Інтеграційні процеси, Україна-Корея

     Економічне співробітництво між Україною і Італією стане складовою частиною діяльності по сприянню реформам в Україні, узгодженим на міжнародному рівні в рамках групи семи найбільш розвинутих промислових країн. Ця діяльність буде спрямована на надання підтримки економічним реформам, узгодженим з Міжнародним валютним фондом.

     Кожна із Сторін надає особливого значення розвитку економічного співробітництва у спільних інтересах. З цією метою Сторони сприятимуть усім формам співробітництва між відповідними підприємствами і організаціями і докладуть усіх зусиль у нормативному плані, щоб створити найбільш сприятливі правові та економічні умови для зміцнення і розвитку таких контактів відповідно до принципів ринкової економіки.

     Сторони погодились, що двостороннє економічне співробітництво має охоплювати такі пріоритетні галузі: виробництво, переробка, зберігання і розподіл сільськогосподарської продукції; легка промисловість; чорна металургія; енергетика; транспорт і телекомунікації; охорона здоров'я; конверсія воєнної промисловості; науково-технічне співробітництво; захист навколишнього середовища.

     Уряд Італії внесе на затвердження своїх компетентних органів питання про надання Україні на 1992 рік кредиту на суму 250 мільярдів італійських лір для реалізації проектів у галузях, перелічених у попередньому параграфі, які підлягають узгодженню в рамках діяльності спільної робочої групи.

     У зв'язку з цим назріла необхідність укладення міжурядової Угоди і Міжбанківської Угоди з гарантією Уряду України і визначеного для цього банку.

     З метою розвитку відносин Сторони вважають за необхідне покращити між собою зв'язок у галузі транспорту (залізничного, повітряного, морського та дорожнього), телекомунікацій та передачі енергії.

     Це  співробітництво буде розвиватись у рамках міжнародних організацій, Європейської Енергетичної Хартії та Центральноєвропейської ініціативи з метою спільного розвитку проектів в галузі інфраструктури, необхідних для більшої взаємної інтеграції.

     З метою сприяння переходу до форм найбільш передового співробітництва Сторони розпочнуть переговори по розробці і укладенню рамкової Угоди про розвиток співробітництва в галузі економіки, промисловості, науки і техніки, а також Угоди про стимулювання і захист інвестицій, про запобігання подвійного оподаткування доходів.

     Ці  заходи спрямовані на полегшення припливу приватних капіталів для інвестицій, метою яких буде подальший розвиток значних виробничих можливостей України. У цьому контексті нещодавнє ухвалення парламентом України Закону про іноземні інвестиції отримало позитивну оцінку з італійської сторони.

     Розуміючи труднощі, пов'язані з переходом української економіки на ринкові відносини, Сторони узгодять заходи технічної допомоги, яку зможе надати Італійська Республіка для полегшення складного перехідного етапу. З цією метою Італійська Республіка готова надати свої розвинуті можливості в галузі середніх та малих підприємств.

     Фінансування  цієї допомоги може бути забезпечено згідно з законом Італійської Республіки про допомогу країнам Центральної та Східної Європи, а також у рамках ініціатив Європейського співтовариства у цьому напрямку.

     Усвідомлюючи зростаюче значення на нинішньому етапі розвитку міжнародного економічного співробітництва, Сторони будуть сприяти встановленню тісних відносин у галузі науки і захисту навколишнього середовища. У цьому зв'язку буде вивчено питання про необхідність укладення Угоди по науковому і технічному співробітництву.

     Будуть  також встановлені контакти з  питань співробітництва у галузі навколишнього середовища і, зокрема, у галузі безпеки ядерних електростанцій.

     Італійська Республіка також готова розширити гуманітарну допомогу у рамках Закону про надання допомоги країнам Центральної і Східної Європи для вирішення проблем, пов'язаних з аваріями на ядерних установках.

     Для реалізації завдань, зазначених у цій Заяві, Сторони інтенсифікують офіційні контакти як на політичному, так і на технічному рівні.  

