Анализ инновационной активности предприятия

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………..2

1. Стратегічний аналіз інноваційної активності підприємства………………………………………………………………...4

1.1 Елементи стратегії інноваційного розвитку підприємства……………4

1.2. Система державного регулювання  інноваційної діяльності………….6

1.3.Суть та особливості управління  інноваційними процесами на підприємстві……………………………………………………………………...18

2. Економічний аналіз діяльності підприємства, технічнЕ забезпечення на шахті «Центральна»

м.Димитрова………………………………………………………………...23

2.1. Організаційно-економічна характеристика шахти «Центральна» та стан гірничого господарства……………………………………………………23

2.2. Визначення потреб в основних і допоміжних матеріалах…………..26

2.3 Пошук шляхів підвищення ефективності управління технічним забезпеченням на шахті «Центральна»………………………………………...36

3.Планування стратегії інноваційного розвитку……….39

3.1.Розробка стратегії інноваційного підприємства………………...……39

3.2 Інновації з точки зору способу їх впровадження……………………..43

3.3 Радикальні інновації……………………………………………………44

Висновки………………………………………………………………...48

Список  використаної літератури……………….……………..49

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В умовах сучасного розвитку ринкових відносин і посилення конкуренції  усе більшого значення для розвитку країни та для успішної фінансово-господарської  діяльності підприємств набуває інноваційний розвиток, який передбачає використання технологій та створення принципово нової продукції. Інновації та інноваційна діяльність є необхідною складовою процесу забезпечення успішного, довготривалого та стійкого функціонування підприємства, однією з фундаментальних складових ефективної стратегії та важливим інструментом забезпечення конкурентних переваг.

У наш час, потреба  в активізації інноваційної діяльності, що розглядається як передумова економічного зростання, наштовхується на безсистемність процесу впровадження інноваційної продукції, їх комплексного використання, недосконалість, а подекуди і відсутність формалізованого апарату прийняття управлінських рішень і оцінки їх наслідків, невизначеність економічного механізму управління інноваційною діяльністю підприємств.

Розвиток теорії та практики організації, управління, фінансування, оцінки економічної ефективності інноваційних проектів досліджували у своїх працях вітчизняні та зарубіжні вчені: О. Кантаєва, О. Кузьмін, І. Макаренко, С. Покропивний, А. Пригожин, А. Савченко, Б. Санто, Б. Твісс, В. Терехов, П. Уайт Р. Фостер, М. Чумаченко, Й. Шумпетер, А. Яковлєв, та ін. Проте до теперішнього часу в економічній науці відсутнє чітке уявлення про інновації, не сформовано та не систематизовано об’єкти, методичні підходи та методичний інструментарій до вивчення аналізу інновацій як самостійного напряму досліджень. Таким чином, існує необхідність в систематизації вже існуючих напрацювань, подальшому вивченні інструментарію управління інноваційною діяльністю підприємств, і в першу чергу, аналізу ефективності інноваційної діяльності, як підґрунтя прийняття управлінських рішень.

Метою цієї роботи є обґрунтування  і поглиблення теоретико-методичних підходів до аналізу інноваційних процесів та розробка практичних рекомендацій щодо формування аналітичного забезпечення як інформаційної системи управління інноваційною діяльністю підприємств; визначення мети аналізу ефективності інноваційної діяльності та послідовності його проведення; вивчення та доповнення переліку показників оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств з урахуванням вимог сьогодення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Стратегічний аналіз інноваційної активності підприємства

1.1 Елементи стратегії інноваційного розвитку підприємства.

    Стратегічний  менеджмент сьогодні є невід’ємною  складовою успішної діяльності  підприємства, оскільки воно не  може існувати на сучасному  ринку без ефективних стратегій  реагування на зміни зовнішнього  середовища і потреби його цільових груп споживачів та ринків. За таких умов значення пошуку ефективних стратегій та інновацій постійно зростає. Підприємства, які не приділяють належної уваги змінам у зовнішньому оточенні і нездатні оперативно реагувати на них, приречені бути витисненими з ринку потоком нових товарів, послуг, більш ефективних стратегій конкурентів. Отже, процес розробки науково-теоретичних і практичних підходів до забезпечення інновацій як основи стратегій розвитку підприємства повинен спиратися на обґрунтовані теоретичні концепції і прогнози, щоб виявляти значущі для діяльності підприємств стратегічні проблеми і цілі.

    На єдність цілей і  завдань між інноваційними і  стратегічними процесами звертають  увагу багато вчених. Дослідження  сучасних тенденцій перспективного  розвитку господарської діяльності, з одного боку, і джерел економічного зростання, з іншого, свідчить про істотне посилення ролі інновацій в стратегічному управлінні підприємством. Не дивлячись на значний внесок дослідників в теорію управління інноваціями, у їх роботах не ставилися цільові завдання формування методологічної бази управління інтеграцією інноваційної діяльності та стратегічного розвитку підприємства і розробки концептуальних підходів до його стратегічного розвитку на основі інновацій [2, c.46].

      Недостатнє залучення інноваційних розробок до господарської діяльності підсилює технологічне відставання вітчизняних підприємств, уповільнює просування на ринок прогресивної наукоємкої продукції, стримує економічне зростання, підвищення конкурентоспроможності виробництва і, як наслідок, не забезпечує ефективних шляхів для стратегічного розвитку підприємств. Дослідження інтеграційних моментів дає підставу висунути гіпотезу про можливість зближення і взаємопроникнення стратегічного і інноваційного розвитку, що визначає необхідність формування ефективної методологічної бази, яка б забезпечувала урахування інноваційних розробок при формуванні стратегічних  напрямків розвитку підприємств.

