Шпаргалка по "Гражданскому праву"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Марта 2013 в 22:27, шпаргалка

Краткое описание

Ідейно-історичні передумови відокремлення господарського права як самостійної галузі права
На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права: звичаєве торговельне право, купецьке (торговельне) право, промислове та господарське право.
Норми, які стосувалися винятково або переважно торгівлі, існували ще у праві рабовласницького устрою як частина цивільного права.

Прикрепленные файлы: 1 файл

0627759_CB11E_shpori_z_gospodarskogo_prava_ukra_ni.doc

— 1.20 Мб (Скачать документ)

Відповідно до ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні» холдингова компанія — акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Особливості правового статусу ХК:

Закон передбачає спеціальний порядок реєстрації холдингових компаній, що має встановлюватися Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації (Держкомпідприємництва) забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компаній України як складової Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Рішення про утворення ХК (відповідно до ст. 4 Закону) приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформляється відповідним договором.

Статутний фонд ХК формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК; при цьому частка у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК, не повинна перевищувати 20% статутного фонду ХК.

До виключної компетенції загальних зборів ХК належить вирішення питань:

  • формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств;
  • визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративного підприємства;
  • затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств;
  • питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію ХК.

Правомочність загальних зборів ХК у разі включення до порядку денного питань про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних 
підприємств та/або ліквідацію ХК - за умови реєстрації для участі в них акціонерів (їхніх представників), що мають відповідно до статуту ХК більше ніж 80% голосів; зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їхніх представників), що зареєструвалися для участі у загальних зборах.

Корпоративне підприємство не може володіти акціями своєї ХК.

Обов'язковість щорічної аудиторської перевірки ХК та її корпоративних підприємств (ст. 8 Закону).

Публічність діяльності ХК: а) протягом місяця з дня державної реєстрації ХК вона повинна оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР; б) протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу на рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність і фінансову звітність своїх корпоративних підприємств (ст. 9 Закону).

Ліквідація ХК: а) підстави: прийняття загальними зборами акціонерів ХК рішення про її ліквідацію; б) скасування відповідним органом АМК чи КМУ дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання; в) ліквідація усіх корпоративних підприємств ХК та/або залишення у статутному фонді ХК холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства.

 

  1. Правовий статус виробничих, в тому числі сільськогосподарських кооперативів.

Учасниками господарських відносин у сфері господарювання є кооперативи, їх правовий статус визначається ГК України (ст. ст. 94—111), ЦК (§ 2 гл. 8), закони України від 10.07.2003 р «Про кооперацію», від 10.04.1992 р. «Про споживчу кооперацію», від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» (далі –  Закон) кооператив — це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Кооператив є юридичною особою.

Основні види кооперативів також встановлюються Законом України  «Про кооперацію», згідно зі ст. 6 якого відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Виробничий  кооператив — кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно - збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Сільськогосподарський кооператив, відповідно до Закону України від 10.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію» (далі – Закон) визначається як добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб (членів) в іншу юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу. Відповідно, він є виробничим або обслуговуючим. Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) розглядається як підприємство, створене для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства, з обов'язковою трудовою участю його діяльності.

СВК має такі особливості:

  • специфічний предмет діяльності - виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства;
  • можливість участі юридичних осіб, переважно в ролі асоційованих членів;
  • обов'язкова наявність неподільного фонду, що формується за рахунок вступних внесків учасників та майна кооперативу (за винятком землі); у разі виходу, члена кооперативу з останнього вступні внески не повертаються і виплати з зазначеного фонду не здійснюються; цей фонд може бути поділений між. членами кооперативу лише в разі його ліквідації після виплати заробітної плати працівникам, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами (ст.ст. 2, 29 Закону).
  • збереження за членами кооперативу права власності на земельну ділянку, що передається кооперативу в рахунок пайової участі (ч. 2 ст. 20);
  • можливість створення спостережної ради в кооперативах з кількістю понад 50 членів (ст. 18), а також формування з найманих працівників виконавчої дирекції чи найом одноособового виконавчого директора для здійснення управління оперативно - господарською діяльністю кооперативу (ст. 17);
  • можливість доручення функцій контрольного органу в кооперативах з незначною (до 10) кількістю членів одній особі — ревізору (ч. 1 ст. 19);
  • відсутність у членів кооперативу субсидіарної відповідальності за борги кооперативу (ч. 1 ст. 23);
  • можливість залучення до кооперативу асоційованих членів, які зробили пайовий внесок і визнають його статут, з наданням їм лише права дорадчого голосу, з відсутністю в них обов'язку брати безпосередню трудову участь у діяльності кооперативу, але наявністю першочергового (перед іншими членами кооперативу) права на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення земельних ділянок у натурі в разі ліквідації кооперативу (ст. 12);
  • можливість створення для підготовки окремих питань за рішенням загальних зборів, а в період між ними правлінням або спостережною радою спеціальних комісій з членів кооперативу із залученням як консультантів найманих працівників (ч. 3 ст. 13).

Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Також за напрямами  діяльності кооперативи можуть бути: житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

 

  1. Правовий статус біржових організацій.