3. Українсько-Італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці

     Започаткування  італо-українського інвестиційного діалогу  йде від першого міжурядового договору 15 квітня 1992 року, що отримав  назву "Римська угода"(офіційна назва документу - Спільна заява з питань економічних відносин між Урядом України Урядом Італійської республіки).

     Саме  цей договір окреслив основні  наміри італійських капіталовкладників у економіку України, зокрема  перспективу відкриття Італійською  Республікою кредитної лінії для України з метою допомоги виходу з економічної кризи. У 4-му пункті Заяви визначено, що економічне співробітництво стане складовою частиною діяльності зі сприяння реформам в Україні при узгодженні на міжнародному рівні в рамках групи семи найбільш розвинутих промислових країн та з Міжнародним валютним фондом. Були визначені пріоритетні галузі італо-українських інвестиційних проектів, зокрема: виробництво; зберігання і розподіл сільськогосподарської продукції; легка промисловість; чорна металургія; енергетика; транспорт і телекомунікації; охорона здоров'я; конверсія воєнної промисловості; науково-технічне співробітництво; захист навколишнього середовища.

     Відповідно  до Заяви, розмір італійських інвестицій для реалізації спільних проектів у  зазначених галузях становив 250 мільярдів італійських лір на 1992 рік. Особливістю даної угоди є те, що це були тільки наміри, проте вони мали силу зобов'язань, що кореспондувалися між урядами, які виступали контрагентами даної угоди. Характерно, що економічне співробітництво України з Італією від самого початку мало характер масштабних інвестиційних проектів та виділення кредитів для української економіки. У цій ситуації українська економіка виступає об'єктом для італійського капіталу, що було характерним для української зовнішньоекономічної діяльності початку 1990-х років.

     Цей початковий етап українсько-італійської  інвестиційної взаємодії слід охарактеризувати як установчий - саме тоді сформувалися та нормативно окреслилися наміри італійської  сторони проінвестувати певний обсяг капіталовкладень в українську економічну та науково-гуманітарну сфери. Особливістю початкового періоду інвестиційної активності Італії щодо України є вивчення українського ринку та офертні інвестиційні пропозиції. Українські інвестиційні інтереси у італійську економіку тоді ще не набули активного розвитку з причини глобальної економічної кризи в державі та гострій потребі у іноземних капіталовкладеннях.

     Характерною рисою італо-українських торгових відносин кінця 1990-х років був динамізм зовнішньоторговельного обігу. Даний період можна виділити як другий етап українсько-італійської економічної співпраці.

     Якщо  на початковому етапі торгівлі між  Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. розмір сальдо товарообігу між країнами становив 80 млн. дол., то надалі ця величина зменшилася і у 1996 р. склала 12,9 млн. дол. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що постачається до Італії, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо у 1994 р. питома вага чорних металів, що продаються Україною, і виробів з них становила 47,9% від усього експорту в Італію, то у 1996 р. - 13,0%. Нарівні з цим, обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів.

     Організація спільних україно-італійських підприємств  сприяла і зміні структури  українського імпорту. Так, для спільного  виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з 106,1 тис. дол. у 1994 р. до 510,4 млн. дол. у 1996 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості.

     У 1997 році обсяг україно-італійського товарообігу досяг 769 мільярди доларів США. Причому 60% склав експорт з України в Італію і 40% імпорт італійських товарів .

     Італійці  купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металобрухт, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг і т.д. Зрозумілим є також те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах.

     Збільшення  обсягів українського експорту ряду товарів, особливо взуття і одягу, є  результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.

     Необхідність  розширення зовнішньої торгівлі між  Італією і Україною обумовлюється  і тим, що обидві держави в недостатній  мірі можуть забезпечити свої потреби  в таких первинних енергоносіях як нафта, природний газ. Італія з  цією проблемою зіткнулася давно і накопичений нею досвід з диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України.

     Для України важливим є те, що сьогодні у контексті відносин Україна - ЄС Італія підтримує Україну в її прагненні стати повноправним членом європейської спільноти націй. Саме італійський міністр закордонних справ був одним із перших серед європейських політиків, який визнав необхідність переведення відносин між Україною та Європейським Союзом на рівень асоціації. І саме італійський прем'єр-міністр С.Берлусконі визнав під час свого візиту до України у жовтні 2003 р., що Україна може бути готова до вступу в ЄС раніше, ніж у 2011 році.

