Оцінні прикметники як засіб вираження емотивної модальності (на матеріалі іспанської мови)

Експресивність виражається інтонаційною структурою і кличною формою речення. Вона виникає в тих випадках, коли оцінка є безпосередньою реакцією на події. [38, с. 12]

Афективність – оцінні вираження і висловлювання, які виражені особливою властивістю—ступенем зацікавленості суб’єкта. Афективність виражається різними способами, зокрема словами-інтенсифікаторами. Ступінь афективності інтесифікаторів та інших подібних одиниць неоднакова, вони розташовані, як і всі елементи, що відносяться до оцінної структури, за шкалою спадання\наростання. Серед оцінних виразів виокремлюється особливий клас слів, які містять афективність в своєму значенні (прикметники приголомшливий, чудовий, неймовірний, жахливий) [20, с. 42].

Інтенсифікація – посилення ознаки «добре» чи «погано». Протилежною властивістю є деінтенсифікація (послаблення ознаки). Інтенсифікація може бути виражена у семантиці слів, а також позначатися афіксами. В якості інтенсифікаторів часто використовуються стійкі вирази на кшталт: дурний аж світиться, сивий як голуб [20, с. 43].

 

1.5.2. Оцінка як оцінний аспект значення. Шкала оцінок

Невід’ємним атрибутом оцінки є шкала оцінок. Властивістю шкали оцінок є перш за все ознака наростання. Оцінювальна шкала динамічна, вона розгортається у двох напрямках—в сторону збільшення і в сторону зменшення кількості даної ознаки. На оцінювальній шкалі є зона позитивного і негативного (добре\погане), між якими розташована зона нейтрального. [19, с. 56]

Оцінювання предметів і явищ зовнішнього світу являє собою складну пізнавальну процедуру, адже це є оперування двома типами знання – про зовнішній предмет та про потреби суб’єкта. Оцінювальний підхід до предмета чи явища зовнішнього світу передбачає перш за все сприйняття його органами чуття (на цьому етапі формуються первинні емоції, які є базою для оцінних суджень). Наступний етап – це оцінювально-розумовий акт, в якому афективне відношення людини до зовнішнього світу постає у перетвореному вигляді, в результаті чого формуються похідні емоції та раціональне судження про цінність предмету. На цьому етапі оцінювальне пізнання, будучи осягненням сутності цінності об’єкта, знаходить своє завершення у вираження відношення суб’єкта до оцінюваного предмету, яке проявляється в оцінці [17, с. 41].

Ілюстрацією цього положення може слугувати схема В. Г. Гака, що виявляє специфіку взаємовідносин емоцій, мислення та оцінки:

СУБСТРАТ

МИСЛЕННЯ

НАСЛІДОК

 

ВІДЧУТТЯ

ПОЧУТТЯ

МОВЛЕННЯ

 

СПРИЙНЯТТЯ

ОЦІНКА

ДІЯ

 

ПРЕДСТАВЛЕННЯ

(+ ВОЛЯ)

 

Оцінка як оцінний аспект значення присутня в найрізноманітніших мовних виразах. Вона може бути обмежена елементами, меншими за слово, а може характеризувати групу слів, і цілий вираз. Існують цілі прошарки лексики, які призначені для вираження оцінки. Це в першу чергу прикметники й прислівники, які мають багату різноманітність оцінної семантики. Оцінка міститься в назвах предметів і дій. [10, с. 52]

Однак особливо важливим є те, що говорити про оцінку можна стосовно цілих висловлювань. Висловлювання сприймаються як оцінні і за відсутності оцінних слів, якщо описується ситуація, що має відповідний зміст у «картині світу». Оцінювальний зміст може бути вилучений із висловлень на підставі контексту.

Таким чином, оцінка може бути співвіднесена як власне з мовними одиницями, так і з семантикою висловлювання в дуже широкому діапазоні значень.

            

1.5.3. Оцінне висловлення

Висловлювання, що встановлює абсолютну чи порівняльну цінність будь-якого об’єкта, що дає йому оцінку, називається оцінним. Логічна структура і логічні зв’язки оцінного висловлення вивчаються логікою оцінок, яка складається з логіки абсолютних оцінок та логіки переваг. Засоби вираження оцінок надзвичайно різноманітні. Абсолютні оцінки частіше за все виражаються реченнями з оцінними словами добре\погано\байдуже. Замість них можуть бути використані слова позитивно\негативно, добро\зло тощо. Порівняльні оцінки формуються у реченнях з оцінними словами краще\гірше\рівноцінно. [32, с. 111]

В мові для вірного розуміння оцінок важливу роль грає контекст, в якому вони формулюються. Можна виокремити звичайні, або стандартні, формулювання оцінного висловлення, але майже кожне речення будь-якої граматичної форми може у відповідному контексті виражати оцінку [34, с. 53].