Універсальне поняття біржі в господарському законодавстві України відсутнє, оскільки правове становище двох основних видів бірж - фондової і товарної - регулюється різними нормативно-правовими актами - Законом України від 10.12.1991 р. «Про товарну біржу» та Законом України від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок». У Господарському кодексі України положення про ці види бірж містяться в різних главах: про товарну біржу - в четвертому параграфі «Біржова торгівля» глави 39 «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарства», про фондову біржу - в параграфі 3 «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності». Водночас аналіз положень зазначених законів і відповідних положень ГК України дозволяє виділити такі спільні кваліфікуючі ознаки біржі будь-якого виду:

  • зазвичай корпоративні засади створення та діяльності (організація корпоративного типу), що передбачає створення кількома (для фондової біржі, що створюється у формі акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, - щонайменше 20) особами, які після державної реєстрації біржі набувають статусу учасника біржі; управління біржею за допомогою системи органів, вищим з яких є загальні збори членів біржі;
  • спеціальний предмет діяльності, некомерційної за своїм характером, - організація торгів на біржі, зосередження попиту та пропозиції на певне майно (продукцію, товари чи цінні папери), сприяння формуванню їх біржового курсу (шляхом біржового котирування цін на підставі реєстрації цін, що виникають стихійно на окремій біржі з урахуванням укладених біржових угод); збирання й обробка інформації товарів (цінних паперів), що допускаються до торгів на біржі, регулювання біржових операцій (порядку укладення біржових угод);
  • заборона здійснювати комерційне посередництво;
  • можливість отримання плати за послуги, що надаються біржею за встановленими нею цінами (відповідно до встановленого нею розміру плати) з метою забезпечення основної діяльності й покриття пов'язаних з нею витрат;
  • наявність власного майна, що формується за рахунок внесків учасників та інших джерел, передбачених на підставі закону статутом біржі;
  • обов'язковість двох локальних документів, на підставі яких функціонує біржа, - статуту біржі та правил біржової торгівлі (правил фондової біржі щодо порядку організації та проведення біржових торгів);
  • особливий порядок укладення угод на біржі, що визначаються правилами торгівлі на біржі, а також розгляду спорів, пов'язаних із біржовими угодами.

Узагальнення зазначених ознак дозволяє дати визначення біржі як некомерційної господарської організації корпоративного типу, що забезпечує організацію та проведення торгів на біржі й укладення за результатами торгів біржових угод, а також може надавати за плату пов'язані з основною діяльністю послуги (крім комерційного посередництва).

Залежно від виду майнових цінностей (цінні папери чи товари), щодо яких здійснюється організація та проведення торгів, розрізняють фондові біржі і товарні біржі.

Фондова біржа оперує цінними паперами, обіг яких не обмежений, а товарна біржа - традиційними видами майна у формі речей (рухоме й нерухоме майно, що може вільно продаватися на конкурентних засадах). Своєю чергою товарні біржі можна класифікувати за різними критеріями.

Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються на: вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі на таких біржах є один вид товарів); спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило, однотипні групи товарів); універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент різноманітних товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.

Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на: відкриті (публічні), на яких крім членів біржі в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.

 

  1. Правовий статус структурних підрозділів вітчизняних та іноземних підприємств.

Відокремлений підрозділ (філія, представництво, структурна одиниця) господарської організації (ВП) - це суб'єкт внутрішньогосподарських відносин без прав юридичної особи, що створюється за рішенням організації, до структури якої входить, і діє в межах повноважень, закріплених у положенні, затвердженому організацією-засновником.

Характерними рисами цих категорій суб'єктів внутрішньогосподарських  відносин є:

• спеціальне регулювання: ст. 64 ГК України; ст. 95 ЦК України; закони: «Про господарські товариства» (ст. 9), «Про банки і банківську діяльність» (статті 23-25) та ін.;

• наявність у ВП статусу суб'єкта внутрішньогосподарських відносин і, відповідно, відсутність прав юридичної особи;

• наявність статусу юридичної  особи у господарської організації (ГО), що створила ВП;

• належність ВП до організаційної структури  ГО, що його створила;

• визначення повноважень ВП в  установчому та внутрішніх документах ГО, до організаційної структури якої належить ВП;

• обсяг повноважень ВП визначається в положенні про нього, що затверджується ГО, яка його створила;

• керівництво ВП здійснюється одноособовим керівником, який у зовнішніх відносинах може діяти від імені ГО, до організаційної структури якого він належить, у межах і на підставі довіреності, підписаної керівником цієї ГО;

• майнова основа діяльності ВП - майно, закріплене за ним ГО, що відображається в актах бухгалтерського обліку та інвентаризації;

• залежність ВП у майновому та організаційному відношенні від ГО, до структури якої він входить і за рішенням якої створюється;

• територіальна відокремленість  ВП від ГО, до структури якої він  входить;

• діє на підставі положення, що затверджується організацією, складовою якої є і за рішенням якої створюється ВП;

• здійснення господарської діяльності ВП від імені ГО, до структури  якої він входить;

• відповідальність за зобов'язаннями ВП несе зазвичай ГО, до структури якої входить ВП;

• ліквідація ВП здійснюється за рішенням ГО, до структури якої він входить.

 

  1. Поняття та види правового режиму майна господарських організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Основним правовим режимом майна господарських організацій є право власності.

Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності у сфері економіки полягає в належності наявних засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх експлуатації, певним суб'єктам.

Власність в економічному розумінні - це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою й у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять: засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається власником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб'єктом господарювання) та охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав і законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власнику реалізацію однієї з основних його функцій - функцію управління своєю власністю.

Информация о работе Шпаргалка по "Гражданскому праву"