Власність, як економічні відносини

КЗ «Мелітопольське училище культури» ЗОР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету: « Економічна теорія»

студентки 3 хореографічного курсу

заочного відділу

Ковальової В.В.

 

 

 

 

 

Тема: «Власність, як економічні відносини»

Варіант № 5

                                          

                                                  

 

 

 

 

 

 

Викладач: Рижова Т. М.

 

 

 

 

 

 

м. Мелітополь

2014

План

 

Вступ

1. Поняття власності. Об’єкти і суб’єкти відносин власності.
2. Форми і види власності.
3. Відносини власності в Україні.
4. Основні напрямки приватизації державних підприємств України.

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Людське суспільство  – категорія змінна, оскільки воно постійно

знаходиться у  стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку

суспільства відрізняються  й системами виробничих відносин, які, в свою

чергу відрізняються  відносинами власності.

  Власність  – основна складова економічних  відносин, на якій тримається

решта складових  частин економічної системи. Це виключно складне

суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який

виражає різноманітність  взаємовідносин між людьми. Усвідомлення данного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи.Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті – решт соціальну структуру суспільства.

  Власність  як економічне відношення формується  ще на початку

становлення людського  суспільства. На привласненні різноманітних

об’єктів власності  грунтуються всі найважливіші форми  примусу до

праці.Так, наприклад, за античного засобу виробництва  примус

засновувався  на праві власності на раба –  безпосереднього виробника, при

азіатському способі  виробництва – на праві власності на землю, а в

період феодалізму – на праві власності на землю  і людину одночасно. Але

всі вищенаведені методи примусу до праці мають  позаекономічний характер, економічний  же примус до праці грунтується на власності на капітал і на умови виробництва.Таким чином в розвиненій системі економічних відносин власність відображає найглибинніші зв’язки та взаємозалежності, тобто складає сутність економічного буття.

 

 

1. Поняття власності. Об’єкти і суб’єкти відносин.

 

Власність – це економічні відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили предметів споживання, послуг, об`єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного виробництва.

Найважливішими підсистемами власності  є економічна та юридична власність.

Економічна власність має:

а) Кількісний аспект власності –  означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об`єктів власності, в тому числі об’єктів інтелектуальної  власності. Залежно від того, в  чиїх руках вони зосереджуються (феодал, капіталіст) формується відповідний суспільний спосіб виробництва;

б) Якісний аспект власності –  виражає систему виробничих відносин між людьми щодо привласнення об`єктів  власності у всіх сферах суспільного  відтворення. Вираження даної власності  є такі економічні категорії – вартість, ціна, податок, прибуток, і т д.

Економічна власність тісно  пов’язана з юридичною.

Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного  класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у парі власності.

Найважливіші категорії юридичної власності є:

а) Володіння – право виключного фізичного контролю над об’єктом власності (продавати, дарувати, здавати  в оренду);

б) Використання;

в) Розпорядження – це комплекс заходів, які дозволяють відчужувати  об’єкти власності: продавати, закладати, дарувати, передавати спадково, і т п.

Поняття власності знаходить свій прояв в її об’єктах і суб’єктах. Об’єктами власності є матеріальні  блага (засобі виробництва), національне  багатство в цілому, навколишня природа.

Об’єктами державної власності є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, с/г, будівництві, засоби транспорту і зв`язку, комунальні та інші господарства, основний міський житловий фонд, а також інше майно необхідне для здійснення завдань держави.

Об’єктами кооперативної власності  є засоби виробництва і майно, необхідне для здійснення кооперативних  статутних завдань, кінцевий результат  функціонування кооперативів.

Об`єктами індивідуальної власності  є матеріальні блага для функціонування виробничої і невиробничої сфери, особистого підсобного господарства, тобто засоби виробництва для ведення індивідуального, партнерського і колективного виробництва, а також предмети споживання, житло, одяг, побутові речі.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Головним носієм цих відносин виступає працівник як господар своєї держави і власник свого капіталу. В цілому суб`єктами власності в Україні є: народ України, громадянин України, юридичні особи, держава, іноземні носії власності.

Суть власності знаходить  свій прояв в її функціях:

а) Функція управління суспільним виробництвом;

б) Визначає і фіксує власника;

в) Покладає сувору відповідальність на власника за збереження власності;

г) Викликає інтерес до її ефективного використання задля здобуття прибутку.

 

 

 

 

 

 

 

2. Форми і види власності.

Форми права  власності. В законі "Про власність" зазна-чено, що власність в Україні  виступає у формах приват-ної, колективної  і державної власності. Отже, в  Україні мають місце такі форми  права власності: право приват-ної, право колективної і право державної власності. В основі поділу права власності на форми лежить принцип суб'єктності, тобто принцип належності права тому чи іншому суб'єктові. До права приватної власності нале-жить власність громадян та створених ними юридичних осіб. Право державної власності поширюється на влас-ність, яка належить Україні в цілому (загальнодержавна власність) і адміністративно-територіальним одиницям (комунальна власність).