      Вивчення сутності і необхідності інноваційного розвитку, а також його інтеграції зі стратегічними процесами на підприємстві доцільно розглядати з позиції трансформації економічних відносин. Розрив між змістом зовнішніх змін у господарському середовищі і характером виробничих відносин у внутрішнім середовищі підприємств приводить до виникнення економічних протиріч, що вимагають методологічного вирішення.

    Підприємство як відкрита система може забезпечити досягнення своєї внутрішньої мети (отримання прибутку) за рахунок надання результатам своєї діяльності у вигляді продуктів характеристик, які відповідають вимогам зовнішнього середовища підприємства, як з боку споживачів, так і держави. Слід зазначити, що незважаючи на те, що ці цілі є протилежними, необхідно досягати певного оптимуму в їх поєднанні. Очевидно, що стратегії підприємства, орієнтовані лише на прибуток або лише на задоволення запитів споживачів, однаково помилкові, оскільки не дозволяють забезпечити виживання і розвиток підприємства як системи, тобто без задоволення запитів споживачів неможливо отримати прибуток, у той же час, попит без можливості отримання певного економічного ефекту також не представляє інтересу для підприємств. Стратегія інтенсивного зростання промислового підприємства має бути оптимальним варіантом досягнення цих суперечних цілей в перспективному періоді часу. Саме стратегія інтенсивного зростання повинна пов’язувати воєдино ці суперечні цілі.

    Моніторинг  динаміки прибутку, отримуваного  за рахунок виробництва кожного  з продуктів, що випускаються  підприємством, є свого роду  „сигнальною” системою, оскільки падіння обсягів прибутку відбувається декілька раніше, ніж падіння обсягів реалізації продукції. Настання цього моменту за тим або іншим продуктом, що випускається і реалізовується підприємством, свідчить про те, що стадія зрілості (насичення) життєвого циклу даного товару найближчим часом зміниться стадією спаду, що, у свою чергу, говорить про необхідність активізації інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на „заміщення” цього продукту, і про те, що у підприємства ще є час і ресурси (за рахунок реалізації „старіючого” товару), необхідні для здійснення відповідних інноваційних перетворень.

    В цілому  по підприємству також доцільно  проводити поелементний аналіз  приросту прибутку, який складатиметься  з приросту прибутку за рахунок розширення номенклатури виробів, що випускалися, за рахунок збільшення цін реалізації, за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію, а також за рахунок збільшення обсягів реалізації. Крім того, також буде доцільним здійснити поелементний аналіз приросту прибутку за вищеназваними елементами за кожним з переліку продуктів (послуг), що випускалися підприємством. Проведення подібного аналізу за кожним з продуктів (послуг), що випускаються підприємством, дозволить одержувати дані для розрахунку життєвого циклу узагальненого продукту підприємства і виробити найбільш оптимальну стратегію інтенсивного зростання з урахуванням специфіки стадії життєвого циклу підприємства. Розробляючи на основі аналізу прибутку, який отримано від продуктів (послуг), що випускаються підприємством, стратегію інтенсивного зростання, з’являється можливість визначити такі якісні характеристики стратегії як необхідна інтенсивність і радикальність передбачуваної інноваційної діяльності [8, c.125].

 

1.2. Система державного регулювання інноваційної діяльності

         Характерною тенденцією світового  економічного розвитку початку  XXI ст. є загострення конкуренції  різних типів промислової політики  та розмаїття макроекономічних  моделей. Конкуренція ж товарів  та послуг відступає на другий план. Вже не ринок відкриває шлях до процвітання, а ступінь наукового й інформаційного забезпечення виробництва, рівень його організаційних форм, якість підготовки кадрів, їхня зацікавленість у кінцевих результатах праці. Для досягнення стійкого економічного зростання держава мусить забезпечити збалансованість конкурентної та промислової політики.

         Інноваційна політика є частиною  економічної й спрямована на  забезпечення ефективності інноваційної  діяльності. Стратегія й механізми  реалізації державної інноваційної політики, як правило, визначаються її законодавчими та урядовими структурами. Орієнтація на суто ринкові механізми розвитку та подолання кризових явищ в національних економіках, як свідчить світовий досвід (США часів великої депресії, Німеччина та Японія в повоєнні роки), безперспективна [5, c.42].

         На Заході державне втручання  в інноваційну сферу стало  нормою, і його методи постійно  вдосконалюються. Основною метою  такого втручання є забезпечення  сталого економічного розвитку, підтримка низького рівня інфляції, високої інноваційної активності й зайнятості [28].

         Згідно із Законом України  «Про інноваційну діяльність»,  державне регулювання інноваційної  діяльності здійснюється шляхом:

-        визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

-        формування й реалізації державних,  галузевих, регіональних та місцевих  програм;

-        створення нормативно-правової бази  та економічних механізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

-        встановлення пільгового оподаткування  суб'єктів інноваційної діяльності;

-        підтримки функціонування і розвитку  сучасної інноваційної інфраструктури.

         Законом встановлено повноваження  Верховної Ради України, Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  та органів місцевого самоврядування  у сфері інноваційної діяльності.

         Верховна Рада України визначає  єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме:

-        створює законодавчу базу для  сфери інноваційної діяльності;

-        затверджує пріоритетні напрями  інноваційної діяльності як окрему  загальнодержавну програму або  у складі Програми діяльності  Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля;

-        в межах Державного бюджету  України визначає обсяг асигнувань  для фінансової підтримки інноваційної  діяльності [4].

         Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні й районні ради відповідно до їхньої компетенції:

-        затверджують регіональні інноваційні  програми, що кредитуються з бюджету  Автономної Республіки Крим, обласних  і районних бюджетів;

-        визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм і доручають Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їхні регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів;

-        контролюють фінансування регіональних  інноваційних програм за кошти  бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.