Інтернаціоналізація продуктивних сил і виробництва

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Ноября 2013 в 18:44, реферат

Краткое описание

При всій складності та суперечливості сучасний світ у економічному відношенні є певною доцільною системою, що об'єднується міжнародно-усуспільненим виробництвом, досягненням відносно високого рівня розвитку. Міжнародний поділ праці - це той "інтегратор", що утворив з окремих елементів всесвітню економічну систему - світове господарство. Виступаючи функцією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, міжнародний поділ праці створив об'єктивні умови для зростаючих взаємозв'язку та взаємозалежності відтворювальних процесів усіх країн, розширив межі інтернаціоналізації до загальносвітових.

Содержание

Вступ
1. Основні тенденції інтернаціоналізації продуктивних сил
2. Інтернаціоналізація виробництва та шляхи її здійснення
3. Етапи інтернаціоналізації виробництва
Висновок
Список використаних джерел

Прикрепленные файлы: 1 файл

Реферат.doc

— 84.50 Кб (Скачать документ)

Усуспільнення виробництва - це складний процес, що виражає відношення людей як до сил природи, так і зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Тому вивчити це питання можна лише шляхом застосування особливого методологічного підходу. Насамперед цю проблему треба досліджувати з боку виробництва взагалі, тобто виробництва незалежно від його соціальної форми.

 

3. Етапи інтернаціоналізації виробництва

Інтернаціоналізація виробництва - дуже багатопланове явище. В окремі періоди свого розвитку це економічне явище може носити зовсім специфічні якісні властивості та мати різні масштаби. Так, на одному відрізку часу міжнародне усуспільнення виробництва має формальний характер, а на іншому - реальний, в один час воно здійснюється у повному міжнародному масштабі, а в інший - у регіональному. З урахуванням цих зауважень і треба розглядати історію участі всіх країн у міжнародному економічному співробітництві та розвиток процесу інтернаціоналізації виробництва [4].

Варто сказати, що країни світу протягом довгих років розвивали економічне співробітництво на основі формального  усуспільнення виробництва. І тільки друга половина XX ст. стала часом  появи нових тенденцій в області  інтернаціоналізації виробництва. У цей період багато країн світу стали переходити від формального до нового періоду міжнародного усуспільнення виробництва, що одержав назву інтеграційного етапу. Необхідність цього кроку була підготовлена всім ходом економічного розвитку. Формальна інтернаціоналізація виробництва не завжди носить досить ефективний характер, а тим часом питання економічної вигоди при вступі країн у процес міжнародного поділу праці є вирішальними. Так, у пошуках підвищення ефективності національного виробництва кілька країн Західної Європи організували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). У січні 1957 р. ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали Римський договір, відповідно до якого між ними знижувалися поступово мита на ввіз товарів і передбачалося створення умов для переливу капіталу та робочої сили. Нині в угрупування Європейського Союзу входять 25 країн - Англія, Ірландія, Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Греція, Данія, Австрія, Швеція , Фінляндія та інші. Що ж являє собою економічна інтеграція? Чому саме з нею окремі країни пов'язують можливість підвищення ефективності національного виробництва? Латинське слово integratio в перекладі на українську мову буквально означає "з'єднання розрізнених частин у щось загальне, єдине, ціле". Це слово вживається у різних сферах життя - політиці, біології, математиці та, звичайно, в економіці. Але всюди під інтеграцією розуміють, власне кажучи, всякого роду об'єднання [4].

Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких країн шляхом участі у взаємному поділі праці - це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, але частіше на незначному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку міжнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприяти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приблизно усередненому високому рівні у масштабах певного регіонального співтовариства держав.

Суб'єктів господарювання, що у  даний період часу витрачають на випуск продукції найменшу кількість різних ресурсів виробництва, у всіх країнах  світу прийнято називати підприємствами оптимальних розмірів. їх можуть створювати як великі економічні держави, так і малі країни. І для перших, і для других вони є основним шляхом економії ресурсів за допомогою участі країн у міжнародному поділі праці. Зрозуміло, слово "оптимальний" - не синонім словосполучення "саме велике підприємство". Оптимальними варто вважати ті з них, що є найбільш високопродуктивними в даний період часу.

