Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки

• нарахування  на заробітну плату;

• придбання  медикаментів та перев'язувальних матеріалів для медичних закладів;

• забезпечення продуктами харчування різних закладів;

• виплата процентів  за державним боргом;

• трансферти місцевим бюджетам;

• трансферти населенню, пов'язані із соціальним захистом і  соціальним забезпеченням (виплата  пенсій, грошових допомог, стипендій, повернення заощаджень громадян).

При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників  бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості за цими статтями за минулі роки планується в повному обсязі.

У разі заборгованості з пенсій, що фінансуються з державного бюджету, заробітної плати працівників  бюджетних установ, стипендій, допомоги сім'ям з дітьми 90 % надходжень до відповідних бюджетів необхідно спрямовувати на покриття цієї заборгованості до повного погашення.

Навіть в  умовах економічної кризи не можна  заощаджувати кошти, спрямовані на утримання  соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру й соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету за щорічно складеними кошторисами видатків конкретної установи. У них відображаються напрямок використання коштів за статтями витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків за кошторисами визначають виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингент установ, наприклад кількість лікарень, ліжок у них та ліжко-днів, кількість шкіл, класів у них і учнів шкіл, кількість дітей і діто-днів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває  жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів.

Нормуються  витрати бюджету як за натуральними, або матеріальними, так і за грошовими нормами.

Натуральні, або  матеріальні, норми відображають розміри  витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води тощо на заплановану одиницю в натуральному вираженні, наприклад витрати умовного палива (вугілля, газ, торф, дрова) на 1 м3 будинку, денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих садках або хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми  визначають розміри коштів, необхідних для харчування дітей і хворих, з розрахунку на день, паливо, електроенергію, воду тощо. Нині грошові норми суто розрахункові, оскільки постійне підвищення цін унеможливлює їх пряме застосування, а тому вони є узагальненим показником для складання кошторисів витрат.

Нормативне  планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить усі бюджетні установи в однакові умови, наприклад, діти у яслах-садках Сумської, Львівської чи Одеської областей (аналогічно у лікарнях, школах тощо) забезпечені однаковою сумою коштів на харчування, придбання м'якого інвентарю, відмінність може бути лише за рахунок благодійності, шефства тощо.

Практично всі  витрати бюджету формуються у  відповідний спосіб. Так, за заробітною платою виплати формуються за лікарнями з огляду на кількість ліжко-днів і відділень та специфіку останніх. Так само визначається кількість лікарів середнього й молодшого медичного персоналу; при цьому враховується стаж їх роботи. Щодо шкіл виходячи з класів-комплектів і кількості в них учнів розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюють завантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво тощо. Аналогічний порядок формування бюджету існує в інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами.

Державні капітальні вкладення у розвиток галузей  і структурну перебудову економіки  передбачають, як правило, вкладення  коштів у розвиток пріоритетних галузей  економіки —агропромислового комплексу, вугільної промисловості, атомної енергетики, нафтогазового комплексу, транспорту та ін.

Цільове використання коштів у межах, затверджених щорічними  і кошторисними асигнуваннями, здійснюється за фактично виконані обсяги робіт.

Житлово-комунальне господарство фінансується за рахунок Державного бюджету, а також бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Україна здійснює чітку політику поступового передавання  житлового фонду держави через  приватизацію квартиронаймачам та оплати ними вартості комунальних послуг. При цьому ще значними залишаються  видатки держави щодо оплати витрат на водопостачання, опалення, електроенергію, санітарне й технічне обслуговування житлових будинків.

Житлові господарства провадять свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних доходів і видатків.

Важливими розрахунками до проекту бюджету для обґрунтування видатків є розрахунки доходів і видатків за кожним видом видатків і господарства загалом.

Сума експлуатаційних  доходів і видатків визначається на основі даних про середньорічну  експлуатацію житлової площі та інших  приміщень і розрахунків доходів й видатків на 1 м² площі.

Доходи від  квартирної плати вираховуються  за ставкою на 1 м².

Розрахунки  квартирної плати перевіряються  за даними про житлову площу, яка  перебуває в експлуатації на початок  року; враховується також введення в експлуатацію нового житла й вибуле житло.

Орендна плата  в доходах житлових господарств  за нежитлові приміщення враховується за ставками, встановленими місцевими  органами влади.

Основою для  планування експлуатаційних видатків є техніко-еко-номічні показники  та нормативи. Для визначення видатків на утримання житлових організацій за окремими видами витрат застосовується нормативний метод.

Обсяг витрат на капітальний ремонт житлового фонду  планується з огляду на середньорічну  вартість житлового фонду і середній розрахунок відсотків амортизаційних відрахувань. Норми таких відрахувань на капітальний ремонт житлового фонду встановлюються у відсотках до балансової вартості будівель відповідно до їх класифікації — кам'яні, цегляні, дерев'яні, змішані та ін.

Визначаючи  джерела фінансування капітального ремонту житлових будинків, виходять із суми коштів з доходів житлового господарства, які спрямовуються на ці цілі, а кошти, яких бракує, плануються в бюджеті як асигнування із бюджету.

Потреби житлового  господарства в бюджетних коштах розглядаються за галуззю загалом шляхом визначення доходів, які можуть бути спрямовані на будівництво житла та капітальний ремонт.

