Міжнародне екологічне право

            

          4.2.  Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

        Рекомендація про створення Програми ООН з навколишнього сере-довища (ЮНЕП) була прийнята на Стокгольмській конференції 1972 р. Остаточно ця програма була затверджена резолюцією № 2997 XXVII сесії Генеральної Асамблеї ООН. Програма була створена як елемент системи ООН, що підпорядковується безпосередньо Генеральній Асамблеї.      

 Відповідно до Найробінської  декларації 1997 р. про роль та  мандат ЮНЕП Програма є провідним  глобальним природоохоронним органом  системи ООН. ЮНЕП складається  з Ради Керуючих, Ради з координації  діяльності у сфері навколишнього середовища та Секретаріату; штаб-квартира знаходиться в м. Найробі (Кенія). Фінансовою основою діяльності ЮНЕП є благодійний добровільний фонд.       

 Організаційна діяльність  ЮНЕП в основному зосереджена  на спосте-реженнях за станом довкілля і здійснюється в таких основних напрямках:

· створення та обслуговування міжнародної системи доповідної інформації про стан навколишнього  середовища;

· проведення міжнародної реєстрації потенційно токсичних хімічних речовин;

· організація всесвітньої системи постійних спостережень за станом довкілля;

· сприяння розвитку міжнародного екологічного права та уніфікації національного  екологічного законодавства різних країн.      

   

        4.3. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).

       Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) була заснована у 1948 р. як спеціалізована організація системи ООН. До основних функцій ВООЗ відносяться координація у сфері міжнародної охорони здоров’я, співробітництво в розробці і реалізації міжнародних стандартів у галузі діагностики, продуктів харчування, біологічних і фармацевтичних препаратів, підтримка удосконалення національних систем охорони здоров’я; сприяння виробленню нормативів і рекомендацій, вдосконалення системи медичної освіти, боротьба за психічне здоров’я і гармонію у міжлюдських відносинах.      

 Керівним органом ВООЗ є  Всесвітня асамблея охорони здоров’я, що скликається щорічно. До  складу ВООЗ також входять  Виконавчий комітет та Секретаріат,  очолюваний генеральним директором. В системі ВООЗ утворені 6 регіональних організацій: Європейська (м. Копенгаген), Американська (м. Вашингтон), Південно-східної Азії (м. Делі), Східно-середземноморська (м. Олександрія), Західно-тихоокеанська (м. Маніла) та Африканська (м. Браззавілі). Центральна штаб-квартира ВООЗ знаходиться в м. Женева (Швейцарія).      

 Екологічними питаннями  займається Служба ВООЗ зі  здорового довкілля. За участю  ВООЗ прийнято декілька природоохоронних  конвенцій та декілька рекомендаційних актів, зокрема Керівні принципи щодо якості питних вод, Критерії гігієни навколишнього середовища тощо.      

 

          4.4. Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і куль-тури (ЮНЕСКО).

         Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) – Метою діяльності ЮНЕСКО є забезпечення миру і безпеки через заохочення міжнародної співробітництва у сфері освіти, науки і культури; забезпечення поваги до законності і справедливості, прав людини і основних свобод без відмінності раси, статі, мови або релігії. Членами ЮНЕСКО до 1995 р. були 183 держави, включаючи Україну. США (1984 р.), Сінгапур і Великобританія (1985 р.) вийшли з складу ЮНЕСКО.      

 До структури ЮНЕСКО  входять:

· Генеральна конференція;

· Виконавча рада;

· Секретаріат;

· регіональні відділення (держави-члени розділені на п’ять  регіонів –Африка, Латинська Америка, Азіатсько-тихоокеанський, арабські країни, Європа і Північна Америка);

· національні комісії.       

 У 1970 р. ЮНЕСКО  розробила програму „Людина і біосфера” (МАВ), основним завданням якої є створення світової мережі біосферних заповідників та координація їх діяльності. Учасниками програми є 110 держав, з яких більше 70 утворили на своїх територіях біосферні заповідники. Перелік заповідників, на які поширюється дія програми, визначається Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО „Людина та біосфера”. До цього переліку включено три українських біосферних заповідники – „Асканія-Нова” (Херсонська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.) та Чорноморський (Херсонська і Миколаївська обл.). У 1998 р. був створений Дунайський біосферний заповідник (Одеська обл.), однак до програми „Людина і біосфера” він не включений.      

