Аналіз німецьких прислівїв за структурною характеристикою

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ВСТУП

Як відомо, інформація у  сучасному світі зберігається і  передається різними способами: письмово, на аудіо і відеоносіях, та в електронному варіанті. Адже колись, коли навіть писемність була невідома, існував простий і доступний всім спосіб передачі досвіду через мову. Досі до нас доходять послання предків у формі пісень, казок, обрядів. Але найкоротшим, інформативним і, можливо, найбільш використовуваним посланням є прислів'я. Саме вони, крім свого смислового навантаження, роблять нашу мову яскравою і виразною.

Прислів'я народів світу  мають багато спільного, але поряд  з цим існують і специфічні особливості, що характеризують колорит  самобутньої культури певного народу, його багатовікову історію. У прислів'ях укладено глибинний зміст і народна  мудрість, що йде своїм корінням в далеке минуле. У них ми можемо побачити культуру, традиції та історію  народу, пізнати, що таке добро і  зло, відчути яким прекрасним засобом  для виховання в людині моральності, культури, духовності є ці джерела мудрості. Кожна людина, незалежно від того, де вона живе, чи багато вчила, вживає в мовленні протягом життя близько 200-300 прислів'їв. Все це зумовлено тим, що цінність вищеназваних полягає в їх стислості викладу і ємності переданого сенсу та змісту. Незважаючи на те, що прислів’я належать до найдавніших надбань людства і вивчаються з точки зору різних наук, до сьогодні залишилось багато відкритих питань і невирішених проблем, які потребують більш детального вивчення.

Питанням вивчення семантичних, структурних, стилістичних та інших  особливостей прислів’їв  займалися  такі зарубіжні та вітчизняні вчені  як: Байер  Х., Райхштейн А.Д., Розен Є.В., Степанова Н.Д.

Проте, незважаючи на наявні дослідження, структурні та тематичні  групи німецьких прислів’їв потребують всебічного і більш ґрунтовного  вивчення.

Актуальність запропонованого дослідження зумовлена загальною спрямованістю мовознавчих досліджень на вивчення семантичних та структурних особливостей німецьких прислів’їв.

Мета  курсової роботи полягає у дослідженні німецьких прислів’їв, а саме прислів’їв з компонентом кольору.

Для досягнення поставленої  мети у роботі вирішуються такі завдання:

• розглянути теоретичні основи дослідження прислів’їв у сучасному мовознавстві;
• виявити тематичні групи німецьких прислів’їв;
• розглянути структурні особливості німецьких прислів’їв;
• розглянути та проаналізувати німецькі прислів’я та приказки з компонентом кольору.

Об'єктом  дослідження є німецькі прислів’я.

Предмет дослідження є семантичні та структурні особливості прислів’їв з компонентом кольору.

Як матеріал дослідження використовується збірка німецьких прислів’їв за упорядкуванням Вентлянда О.А.

        Основними методами дослідження є дескриптивний (застосований при описі проаналізованого матеріалу) та структурний (для аналізу структури прислів’їв).

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність цієї роботи визначається можливістю використання матеріалу на заняттях з порівняльної стилістики та лексикології.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та списку фактичного матеріалу.

У вступі визначається актуальність роботи, мета та завдання дослідження, предмет та об’єкт дослідження, методи проведення дослідження, фактичний матеріал, а також практичне значення роботи.

У першому  розділі розглядається поняття «прислів’я» як об’єкт вивчення фразеології, наведені тематичні групи німецьких прислів’їв та їх структурні особливості.

 У  другому розділі проведений аналіз німецьких прислів’їв з компонентом кольору за структурною та семантичною характеристикою.

       У висновках подані підсумки проведеного дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              РОЗДІЛ I

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИСЛІВ’ЇВ  У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

1. Прислів’я як об’єкт вивчення фразеології

На межі мовознавства, культурології, етнології вченими проводяться  дослідження лінгвокультурологічного  характеру, присвячені аналізу національно-культурної специфіки мовних одиниць, що відображують уявлення про культурні цінності народу. Ці та інші питання допомагає вирішити фразеологія.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ лексикології, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження  фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок  з іншими мовними одиницями, зокрема  словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів, фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Особливості фразеологізму:

1. лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.
2. постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.
3. характеризуються стійкістю граматичних категорій.
4. слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.
5. контекстуальна обумовленість вживання.

 

Широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула  семантична класифікація, опрацьована В. В. Виноградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразотворення . Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів. 
 
Відштовхуючись від синтаксичних ідей академіка О. Шахматова й узявши до уваги деякі думки Ш. Баллі, академік В. Виноградов подав семантичну класифікацію, виділивши три типи фразеолгічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фразеологічні одиниці, у значенні яких «немає ніякого зв'язку, навіть потенційного, зі значенням їх компонентів»: бити байдики, точити ляси, собаку з'їсти (на чомусь), пиши пропало, чорта з два, сон в руку. Семантична неподільність виникає або підтримується у фразеологічних зрощеннях рядом фактів:

• а) наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; взяти на цугундер; ускочити в халепу);
• б) наявністю граматичних архаїзмів (темна вода во облацех; притча во язицех);
• в) втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв'язку.