Розрахунки  за комунальними підприємствами до проекту  бюджету виконують на основі визначення їх прибутків. Показники прибутку комунальних підприємств залежать від обсягів виробничо-експлуатаційної діяльності, тарифів (цін) на продукцію (послуги) та їх собівартості. Тарифи на послуги комунальних підприємств різні. Єдині тарифи встановлені загалом у державі за проїзд в окремих видах транспорту, електроенергію, газ.

Різні гілки  влади й управління фінансуються з відповідних бюджетів. Асигнування  на їх утримання затверджуються Верховною  Радою України: за державними органами влади і управління — у складі видатків Державного бюджету, а за місцевими органами влади і управління — у складі відповідних місцевих бюджетів у розмірах, передбачених Верховною Радою України на ці цілі.

Державне управління фінансується за річними кошторисами  видатків з їх поквартальним розбиттям  та бюджетним розписом і чітким дотриманням бюджетної класифікації (глави, параграфи, статті). У разі потреби видатки за окремими статтями збільшуються за рахунок зменшення в наступному кварталі. У межах одного кварталу розпорядження чи рішення не приймається. Для збільшення видатків за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ щодо вищих органів управління чи розпорядження щодо місцевих органів з обов'язковим повідомленням Міністерства фінансів України. Якщо ж досягнуто економії за видатками, то наприкінці кварталу вона переходить у фінансування наступного кварталу.

Фінансування  національної оборони — це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних сил України згідно з річним кошторисом видатків Міністерства оборони України. Кошториси видатків на утримання Збройних сил України у зв'язку з їх специфікою відрізняються від кошторисів видатків інших бюджетних установ і включають видатки на такі цілі:

• придбання  зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів, різного інвентарю  й матеріальних цінностей та оплату послуг;

• фінансування капітального будівництва, ремонт зброї, господарсько-побутові та інші витрати.

Видатки на оборону  затверджуються у Державному бюджеті  України. Більшість із затверджених видатків визначають у щорічних кошторисах, в основу їх розрахунків покладено грошові норми витрат.

Особливості витрат на оборону потребують специфічного контролю. Контроль за використанням  коштів та матеріальних цінностей здійснюють фінансові органи військових частин і фінансове управління Міністерства оборони України.

З метою посилення  контролю і забезпечення цільового  та ефективного використання бюджетними установами й організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінет  Міністрів України в 1998 р. затвердив  Положення про порядок складання  єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи (організації).

Зазначений  кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільові  надходження і поквартальний  розподіл коштів установи. Він формується на основі показників лімітної довідки  про основні дані фінансово-господарської діяльності, яку організація вищого рівня надсилає всім підпорядкованим установам у двотижневий термін після її затвердження, з якого установа й починає фінансуватись.

Єдиний кошторис складають усі установи на календарний рік, його затверджують керівники організацій вищого рівня не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Одночасно з кошторисом на затвердження організацією вищого рівня подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.

Фінансування  установ без затвердження кошторису і штатного розпису установою вищого рівня забороняється.Єдиний кошторис крім асигнувань з бюджету включає й позабюджетні кошти.На сучасному етапі найважливішим завданням бюджетної політики щодо державних видатків залишається їх упорядкування і скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

2.3. Вплив  бюджетної політики на розвиток національної економіки і соціально-економічний розвиток України.

В останні роки в економіці України спостерігається структурна деформація та відставання від економік розвинутих країн майже всіх секторів народного господарства. Тому однією з цілей макроекономічної політики держави є економічне зростання як ключовий фактор, від якого залежать потенційні можливості країни щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення.

Завдання досягнення економічного зростання та розбудови потужної конкурентоспроможної економіки (за умов поступового росту ВВП та підвищення рівня соціальних стандартів) потребує перегляду та вдосконалення бюджетної політики, підвищення її стимулюючого характеру та посилення ролі держави в регулюванні економічного зростанні. Його сутність можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва товарів і послуг та його основних факторів.

На відмінну від економічного зростання під  економічним розвитком розуміють процес переходу від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється увдосконаленні всієї економічної системи.

Економічне  зростання є досить складним явищем, яке повинне враховувати багато чинників: природні ресурси, політичні інститути, законодавство, психологічні та соціальні аспекти. Його рівень належить до найважливіших показників розвитку народного господарства, які використовуються при міжнародних порівняннях. Визначається він як збільшення абсолютного реального ВНП за певний період, або як зростання реального ВНП на душу населення (показника підвищення його життєвого рівня); та вимірюється шляхом обчислення увідсотках річних темпів.

Ефективність  бюджетної політики слід оцінювати  з позицій виконання належних функцій. Фіскальна ефективність відображає ступінь вирішення бюджетних проблем: акумуляції бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов’язань, управління бюджетним дефіцитом і боргом. За результатами діяльності виконавчої влади з реалізації зазначених напрямів може бути надана кількісна оцінка ефективності. З виникненням в умовах напруженості з виконанням бюджетів дефіциту коштів на соціальні виплати та недофінансування інших видатків знижує ефективність фіскальної політики. Тому формування довгострокових чинників економічного зростання при одночасному підвищенні ефективності використання бюджетних коштів є стратегічним орієнтиром у сфері державних фінансів.