Виокремити оцінне висловлення серед інших видів висловлювань, спираючись лише на граматичні ознаки, важко. Поняття оцінного висловлення може бути визначено за допомогою протиставлення його дескриптивному (описовому) висловленню, а також за допомогою дослідження внутрішніх оцінок та їх видів. Оцінка є вираженням цінного відношення твердження до об’єкта, протилежного описовому, або істинному, відношенню. У випадку істинного відношення відправним пунктом зіставлення твердження та об’єкта є останній; твердження виступає як його опис. У випадку оцінного відношення похідним є твердження, яке виступає як зразок, стандарт. Відповідність йому об’єкта характеризується в оцінних поняттях. Позитивно цінним є об’єкт, відповідний висловленому про нього твердженню, такий, що відповідає поставленим вимогам. [6, с. 45]

В звичайній мові між істиною та оцінкою є певна різниця. Слово «істинний» використовується, як правило, лише стосовно висловлювань, а от слово «хороший» є багатофункціональним. Оцінне відношення думки до дійсності частіше за все виражається не за допомогою спеціальний оцінних понять, а за допомогою висловлювань з «повинно бути», явним або таким, що мається на увазі. [19, с. 49]

 

  1.6. Семантичні класифікації оцінки

 Діалектика  внутрішнього та зовнішнього, (а в їх рамках соціально- та професіqно-нормативного), ситуативного планів оцінки, показує, що цей процес характеризується складною функціональною структурою, а тому типологія оцінок достатньо умовна. З цієї точки зору оцінки дуже приблизно можна поділити на практичні, духовно-практичні та наукові, а в цих межах – на соціальні, приватні, професійні, ситуативні та оперативні. [10, с. 14]

 Щодо об’єкта  це означає, що в кожному конкретному  випадку суб’єкт виділяє свій  соціокультурний, особистий, ситуативний  і оперативний зміст у контексті поточної діяльності.

Існує окрема класифікація, що виділяє абсолютну та відносну оцінки. У першому випадку характер відношення між суб’єктом та об’єктом виявляється шляхом безвідносного приписування цінності одному предмету або ж класу гомогенних предметів. У другому ж –  приписування одному предмету або ж класу предметів у порівнянні з однопорядковим предметом, класом предметів. Абсолютна оцінка отримує  своє вираження в таких термінах, як «хороший», «поганий», «добро», «лихо», тоді як відносна оцінка (порівняльна) знаходить вираження у словах  – «краще», «гірше», «рівноцінно». [10, с. 15]

В іншій класифікації розрізняють три види оцінки: аксіологична, денотична і сенсуальна. Перша вказує на адекватність/неадекватність характеристик суб’єкта певної діяльносної ситуації, друга вказує на відповідність/невідповідність прийнятим морально-етичним нормам, а остання вказує на те, що певна ситуація викликає у суб’єкта оцінки позитивне або негативне емоційне ставлення.

  Також розділяють  оцінки на два типи в залежності  від наявності ознак, які сприймаються  органами почуттів, або ознаками, що не сприймаються цими органами. До першої групи відносяться ті оцінки, що пов’язані з фізичними почуттями і трапляються незалежно від бажання і самоконтролю комуніканта. Такі оцінки, як правило, не є мотивованими. Їх називають емпіричними або сенсорними. Оцінки, основою яких є ознаки, що не сприймаються органами почуття, а формуються в результаті складних розумових операцій, вона називає мотивованими. [10, с. 15]

В мовознавстві, в свою чергу, виділяють два різновиди: оцінку de dicto, тобто оцінку у формі судження про якість предмета, явища або процеса у позитивному чи негативному змісті, та оцінку  de jure, коли оцінне відношення закріплюється в найменуванні об’єкту.

Розглянувши вищевикладені точки зору на оцінку та оцінність, можна вивести загальне визначення оцінки як категорії лінгвістики. Отже, ми бачимо оцінку як модальну рамку, яка включає у себе ряд обов’язкових елементів (експліцитних та імпліцитних), таких, як суб’єкт оцінки, об’єкт, аспект, оцінний елемент як такий, оцінний стереотип і шкалу оцінок.

                      

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

 

Модальність – це відношення автора слів до навколишнього середовища, воно може бути як негативним, так і позитивним.

За допомогою модальності, демонструючи наше ставлення до того, що ми повідомляємо, ми можемо передати необхідну інформацію найбільш чітко і повно. Тому модальність відіграє важливу роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру.