 ЮНЕСКО також приймає  активну участь у розробці  та прийнятті міжнародних конвенцій, які стосуються охорони довкілля. Зокрема, під егідою ЮНЕСКО було прийнято Конвенцію про водно-болотні про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів 1971 р., а також Паризьку конвенцію про захист всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.       

 

         4.5 Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

        Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) – міжурядова кредитно-фінансова організація, що здійснює стимулювання економічного розвитку країн-членів; сприяння розвитку міжнародної торгівлі і підтримку платіжних балансів. Формально МБРР є спеціалізованою установою ООН у складі Групи світового банку, однак, відповідно до Статуту банку і угоди, підписаної між ООН і МБРР, Банк незалежний у своїх рішеннях.       

 До структури МБРР  входять Рада керуючих, виконавчі  директори, Спільний комітет з  розвитку Світового банку і  МБРР, Президент Банку. Штаб-квартира  МБРР розташована у м. Вашингтон  (США). МБРР має відділення в Африці, Азії, Європі та Латинській Америці.      

 Основними функціями  МБРР є:

· надання допомоги в  реконструкції і розвитку територій  держав-членів шляхом сприяння здійсненню капіталовкладень в продуктивних цілях, в т.ч. для відновлення економіки, конверсії виробничих підприємств;

· сприяння приватним  іноземним інвестиціям шляхом надання  гарантій або участі в позиках  і інших капіталовкладеннях;

· сприяння перспективному збалансованому зростанню міжнародної  торгівлі і підтримці рівноваги платіжних балансів шляхом стимулювання міжнародних інвестицій в цілях розвитку виробничих ресурсів держав-членів, сприяючи тим самим підвищенню продуктивності, життєвого рівня і поліпшенню умов праці на їх територіях;

· організація позик  або їх гарантій, для забезпечення пріоритетного здійснення найбільш корисних і невідкладних проектів, незалежно від їх масштабів;

· сприяння конверсії  воєнних економіки у мирні.      

 Починаючи з 1990 р. МБРР надає фінансову допомогу  державам Центральної та Східної  Європи у поліпшенні екологічної ситуації. У 1993 р. Банком затверджено Екологічну програму дій для Центральної та Східної Європи, якою передбачено чотири напрями допомоги:

· допомога у формуванні національної природоохоронної стратегії;

· допомога у політичному  реформуванні та структурній перебудові економіки;

· прямі інвестиції у  сфері охорони навколишнього  середовища;

· співробітництво з  іншими фінансовими донорами. 

 

 

         5. Міжнародно-правова охорона планетарного середовища та кос-мічного простору      

 Міжнародно-правова охорона планетарного середовища здійснюється у таких основних напрямах:

· охорона атмосферного повітря;

· охорона озонового  шару;

· попередження радіаційного впливу на навколишнє сердовище.      

 Центральне місце  в системі норм по охороні атмосфери Землі посідають Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р., Конвенція про транс-кордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р та Кіотський протокол до неї 1997 р..      

 Учасники Конвенції  про заборону військового або  будь-якого ворожого використання  засобів впливу на природне  середовище 1977 р. зобов’язалися  не вдаватися до військового  або ворожого використання засобів впливу на природне середовище (навмисного управлінню природними процесами – циклонами, антициклонами, фронтами хмар і т.д.), які мають широкі, довгострокові або серйозні наслідк. При цьому перелік заборонених дій не вичерпується вказаними в Конвенції, оскільки у будь-який час можуть бути створені нові засоби дії. Конвенція встановлює межі дозволених дій держав у сфері управління природними явищами і безстроковою.      

 Відповідно до Конвенції  про транскордонне забруднення  повітря на великі відстані 1979 р. держави домовилися про необхідні заходи щодо скорочення і запобігання забрудненню повітря, передусім відносно засобів боротьби із викидами забруднень повітря (головним чином сірки, азоту та їх сполук). Передбачається, зокрема, обмін інформацією з цих питань, періодичні консультації, здійснення спільних програм регулювання якості повітря і підготовці відповідних фахівців відповідних спеціальностей. На основі Конвенції в структурі Європейської економічної комісії ООН створений спеціальний орган, що забезпечує координацію національних заходів по виконанню конвенційних положень. У 1985 р. до Конвенції був прийнятий Протокол про скорочення викидів сірки або їх трансграничних потоків, згідно якому викиди сірки повинні бути скорочені до 1993 р. на 30%.      