     На  початок ХХІ століття Італія залишається  одним із основних партнерів Української  держави в торговельно-економічній галузі й за обсягами торгівлі з Україною посідає друге місце в Західній Європі (після Німеччини). Товарообіг між Україною та Італією у 2004 р. досяг, за даними Держкомстату України, 2,4 млрд. дол. США, що на 26,81% більше, ніж у 2003 р. При цьому експорт збільшився на 27,74% і склав 1,62 млрд. дол. США, імпорт - на 25% і дорівнює 805 млн. дол. США. Сальдо торговельного балансу для України - позитивне (814 млн. дол. США).

     Значні  темпи економічного зростання в  Україні приваблюють італійський бізнес. Підприємці цієї країни інтенсивніше за своїх європейських колег освоюють український ринок. Італійські інвестиції присутні у виробничому секторі України. Станом на 1 жовтня 2004 р., обсяг італійських інвестицій в Україні складав 99 млн. дол. (зростання з початку року - 4,4%): машинобудівна промисловість - 45%, легка промисловість - 20%, торгівля - 8,8%, готельний та ресторанний бізнес - 3,4% [6]. Цей період україно-італійських торгівельно-інвестиційних відносин слід виділити у третій етап розвитку економічної співпраці.

     Існують, утім, значні невикористані можливості для участі італійського бізнесу  в приватизаційних проектах в  Україні. Не повністю задіяні всі  можливості для співпраці в таких  галузях як космічна, енергетична, машинобудування, транспортні перевезення, сільське господарство, зв'язок. У даний момент великий інтерес для України являє досвід Італії в енергетичній галузі. Остання майже на 100 відсотків залежить від зарубіжних енергоносіїв і мотивовано розвиває новітні енергозберігаючі технології. Наприклад, у 2002 році італійська нафтова компанія "ЕНІ" уклала контракт з Лівією (на 1,2 млрд. дол.) на будівництво нафтопереробного заводу [7]. Тобто експорт капіталу у нафтопереробну промисловість інших країн використовується Італією як забезпечення ресурсними можливостями для внутрішньодержавних потреб енергоносіїв.

     У той же час, є певні проблеми залучення  італійських інвестицій (іноземних  інвестицій взагалі) у економіку  України. Ці проблеми обумовлені в основному  недоліками нормативно-правового поля національного законодавства.

     При плануванні господарської діяльності підприємства з фінансами іноземних  капіталовкладників, у першу чергу, постає проблема прав та гарантій суб'єктів  господарювання. Такі права і гарантії забезпечуються нормативно-правовим полем держави, яке має тенденцію до постійних змін. Поряд з національним законодавством існує система міжнародних норм та правових традицій. Але основне поле діяльності компаній з іноземним капіталом регулюється національним законодавством. Характерним виявом цих процесів є правове регулювання залучення іноземних інвестицій.

     У Законі України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції визначені як цінності, що вкладаються  іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [8]. Така диспозиція законодавців однозначно визначає систему національного законодавства як імперативну стосовно міжнародних норм у даній сфері відносин.

     При дослідженні правових аспектів проблем залучення інвестицій в компаніях з іноземним капіталом, слід зазначити, що нормативно-правова база, яка регулює визначені відносини, не є досконалою. Розвиток правових норм (інвестиційне право має міжгалузевий характер, але останнім часом об'єктивно простежується тенденція виокремлення у галузь) формується у системному розвиткові кількох галузей. З метою систематизації та узагальнення вбачається доцільним розробити проект інвестиційного кодифікованого акту, що уміщував би у собі національне законодавство з інвестиційної діяльності у оновленому вигляді (деякі функціональні чинники механізмів залучення іноземних інвестицій діють у застарілому правовому полі) та імплементовані норми європейського законодавства з інвестиційної діяльності. У останньому випадку необхідно вказати на недосконалість нормативно-правової бази методів залучення іноземних інвестицій, особливо у сфері права власності на господарські об'єкти іноземних інвесторів, у загальній безсистемності інвестиційного законодавства.