Власність, як економічна категорія

ВСТУП

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить  перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх. Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном". Отже, відносини власності втілюються насамперед у певних юридичних нормативних актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні. Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

* відносини з приводу привласнення  умов виробництва і його результатів;

* відносини господарського використання  майна;

* економічні форми реалізації  відносин власності.

Розглянемо ці відносини більш  конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий  зміст власності становлять переважно матеріальні блага - предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі - це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно, об'єктом власності є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей. Характер цих відносин на різних етапах суспільного розвитку складався не однаково. Для його характеристики важливо розрізняти типи, форми і види власності.

ВЛАСНІСТЬ, ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Власність є однією з найбільш фундаментальних  і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших  категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування. 
Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває в певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці. Це – ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці. 
Власність існує також там, де існує сукупна праця – суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність - це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, суб’єктами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати і споживати. 
Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження – привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Для виникнення відносин власності  потрібно, щоб були контрагенти цих  відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини  між людьми щодо їх привласнення. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі:

1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до  речі;

2) власність – це результат  суспільного розвитку, а не окремої  людини. Ізольований індивід (наприклад  Робінзон Крузо) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти;

3) власність – це відносини  щодо присвоєння матеріальних  благ: засобів виробництва, предметів  споживання і послуг;

4) оскільки матеріальні блага  виробляються за допомогою засобів  виробництва, бо хто володіє  засобами виробництва, той володіє  його результатами;

5) за певних умов засоби виробництва  можуть відчужуватися від безпосереднього  виробника, отже, власність на  засоби виробництва являє собою  соціальну форму поєднання робочої  сили із засобами виробництва  і в такий спосіб визначає  історичний тип даного способу  присвоєння;

6) у реальній дійсності власність  завжди виступає в конкретно-історичній  формі; 

7) на поверхні економічного життя  відносини власності виступають  насамперед як право власності.

В економічному аспекті - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, окремим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьому випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх і відповідно відношення до них усіх інших осіб як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що ґрунтуються на розмежуванні "мого" і "чужого". Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника. Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Підстави виникнення права приватної власності

1. Праця громадян є основою  створення і примноження їх  власності.

2. Громадянин набуває права власності  на доходи від участі в суспільному  виробництві, індивідуальної праці,  підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єкти права приватної власності

1. Об'єктами права приватної  власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети  домашнього господарства, продуктивна  і робоча худоба, земельні ділянки,  насадження на земельній ділянці,  засоби виробництва, вироблена  продукція, транспортні засоби, грошові  кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого  і виробничого призначення.

2. Об'єктами права власності  громадян є твори науки, літератури  та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки  для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

3. Склад, кількість і вартість  майна, що може бути у власності  громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

4. Законодавчими актами України  може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Здійснення права приватної  власності

1. Громадяни мають право використовувати  належне їм майно для ведення  господарської та іншої не  забороненої законом діяльності.

2. Громадяни мають право передавати  належне їм майно у тимчасове  користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.

3. Громадяни мають право відчужувати  належне їм майно. Умови і  порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей  встановлюються спеціальним законодавством України.

4. Право приватної власності  може бути передано у спадщину  громадянам, юридичним особам, державі.

Основою створення і примноження  власності громадян є їхня праця. Громадянин набуває права власності  на доходи від участі в суспільному  виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності  є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також  інше майно споживчого і виробничого  призначення. Склад, кількість і  вартість майна, що може бути у власності  громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" Верховна Рада України постановою "Про право  власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. затвердила перелік  видів майна, що не може перебувати у власності громадян (зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби та ін.), та встановила спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна: мисливську зброю, об'єкти - пам'ятки історії та культури, радіоактивні речовини.

Важливим аспектом здійснення громадянами  права приватної власності є  право використовувати належне  їм майно для ведення господарської  та іншої, не забороненої законом  діяльністю.

ВЛАСНІСТЬ, ЯК ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ

Правове врегулювання економічних  відносин власності породжує утворення  права власності, за допомогою якого  стверджується панування власника над не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування та розпорядження.

В юридичній науці термін "право власності" вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях.

Право власності  в об’єктивному значенні - це сукупність правових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об’єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норми, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Отже, право власності  в об’єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретним суб’єктом, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування і розпорядження майном, а також захист законних прав власника.

Природа цього інституту  має комплексний характер, оскільки поряд з нормами цивільного права, які займають центральне місце і  за змістом, і за обсягом, до його складу входять норми інших галузей  права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

Право власності  у суб’єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

Отже, право власності  у суб’єктивному розумінні - це суб’єктивне  цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб’єктам, окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.