Розробка пропозицій щодо покращення фінансофої стійкості підприємства

 

К_авт = ВК/П,                                                         (1.20)

 

де  ВК – власний капітал, тис.грн.;

       П – пасиви, тис.грн.

         Коефіцієнт характеризує частку  власників підприємства в загальній  сум авансових коштів. Що більше  значення цього показника. То  більшою є  фінансова стійкість  підприємства і незалежність  його від кредиторів. У загальній  сумі фінансових ресурсів частка  власного капіталу не повинна  бути меншою від 50%, тобто К_авт> 0,5.

          Мінімальне значення коефіцієнта  К_авт = 0,5 свідчить про те, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними коштами.

          Доповненням до цього показника  є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу – їх  сума має дорівнювати 1 (або  100%). Щодо рівня залучення позичених  коштів у зарубіжній практиці  існують різні думки. Найбільш  поширено таку: частка власного  капіталу має бути не меншою  за 0,6 (60%). У підприємство з високою  часткою власного капіталу кредитори  вкладають охочіше кошти, скільки  воно з більшою ймовірністю  може погасити борги за рахунок  власних коштів. Проте це не  скрізь так: японським компаніям,  наприклад, властива висока частка  залученого капіталу (до 80%). А значення  цього показника в Японії  в  середньому на 58% вище, ніж, наприклад,  в американських корпораціях.  Це пояснюється тим, що  інвестиції  там мають різну природу: в  Америці основний потік інвестицій  надходить від населення, в  Японії – від банків. Високе  значення коефіцієнта концентрації  залученого капіталу свідчить  про велику міру довіри до  корпорації з боку банків, а  значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта  свідчитиме про неспроможність  отримати кредити в банку, що  є певною пересторогою для  інвесторів і кредиторів.

2. Коефіцієнт фінансової залежності:

 

К_ф.з.= П/ВК,                                                          (1.21)

 

де  П – пасиви, тис.грн.;

      ВК – власний капітал, тис.грн.

         Цей показник обернений до  коефіцієнта автономії. Збільшення  К_ф.з. у часі свідчить про підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства і навпаки. Якщо К_ф.з. = 1, підприємство не має позик.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів доповнює коефіцієнт автономії.

          Якщо нормальне мінімальне значення  К_авт = 0,5, то нормальне співвідношення залучених та власних коштів К_з/в = 1.

 

К_з/в  = ЗК/ВК,                                                     (1.22)

 

           де ЗК – залучені кошти,  тис.грн.;

                ВК – власні кошти, тис.грн.

           Значення К_з/в показує скільки позикових коштів припадає на одну гривню власного капіталу. Збільшення значення цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

4. Коефіцієнт мобільності.

          За умов збереження мінімальної  фінансової стабільності підприємств  К_з/в бути обмежений зверху значенням співвідношення вартості оборотних і необоротних активів.

 

К_моб = ОА/НА,                                                           (1.23)

 

         де  ОА – оборотні активи, тис.грн.;

               НА – необоротні активи, тис.грн.

5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу:

 

К_ман = ВОК/ВК,                                                 (1.24)

 

 де  ВОК – власні обігові  кошти, тис.грн.;

       ВК – власний капітал, тис.грн.

          Значення К_ман показує частку власного капіталу, що використовується для фінансування поточної діяльності підприємства. Збільшення значення цього коефіцієнта позитивно характеризує зміни у фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливості вільно  маневрувати власними коштами. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив – 0,4..0,6).

6. Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів:

 

          К_зап = ВОК/З,                                                 (1.25)

 

де  З  - запаси, тис.грн.

         Нормальне значення цього відносного  показника, що було отримане  на основі статистичного узагальнення  господарської практики, становить  0,6-0,8.

7. Коефіцієнт виробничих фондів.

          Визначається відношенням балансової  вартості виробничих фондів (основних  коштів, виробничих запасів та  незавершеного виробництва) до  підсумку балансу:

 

К_вф = ВФ/А,                                               (1.26)

 

             де ВФ – виробничі фонди;

                 А – активи.

            За даними господарської практики  нормальне значення К_вф ≥ 0,5. Якщо показник менший від нормального значення, слід вжити заходів щодо поповнення майна виробничого призначення, залучивши для цього додатково власні кошти або довгострокові кредити.

8. Співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю

 

К_д/к = ДЗ/КЗ,                                                 (1.27)

 

де  ДЗ – дебіторська заборгованість, тис.грн.;

      КЗ – кредиторська заборгованість, тис.грн.

          Зазначимо, що не існує єдиних  однозначних критеріїв для розглянутих  показників. Багато залежить від  галузі, ринкової ситуації та  репутації підприємства (неплатежів, порушення фінансової дисципліни). Загальною вимогою з боку кредиторів  є обережність стосовно збільшення  частки позикового капіталу підприємств;  вони віддають перевагу тим,  у кого велика частка власного  капіталу. Власники підприємства, навпаки,  схильні підвищувати частку позикових  коштів, але в межах припустимого  ризику, щоб не втратити фінансової  стійкості [37].

           Аналіз  фінансової стійкості  за критерієм ступеня покриття  запасів стабільними джерелами  фінансування, а також за критеріями  показників платоспроможності та  ринкової стійкості показників  грошового потоку дає змогу  дістати повне уявлення про  поточний та очікуваний рівні  фінансової стійкості як найважливіші  показники фінансового стану  підприємства [39].

          Для більш детального аналізу  фінансової стійкості можна застосовувати  й інші показники.

         Коефіцієнт забезпеченості оборотних  коштів власними оборотними коштами  розраховують як відношення власних  оборотних коштів до всієї  величини оборотних коштів.

         Мінімальне значення цього показника  – 0,1. Коли показник опускається  за це значення, то структура  визначається незадовільною, а  підприємство – неплатоспроможним. Збільшення величини показника свідчить про непоганий фінансовий стан підприємства і його спроможність проводити незалежну фінансову політику.

         Коефіцієнт співвідношення необоротних  і власних коштів розраховується  як відношення необоротних коштів  до власного капіталу.

         Він характеризує рівень забезпечення  необоротних активів власними  коштами. Приблизне значення цього  показника – 0,5-0,8. Якщо показник  має значення менше за 0,5, то  це свідчитиме про те, що підприємство  має власний капітал в основному  для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно.  За значення цього показника  більшому за 0,8 роблять висновки  про залучення довгострокових  позик і кредитів для формування  частини необоротних активів,  що є цілком виправданим для  будь-якого підприємства.

           Коефіцієнт стабільності економічного  зростання розраховують відношення  різниці між чистим прибутком  і дивідендами, що виплачено  акціонерам, до власного капіталу:

 

К_сез = (П-ДА)/ВК,                                                   (1.28)

 

         де П – чистий прибуток, тис.грн.;

              ДА – дивіденди, що виплачено акціонерам, тис.грн.;

              ВК – власний капітал, тис.грн.

           Розрахований коефіцієнт економічного  зростання порівнюють із коефіцієнтом  за попередній звітний період, а також з аналогічними підприємствами. Цей коефіцієнт характеризує  стабільність одержання прибутку, який залишається на підприємстві  для його розвитку та створення  резерву.

          Якщо цей коефіцієнт становитиме,  наприклад 0,185, то це означає,  що прибуток у розмірі  18,5% власного  капіталу за рік направлено  на розвиток і створення резервів  підприємства.

          Коефіцієнт чистої виручки розраховують  як відношення суми чистого  прибутку та амортизаційних відрахувань  до виручки від реалізації, продукції  та послуг.

          Показники чистого прибутку на  одну акцію розраховують як  відношення чистого прибутку  до кількості акцій;

         Дивідендів на одну акцію –  як відношення суми дивідендів, виплачених акціонерам, до кількості  акцій;

         Дивідендів на одну акцію до  ринкового курсу акцій – як  відношення суми дивідендів, виплачених  акціонерам на одну акцію, до  ринкового курсу акцій.

  Уже із самої методики визначення коефіцієнтів випливає, що аналіз коефіцієнтів – це знаходження співвідношення між двома окремими показниками. Як бачимо, коефіцієнтів багато але всі їх можна об’єднати в 5 груп за характеристиками:

1)       можливості погашення поточних зобов’язань;

2)       руху поточних активів;

3)       власного капіталу;

4)       результатів основної діяльності;

5)       інформації про ринкові ситуації.

  Методика аналізу названих вище коефіцієнти полягає в основному, у порівнянні:

1. фактичних коефіцієнтів поточного року з торішніми, а також з коефіцієнтами за кілька звітних періодів;
2. фактичних коефіцієнтів з нормативними (щоправда, користувачі фінансових звітів рідко коли можуть це зробити);
3. фактичних коефіцієнтів підприємства з показниками конкурентів (дані беруться з фінансових звітів, що подаються у фінансові статичні органи);
4. фактичних коефіцієнтів із галузевими показниками.

           У подальшому в даній  роботі  доцільно, на мою думку, використовувати   наступні основні методи визначення  фінансової стійкості підприємства: горизонтальний, вертикальний, порівняльний  та аналіз коефіцієнтів, що були  розглянуті раніше.

           З оглядом на різноманіття  фінансових процесів, множинність  показників фінансової стійкості,  розходження в рівні їх критичних  оцінок, ступені відхилень від  фактичних значень коефіцієнтів  і виникаючі при цьому складності  в оцінці фінансової стійкості  організації, деякі з зарубіжних  і вітчизняних аналітиків рекомендують  проводити інтегральну бальну  оцінку фінансової стійкості.  Сутність такої методики складається  в класифікації організації, що  аналізується, може бути віднесена  до визначеного класу в залежності  від набраної кількості балів,  виходячи з фактичних значень  показників фінансової стійкості [39].

         1 клас – організація, чиї кредити  і зобов’язання  підкріплені  інформацією, що дозволяє бути  упевненим в повернені кредитів  і виконанні інших зобов’язань  відповідно до договорів і  запасу на помилку.

         2 клас – організація, що демонструє  деякий рівень ризику по заборгованості  і зобов’язанням та  визначену  слабкість фінансових показників  і кредитоспроможності. Ці організації  ще не розглядаються як ризикові.

          3 клас – це проблемні організації.  Навряд чи існує погроза втрати  коштів, але повне одержання відсотків,  виконання зобов’язань, представляється сумнівним.