Власність, як економічна категорія

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб’єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб’єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи - не власники - мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб’єктивне право за своїм розсудом і в своїх інтересах.

Коло суб’єктів права  власності практично необмежене. Власниками відповідно до Закону України  ”Про власність” станом на 19.09.2000р. можуть бути окремі громадяни, колективні утворення: кооперативи, орендні  і колективні утворення, орендні і колективні підприємства, господарські колективи, асоціації ін. Також визнаються суб’єктами права власності різноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні, культурно-виховні, екологічні), щодо майна, яке вони можуть мати у власності відповідно до характеру їхньої діяльності та статутних завдань. (ст.28)

У цьому ж Законі визначено  такий суб’єкт права власності, як релігійні організації (ст.29), що мають право власності на майно, придбане, побудоване, створене і вироблене ними за рахунок власних коштів, пожертвувань віруючих, коштів, наданих державою чи іншими особами, або придбане на інших підставах, передбачених законом.

Суб’єктами права власності  виступають суверенні держави, автономні  республіки та інші національно-державні утворення (автономні області, автономні  округи), а також територіальні  одиниці (краї, області, райони міста).

Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності  визнає народ України, який здійснює належне йому право власності  через Верховну Раду України, а також  через місцеві Ради народних депутатів (ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і юридичні особи. Право власності на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створенні за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Це правило поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, а також іноземні держави можуть володіти на праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних домовленостей.

Об’єктом права власності може бути майно, але тільки індивідуально визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про власність" власністю  можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, в тому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про власність" земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності народу України.

Отже, суб’єктивне право власності - це елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб’єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб’єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Щодо суб’єктивних обов’язків, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються  як зобов’язані суб’єкти повинні  забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати  його суб’єктивне право.

Поняття власності  за Конституцією України, Цивільним  кодексом України та Законом України “Про власність”

Відповідно до ст.41 Конституції  України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно  позбавлений права власності. Конфіскація  майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі і порядку встановлених законом.

Використання власності  не може завдавати шкоди правам і  свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У Цивільному кодексі України  та Законі України "Про власність" сказано, що:

• Право власності - це врегулюванні законом суспільні відносини, щодо володіння, користування і розпорядження майном.
• Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
• Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
• Власність в Україні виступає у таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Як юридична категорія  власність є суб'єктивним тлумаченням об'єктивно існуючих відносин присвоєння, результатом суспільної потреби закріпити те, що вже склалося на практиці, у специфічно регулятивній формі суспільної свідомості. 
Відносини власності є об'єктивно-суб'єктивними відносинами, де об'єктом виступають матеріальні умови виробництва і життя людини (засоби виробництва і робоча сила), а також результати виробництва (матеріальні блага і послуги), а суб'єктами — людина, спільноти, асоціації, трудові колективи, представники держави. Власність на матеріальні умови виробництва і власність на робочу силу забезпечує рівність факторів виробництва в ринковій економіці в тому розумінні, що вони не можуть існувати один без одного в процесі виробництва. 
Відповідно до марксизму, визначальними порівняно з власністю на предмети споживання є відносини власності на засоби виробництва, оскільки останні визначають мету, характер суспільного виробництва, соціально-економічну структуру суспільства, взаємовідносини між соціальними групами і класами. Відносини власності охоплюють процеси присвоєння, відчуження, користування, володіння і розпорядження факторами виробництва та продуктами праці, стратегію і тактику розвитку виробництва, напрями використання засобів, вибору форм організації праці та виробництва, а також контролю за ними. Власність тісно пов'язана з економічною владою. Іншими словами, управління виробництвом є функцією власності, однією з її обов'язкових сторін. Як правило, керує виробництвом (і державою) той, хто є власником засобів виробництва. Власність є одним із ключових (хоч і не єдиним) елементів економічної влади — її джерелом. 
Головним, визначальним у змісті власності є присвоєння, яке є відчуженням об'єкта власності суб'єктом від інших суб'єктів. Від власності як певної форми присвоєння і відчуження потрібно відрізняти володіння, користування і розпорядження. Підприємець у ринковій економіці може не бути власником, але обов'язково повинен мати права володіння, користування і розпорядження — тріаду повноважень власності.

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Власність, як економічна категорія
3. Власність, як юридична категорія
4. Взаємозв'язок між власністю, як економічною і юридичною категоріями.
5. Висновок
6. Список використаної літератури

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ЗУ «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII
2. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/law/9655/
3. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://www.br.com.ua/referats/Economical_topics/42531.htm
4. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-17162-6.html