Систематичний обмін товарами, виробленими  підприємствами оптимальних розмірів, створює в країн упевненість у доцільності збільшення їх кількості для вдосконалення всієї структури національних господарств. У кожній галузі, що бере участь у період інтеграції в системі міжнародного поділу праці, повинні створюватися матеріальні умови для закриття неефективних виробничих ланок і концентрації виробництва на підприємствах оптимальних розмірів. Ця політика забезпечує заощадження матеріальних і трудових ресурсів у рамках окремих галузей, а сума цих величин дає економію в масштабах усієї країни. Тобто у країні виникає оптимальна структура національної економіки [4].

Численні пошуки критерію оптимальності  народного господарства привели  економістів різних країн до висновку, що оптимальна структура національної економіки країни являє собою  таку сукупність галузей, у кожній з яких вирішальну роль відіграють підприємства оптимальних розмірів. Ці суб'єкти господарювання повинні виробляти основну масу продукції даної галузі. І незалежно від того, чи призначена вона для внутрішнього чи зовнішнього споживання, ця продукція буде виробляється при найменших витратах капітальних, матеріальних і трудових ресурсів. Розвитку у всіх країнах, що інтегруються, підприємств оптимальних розмірів може сприяти економічна політика їх урядів, яка повинна виходити з принципу: чим більше в економіці кожної країни-співробітника оптимізації, тим більше в усьому співтоваристві інтеграції. Створити конкурентоспроможні підприємства - це кінцева задача оптимізації виробництва й усієї структурної політики країн, що інтегруються.

Реальна інтернаціоналізація виробництва стихійно здійснюватися не може. Життя переконливо показало, що для того, щоб між будь-якими країнами відбувалося реальне усуспільнення виробництва, необхідно свідомо реалізувати процес розвитку регіонального поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації, керуючись при цьому певними економічними орієнтирами. Тому найважливіша основна особливість інтеграційного етапу розвитку економічного співробітництва європейських країн полягала в тому, щоб воно обов'язково припускало політичне рішення сторін про переведення взаємного поділу праці на новий рівень і широкий розвиток міжнародної виробничої кооперації. Без політичних акцій такий перехід був би неможливий. Щоб МПП дійсно піднявся на інтеграційний ступінь, необхідним є рішення урядів зацікавлених країн, які беруть участь у цьому процесі, про подолання всіх економічних перешкод на цьому шляху - виробничих, торгових, валютних, митних та ін. Не можна досягти реального усуспільнення виробництва в міжнародному масштабі, якщо не буде прийняте політичне рішення про митну політику зацікавлених країн, про розміри виробництва тієї чи іншої продукції в кожній країні, якщо не будуть порушені питання про квоти експорту, про ціни на продукцію й інші економічні проблеми. Отже, перехід міжнародного регіонального поділу праці на інтеграційний етап обов'язково припускає свідоме спільне регулювання урядом зацікавлених країн багатьох зовнішньоекономічних акцій і зміну національних процесів відтворення відповідно до цих акцій [4].

