів; стан внутрішнього ринку країни: перспективи реалізації результатів виробничої діяльності, рівень доступу до виробничих ресурсів; наявний виробничий потенціал країни: його ресурсозабезпеченість, здатність до виробництва інвестиційних товарів, потреба в інвестиціях; фінансову систему країни: її спроможність до акумулювання фінансових ресурсів, забезпечення їхнього руху та цільового використання; податкову систему країни: рівень податкового навантаження, наявність податкових стимулів до інвестування; ринок праці: наявність вільних трудових ресурсів, вікову структуру робочої сили, рівень професійної кваліфікації, наявність виробничої культури; розвиток інфраструктури: рівень розвитку транспортної, енергетичної, телекомунікаційної мережі, готельної, житлової мережі тощо як для виробничих, так і для споживчих потреб; інституційну систему країни: врегульованість відносин власності, розвиток ринкових інститутів, наявність інституцій з підтримки інвестицій, інформаційне забезпечення, розвиток підприємницької та правової культури бізнесу; зовнішньоекономічні відносини країни: динаміку і структуру імпортно-експортних операцій та капіталопотоків, участь у різного роду міжнародних організаціях та угодах; соціально-політичну ситуацію в країні: рівень соціальної напруженості, послідовність державної політики, перспективи її подальшої динаміки; правове поле: характеристики національного законодавства, спроможність держави до забезпечення виконання його вимог та наявність відповідної інфраструктури, рівень розвитку корупції, «тінізації» економіки.

Чинники, що формують інвестиційний  клімат в державі.

Таблиця

У даному контексті слід зауважити, що, коли розглядати інвестиції як придбання реальних активів для здійснення виробничої діяльності, а не як суто фінансову операцію, умови стабільності та передбачуваності економічного середовища вкладання капіталів і поведінки потенційних реципієнтів повинні носити вже довготерміновий характер. Виходячи з цього, сукупність чинників, які складають інвестиційний клімат, слід, на нашу думку, розділити на дві основні групи: регуляторні та макроекономічні. Регуляторні чинники відображають вплив на інвестицію з боку органів державної влади різного рівня у вигляді вимог щодо реєстрації, оподаткування, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо. Очевидно, що цей вплив може бути швидко та досить радикально змінений внаслідок прийняття певних рішень адміністративного характеру. Значною мірою це стосується навіть корупції: хоча, як явище, подолати її одномоментно неможливо, конкретний випадок може бути подоланий негайно. Ризики інвестиціям з боку регуляторних чинників можуть бути подолані в ході безпосередніх домовленостей між інвестором та представниками державної влади (в офіційному чи неофіційному порядку). Макроекономічні чинники відображають значно більш глибинні залежності та стосуються характеристик макроекономічного (а також інституційного) середовища, в якому розгортається інвестиція - динаміки грошово-кредитної сфери, стану внутрішнього ринку, рівня ресурсної забезпеченості тощо. Вплив з боку цього середовища є неперсоніфікованим та обумовлений дією об’єктивних ринкових законів, а відтак є довгостроковим та практично не підлягає врегулюванню, а отже - просто враховується в процесі розробки інвестиційного проекту. Надання інвестору певних пільг чи преференцій може тимчасово перевести проблему на регуляторний рівень. Проте в цьому разі ефективність реалізації інвестиції стає цілком залежною від адміністративних рішень органів державної влади. На нашу думку, іноземний інвестор в змозі впливати на макроекономічні чинники, формуючи та лобіюючи власну позицію стосовно побудови макроекономічної політики держави-реципієнта [25].