Міжнародне екологічне право

 Міжнародна конвенція  про попередження забруднення  моря нафтою 1954 р. забороняє злив  нафти і нафтосумішей із суден,  в т.ч. танкерів, зобов’язує держави  обладнувати порти установками  для прийому залишків нафти  із суден.        

 Конвенція про попередження забруднення моря скиданням відходів і інших матеріалів 1972 р. виділяє три групи речовин:

· речовини, для скидання яких необхідний попередній спеціальний  дозвіл;

· речовини, для скидання яких необхідний попередній загальний  дозвіл;

· речовини, скидання яких забороняється за будь-яких умов (до останніх, зокрема, відносяться ртуть, кадмій, хлорорганічні сполуки, нафта і її суміші, радіоактивні матеріали, стійкі пластмаси і т.п.).        

 Конвенція про попередження  забруднення моря із суден  1973 р. забороняє скидання будь-яких небезпечних речовин, включаючи нафту і отруйні речовини, стічні води і сміття з усіх суден, крім військових суден, а також державних суден, які перебувають на державній некомерційній службі. Прибережні держави вправі інспектувати іноземні судна і здійснювати судове переслідування правопорушників. Низка районів мають особливо суворий режим контролю за недопущенням скидання небезпечних речовин. До таких районів, наприклад, віднесені Чорне, Середземне та Червоне моря, Перська та Оманська затоки).         

 З метою боротьби  із забрудненням значних морських  просторів міжнародне право допускає  особливі заходи – втручання.  У 1969 р. було прийнято Міжнародну  конвенцію щодо втручання у  відкритому морі у випадках  аварій. Що призводять до забруднення моря нафтою, а у 1973 р. – Протокол про втручання щодо речовин, інших ніж нафта. Сторони можуть вживати у відкритому морі такі заходи, які можуть виявитися необхідними для попередження, зменшення чи усунення серйозної загрози їх узбережжю. Прибережна держава має право на застосування примусових заходів що ліквідації аварій, а у випадку реальної загрози забруднення – навіть затопити судно.        

 Питання відшкодування  шкоди регулюються Конвенцією  про цивільну відповідальність  за шкоду від забруднення нафтою 1969 р., а також Доповненням до цієї Конвенції, прийнятими у 1971 р. Ці Доповнення передбачають створення міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення моря нафтою. В основі цих угод лежить принцип об’єктивної відповідальності за шкоду, спричинену забрудненням моря нафтою, тобто принцип невідворотності відповідальності незалежно від вини.  

       7. Міжнародно-правова охорона рослинного і тваринного світу      

 Відносини у області  охорони і використання тваринного  світу, а також у сфері збереження і відновлення середовища його незаселеного в цілях забезпечення біологічної різноманітності, стійкого існування тваринного світу, збереження генетичного фонду диких тварин і захисту тваринного світу регулюється як універсальними (Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою знищення, 1973 р. і ін.), так і численними двосторонніми угодами.      

 Так, цілями Конвенції  про біологічне різноманіття 1992 р. є збереження біологічного різноманіття, стійке використання його компонентів і спільне отримання на справедливій і рівній основі вигод, зв’язаних з використанням генетичних ресурсів. Держави визначають компоненти біологічного різноманіття, вживають заходи по їх збереженню і раціональному використанню, здійснюють оцінку дії і зведення до мінімуму несприятливих наслідків, регулюють застосування біотехнологій і ін.      

 Міжнародно-правова  охорона тваринного і рослинного  світу розви-вається по таких основних напрямах.       

1) охорона природних  комплексів. Наприклад, відповідно  до Конвенції про водно-болотні  угіддя, що мають міжнародне значення  головним чином як місце проживання  водоплавних птахів, 1971 р. держави  визначили на своїй території відповідні водно-болотні угіддя і включили їх в спеціальний Список, переданий на зберігання в Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів. Конвенція передбачає проведення періодичних конфе-ренцій країн-учасниць по виконанню її положень;    

2) охорона рідкісних  і зникаючих видів тварин і  рослин. Міжнародне співробітництво  в цій сфері відносин здійснюється  передусім на підставі Конвенції  про міжнародну торгівлю видами  дикої фауни і флори, що знаходяться  під загрозою зникнення, 1973 р. До Конвенції прийнято три Додатки. Додаток I містить перелік видів, що знаходяться під загрозою зникнення, торгівля якими робить на них існування несприятливий вплив. У Додатку II перераховані види, що можуть опинитися під загрозою зникнення, якщо торгівля ними не буде суворо контролюватися. У Додатку III вказані види, торгівлю якими необхідно контролювати. Конвенція встановлює загальні правила державного регулювання торгівлі рідкісними видами фауни і флори. Відповідно до Угоди про збереження білих ведмедів 1973 р. заборонена здобич білих ведмедів, крім випадків використання їх в наукових цілях, місцевим населенням з використанням традиційних методів полювання тощо. Заборонений також експорт, імпорт і доставка на територію, а також торгівля на території учасників Конвенції білих ведмедів і одержаною з них продукцією (шкур і т.п.);      

3) забезпечення раціонального  використання природних ресурсів. Наприклад, Конвенція про збереження  живих ресурсів Антарктики 1980 р.  свідчить, що будь-який промисел  і пов’язана з ним діяльність в районі на південь від 60-й паралелі південної широти повинні відповідати таким принципам:

· запобігання скороченню чисельності виловлюваної популяції  до рівнів, нижче за які не забезпечується її стійке поповнення;

· відновлення виснажених популяцій;

· зведення до мінімуму небезпеки  змін в морській екосистемі, щоб  було можливим стійке збереження морських живих ресурсів Антарктики.      

 На підставі норм  Конвенції створена Комісія зі  збереження морських живих ресурсів  Антарктики, до задач якої входить збирання інформації про використання ресурсів Антарктики і координація відповідної діяльності держав-учасників.

        8. Висновок

    Отже, як бачимо, екологічне право тісно пов’язане з міжнародним правом, оскільки проблема забезпечення екологічної безпеки з регіональної та національної перетворилась на глобальну. Про що свідчать усі згадані вище угоди прийняті міжнародними екологічними форумами, наявність великої кількості спеціалізованих міжнародних організацій.

    Міжнародне екологічне право являє собою сукупність норм, спрямованих на регулювання міждержавних та інших міжнародних відносин з метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів та збереження сприятливих природних умов життя людей на Землі в інтересах сучасного і майбутніх поколінь.

    Мета міжнародного екологічного права - служити юридичним інстру-ментом регулювання людської поведінки через встановлення взаємних прав і 
обов'язків держав та інших суб'єктів міжнародних відносин у сфері 
взаємодії суспільства з навколишнім його природним середовищем. 
    Предметом регулювання міжнародного екологічного права є міжнародні екологічні відносини, тобто відносини, прямо або побічно пов'язані з природним середовищем.

    Зародження і розвиток міжнародного екологічного права має порівняно 
недовгу історію. Але в сучасний період подальше формування цієї галузі міжнародного права відбувається досить інтенсивно.

9. Список використаної  літератури:

1. Тимошенко А. С. Формирование и развитие междунар. права окружаюшей среды. М., 1986;
2. Малишева Н. Р. Гармонізація екол. зак-ва в Європі. К., 1996.
3. Колбасов О.С. Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища. – Х., 1982.
4. Андрейцев В.І. Екологічне право. – К., 1996.
5. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. – К., 1989.
6. Декларація РІО про навколишнє середовище і розвиток від 14 червня 1992 р. / / Міжнародне право в документа / Укл. М.Т. Блатова, Г.М. Крейди. - М.: ИНФРА-М, 1997.