Емоції суб’єкта – один з найважливіших фактів, які впливають на формування оцінного забарвлення в мовній одиниці – слові чи словосполученні.

Оцінювання предметів та явищ зовнішнього світу, виведення їх до рангу визнаних цінностей відбувається через оцінку. Оцінка є універсальною категорією: не існує мови, в якій були б відсутні уявлення про «добре  / погано».

Оцінка характеризується особливою структурою, яка містить у собі низку обов’язкових та факультативних елементів. Компонентами оцінки є об’єкт, суб’єкт, характер і підстава оцінки, що поділяється на зовнішню і внутрішню.

Суб’єктивний компонент оцінки передбачає позитивне або негативне ставлення суб’єкта до її об’єкта. Об’єктивний компонент оцінки орієнтується на власні властивості предметів або явищ, на основі яких робиться оцінювання.

Типологія оцінок достатньо умовна, згідно різних існуючих класифікацій можна виділили такі типи оцінки: абсолютна та відносна оцінка; оцінка аксіологична, денотична і сенсуальна; емпірична (сенсорна) і мотивована оцінка.

Таким чином, в оцінці семантичний та прагматичний аспекти є нероздільні, усі сторони її функціонування відбивають злиття семантики (власного значення мовних одиниць, включаючи вислів в цілому) і прагматики (умов реалізації процесу комунікації).

Отже, в оцінці постійно взаємодіють об’єктивний та суб’єктивний фактори, до того ж кожен з них торкається і суб’єкта, і об’єкта оцінки.

 

 

 

 

 

 

                                                 РОЗДІЛ ІІ

 

ОЦІННІ ПРИКМЕТНИКИ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ОБРАЗНИХ ОЦІНЮВАЛЬНИХ ЗНАЧЕНЬ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

 

         2.1. Мовні засоби  вираження оцінки в тексті

В тексті оцінка частіше за все не буває незалежною, вона є частиною загальної побудови опису або міркування і органічно пов’язана із дескриптивним аспектом тексту в цілому. Оцінка ніби розміщає об’єкти по їх місцях, визначаючи їх взаємодію. Вивчення оціночних структур лінгвістами доводить, що оцінка торкається самих різних аспектів мовної системи. Оцінний аспект тексту складається із значень, які реалізуються на всіх рівнях мови – в морфології, синтаксиcі, лексиці. Оцінка в тому чи іншому вигляді присутня у будь-яких типах текстів, навіть якщо вона виражена експліцитно. [17, с. 96]

Засоби оцінки поділяються на лінгвістичні та екстралінгвістичні. Лінгвістичні засобами вираження оцінки є морфологічні, лексичні та граматичні. До екстралінгвістичних засобів відносяться жести, інтонація.

Щодо типів оцінювальної лексики, можна зазначити, що у лінгвістиці виділяють наступні одиниці [20, с. 73] :

1) Слова з неоцінним денотативним компонентом

– Не оцінне, не емоційне (techo – parte superior de una construcción,  radiogramma – lo que se transmiten por el radio);

– оцінне, не емоційне (ladrón – una persona que roba);

– не оцінне, емоційне (media naranja – marido, mediocre – una persona sin talento);          

– оцінне, емоційне (adán  – una persona desaseada).

2) Слова з оцінним денотативним компонентом:

– оцінне, не емоційне (hermosa – una mujer bella; gollería  – plato exquisito y delicado);

– оцінне, емоційне (canalla – una persona infame; ).

Така є оцінна системність слова – денотативна і конототивна, ядерна і перефирійна. Але оцінність може бути і не системною. Не оцінні слова можуть стати оцінними в залежності від ситуації, у якій вони вживаються [39, с. 129]. Наприклад, прикметник vacío:

La sala estaba vacía.

Resultó que  película fue vacía.

Однак, існує група слів, які, не маючи оцінності в системі мови, вимагають обов’язкового наведення оцінки в акті мовлення. Ці слова системно передбачають наведення оцінки, а якою конкретно вона буде, залежить виключно від ситуації, референта висловлювання.

Засоби вираження оцінки, як вже було зазначено, багатоманітні. Значення якісної оцінки реалізується за рахунок, наприклад, основи вихідного дієслівного слова. В деяких випадках у похідних словах прирощення оцінних сем трапляється за рахунок, наприклад, переосмислення основи:

–  спеціалізація значення;

–  метафоризація/метонімізація.

Унікальним засобом створення образних оцінювальних значень є лексико-семантична транспозиція. [39, с. 131]

Значення якісної оцінки може бути реалізовано у синтагматиці: