Прислівя та приказки перської мови із компонентом частин тілу

Прислів'я і приказки - широко поширений жанр усної народної творчості. [16] Невідомо час виникнення прислів'їв і приказок, але незаперечно одне: і прислів'я, і приказки виникли у віддаленій старовині, з тієї пори супроводять народу на всьому протязі його історії. Заслуговують уваги ті виразні засоби, за допомогою яких досягається стійкість або легкість для запам'ятовування прислів'їв і приказок. Один з таких засобів - це точна або ассонансна рима.

Проста збалансована форма прислів'їв і приказок є  найбільш часто вживаним прийомом.

Стислість є істотним аспектом висловів, що запам'ятовуються. Лише дуже небагато прислів'їв і приказки багатослівні, більшість з них містить не більше п'яти слів.

Приказкою вважається стійка пропозиція такої ж структури, як і прислів'я, але така, що позбавлена дидактичного змісту.

Прислів‘я поділяються  на давні та нові, на загальні та окремі, загальні ж та місцеві, історичні, політичні, юридичні та ін.

Прислів'ями і приказками слід вважати ті вислови, які користуються суспільною популярністю. Звідси витікає, що звичайно це - старовинні вислови, оскільки за короткий строк вони не могли б стати частиною суспільної свідомості. Звичайно, бувають виключення, і деякі прислів'я і приказки уриваються в народну свідомість з незвичайною швидкістю. [23]

Іноді дуже важко відрізнити прислів'я від приказки або провести чітку грань між цими жанрами. Приказка граничить з прислів'ям, і у разі приєднання до неї одного слова або зміни порядку слів приказка стає прислів'ям.

Тож, не дивлячись на розбіжності  серед лінгвістів стосовно визначення прислів'я та приказки (деякі вважають, що приказкою називається короткий образний вислів, що відрізняється від прислів'я незавершеністю висновку. Інші вважають, що головна відмінність прислів'я від приказки убачається в тому, що прислів'я виражає загальну думку, а приказка - думка часткового характеру. На думку цих лінгвістів, не тільки прислів'я, але і приказки можуть мати форму закінченої пропозиції) у своєму дослідженні ми притримуємось думки лінгвістів, що вважають, що і приказки мають форму закінченої пропозиції, відповідно граничать між собою, та іноді майже не відрізняються.

Таким чином, прислів‘я та приказки є енциклопедією народного життя. Вони не тільки відображають різні об‘єкти діяльності людей, а й дають оцінку, живуть разом з народом його турботами й болями, радіють його успіхам, палко захищають і стверджують добро, нещадно карають зло. У прислів‘ях та приказках відтворені всі сторони людського життя: побут, родинна, потреби, звички та народні погляди на природу. В данній роботі будуть проаналізовані ідейно-тематичні групи прислів‘їв та приказок: зі значенням частин тіла (голова, очі, руки, серце, шлунок, шкіра, розум, ноги, ніс, вуста).

 

 

 

 

 

§2Класифікація фразеологічних одиниць

Існують різні підходи  щодо принципів класифікації фразеологізмів: структурно-семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний.

П.Г.Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смисловою та порівнювальною функцією компонента на фразеологічні одиниці (ФО) ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні. [12]

У О.В. Куніна знаходимо  розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням («остання крапля» від прислів'я «Остання крапля переповнює чашу терпіння») . Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених. [15]

Та все ж таки, як правило, при класифікації фразеологізмів учені нашої країни використовують запропоновану ще в 1977 році російським академіком В.В. Виноградовим [9] систему виділення з-посеред фразеологічних одиниць трьох основних класів за ознакою їх умотивованості чи то збереження словами-компонентами в тій чи іншій мірі значень цих слів. За звичай поділяються:

1. Фразеологічні зрощення - немотивовані одиниці, значення яких нібито зовсім не виводиться зі значень компонентів. Звичайно приводяться приклади таких сполучень, що або мають у своєму складі слово-архаїзм, відсутнє в активному словнику мовця, або метафоричність виразу настільки відсунула значення слова у складі фразеологізму від основного, що він уже ніяк не асоціюється з певною денотативною семантикою слів-компонентів. Такі фразеологізми у реченні виступають своєрідним синтаксичним монолітом, не допускають ніякої реструктуризації чи вкраплень у вигляді додаткових означень чи уточнень.

Наприклад:

Як більмо на очах –  бути зайвим, заважати;

Мороз по шкірі пробирає – бути враженим ;

Кусати собі лікті – дуже шкодувати  за чимось.

2. Фразеологічні сполучення - це такі, один з компонентів якого є зв'язним, а інший зберігає своє денотативне значення і легко дешифрується. До таких сполучень часто входять слова що мають обмежену валентність. Кількість фразеологічних сполучень у такому розумінні надзвичайно велика; сюди звичайно відносять дієслівно-іменні перифрази простих дієслів, прикметникові сполучення з постійним епітетом, прийменникові групи з усталеним порядком слів у функції прислівника чи прикметника. Наприклад:

1) ……………………………… …..«Вушка на макушці» (прик.);

2) …………………………………. «Шкіра та кістки» (прик.);

3) …………………………………………………………………………………..

«Ніс витягне – хвіст підіжме, хвіст витягне – ніс підіжме» (присл.);

4) ………………………………………………………………………………. «Або грудь у хрестах, або голова у кустах.»;

5) ………………………………. «Ні в брів, а в око»;

6) ………………………………. «З ока на око».

7) ……………………………………………………….«Що в лоб, що по лбу»;

3. Фразеологічні єдності - це такі фразеологізми, що є семантично неподільними, але загальне значення мовцями , все ж таки , сприймається як мотивоване, асоціації. Наприклад:

1) …………………………………………………………………………………..

«На чужий каравай  рота не зазіхай, а раніше вставай  та свій затівай»;

2) ………………………………………………………………………………….

«Кінь на чотирьох ногах, та й він спотикається»;

4) …………………………………………………………………………………..

«Засмучувати друзів – грати на задоволення ворогам!»;

5) …………………………………………………………………………………

 «Уста  без посмішки – лише додаток до обличчя» (присл.);

6) …………………………………………………………………………………

«Серце без кохання , наче скрипка без струн!»;

7) …………………………………………………………………………………

«Сивина в голову, а біс в ребро»

8)…………………………………………………………………………………….

«Втирати кому-небудь в голову виноградний сік»

Невисоким ступенем ідіоматичності характеризуються парні сполучення слів будь-якої частини мови, компоненти яких є або синонімами чи антонімами, або словами спорідненими за значенням у якомусь іншому сенсі. Експресивні та емфатичні, вони зустрічаються як в перській, так і в українській мовах, хоча ступінь мотивованості може бути різним. [6]

Для порівняльного дослідження  фразеологічної системи мови проблема мотивованості все ж не настільки важлива, щоб порівнювати фразеологічні одиниці у двох мовах за цією ознакою, тим більше що у реальному мовленні фразеологізми виявляються не настільки непорушними і можуть піддаватися перерозкладу та семантичному оновленню, особливо у художній літературі.

В перській мові широко відомі такі сполучення дієслова, що служать для вираження  однократної дії. Можна сказати, що такі структури характеризуються певним узагальненим значенням і  іноді вони розглядаються як граматикалізовані  структури, що слугують для вираження більш розчленовано основних граматичних значень. Цікаво, що такі структури в українській мові мають аналоги системно однослівними дієсловами.

О.В. Кунін виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне перські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі. [16]

Узагальненою класифікацією фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.М. Мокієнка [19] фразем на дві групи - природні та умовні. Перша група - фразеологізми, що виникають самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини, до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу.

Особливу увагу походженню фразеологізмів приділяє англійський фразеолог Л.П. Сміт. [25] Основним джерелом виникнення ідіом є життя та діяльність людей: «в своїй більшості образні та ідіоматичні вирази створювалися народом і тісно пов'язані з інтересами та повсякденними заняттями простого люду. Нові слова та ідіоматичні вирази є, як правило, результатом мовотворчості неграмотних людей; наші найкращі ідіоми, найбільш яскраві образні вирази виникли не в бібліотеках та вітальнях, а в майстерні, на кухні чи в льоху». Наприклад :

1) …………………………………………………………………………………... "Втирати кому-небудь в голову виноградний сік"

2) …………………………………………………………………………………...