 Метою Рамкової конвенції  ООН про зміну клімату 1992 р.  є стабілізація концентрації  парникових газів в атмосфері  на такому рівні, який не  допускав би небезпечної антропогенної  дії на кліматичну систему.  Учасники Конвенції мають вживати  попереджувальні заходи у області прогнозування, запобі-гання або зведення до мінімуму причин зміни клімату і зменшення його негативних наслідків. Кіотський протокол 1997 р., зокрема, встановлює обсяги допустимих викидів державами парникових газів, а також допускає можливість продажу квот річних викидів.      

 Іншим складовим  елементом системи міжнародного  захисту природи є охорона  озонового шару. Віденська конвенція  про охорону озонового шару 1985 р. і Монреальський протокол  по речовинах, що руйнують озоновий  шар, 1987 р. дають перелік озоноруйнуючих речовин, визначають заходи по забороні ввезення і вивозу озоноруйнуючих речовин і продукції, що їх утримує, без відповідного дозволу (ліцензії). Забороняється також ввезення вказаних речовин і продукції з країн, що не є учасниками Конвенції і Протоколу, і вивіз їх в ці країни. Протокол 1987 р. обмежив виробництво фреонів і інших подібних речовин, до 1997 р. їх виробництво повинне було припинитися повністю. Держави періодично інформують заснований відповідно до Конвенції і Протоколу Секретаріат про виробництво, споживання і використання озоноруйнуючих речовин. Учасниками Конвенції розробляються національні системи збирання, зберігання, регенерації і утилізації озоноруйнуючих речовин.      

 Питання захисту  навколишнього середовища від радіаційного забруднення регулюються нормами Договору про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою 1963 р., Договором об нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., Міжнародною конвенцією про охороні людського життя на морі 1974 р. і Протоколом 1978 р. до цієї Конвенції (щодо експлуатації суден із ядерними енергетичними установками), Конвенцією про відповідальність у області морського перевезення ядерних матеріалів 1981 р., Конвенції про ядерну безпеку 1994 р., інших міжнародних документів.      

 Договір про Антарктиду 1959 р. забороняє скидання радіоактивних  речовин південніше 60-й паралелі  південної широти. Умисному захороненню  в океані шкідливих, зокрема  радіоактивних, відходів присвячена  Лондонська конвенція 1972 р. по запобіганню забрудненню моря скиданням відходів і інших матеріалів, однак Конвенція не регулює порядок захоронення радіоактивних відходів, що транспортуються як вантажі. Питання експлуатації судів із ядерними силовими установками і відповідного захисту морського середовища регламентують Лондонська конвенція про охорону людського життя на морі 1960 р., Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Паризька конвенція про відповідальність перед третьою стороною у області атомної енергії 1960 р. і доповнююча її Брюссельська додаткова конвенція 1963 р., Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р., Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність у області морських перевезень розщеплюваних матеріалів 1971 р. тощо. Ці конвенції регулюють також питання відповідальності за спричинення шкоди внаслідок використання атомної енергії, зокрема в разі скидання радіоактивних відходів.      

 Специфічним об’єктом  міжнародно-правової охорони є  космічний простір. Відповідно до Договору про космос 1967 р., а також Угоди про Місяць 1979 р. зобов’язують держави при вивченні і використанні космічного простору і небесних тіл уникати їх забруднення, вживати заходи для запобігання порушенню рівноваги, що сформувалася на них. Небесні тіла та їх природні ресурси оголошені загальною спадщиною людства. 

 

 

        6. Міжнародно-правова охорона морського середовища      

 Основним змістом  міжнародно-правової охорони морського  середовища є попередження його  забруднення нафтою, нафтопродуктами, хімічними речовинами, а також радіоактивними відходами.      

 Норми, присвячені  охороні морського середовища, містяться  як у загальних конвенціях  з морського права (Женевські  конвенції 1958 р., Конвенція ООН  з морського права 1982 р.), так і у спеціальних договорах (Міжнародна конвенція про попередження забруднення моря нафтою 1954р.,  Конвенція про попередження забруднення моря скиданням відходів і інших матеріалів 1972 р., Конвенція про попередження забруднення моря із суден 1973 р. тощо).