Щодо права  колективної власності підкреслимо, що в Україні є власність, яку неможливо зарахувати ні до права приватної, ні до права державної власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним парті-ям та іншим громадським об'єднанням, релігійним та іншим організаціям, які є юридичними особами. Мож-ливо, право саме на цю власність і доцільно називати правом колективної власності. Але законодавець до пра-ва колективної власності, крім перелічених, зараховує також право власності, що належить трудовим колекти-вам державних підприємств, колективам орендарів, колек-тивним підприємствам, кооперативам, акціонерним това-риствам, господарським товариствам та об'єднанням.

Як бачимо, названі  суб'єкти або взагалі не можуть виступати  суб'єктами права власності, або  належать до суб'єктів права приватної  чи державної власності.

Отже, можна вважати, що в Україні є повноцінним  право власності у формі приватної  та державної (загаль-нодержавної і  муніципальної) власності, а також  є зачат-ки права власності у  формі колективної власності.

Види права  власності. Поділ права власності на фор-ми не заперечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право приватної власності може бути правом влас-ності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оператив-ного управління державних установ та казенних підпри-ємств і правом повного господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одному суб'єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності. Спі-льна сумісна власність поділяється на власність по-дружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність членів сім'ї, власність, що ви-никає внаслідок придбання майна спільною працею чле-нів сім'ї.

Одним із видів  права власності є право інтелектуаль-ної  власності.

Відтак підкреслимо, класифікація права власності може бути різноманітною, залежно від  практичних по-треб такого поділу. Воднораз звернемо увагу на те, що поділ права власності на форми зафіксований на зако-нодавчому рівні, а поділ права власності на види прова-диться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Відносини власності в Україні.

 

Головний засіб за допомогою якого можна поступово повернутися до нормального життя, - це радикальні зміни відносин власності та формування в нашій економічній системі незалежної фігури приватного власника-людини, яка б працювала для забезпечення власних інтересів через задоволення потреб суспільства. Без врахування відносин власності не можна глибоко з'ясувати суть любого економічного явища.

Соціально-економічною  основою функціонування економічної  системи є відносини власності. Вони виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Власність не існує без виробництва, як і виробництво неможливе без власності і тут відбувається проникнення одного в інше.

Основними функціями  відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва;характеру розподілу обміну і споживання його результатів і доходів;формування суспільної форми праці;реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва соціальної ієрархії, становища людини в цінностей.

Для того, щоб продовжити вивчення проблеми власності, треба, насамперед дати відповіді на питання про  те, а чому саме власності приділяється така велика увага, чому вона вважається економічною основою процесів, що відбуваються в сфері матеріального життя суспільства. Кожна людина, кожний учасник виробництва керується в своїй діяльності власними уявленнями про те, що йому треба робити, своїми інтересами, потребами.

Останні являють собою основу рушійних сил матеріального виробництва. Саме завдяки цим силам економіка або розвивається, рухається в напрямку до більших обсягів виробництва, вищої якості, або перебуває в стані стагнації. І саме відносини власності врешті-решт визначають рівень зацікавленості суб'єктів економічного життя.

Не залишається непоміченою необхідність у реформуванні відносин власності на Україні в зв'язку з її переходом до ринкової економіки. Тобто виникла потреба докорінної зміни відносин власності. В одному ж і тому суспільстві існує багатоформенність власності;в кожній країні існує своя структура відносин власності і це цілком вірно.

В Україні потрібно було створити такі форми і структуру  власності які б забезпечували  ринкові умови господарювання на противагу, пануючій раніше в СРСР, адміністративно - командній структурі, що основувалася на суцільному одержавленні власності. За тих часів вважалося, що соціалістична власність виступає в двох основних формах-державній і колгоспно-кооперативній, де роль провідної форми надавалася державній, а друга мала "влитися"в першу.

Державна власність охоплює значну частину майна? держава виступає могутнім власником, що продовжує утримувати в своїх руках всі основні підойми економічного життя. Це безпосередньо означало, що реальним суб'єктом привласнення поступово ставала держава. Одержавлення ж процесів привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управління: управляв той, хто мав у своєму розпорядженні ресурси.

Треба визнати, що власність, яку ми називали суспільною, ніколи такою не була. Формально вона, згідно з Конституцією, належала народові, а за характером розпорядження, використання була державно-партійною. Реальним же власником засобів виробництва виступає пануючий партійно-бюрократичний клас, що використовував її, перш за все, у власних інтересах. Так роками не розв'язувалися проблеми підвищення життєвого рівня людей, задоволення їх потреб, що проголошувалось як головна мета функціонування соціалістичної економіки.

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підґрунтя і  суперечило потребам суспільного розвитку. Соціальні перетворення в Україні  за часів СРСР ґрунтувалися на помилкових та догматичних уявленнях про  суть суспільної власності. Як раз те, що ця власність має лише одну (державну) форму реалізації, суперечить загальним законам економічного розвитку. Об'єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже і форм привласнення. Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.