Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Грошова емісія — це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.

Операції з  державними цінними паперами пов’язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.

Зміна норми  обов’язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позички, а через них — на резерви банківської системи. Облікова ставка — це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб’єктів ринку.

Найбільш результативним напрямком амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.

Пропагандистські  методи ДРЕ

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання, роз’яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Прикладами  використання пропагандистських методів  є: орієнтація діяльності суб’єктів  ринку на цілі та пріоритети державних  макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама, зустрічі з виборцями, участь у роботі об’єднань за економічними інтересами з метою залучення інвестицій, послаблення економічних вимог і т. ін. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави.

2.2. Управління  бюджетними доходами та видатками.

 

Державні доходи — це грошові відносини з приводу розподілу вартості ВВП. Як частина ВВП, що використовується державою для виконання своїх функцій, державні доходи об'єднуються в централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному та місцевих бюджетах.

Доходи бюджету  складаються з податкових, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів.

Основним джерелом державних доходів є податкові  надходження.

Суть податків полягає насамперед у примусовому  відчуженні державою частини новоствореної вартості, тобто національного доходу. Податковими законами України передбачені загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, що визнаються податковими надходженнями.

До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій.

Доходи від  операцій з капіталом (капітальні доходи) — це доходи від продажу капітальних активів (основних фондів, державних запасів і резервів, землі), а також капітальні трансферти з недержавних джерел, тобто надходження безповоротних, необов'язкових платежів цільового призначення (на будівництво будівель і споруд для бюджетних організацій і установ, наприклад лікарень, на придбання обладнання тощо).

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи бюджетів поділяються на доходи Державного бюджету  України і місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України формуються насамперед за рахунок податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, податку на прибуток підприємств у розмірах, визначених законом України про Державний бюджет на поточний рік; надходжень коштів від продажу квот на здійснення зовнішньоекономічних операцій, доходів від приватизації державного майна та від його реалізації, плати за оренду цілісних майнових комплексів загальнодержавної власності; єдиного збору, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України; митних зборів; рентної плати за нафту, що видобувається в Україні; надходжень від розміщення в установах банків тимчасово вільних залишків бюджетних коштів, дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, які є в державній власності; плати за ліцензії на певні види господарської діяльності; плати за спеціальне користування природними ресурсами та інших доходів, встановлених законодавством України.

У законі України  про Державний бюджет на відповідний  рік структура доходів, їх джерела  та обсяги встановлюються конкретно.

Бюджетна політика щодо доходів формується на основі аналізу макроекономічних показників держави, їх прогнозування, а також виконання дохідної частини бюджетів минулого та попередніх років, змін у податковому законодавстві. Структура основних дохідних статей зведеного бюджету відображає політику щодо акумуляції доходів бюджетної системи.

Доходи зведеного бюджету за 2000 р. становили 49,1 млрд грн (28,8 % ВВП), а за 2002 р. — 60,8 млрд грн (27,5 % ВВП).

Найбільшу питому вагу у структурі дохідної частини  зведеного бюджету мають податкові  надходження — 63,8 % в 2000 р. та 74, 6 % —  у 2002 р. (табл. 2.1).

До 2000 р. в Україні  спостерігалося недоотримання коштів. До основних причин цього належали незадовільний фінансовий стан суб'єктів  підприємницької діяльності; недосконалість податкового законодавства; ухиляння підприємницьких структур від сплати податків; незабезпечення повного обліку та руху готівки через банки і наявність тіньових потоків фінансових ресурсів; велика частка бартерних операцій. У 2000 та 2002 р. спостерігалось перевищення доходів над видатками (профіцит) зведеного бюджету.

У доходи республіканського бюджету АРК, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується прибутковий податок з громадян; акцизний збір; податок на прибуток підприємств (у розмірах, передбачених законом України про Державний бюджет на поточний рік), платежі за спеціальне користування природними ресурсами місцевого значення, податок на промисел, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності; місцеві податки і збори; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; плата за землю та інші встановлені законодавством надходження.