«Знявши голову, за волоссям не плачуть!» (прислів’я).

 Отже, англійський  вчений виділяє ті сфери життя,  звідки беруть початок ФО. Це  різні галузі людської діяльності (вирази, притаманні носіям різних професій; ідіоми, пов'язані з сільським господарством, побутом, тваринним світом, спортом), предмети повсякденного вжитку. В особливий розряд ідіом Л.П. Сміт виокремлює такі, джерелом яких є людське тіло, і ще групу фразем, до складу яких входять так звані «фразеологічні дієслова» - словосполучення, які складаються з дієслів та прислівників чи прийменників. До того ж він виділяє запозичені ідіоми та біблійні.

Тож ми вияснили, що до фразеологічної системи обох мов відносимо і  паремії (саме те, що найпильніше ми роздивимось у нашому дослідженні) - прислів'я та приказки, яким також властива відтворюваність і непряма номінація. Звичайно такі мовні утворення стоять у проміжному за мотивованістю єдності. Прислів'я та приказки (паремії) звичайно мають свою національну специфіку і відображають світобачення того чи іншого народу.

У ході дослідження даної курсової роботи ми з’ясували, що є такі підходи до виділення окремих груп (без особливої уваги до однорідності групи) : структурний та семантичний.

Іменникові фразеологізми - це, як правило, такі, що мають у своєму складі ядерний іменник та виступають у реченні у функції іменника. А також ті, що не мають відповідних фразеологічних еквівалентів, передаються описово, хоча можливі і кальки. Наприклад :

1. ……………………………………………………………………. …………..

«Сивина в голову, а біс в ребро!»;

2. ……………………………………………………………………………….

«Серцю не накажеш!»

Прикметникові та прислівникові  фразеологізми можуть мати в своєму складі як прикметники, так і інші частини мови, та виконують вони роль прикметника чи прислівника. [6] Наприклад :

1. ……………………………………………………………………………….

 «Ділити шкуру неубитого ведмідя»;

2. ………………………………………………………………………………

«Говорити за очі» (прик.)

3. ……………………………………………………………………………..

«У семи няньок дитина без ока» (присл.).

Тож, ми визначили, що фразеологізм це стійкі сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями. До фразеологічних одиниць належать і комунікативні фразеологізми - паремії. Хоча вони не еквівалентні словам, їх відзначає характерна для інших фразеологізмів відтворюваність у мові в готовому вигляді, образність і те, що загальні їхні значення все-ж таки здебільшого не зводяться до значень їхніх компонентів. [20]

Паремії - приказки та прислів'я в українській  та перській мовах

Паремії перської та української  мов можуть бути подібними за лексичним  складом, комунікативним значенням  та стилістичним забарвленням, та все  ж значна частина перських, і українських  прислів'їв мають свої особливості, і відповідник у порівнюваній мові часто буває тільки приблизним. При порівнянні паремій характерним є визначення спільного асоціативного значення, аналогічність ситуації, у якій доречним є вживання прислів'я.

Так, однією з характерних  рис українських прислів'їв є  те, що значна кількість повчальних елементів мають іронічний характер.

Прислів'я та приказки можуть (і часто стають) джерелом фразеологізмів дієслівної чи іменної  структури, у мовленні вони можуть вживатися  вже як окремі дієслівні чи іменні фрази.

У мовленні часто вживаються лише фрагменти прислів'їв, створюючи ефект алюзії - адже такі одиниці зазвичай добре асоціюються не просто з прислів'ям, а і з тією ситуацією, тим прагматичним значенням, яке воно має у повному вигляді. Оновлення (осучаснення) прислів'я чи простого фразеологізму, прив'язка його до будь-якої конкретної ситуації робить його більш експресивним [27].

Способи відтворення паремій з перської мови на українську та порівняння лексичних  одиниць при відтворенні