За визначенням В. В. Виноградова, фразеологічні зрощення являють собою «своєрідні складні синтаксичні слова». Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невивідною основою, вони не мають внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм становлення фразеологічних зрощень і з'ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення.

Фразеологічні єдності — теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне значення їх умотивоване значенням компонентів (не нюхати пороху — не бути ще в боях; прикусити язика — замовкнути; кров з молоком — здоровий та ін.). У них значення цілого пов'язане з розумінням внутрішнього образного стрижня фрази, потенційного смислу слів. Звуковою формою вони нерідко збігаються з вільними сполученнями слів: намилити голову (кому), взяти за боки (кого). Для фразеологічних єдностей характерні римовані співзвуччя (всякої тварі по парі, катюзі по заслузі), алітерація (ні ладу ні складу). Сюди належать і каламбури (прокатати на вороних, сон рябої кобили). 
Фразеологічні єдності можуть виникати і внаслідок синтаксичної спеціалізації фрази, вживання її у певній граматичній формі (нуль уваги; діло табак), внаслідок наявності експресивних відтінків значення (плакали наші гроші). До цього розряду В. В. Виноградов залучає «фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, і літературні цитати, і крилаті вислови, і народні прислів'я та приказки».

Фразеологічні сполучення — «тип фраз, створюваних реалізацією зв'язаних значень слів» Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичні: «зачепити почуття», «зачепити гордість»,«зачепити інтереси». 
У них значення слів виокремлюються чіткіше, різкіше, вони аналітичні: зачепити честь (самолюбство, гордість, інтереси), порушити питання (справу, клопотання). Слово зі зв'язаним значенням допускає синонімічну заміну: глупа ніч — пізня ніч, малиновий дзвін —милозвучний дзвін; поєднується з одним словом (безпробудне п'янство) чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере при неможливості радість, задоволення, насолода бере). Фразеологічні сполучення практично не мають омонімів. 
Семантична класифікація і концепція В. Виноградова здобули чи не найбільше прибічників (В. Жуков, О. Бабкін, В. Телія). Саме семантичною класифікацією В. Виноградова ми і будемо послуговуватися у нашому дослідженні. Різною мірою її розробляли й українські лінгвісти, зокрема Г. Удовиченко, М. Жовтобрюх, В. Русанівський, Д. Баранник, Н. Москаленко, Ф. Медведєв, М. Алефіренко). 
Дуже швидко виявилися й вразливі місця семантичної класифікації В. В. Виноградова: окремі підгрупи в середині типів виділяються на основі різних критеріїв; нерідко важко визначити межу між фразеологічними зрощеннями і фразеологічними єдностями (а тому їх об'єднують в одну групу — ідіоми); два перші типи фразеологічних одиниць різко протиставлені третьому — як цілісні (зрощення і єдності) аналітичному (фразеологічні сполучення). Значна кількість фразеологічних одиниць залишилася неохопленою.

Зберігши три основні  класи фразеологічних одиниць за схемою В. В. Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас — фразеологічні вирази, до яких належать «такі стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням (серйозно й надовго; Вовків боятися — вліс не ходити; Не все те золото, що блищить)». 
Характером зв'язків слів, що входять до їх складу, і загальним значенням фразеологічні вирази нічим не відрізняються від вільних словосполучень і речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються як готові структурні і значеннєві одиниці. 
Серед фразеологічних виразів М. М. Шанський розрізняє дві групи:

1. фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження(Людина — це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший)
2. фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію (трудові успіхи, палії війни, вищий навчальний заклад та ін.).

Близький до семантичної  класифікації В. В. Виноградова розподіл за ступенем граматично-змістової злитості елементів, здійснений на українському матеріалі П. Дудиком. Учений виділяє п'ять типів фразеологізмів: ідіоми, фразеологічні єдності, фразеологічні вирази, фразеологічні сполучення та фразеологізовані словосполучення.

1. Ідіоми об'єднуються семантичною неподільністю, синтаксичною нерозкладністю й замкненістю; зміст ідіоми прямо не випливає з лексичного значення її елементів (бути на близькій нозі).
2. У фразеологічних єдностях значення компонентів трохи ослаблене вільнішою семантичною зв'язаністю структурних одиниць (намилити голову, пальці знати)
3. Терміном фразеологічні вирази передусім об'єднуються прислів'я і приказки (за моє жито ще мене й бито, що легко нажить — з дому біжить). Вони повністю складаються зі слів з вільними значеннями, не виступають семантичним еквівалентом окремого слова.
4. Фразеологічні сполучення — ходові формули, що приховують у собі метафору, мають досить прозору внутрішню форму (прибитий горем, голуба кров, Хома невірний). Сюди належать і фразеологізми-професіоналізми: (вигнати діди (гончарське) «нагріти вироби так, щоб вогонь виходив з горна»); (дати дуб (чинбарське) «обробити шкіру дубленням»).
5. Фразеологічні словосполучення об'єднуються неметафоричністю, синтаксичною неподільністю компонентів (шкода й гадки, невелике цабе, ось тобі на).