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів у порядку, на умовах і в  межах, вказаних законами України, зараховуються  податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня; плата за землю в розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня; місцеві податки і збори; частина доходів від приватизації державного майна, що визначена радою народних депутатів вищого рівня; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня; відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня; інші надходження.

Доходи міських (містрайонного підпорядкування), селищних і сільських бюджетів також встановлюються залежно від податку на прибуток підприємств і організацій комунальної  власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках відрахувань; плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня; інших надходжень.

У бюджетну систему  України входять різноманітні бюджети, а тому для забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами застосовується механізм регулювання міжбюджетних відносин. Основними засобами регулювання є закріплення за місцевими бюджетами певних джерел доходів, а також застосування міжбюджетних трансфертів.

За характером надходження до бюджету доходи поділяються  на закріплені, тобто які в повному  обсязі або за затвердженими нормативами  зараховуються до бюджетів певного  рівня тривалий час, і регулюючі  — зараховуються за нормативами  до бюджетів різних рівнів з метою їх збалансування.

Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України  на постійній основі за бюджетами  місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, становлять кошик доходів  бюджетів місцевого самоврядування.

Фінансові кошти  рухаються бюджетною вертикаллю завдяки системі міжбюджетних трансфертів  — коштів, які безоплатно і без  повернення передаються з одного бюджету до іншого у формі дотацій  та субвенцій.

Система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бюджет АРК, бюджети областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Застосовується також зворотне передавання коштів, а саме в Державний бюджет України, бюджет АРК, відповідні місцеві бюджети з бюджетів нижчого рівня. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в законі України про Державний бюджет на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту  закону України про Державний  бюджет Кабінет Міністрів України  додає техніко-економічне обґрунтування  відрахувань, дотацій і субвенцій  бюджетам АРК, областей, міст Києва  і Севастополя, яке повинно містити:

• статистичні  дані про економічний, соціальний, природний  та екологічний стан зазначених адміністративно-територіальних одиниць;

• розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального, екологічного стану та ефективного використання природних умов адміністративно-територіальних одиниць;

• інформацію про  урядові та регіональні програми усунення відмінностей між адміністративно-територіальними  одиницями, виконані в попередні  роки, та досягнуті результати; діючі  програми і такі, що розроблюються, з прогнозом наслідків виконання. Порядок та умови надання і використання дотацій та субвенцій з

Державного  бюджету України, республіканського  бюджету АРК і місцевих бюджетів затверджує Верховна Рада України.

Наприклад, Законом  України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" [11] передбачені такі основні міжбюджетні трансферти:

• дотації вирівнювання з державного бюджету обласним та Севастопольському міському бюджетам — 5,42 млрд грн;

• кошти, що передаються  в Державний бюджет України з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та Київського міського бюджету — 2,399 млрд грн;

• субвенція  з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та дітям-інвалідам  — 1,624 млрд грн;

• субвенції на фінансування пільг та субсидій населенню на придбання пічного побутового палива і скрапленого газу — 352,6 млн грн;

• субвенція  з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних проектів — 225 млн. грн.

Передавати  бюджетні кошти з одного бюджету в інший одного й того самого рівня забороняється.

Диференційований  підхід до фінансування регіонів ураховує їх економічний розвиток, а саме те, що в них домінує — промислова чи сільськогосподарська галузь, оскільки їх дохідні бази істотно різняться. Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі. У сучасних умовах при формуванні місцевих бюджетів необхідно враховувати економічний розвиток областей, міст, районів. Проблема дохідності областей нині є актуальною. Області України умовно поділяють на три види:

• які навіть при зарахуванні всіх доходів  потребують додаткових дотацій; в окремих  областях 40-50 % доходів становлять трансферти з держбюджету;

• які в змозі покрити власні потреби;

• які практично  мають більшу дохідність, ніж необхідна  для місцевих бюджетів.

Бюджети міст Києва  та Севастополя складаються за принципами бюджетів областей. Розподіл областей за економічним розвитком дає  змогу:

• спростити систему державного регулювання їх бюджетів;

• визначитися з розвитком  їх промислово-виробничого потенціалу, особливо щодо виробництва товарів;