Виходячи з того, що курс на інтеграцію припускав розвиток реального усуспільнення виробництва, можна дати і визначення самої інтеграції. На нашу думку, економічна інтеграція являє собою усуспільнення виробництва на міжнародному рівні через свідоме регулювання урядами країн, що беруть участь у ній, взаємного поділу праці та міжнародної продуктивної кооперації. Такого роду усуспільнення знаходить свій прояв у підвищенні ефективності виробництва кожної країни до приблизно усередненого рівня в масштабах регіонального співтовариства держав і формуванні оптимальної структури їх національної економіки. Принципова різниця між учасниками економічної інтеграції та державами, що не інтегруються, проте співробітничають з ними, полягає в тому, що перші ставлять задачу підвищення ефективності функціонуючих підприємств до високого рівня як на власній території, так і у всій співдружності, в той час як другі опікуються своїми індивідуальними інтересами і не є союзними чи договірними партнерами з підвищення ефективності по всій групі держав, що співробітничають. Аутсайдери не беруть на себе ніяких зобов'язань з перебудови всієї структури своєї економіки, з доведення витрат ресурсів до певного встановленого рівня й інших економічних показників, що є ознакою колективу держав, які інтегруються. От чому, хоча країни Західної Європи і не є ізольованою організацією, але, ступивши на шлях інтеграції, вони повинні діяти відокремлено у певному змісті слова. Передбачається, що ці держави будуть співробітничати не просто на основі розвитку міжнародного поділу праці та міжнародної виробничої кооперації, а на базі розвитку цих кардинальних шляхів усуспільнення міжнародного виробництва в напрямку якнайшвидшого підвищення продуктивності праці, зростання ефективності виробництва у всіх країнах співтовариства. Ізоляції від світу немає, але певне економічне відокремлення є.

 

ВИСНОВОК

Усуспільнення виробництва - це складний процес, що виражає відношення людей  як до сил природи, так і зв'язки між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Тому вивчити це питання можна лише шляхом застосування особливого методологічного підходу. Насамперед, цю проблему треба досліджувати з боку виробництва взагалі, тобто виробництва незалежно від його соціальної форми. У цьому випадку розгляду підлягає процес усуспільнення виробничих сил. Щодо цього аспекту в економічній літературі звичайно говорять про речовинне усуспільнення виробництва.

Формальне міжнародне усуспільнення  виробництва, чи формальна інтернаціоналізація  виробництва, - це таке міжнародне усуспільнення, коли країни беруть участь у міжнародному поділі праці, коли вони працюють один на одного, але витрати на виробництво тих самих товарів в окремих країнах неоднакові, а іноді і дуже різні.

Реальна інтернаціоналізація продуктивних сил будь-яких країн шляхом участі у взаємному поділі праці - це таке міжнародне усуспільнення виробництва, коли країни поєднують свої зусилля з метою підвищення ефективності виробництва всіх учасників цього процесу. Звичайно, зростання ефективності народного господарства може бути досягнуте і кожною країною окремо, проте частіше на незначному рівні. При переході ж на інтеграційний етап розвитку міжнародного поділу праці мова йде про те, що цей крок буде сприяти підвищенню ефективності виробництва кожної країни на приблизно усередненому високому рівні у масштабах певного регіонального співтовариства держав.

Отже, у процесі розвитку інтернаціоналізації продуктивних сил і виробництва формується світовий ринок, а потім і світове  господарство, одним з елементів  якого є світова інфраструктура.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Андрющенко А.М. Економічна теорія: Навч.посіб. / А.М. Андрющенко, Бурляй А.П., Костюк В.С. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 
    520 с.
  2. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник. / Г.І. Башнянин,  
    П.Ю. Лазур, В.С. Мєдвєдєв – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 516 с.
  3. Гальчинский А.С. Основи економічної теорії:  Підручник. /  
    А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко,  Ю.І. Палкін - М.: Вища школа, 1995. -503 c.
  4. Етапи інтернаціоналізації виробництва. Eлектронний ресурс] – Режим доступу http://bko.com/book_251_glava_5_1.2
  5. Інтернаціоналізація економіки. [Eлектронний ресурс] – Режим доступу http://www.info-works.com.ua/all/mijnarodna_ekonomika/1444.html
  6. Ніколенко Ю.В.  Основи економічної теорії. Підручник / Ю.В. Ніколенко – Київ: ЦУЛ, 2003. – 540 с.
  7. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продуктивних сил. [Eлектронний ресурс] – Режим доступу http://www.ebooktime.net/book
  8. Предборський В.А. Економічна теорія: Підручник / В.А. Предборський.  Б.Б. Гарін, В.Д. Кухаренко – К.: Кондор, 2003.— 492 с.

 


Информация о работе Інтернаціоналізація продуктивних сил і виробництва