Україна та СНД

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

 

 

 

 

Реферат

На тему «Україна та СНД»

 

 

 

 

Виконав:

Студент 5 курсу

Група МЗДмаг

Тамбулов І.О.

Викладач:

Березніченко Н.О.

 

 

 

 

 

 

Київ 2013 

План

 

Вступ

1. Співдружність незалежних  держав та їх співробітництво

2.Участь України в СНД:  стан та перспективи.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Вступ

 

Наприкінці двадцятого століття увага всього світу зосередилася на процесах, що відбуваються на теренах  колишнього Радянського Союзу і  держав Східної Європи. Не витримавши економічної і політичної стагнації, соціалістичні режими з їхнім  централізованим плануванням економіки  розпалися в основному мирним шляхом, поступившись місцем вільним  виборам і перспективам демократичної  реформації.

Актуальність  теми. Визначення країн СНД як потенційно важливого регіону для активізації зовнішньоекономічної діяльності та розвитку української економіки обумовлюється тісною взаємодією в межах колишнього єдиного народногосподарського комплексу; можливістю доступу до сировинних ресурсів; відносною близькістю ринків збуту продукції; можливістю обміну продукцією, яка є менш конкурентоспроможною в інших регіонах світу; залишками кооперації між підприємствами країн Співдружності.

На сучасному етапі розвитку і взаємодії України з країнами СНД існують проблеми, які полягають  у посиленні нерівномірності  розвитку країн, скороченні обсягів  зовнішньої торгівлі внаслідок встановлення торговельних бар’єрів через відсутність  реального впровадження нормативно-правових положень. Для вирішення цих проблем  постає необхідність розроблення зовнішньоторговельної  стратегії на основі удосконалення  механізму регулювання зовнішньої торгівлі, що надасть можливості ефективної взаємодії з країнами–торговельними партнерами та здійсненню внутрішніх економічних перетворень на основі співдружності України та СНД.

 

 

1. Співдружність  незалежних держав та їх співробітництво

 

Розвал  Радянського Союзу та створення  СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і  дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД  виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності  зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію  її існування.

Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи “перебудови” ще у колишньому СРСР між союзним  Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх  національних інтересів, тоді як функції  “центру” перехопила одна з новоутворених  держав - Російська Федерація, яка  проголосила себе спадкоємницею  СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала “збирати землі” навколо Москви.

Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення  СНД в цілому можна вважати  історично виправданим на етапі  становлення нових держав пострадянського  простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб  розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні  роки, необхідно проаналізувати реальні  функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна  з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами  бачення СНД:

а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, “російськомовність”, родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило “шок” у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.

б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм “розлучення”). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження.

В ситуації, що склалася, Співдружність  як об'єднання незалежних держав поступово  трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що “столицею” СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД  перебувають у Москві.

в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено.

Однак сподівання на створення  ефективної моделі міждержавних економічних  зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД  закріплено російське домінування.

г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася  на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна  позиція РФ.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону “легітимних” життєво важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Постійні спроби РФ  сформувати в рамках СНД новий  військово-політичний блок чи  систему колективної безпеки  (для кого і проти кого?).

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Політика  РФ щодо СНД. Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її сучасними межами.

Первісно сформована як об'єднання  незалежних держав Співдружність поступово  трансформувалася в повністю підконтрольну  Москві політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і  новим центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування  в цій організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні  домовленості, Москва стала центром  функціонування СНД.

Всі ключові комітети і  керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований комітет  з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально затверджує військові операції РФ у країнах  СНД. Міжнародний економічний комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків  голосів, також є наочним прикладом  “рівності по-російськи”, що панує  в СНД.

Головні напрямки геополітичної  стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995р. “Стратегічний  курс РФ щодо країн - учасниць СНД”, в  якому весь пострадянський простір  проголошено “насамперед зоною  інтересів РФ”. Розвинула цю стратегію  Російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді “Росія і СНД: чи потребує зміни позиція Заходу?”, яка стверджувала, що “об'єктивні” реінтеграційні процеси з неминучістю  зумовлять реставрацію в рамках СНД “нової економічної, оборонної  зони” за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій сферах з формуванням “спільної оборонної  зони”, об'єднаним командуванням  і військовими підрозділами, що має  гарантувати стабілізацію, демократизацію і просування реформ, або повна  дестабілізація СНД, яка “є загрозою всьому людству”.

Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини  з країнами - членами СНД на основах  рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний  і політичний суверенітет і територіальну  цілісність.

Україна в СНД. Від початку створення Співдружності з'ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму “цивілізованого розлучення” республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. Інформація щодо співробітництва України в рамках СНД.

Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і  спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення  перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком  аргументів, вони приписують українцям  сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово  вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і  російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж  спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).

Для України та деяких інших  республік головна притягальна  сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує  на своєму статусі асоційованого  члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому  співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною  сферою. Туркменистан та Азербайджан  здебільшого утримуються або  відмовляються підписувати угоди  СНД, брати участь у реальній кооперації.

Більшість самітів СНД  теж закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України  до запропонованого економічного союзу  як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані  при підготовці відповідних документів.

Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому  рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою  мало спільного, крім історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів  окремих країн СНД все більше набувають відцентрового від  СНД спрямування.

Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати  структури Співдружності у власних  інтересах, зневажаючи інтереси інших  її членів, що найбільшої гостроти набуло на саміті лідерів країн СНД у  Кишиневі.

2.Участь України в СНД: стан та перспективи.

Україна знаходиться у складі СНД  уже 21 рік. Але протягом останнього часу уряд нашої країни, як ніколи, гостро поставив питання про доцільність  перебування у СНД. Необхідно  визначити чи є доцільним Україні  знаходитись у складі співдружності  чи це лише тягар для нашої економіки. Дане питання є достатньо неоднозначним  і потребує ретельного аналізу. 

 

З одного боку, нашій країні досить вигідно співпрацювати з країнами СНД. До них нас прив'язує суміжне географічне положення, культурна спільність. У регіональному аспекті одним з пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв’язками, взаємопов’язаністю економік, подібністю економічних проблем. Розрив цих зв’язків означав би грандіозний спад в українській економіці, втрату величезних ринків, майже повну переорієнтацію цілих галузей промисловості. Навіть часткове здійснення таких змін вимагає величезної фінансової допомоги з-за кордону, а отже - збільшення зовнішнього боргу країни.

Україна експортує  до країн СНД наступну продукцію:

Кам’яне вугілля; Чавун; Сталь; Прокат чорних металів; Залізну руду; Марганцеву руду; Цемент; Сіль; Промислове устаткування; Автобуси; Тепловози; Екскаватори; Грузові та легкові автомобілі; Трактори; Кукурудзозбиральні комбайни; Бурякозбиральні  комбайни; Продукція хімічної промисловості; Цукор; Масло; Фрукти; Консерви; Ряд  інших товарів та послуг.